Працевлаштування в Україні має величезний потенціал: чому компанії віддають перевагу 16-річним кандидатам замість досвідчених працівників старше 55 років?

Як впоратися з армією пенсіонерів?

Експерти загалом схвалюють ініціативу, адже не секрет, що в Україні роботодавці не дуже охоче відчиняють двері перед категорією 45+, а тут йдеться про працевлаштування тих, хто вже значно старший.

За словами HR-експертки Тетяни Пашкіної, ще два роки тому, 25% населення України складала саме категорія 60+.

"З огляду на те, що серед нашого населення, яке налічує 30 мільйонів, 10 мільйонів складають пенсіонери, вони можуть виступати як тягар для економіки, так і корисним ресурсом на ринку праці. Звісно, це можливо лише за умови, що ми зможемо їх залучити до роботи. На мою думку, така кількість пенсіонерів є надто великою для нашої країни, адже для їх утримання не вистачає працюючих. У контексті нестачі коштів у Пенсійному фонді це здається малоймовірним. Тому потрібно активніше залучати людей віком від 55 років до праці. У зв'язку з війною та мобілізацією, у нас спостерігається дефіцит робочої сили, і роботодавці стикаються з труднощами у пошуку кадрів," - зазначає Тетяна Пашкіна в інтерв'ю ТСН.ua.

Одночасно, фахівець відзначає незвичну тенденцію серед роботодавців, які, займаючись пошуком співробітників, чомусь в першу чергу намагаються знайти їх серед молодого покоління.

Тетяна Пашкіна зазначає, що історично склалося так, що роботодавці мають певну прихильність до молоді. Вони вважають, що молоді працівники, згідно з традиційними уявленнями, готові працювати за невелику плату протягом тривалого часу, включаючи досягнення пенсійного віку. Однак, якщо розглядати питання з точки зору витрат, утримання існуючих працівників може бути вигідніше, ніж постійний процес найму нових. Проте цей підхід не спрацював. Молодь не бажає працювати "за копійки", і якщо й береться за роботу, то зазвичай ненадовго. Сучасні молоді люди обирають ті можливості, які відповідають їхнім потребам і інтересам.

Отже, роботодавці знову і знову потрапляють у пастку, не взявши до уваги попередні помилки. На жаль, досвід невдалого залучення молоді під час пандемії COVID-19 не став для них уроком — молодь більше не реагує на застарілі пропозиції.

Тетяна Пашкіна зазначає, що роботодавці часто діють у режимі "автопілота". Вони дотримуються стереотипного переконання, що люди віком 50-55 років і старші мають проблеми зі здоров’ям та ментальними аспектами, вважаючи, що їхня гнучкість обмежена, а навчання новим навичкам є для них економічно невигідним.

Тетяна Пашкіна зазначає, що серед роботодавців було проведено опитування, в якому вони відповіли на питання про свої дії під час нестачі кадрів. Більшість з них висловила намір звернутися за новими співробітниками до вищих навчальних закладів або ж залучити молодь ще з більш раннього віку. Вони активно прагнуть цього. Цього року одна з компаній реалізувала великий проєкт, орієнтуючись на категорію молоді від 16 років. Щодо працівників старшого віку, зокрема 50+, слід зазначити, що їх підтримує лише благодійна організація "Життєлюб". Вона займається працевлаштуванням "досвідченої молоді", навчанням навичкам, які потрібні на сучасному ринку праці, від створення актуальних резюме та самопрезентації до практичних умінь, а також організацією стажувань та працевлаштування для зрілих кандидатів.

Пашкіна вказує на сумну тенденцію: молодіжних організацій в Україні у разів 3-4 більше, ніж тих, що опікуються людьми похилого віку.

"Ми стикаємося з серйозною проблемою: багато людей похилого віку змушені шукати підробіток, оскільки середня пенсія складає лише 6400 гривень, що еквівалентно приблизно 133 євро за європейськими стандартами. У той же час мінімальна заробітна плата становить 8000 гривень. У результаті, пенсіонери опиняються в ситуації, коли існування на пенсію стає практично неможливим. Для самотньої людини похилого віку, яка має витрати на комунальні послуги, їжу та медикаменти, 6400 гривень - це недостатньо. Тому багато з них змушені шукати додаткові джерела доходу, що перетворюється на питання виживання", - підкреслює експерт.

Вона зазначає, що саме з цієї причини представники зрілого віку проявляють інтерес до базових професій, таких як охоронець, прибиральник або адміністратор, адже на інші вакансії "людей похилого віку" часто не запрошують.

"Люди з великим досвідом часто намагаються подавати свої резюме на позиції інженерів та менеджерів, сподіваючись на старі часи. Проте, на жаль, вони стикаються з відмовами, оскільки роботодавці віддають перевагу молодшим та привабливішим кандидатам. Для тих, кому 50-55 років і більше, залишається обмежений вибір: працювати прибиральниками в супермаркетах або чергувати на станціях метро. Це, на жаль, наша реальність", - зазначає експертка.

На думку, Тетяни Пашкіної, у нас існує дуже багато упереджень. Особливо, якщо ми кажемо про людей 50-55+. Цю категорію потрібно показувати, що вона є, і ще може дати фору молодим.

Коли ми говоримо про людей віком від 55 років, одразу виникає стереотип "бабусі в старому халаті". Особливо на телебаченні, де часто зображують пару літніх людей, яким вже за 70, поряд із молодими батьками у віці 30-40 років та дітьми-школярами. Але ж жінка в 55 чи 60 років не повинна виглядати як ця "сірість"! Поки триватимуть такі стереотипи і поки ми не будемо мати реальні приклади успіху людей старшого віку, ситуація навряд чи зміниться. Існує певне замовчування цієї вікової категорії або її спотворене зображення. В результаті цього, нічого позитивного не відбувається. Тому важливо почати змінювати цю ситуацію — просувати позитивний образ людей у віці 55+.

Тетяна Пашкіна погоджується, що є висока вірогідність, що чоловіків з категорії 55+ швидше можуть мобілізувати до війська, ніж взяти на більш-менш пристойну роботу. Але навряд чи чоловік у такому віці вже пробіжить в атаку по посадці.

"До 60 років чоловіки вважаються військовозобов'язаними. І з цим маємо відверто сумну ситуацію. Якщо подивитися на категорію 60+ з точки зору демографії, то вона у більшості випадків складається не з чоловіків. На жаль, середній вік життя в Україні чоловіків -- 57 років. Тому і сумно. Можливо, ми б хотіли мати чоловіків у віці 60 та 70 років. Вони могли б допомагати жінкам на виробництві, бо суто фізіологічно не можуть піднімати важке, але цих чоловіків у нас просто немає", -- констатує експертка.

До цього вона додає:

"На жаль, ми стикаємося не лише з нестачею чоловічої робочої сили, а й із браком фізично здорових працівників, які могли б, приміром, підтримувати жінок на виробництві, складах та в інших сферах. Відзначає Тетяна Пашкіна, що ситуація у більшості українців викликає занепокоєння через численні проблеми із фізичним та психологічним здоров'ям."

На думку експертки, для покращення ситуації необхідно зосередитися на поліпшенні здоров'я самих людей та на підвищенні кваліфікації роботодавців. Одним із можливих рішень є впровадження простих і зрозумілих пільг для них.

"Роботодавцю має бути вигідно наймати людей похилого віку і отримувати за це кошти від держави. І для цього йому не потрібно писати аж 33 звіти. Все можна спростити. Якщо таке буде, і ЗМІ про це говоритимуть, а роботодавці цим пишатимуться, то всі будуть задоволені і це стане прикладом для наслідування. А так як це відбувається зараз, це не дасть результату -- взяв "старенького" на роботу -- молодець, не взяв -- теж норм", -- каже фахівець з працевлаштування.

Перекваліфікація осіб "срібної категорії" також має велике значення, оскільки їхня освіта все ще базується на соціалістичних принципах, а навички залишаються відповідними до цього контексту.

"Якщо всі ці починання буде підтримувати бізнес і держава, наприклад, у вигляді пом'якшенням податків -- все запрацює, а якщо ні, то ми отримаємо чергову стратегію, яка буде прописана, але не буде варта навіть того паперу, на якому все це надрукують", -- каже Тетяна Пашкіна.

Вона додає, що прикладом є демографічна стратегія, яка була за все хороше і проти всього поганого. Але її досягнення наразі лише в тому, що держава обіцяє фінансово допомагати у вихованні дитини до 3 років, хоча нормальна економічна складова -- це фінансування дитини до 18 років. Це і нормальні дитячі садочки, нормальні школи, купа всяких інших "благ" які мають бути, але їх, на жаль, немає.

"Вважаю, що і "срібна категорія" потребує належного балансу. Було б доцільно розпочати з розробки стратегії, всебічного аналізу та усвідомлення відповідальності за ситуацію, а також визначення подальших дій. Після цього необхідно вжити конкретних, ефективних заходів, а не просто підписати документи, посумувати і розійтися в різні боки," — зазначає Тетяна Пашкіна.