Путін живе в постійному страху, - зазначає Безсмертний, коментуючи війну, невірну мобілізацію та Буданова з пасками.

Дипломат розкрив, яким чином можна повернути чоловіків в Україну.

Роман Безсмертний, відомий дипломат і політик, в інтерв'ю "Телеграфу" зазначає, що Кремль, говорячи про "незначні територіальні розбіжності", намагається підштовхнути Трампа до більш активного тиску на Україну.

Чому варто виключити Віткоффа з процесу переговорів, чи відбудеться "парад перемоги" в Москві, а також які наслідки має зменшення довіри росіян до Путіна. Про це розповімо далі в нашій статті.

Шановний Романе, нещодавно президент висловив заклик повернути чоловіків мобілізаційного віку з-за кордону, стверджуючи, що ЗСУ їх чекають. Ми ж пам'ятаємо про існування Міністерства єдності та інших схожих ініціатив. Які ви бачите шанси на повернення цієї категорії громадян?

Зафіксуємо два важливих аспекти. По-перше, війна триває вже тринадцять років! Багато людей вже давно адаптувалися до життя за межами країни. По-друге, варто звернути увагу на роботи українського соціолога і філософа Олега Покальчука, який висловлює абсолютно слушну думку: страх є природним почуттям для кожної людини. Тому бажання втекти від війни є цілком зрозумілим і виправданим.

Проте армія дійсно потребує того, що у військовій термінології відоме як людські ресурси, або ж чоловічий потенціал. Люди, які були призвані до служби ще в 2014 році, не можуть продовжувати боротьбу безкінечно. Чому ж Україна в цій складній ситуації залишаєтья стійкою? Ми тримаємося на двох основах: на наших священнослужителях і педагогах. Протягом 30 років незалежності вони виховали покоління, яке нині захищає нашу країну.

Розглянемо категорію осіб, що перебувають за межами країни. Необхідно об'єктивно проаналізувати ситуацію, а не просто заявляти, що половина населення виїхала. Серед тих, хто знаходиться за кордоном, три чверті — це жінки та діти. Що ж стосується решти однієї четвертої, то тут ситуації значно різняться. Більшість з цієї групи, зрештою, навряд чи буде призвана до служби в Збройних Силах України. Тому важливо визначити конкретні цифри. Коли Міністерство єдності та Міністерство закордонних справ зіткнулися з цією статистикою, вони усвідомили, що традиційні підходи в даній ситуації не спрацюють. Витрати можуть бути значними, але отримати реальний результат буде вкрай важко.

Чи існують способи для взаємодії з українцями, які виїхали та перебувають у мобілізаційному віці? Це невелика, але важлива група, і це потрібно усвідомлювати. Поки українська дипломатія не стане справді українською, а посольства не перетворяться з укріплень на активні комунікаційні центри, ефективна робота буде ускладненою. Наприклад, у посольстві США в Україні панує активність, тоді як за кордоном в українських посольствах часто відчувається тиша. У 99% випадків там складно почути щось більше, ніж тихий шурхіт. Таким чином, посольства функціонують не як комунікаційні осередки, а як укріплені пункти, що є характеристикою пострадянської моделі дипломатії.

Ситуація в консульствах є ще більш тривожною. Ці установи відповідають за взаємодію, а також захист цивільних і майнових прав громадян. Тому необхідні суттєві зміни в методах роботи посольств і консульств. Однією з основних функцій дипломатичних представництв є комунікація з українцями за кордоном. Ставлення наших консульств до цієї задачі потребує радикального переосмислення. Радикального!

Особливо хочу акцентувати увагу на проблемі рекрутування. В Україні ця сфера зазнала серйозних невдач. Давайте розглянемо історію, як упродовж століть вирішували цю проблему в нашій країні. Чи було це колись схоже на нинішні підходи? Ні, так не було! Методики, які сьогодні використовуються для комплектування армії, абсолютно неприйнятні. Це лише посилює конфлікт: спочатку між державними структурами та суспільством, а згодом — між Збройними силами України та громадянами.

Ми не зможемо швидко вирішити це питання одним рухом. Для цього необхідно, щоб усі, від священнослужителів до педагогів, активно долучилися до цієї справи. Важливо дослідити, як в історії України проходила підготовка рекрутованих осіб: скільки часу на це витрачалося, які методи застосовувалися та яким чином забезпечувалися ці люди.

Прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков нещодавно висловив думку, що "територіальні суперечки" між Росією та Україною стосуються "лише кількох кілометрів", додавши, що президент Зеленський міг би видати розпорядження для виведення ЗСУ з цієї зони, що, своєю чергою, призвело б до "припинення бойових дій". Який сенс цього повідомлення? Раніше в Москві не висловлювалися настільки відкрито про "припинення вогню", а лише акцентували увагу на поверненні територій.

Ці слова не адресовані українцям чи Україні. Вони насправді призначені для Дональда Трампа. Там це перекладуть таким чином, що дійсно, залишилося лише Краматорська агломерація і нічого більше. Але це неправильно! Відповідно до міжнародного права, існує окупована територія і територія, що перебуває під контролем українського уряду.

У термінології Трампа відсутні поняття "регіони" або "області". Натомість він вживає термін "ділянки". Як забудовник, його підхід відображає цю специфіку. Тим часом Москва також адаптувала свою мову, коли йдеться про війну, перейшовши на жаргон, характерний для забудовників.

Ми чітко усвідомлюємо, що між Краматорськом, Луганськом, Ялтою та Сімферополем немає жодної різниці. Це була, є і залишиться Україна. Ніхто не має наміру відмовлятися від своїх територій. Все це буде повернуто, а загарбники вигнані, і ці землі знову стануть українськими. Нехай не сподіваються на те, що Україна коли-небудь відмовиться від своїх територій. Конституція України визначає нашу територію як недоторкану. Ані президент, ані парламент, ані уряд чи референдум не мають права забирати жоден шматок землі. Це абсолютно неможливо! Будь-які спроби в цьому напрямку з боку окремих осіб є злочином.

Що стосується окупованої території, то вона тимчасово окупована. Ніхто ніколи і ніде не підпише документ, ні передасть юрисдикцію. Це неможливо з точки зору Конституції.

США визнають [окуповані території російськими]? Якщо одна держава зі 194-х і визнає, це ще нічого не означає. Таким чином це робиться для того, щоб стимулювати Трампа тиснути на Україну. Не більше, не менше. Наслідків правових це ніяких немає ні для ООН, ні для Європи. Більше того, європейці тут на боці України. Є принцип територіальної цілісності, суверенності території. І тому ніхто не збирається ні сантиметра ні Донбасу, ні Криму нікому віддавати.

Чи внесли росіяни [територіальні] поправки до своєї Конституції? Ці зміни з моменту їхнього впровадження є абсолютно недійсними, адже йдеться про територію, що належить іншій країні. І крапка!

Ці некомпетентні дипломати, подібні до Віткоффа, які розповідають про території та ділянки, не мають уявлення про географічне розташування України. Вони намагаються дискутувати про певні землі, хоча самі не знають, де ця країна знаходиться на карті. Відтак, вести з ними діалог немає сенсу. Це просто недосвідчені бізнесмени, які тимчасово змінили свою професію на дипломатію. Відповідно до принципів і положень Статуту ООН, їхні дії з самого початку є безглуздими. Вчинки таких осіб, як Дональд Трамп, Віткофф та інші в США, є незаконними. Більше того, це є підставою для вимоги про усунення їх від участі в переговорах, оскільки вони порушують норми міжнародного права та Конституцію України.

- В російському інформаційному полі з'явилася інформація, що Путін може скасувати так званий "парад перемоги" на 9 травня в Москві, Санкт-Петербурзі через українські далекобійні ракети. На вашу думку, дійсно заради особистої безпеки Путіна таке рішення може бути прийняте в Москві? Тому що це ж ганьба для диктатора. Хоча я чув такі оцінки від аналітиків, мовляв, Путін зателефонує Трампу та попросить його, щоб той попросив Зеленського не бити по Москві та Санкт-Петербургу в цей день. Як ви оцінюєте ситуацію?

- Пам'ятаєте цей анекдот, коли главком другої армії у світі телефонує главкому першої армії у світі, щоб той наказав главкому дев'ятої чи десятої армії у світі не стріляти по ворогу. І смішно, і плакати хочеться. Те твердження, що ви озвучили, воно має місце. Більше того, по регіонах паради вже скасовані. Наприклад, параду військово-морських сил у Санкт-Петербурзі не буде.

Що стосується Москви, на мою думку, їм знадобляться лише короткі програми і лаконічні сюжети. За цим чоловіком фактично тягнуть валізи з нечистотами. Путін живе в постійному страху, тому намагатиметься звести [паради] до мінімуму. Він добре усвідомлює, що потенціал для досягнення Москви в Україні зростає з кожним днем. Тому він шукатиме способів сховатися, можливо, за скороченням часу або ж за іншими заходами, такими як демонстрації без військової техніки, адже хоче прикритися людьми. Він прекрасно розуміє, що Збройні сили України не будуть завдавати ударів по цивільних, попри всі злочини росіян та підтримку московського лідера.

Нещодавно проведене опитування російських соціологів показало, що рейтинг схвалення президента РФ досягнув 67,8%. Це найнижчий рівень підтримки Путіна з моменту початку повномасштабної агресії проти України. Чи говорять ці цифри про щось важливе? Чи, можливо, їхня значимість ставиться під сумнів, адже у тоталітарних режимах результати соціологічних досліджень часто викликають питання?

В Росії можна представити будь-які статистичні дані. І я погоджуюсь з думкою, що в умовах тоталітаризму важко розглядати соціологію як науку. Проте деякі показники можуть вказувати на загальні тенденції. Я пам'ятаю, коли рівень підтримки становив 82%. Зараз він знижується, і причини цього зрозумілі. Економічна та бюджетна ситуація в Росії викликає занепокоєння. Країна переживає серйозні труднощі, але межа цього падіння залишається невизначеною. Тому не варто сподіватися на те, що російське суспільство здатне на організований протест.

- Чому ж?

- Російське суспільство здатне на бунт. Чим відома Росія? Повстання Пугачова, Степана Разіна. І то в серцевині цих бунтів були українські козаки. Але всі ці Пугачови, Разіни -- це просто про бунт. А що таке бунт? Це неусвідомлений протест: без мети, визначених інструментів, без завдання. І безцільний бунт завжди дуже жорстокий. Тому і відповідь: посадили в клітку і возили по Московії, показували що Пугачова, що Разіна.

Ми маємо суттєві відмінності. Коли українці виходять на протести, вони чітко формулюють свої цілі — що саме прагнуть досягти, та відповідно встановлюють завдання. Саме тому українські протести завжди супроводжуються символікою, гаслами та визначеними цілями. А чи помічали ви щось подібне в Росії з точки зору визначення мети? В кращому випадку, можуть бути присутніми партійні прапори, але за ними не стоїть жодної реальної ідеї. Це просто бунт! Тому не варто сподіватися на здатність російського суспільства до організованого протесту. Там нічого не відбудеться. Це лише маса людей, яка, втративши своє етнічне коріння, не може знайти себе. А це свідчить про їхню нездатність формулювати цілі.

В основі формування мети завжди стоїть еліта. Вона створює цілі. Особисто для мене поняття "російська еліта" є незрозумілим. Адже в цю категорію можуть входити представники різних національностей — грузини, українці, литовці, а зрештою, навіть дагестанці чи татари. Що ж таке "російська еліта"? Я не можу цього визначити. Якщо говорити про суспільство в цілому, то воно виглядає безініціативним і, врешті-решт, може лише виявити свої почуття в бунті. Але це, в свою чергу, безцільний протест, який не призведе до жодних результатів. Кремль прекрасно усвідомлює це. Тому політика, що проводиться в Кремлі, ґрунтується не тільки на бажаннях Путіна чи його особистих поглядах, але й на оточуючій його кліці. Це класичний приклад кліки: є вождь та його сатрапи, які завжди поруч. Вибратися з цього кола непросто, оскільки потрібно дотримуватися їхніх правил гри. Це не масонська ложа, а звичайна кліка.

І ця кліка, захопивши Кремль, використовуючи силу (армію, поліцію), створила національні в'язниці, і в цих в'язницях добиває етнічні групи. Чому вони це роблять? Бо вони розуміють, що як тільки ямальці чи ненці прийдуть до тями, то одразу скажуть: "А що це там? Хто нами керує? Чого вони нами керують?" Тому їх треба тримати у цих національних в'язницях. І це, на жаль, вдається дуже успішно цій кліці на чолі з московським тираном (царем, диктатором, як завгодно, але він не президент по своїй природі). До того часу, поки етнічні групи не самоідентифікуються, вони не зможуть виділити ні свій істеблішмент, ні свою еліту. І це свого роду людська маса, якою можна дуже легко маніпулювати.

- Пропоную повернутися в Україну і обговорити тему, яка мене зацікавила. Однією з медійно дуже помітних подій Великодня став прихід до храму з великоднім кошиком очільника Офісу президента Кирила Буданова разом із дружиною. Як на мене, трохи дивно це виглядає. Людина військова, навколо нього охорона, він приходить до храму, дає інтерв'ю. Це все схоже на якийсь політтехнологічний хід. Ви розділяєте цю думку? І якщо так, чи не зарано починають гратися у вибори?

Це завжди залишалося викликом для керівництва української держави. Коли наближаються Різдво та Великдень, постає питання, як це відзначити. Україна є християнською країною, але існує суттєва різниця між справжньою вірою та сліпим дотриманням традицій або виконанням формальних обов'язків.

Обов'язки, які виконує Кирило Буданов, не передбачають від нього відвідування церкви з кошиком. Навпаки, з огляду на теперішні обставини, його присутність у таких місцях навіть не бажана, адже неможливо передбачити, хто може там бути. Отже, варто відмовитися від звичних традицій.

Тут є ще яскравіший приклад, коли Путін сам стоїть біля іконостасу, і йому там "єжепаки херувими", а людей поряд і близько немає. Це вже взагалі повний ідіотизм.

Як це в Україні робилося взагалі? Спілкування з Богом -- це річ не для телебачення. Це особисті речі душі людської. І тому навіть в історично відомих в Україні родинах завжди вдома був іконостас чи куточок, де на такі свята, як Різдво, Великдень, вони сиділи і молилися, говорили якісь слова один одному. Іноді просто запрошували священника на певну годину, щоб він прийшов, зробив відповідний обряд і таке інше.

Можу сказати з власної практики, коли я працював в партійній структурі. Ми просто запрошували до себе священників і робили ці всі обряди: різдвяні і великодні. І це треба робити, нічого тут поганого немає. Бо я ще раз кажу: це річ для душі, для утвердження у вірі, для істинності віри. І якщо це так, то нема проблем.

На мою думку, виходити перед телекамерами в цій ситуації абсолютно неправильно. Це позбавляє віру та душу їхньої глибини. У такі дні важливо спілкуватися з Богом наодинці. Під час свят людина повинна відчувати потребу в спілкуванні з Богом та проходити цей шлях самостійно. Коли все відбувається під яскравими софітами і перед камерами, це не веде до справжнього духовного досвіду. Це радше шлях політтехнологій і виборчих кампаній. Я впевнений, що Буданов діяв не з метою балотуватися. Це, на жаль, стало модою в українській системі.