Ніколи не було так близько до реальності: рецензія на фільм "Мікі-17" від Пона Джун-Хо з Робертом Паттінсоном у головній ролі.

УНІАН ділиться своїми думками про новий фільм від лауреата премії "Оскар" Пон Джун-Хо, автора "Паразитів".

6 березня 2025 року в український прокат виходить сатиричний науково-фантастичний фільм "Мікі-17" (Mickey 17) з Робертом Паттінсоном в головній ролі. Чим цього разу критиків та глядачів дивує південнокорейський режисер Пон Джун-Хо, читайте в огляді УНІАН.

Сюжет цього фільму черпає натхнення з науково-фантастичного роману "Мікі-7" американського автора Едварда Ештона, який вийшов у 2022 році і швидко здобув популярність, отримавши численні визнання як один з найкращих творів у своєму жанрі. Варто зазначити, що адаптація цієї історії для кіно під керівництвом Пона Джун-Хо була оголошена ще до виходу книги на ринок.

Згідно з сюжетом фільму, команда космічних колоністів під керівництвом суперечливого конгресмена Кеннета Маршала вирушає на крижану планету Ніфльхейм, щоб створити там нову цивілізацію. Серед них є молодий чоловік на ім'я Мікі Барнс, який вирішує втекти з Землі через величезний борг перед жорстоким мафіозі, в який він і його дитячий друг Тімо втягнулися, намагаючись відкрити власну кондитерську, але зазнали невдачі.

Хлопець перебуває у такому безвихідному становищі, що вирішує взяти на себе роботу, якою ніхто інший не хоче займатися — стати субститутом, тобто "перезавантажуваним працівником". Його свідомість після кожної загибелі буде переноситися в нове тіло, надруковане з біологічних відходів на спеціальному принтері. Відтоді Мікі постійно піддається небезпечним експериментам, і через 4,5 роки після початку цієї "подорожі" з'являється вже сімнадцята версія Мікі.

Під час своєї наступної місії він на якийсь час втрачає контакт із базою, і коли повертається, виявляє, що його вже замінили. Це не лише створює моральну дилему і викликає боротьбу між двома версіями Мікі за виживання (адже одночасне існування двох копій суворо заборонене), але й стає каталізатором подій, які можуть покласти край тиранії безумного колонізатора.

У той же час колоністи зустрічаються з корінними мешканцями Ніфльхейму — величезними багатоніжками, які нагадують тихоходів. Як і ці мікроскопічні істоти, вони змогли адаптуватися до екстремальних умов, проте володіють значним інтелектом та моральними цінностями, які перевершують людські. Тож тепер Мікі-17 і Мікі-18 повинні не лише подолати свої внутрішні суперечності, але й врятувати цю планету.

Головну роль у стрічці зіграв англійський актор Роберт Паттінсон, який здобув популярність завдяки вампірській сазі "Сутінки", що стала культовою серед підліткової аудиторії, але зазнала жорсткої критики з боку кінознавців. Як Паттінсон, так і його колега Крістен Стюарт стали мішенню для нападок, їм закидали відсутність акторського таланту. Проте згодом обидва змогли спростувати ці твердження, продемонструвавши свої здібності в таких фільмах, як "Космополіс", "Ровер", "Гарні часи", "Маяк" і "Диявол завжди тут". Крім того, Роберт також з'явився у відомих блокбастерах "Тенет" і "Бетмен". Тож "Мікі-17" з упевненістю можна додати до його збірки акторських досягнень.

Як можна здогадатися, у новому фільмі актор втілив усі варіації персонажа Мікі. Хоча їх було показано менше ніж сімнадцять, кожна з них відрізнялася своєю неповторністю. Особливий контраст помітно відзначався між 17-ю та 18-ю версіями, адже у кадрі вони дійсно виглядали як різні особистості. Навіть попри те, що в кожну версію Мікі інтегрували його спогади, які оновлювалися щотижня, насправді кожна версія проявляла свої унікальні риси характеру.

Ще одну ключову роль виконала британська акторка Наомі Акі, відома за своїми роботами у "Зоряних війнах: Скайвокер. Сходження" та "Кліпни двічі". Вона зіграла оперативницю Нашу, яка дивовижним чином закохується в Мікі на самому початку їхньої місії. Вона стає єдиною людиною, яка підтримує його в складних ситуаціях. Наша приймає кожну версію Мікі з любов'ю і, в процесі взаємодії з ним, відкриває найкращі якості в собі.

Образ childhood друга Мікі, хитромудрого Тімо, який несподівано стає пілотом місії та не вагається використовувати будь-які засоби, навіть зраджуючи друга заради власної вигоди, вдало втілив американський актор Стівен Ян, відомий за такими роботами, як "Мінарі", "Ноу" та серіали "Ходячі мерці" і "Сварка".

Тим часом, головними антагоністами у фільмі стали голова місії Кеннет Маршал та його дружина Ільфа. Перший - божевільний егоцентричний конгресмен, що двічі програв президентські вибори та є ставлеником загадкової релігійної секти. Попри все це, навколо нього сформувався впевнений пул фанатиків в червоних кепках (нічого не нагадує?), а його команда одержима висвітленням усіх його пафосних дій в соціальних мережах і на телебаченні (знову ж таки, співпадіння?). Його роль блискуче втілив "Галк" Марк Руффало, який вже вдруге поспіль після "Бідолашних створінь" довів, що ролі низькоморальних мерзотників йому вдаються не гірше за героїв.

Ілфу Маршал зіграла Тоні Коллетт ("Спадковість", "Ножі наголо") - така собі пихата ненависниця усього живого, чий образ чимось нагадує героїню Тільди Свінтон зі "Снігобура" того ж Пона Джун-Хо. Напевно, це найогидніший персонаж у всьому фільмі.

Як було зазначено раніше, південнокорейський кінорежисер Пон Джун-Хо, безумовно, є одним із найвідоміших і найшанованіших діячів кіномистецтва в країні. Його кар'єра розпочалася в середині 1990-х років, але справжнє визнання він здобув у 2003 році завдяки трилеру "Спогади про вбивство", який висвітлює перший у Південній Кореї випадок серійних убивств.

Від цього часу для нього почали поступово розкриватися можливості у світовому кіно. Сам Квентін Тарантіно висловив високу оцінку його науково-фантастичному трилеру "Монстр" (2006), а драма "Матір" (2009) була представлена на Каннському кінофестивалі.

В 2013 році вийшов перший англомовний фільм Пона Джун-Хо - постапокаліптичний трилер "Снігобур" (також відомий у нас як "Крізь сніг"), головні ролі в якому зіграли такі міжнародні зірки, як Кріс Еванс, Джеймі Белл, Джон Гарт, Тільда Свінтон, Октавія Спенсер і Сон Кан Хо. Стрічка була високо оцінена як критиками, так і глядачами.

Наступний англомовний проект режисера - емоційна драма "Окча" (2017), в якій знялися Тільда Свінтон, Пол Дано, Лілі Коллінз, Стівен Ян, Джанкарло Еспозіто та Джейк Джилленгол. Цей фільм уже боровся за головну нагороду на Каннському фестивалі, але в той рік перемогу здобув шведський фільм "Квадрат" режисера Рубена Естлунда.

Проте, справжню міжнародну популярність і визнання режисер отримав завдяки південнокорейському фільму "Паразити" (2019), який був знятий його рідною мовою. Ця стрічка удостоїлася "Золотої пальмової гілки" на Каннському кінофестивалі, а згодом завоювала чотири премії "Оскар" – за найкращий фільм, режисуру, оригінальний сценарій та міжнародний фільм. Це стало першим випадком, коли фільм з Південної Кореї був номінований на цю нагороду одразу в шести категоріях. Окрім того, "Паразити" відновили віру в те, що стрічки, зняті не англійською мовою, можуть не лише конкурувати за "Оскар" у категорії найкращий фільм, а й здобувати перемогу.

У більшості стрічок Пона Джун-Хо переважають теми соціальної нерівності, негативного впливу людської діяльності на навколишнє середовище, а також обожнювання матеріальних благ. Він сміливо експериментує з різними жанрами в рамках одного фільму, поєднуючи комедію, романтику, наукову фантастику та кримінал. Багато з цих елементів можна знайти і в "Мікі-17" - його першій картині за шість років після успіху "Паразитів".

Світова прем'єра "Мікі 17" відбулася на Берлінському кінофестивалі 15 лютого 2025 року, де він отримав схвальні відгуки критиків.

На даний момент рейтинг фільму на IMDb складає 7,4 з 10, в той час як на Rotten Tomatoes він здобув 89% схвалення від критиків. У свою чергу, на Metacritic експерти оцінили цей фільм на 76 з 100 балів, що свідчить про "в основному позитивні відгуки".

Відомо, що рік після публікації роману "Мікі-7" Едвард Ештон випустив його продовження під назвою "Блюз антиматерії", дія якого розгортається через два роки після завершення першої частини. Проте інформації про можливу екранізацію цього сиквелу на сьогоднішній день немає.

Свідомо чи ні, але у своєму новому фільмі Пон Джун-Хо вражаюче відобразив реалії, з якими ми можемо зіткнутися у 2025 році, і це зовсім не виглядає як наукова фантастика. Тут показано фанатичний культ навколо егоїстичного політика, червоні кепки, політика, що просувається через соціальні мережі, а також мрії про втечу на іншу планету (однак це не змінює того, що людство є основною причиною всіх проблем на Землі). Крім того, фільм порушує теми спроби захоплення чужих територій і навіть полювання за "рідкоземельними металами" (drill, baby, drill). І не можна не помітити, як часто в кадрі з'являється бензопила!

Втім, знаходиться тут місце і для чогось світлого - кохання, героїзму, других шансів та надії. Зрештою, фільм має хеппіенд.

Попри свій хронометраж майже 2,5 години, фільм пролітає на одному диханні, даруючи глядачам широкий спектр емоцій.

І це точно небанальна робота, яка при цьому буде зрозуміла як широкому глядачеві, так і поважним прискіпливим критикам.

Детальніше про інші прем'єри тижня в кінотеатрах ви знайдете у нашому спеціальному огляді. Крім того, пропонуємо вам ознайомитися з підбіркою найцікавіших серіалів березня 2025 року.