Російська пропаганда намагалася експлуатувати гуманітарну операцію з порятунку мешканців окупованих Олешків на Херсонщині, щоб змалювати Росію як рятівника, а Україну – як винуватця гуманітарної кризи. Для досягнення цієї мети російські ЗМІ ігнорували справжні причини занепаду міста, поширювали недостовірні звинувачення на адресу українських військових і вибірково демонстрували свідчення місцевих мешканців. Проте російській версії подій суперечили кадри, представлені американським телеканалом Newsmax, публікації Z-блогера та репортажі українських журналістів. Аналіз пропаганди для "Детектора Медіа" провів Юрій Луканов.
Олешки залишаються під контролем російських військ з самого початку повномасштабного вторгнення. У червні 2023 року, після підриву Каховської ГЕС, місто зазнало серйозного затоплення. Ситуацію ще більше ускладнили бойові дії, руйнування інфраструктури, постійні обстріли та ізоляція. За прогнозами, до жовтня 2026 року в Олешках залишалося приблизно 1700 жителів, серед яких було 35 дітей. Через блокаду та заміновані дороги, виїзд з міста став надзвичайно небезпечним.
Угода про локальне припинення вогню, досягнута за посередництвом Меланії Трамп, дозволила організувати доставку гуманітарної допомоги та евакуацію цивільного населення. Проте гуманітарна місія проходила на фоні суттєвого інформаційного дисбалансу: російська омбудсманка Яна Лантратова прибула з близько 50 журналістами, серед яких були представники державних медіа та американського каналу Newsmax. Водночас українських журналістів на місці було лише кілька.
Американський телеканал Newsmax, який має репутацію медіа, лояльного до Дональда Трампа, несподівано для російської сторони застеріг свою аудиторію від пропагандистського використання гуманітарної операції. 30 жовтня ведуча Шелбі Вайлдер наголосила, що Росія контролює доступ журналістів до Олешків і визначає, що саме вони можуть побачити. За її словами, кореспонденти не мають повної свободи пересування, а жителі, з якими їм дозволяють спілкуватися, можуть перебувати під тиском окупаційної влади.
У матеріалі Newsmax також показали зустріч українського омбудсмана Дмитра Лубінця з місцевими жителями. Люди радісно вітали українського представника, одна з жінок вигукнула: "Наші рідні!". Місцеві розповідали, що зібрали речі й чекають на автобуси, які вивезуть їх на підконтрольну Україні територію. Ці кадри суперечили поширюваному російською пропагандою уявленню, нібито жителі окупованих територій прагнуть до Росії, а Україна їм чужа. Водночас автор наголошує, що одне відео не дає підстав робити висновки про настрої всіх жителів міста.
Ще однією причиною для критики стала поява в репортажах моментів, де Лубінець спілкується з Лантратовою у дружній манері. Автор підкреслює, що українська омбудсманка в Росії підпадає під санкції, а Служба безпеки України підозрює її у причетності до примусового вивезення українських дітей з Херсона. Зокрема, у вересні 2022 року, за інформацією СБУ, Лантратова брала участь у вивезенні двох дітей з місцевого дитячого будинку до Росії. У березні 2024 року їй було висунуто підозру у примусовій депортації дітей та порушенні законів і звичаїв війни. Луканов розрізняє необхідні робочі контакти, що сприяють порятунку людей, та демонстрацію особистої симпатії, кадри якої можуть бути використані російською пропагандою для створення ілюзії нормалізації відносин.
Російські державні медіа активно поширюють версію, що саме Україна винна у стражданнях мешканців Олешків. У сюжеті телеканалу "Россия-1" журналіст Євгеній Попов наводив приклади нібито злочинів, скоєних українськими військовими. Одна з опитаних жінок заявила, що її чоловік загинув від міни, скинутої українським безпілотником. Інший респондент, Володимир Харлан, згадував про обстріли з українських дронів та артилерії.
Одночасно журналіст детально фіксував брак електрики, води, газу, продуктів харчування та медикаментів у місті, проте не роз’яснював, яким чином Олешки опинилися в такій ситуації. У матеріалі не згадувалися російське вторгнення, окупаційні дії, збройні конфлікти та руйнування інфраструктури. Таким чином, пропаганда замовчувала справжні причини гуманітарної кризи, перекладаючи відповідальність за неї на Україну.
Автор акцентує увагу на постаті Харлана. За даними херсонського видання "Мост", з початком вторгнення він перейшов на бік загарбників і став керівником захопленої Олешківської лікарні. Українські правоохоронці з'ясували, що він спонукав медичний персонал до співпраці з окупаційною адміністрацією, організовував виплату зарплат у рублях, а також сприяв незаконному вивезенню обладнання лікарні. У березні 2025 року український суд заочно визнав його винним у пособництві агресору та призначив покарання у вигляді 12 років ув'язнення. Наступного місяця Путін нагородив його званням Героя Росії. Саме цю особу російське телебачення представило як свідка нібито українських злочинів щодо мешканців міста.
Схожу стратегічну тактику застосувало й видання "Известия". У своїх матеріалах воно акцентувало увагу на гуманітарній допомозі, автобусах, швидких та медичних працівниках, позиціонуючи Росію як головного організатора порятунку. Водночас у статті містилися звинувачення на адресу Міністерства оборони Росії та Володимира Путіна, стосовно нібито українського мінування підходів до міста. Крім того, були наведені свідчення місцевих мешканців про те, що їх занесено до українських "розстрільних списків", хоча конкретних доказів існування таких списків не було представлено.
Автор зазначає, що російські медіа не пояснювали, чому Олешки опинилися під окупацією, хто підірвав Каховську ГЕС і хто відповідає за умови життя населення на території, яку контролює Росія. Водночас він застерігає, що самі по собі повідомлення про атаки дронів чи мінування не можна автоматично вважати неправдивими. Проблема полягає у відсутності перевірки звинувачень, замовчуванні контексту та однобічному доборі свідчень.
Ще одним проявом російського інформаційного впливу Луканов називає систематичне спотворення назви міста. Російські медіа, зокрема й деякі опозиційні, називають українські Олешки "Алёшками". Автор нагадує, що історична назва походить від Олешшя -- поселення або місцевості в пониззі Дніпра, згаданої в літописах ще 1084 року. У 1928 році більшовики перейменували місто на Цюрупинськ, а 2016-го йому повернули назву Олешки.
Неочікувану інформацію для Кремля оприлюднив російський Z-блогер Володимир Романов, який веде канал "Романов Лайт". Він заявив, що з Олешків до України виїхали 17 автобусів, тоді як до Росії — всього чотири. Романов висловив припущення, що російське телебачення може показати більше автобусів з російської сторони, але з зачиненими вікнами. Пізніше блогер вирішив відредагувати свій пост, видаливши конкретні цифри, проте вони залишилися в скриншотах. Хоча ці дані не є офіційною статистикою, цікаво, що таку незручну для Кремля інформацію озвучив не український журналіст, а прихильник російської агресії.
Репортажі українських телеканалів ТСН та ICTV, зняті прямо в Олешках, висвітлили жахливі умови, в яких проживали мешканці після майже чотирирічної окупації. Вони страждали від браку води, електрики, газу, медикаментів і продуктів харчування, а також від руйнувань своїх домівок і постійної загрози від дронів. Журналісти зафіксували емоційні реакції місцевих жителів на прибуття української делегації з прапором та Дмитром Лубінцем. Люди плакали, обіймали українських представників і ділилися своїми страхами, пов’язаними з тим, що на протязі тривалого часу навіть не наважувалися згадувати про українські символи.
На відеозаписах можна побачити, як чимало місцевих жителів сідають у автобуси, що вирушають на території, контрольовані Україною. Це також підтверджували окремі російські джерела. Деякі люди залишилися в місті через побоювання перед фільтраційними заходами, хворобу близьких або ж небажання залишати своє майно. Проте українські новини показали, що значна частина тих, хто евакуюється, дійсно прагне виїхати в Україну.
В результаті гуманітарної операції в Олешках вдалося не тільки врятувати цивільних осіб, але й створити інформаційний фронт. Російська пропаганда намагалася представити себе в ролі рятівниці, намагаючись приховати свою відповідальність за окупацію та гуманітарну кризу. Проте її версії подій були спростовані не лише українськими журналістами: попередження звучали навіть на американському телеканалі, а незручні для Кремля факти були висвітлені також російським Z-блогером.
#
