Банер з цитатами Тараса Шевченка, що був встановлений у звільненій Балаклії (Харківська область) у вересні 2022 року. Зображення зроблено з відеоматеріалу Володимира Коробчука, військового підрозділу "Спрут".
Контрнаступ у Слобожанському регіоні стартував 6 вересня 2022 року.
Вересень 2022 року. Українські бійці звільнили від російської армії місто Балаклію Харківської області. Одне з найбільш відомих відео того часу: українські захисники зривають російський плакат з вуличного білборду, а під ним -- увесь час окупації висів портрет Тараса Шевченка з написаними рядками пророчого вірша "Борітеся -- поборете". Ці кадри облетіли весь світ. Місцеві жителі зустрічали українських військових зі сльозами на очах. Інформація про успішний контрнаступ на Харківщині з'явилася неочікувано і стала великою радістю для всієї України. Операція готувалася і велася в умовах надзвичайної секретності. І згодом її назвуть шедевральною.
Окупація Харківської області, як і низки інших регіонів, почалася 24 лютого 2022 року після того, як російська армія вторглась на територію України повномасштабним наступом. Обласний центр Харків не був захоплений російськими військами, проте інші міста, зокрема Ізюм, Куп'янськ та Балаклія, потрапили під контроль окупантів.
Бої за Ізюм почалися з перших днів великої війни. Окупанти безперервно обстрілювали місто та його околиці з повітря і з артилерії. На багатоповерхівки, де перебували люди, скидували авіабомби, внаслідок чого зруйнували цілі під'їзди. У квітні 2022 року Ізюм потрапив під контроль ворога. Місцеві жителі змушені були кілька тижнів жити у своїх підвалах без електрики, води та опалення. Російські війська завдали удару по 80% інфраструктури міста. Крім того, вони склали списки осіб, яких планували затримати або примусити до співпраці. До цих списків увійшли місцеві політики, активісти, військові та їхні родини — усі ті, кого ворог вважав загрозою. Згодом цих людей піддавали катуванням і вбивствам. Подібні події мали місце також в інших населених пунктах Харківської області, які опинилися під окупацією.
Слобожанський контрнаступ Сил оборони України розпочався 6 вересня 2022 року. Він призвів до майже повного звільнення Харківської області від російських загарбників. Цьому передувала інформаційна кампанія, яка переконала ворога, що основний удар буде сконцентрований на південному напрямку. Міжнародні партнери на той час погодилися постачати деякі типи сучасного західного озброєння. Зокрема, на українському боці з'явилися американські реактивні системи HIMARS. Вони дозволили завдавати точних ударів по російських складах із боєприпасами.
Контрнаступ на Харківщині став для російської армії несподіванкою. Окупанти виявилися дезорієнтованими і небоєздатними. Основний удар був спрямований на міста Балаклію, Куп'янськ та Ізюм. Вони були головними логістичними центрами ворожої армії. Російські військові тікали в паніці, залишаючи при цьому багато техніки та боєприпасів.
Обстановка способствовала наступлению.
Завдання звільнити населені пункти у напрямку Балаклії разом із побратимами отримав легендарний танкіст, Герой України Євген Межевікін. Крім танкового підрозділу, цю задачу також виконували бійці Головного управління розвідки та Сил спецоперацій. Російські військові швидко залишали свої позиції.
"Та обстановка, яка там склалася, сприяла наступу. Що з нашого боку, що з їхнього боку. Тому що не було безпосередньої лінії зіткнення з противником. Там були сірі зони, які ніхто не використовував. І для нас це було дико, коли ми стали на напрямок Вербівки. Я відправив одразу групи, які зайшли в сірі зони, розмінували їх, зайшли впритул до противника, підготували позиції, з яких працювали снайпери, гранатометники, куди можна було заїхати технікою максимально безпечно, не використовуючи UR-77, не використовуючи додаткові машини з мінними тралами".
Частина Харківської області опинилася під контролем окупантів, тоді як інші території регіону залишалися під охороною українських військових. Олександр Ушинський у той період служив у 127-му батальйоні Територіальної оборони Києва. Після звільнення Київщини Сили оборони були переведені до Харківської області. Там їхнє завдання полягало в охороні державного кордону, і вони стали свідками подій, що передували наступу на Харків.
Обговорюючи Олександра Ушинського:
Богодухівський район, громада Золочів. Наша основна команда розташовувалась у селі Одноробівка, яке варте уваги своєю історією. Колись, в епоху козаків, через це село проходив шлях, по якому козаки вирушали за сіллю. Ця місцевість є найвищою точкою в селі. Саме тут нам довелося пережити постійні обстріли, адже ми були всього за кілька кілометрів від кордону з Росією. У той час я виконував обов'язки старшого офіцера у нашому підрозділі. У травні ми вже знали, що з Харкова, Лозової, Циркунів і Рогані почали витісняти ворога. У цей період ми активно долучилися до звільнення та охорони наших сіл на Харківщині. Бої були надзвичайно запеклими, особливо в районі станції Одноробівка. Це село, а неподалік розташована станція, яка слугувала переходом на українсько-російському кордоні. Також поряд знаходилось село Баранівка, яке часто згадувалось в новинах радіо та телебачення. Ми постійно опинялися під прицілом не лише артилерії, а й авіації ворога.
Армія Росії здійснювала обстріли українських військових, що захищали державний кордон. Окупантами використовувалися різні види озброєння. Бої в районі кордону на Харківщині тривали безперервно.
Олександр Ушинський продовжує свою думку:
"Нас постійно крила артилерія, і я ще раз повторюся: авіація нас обстрілювала прямо з території Росії, ті самі КАБи. У мене є фото, де серед футбольного поля була вирва глибиною десь 5 метрів і в діаметрі 15-18 метрів. Це дуже потужна зброя... Якщо ви в епіцентрі вибуху, то ви не врятуєтесь. А якщо десь... Але артилерія, ти ж не знаєш, коли ніхто не оголошує, це передні рубежі. Ніхто там ніякої тривоги не оголошує... Ти постійно повинен бути на чеку. І як йде обстріл, ти чуєш свист, ти вже приблизно орієнтуєшся, чи це міна летить, чи це снаряд летить. А ми були, я ж кажу, за пару кілометрів від російського кордону. Якщо ми бачимо ці ферми, що світяться, то ви уявляєте, наскільки близько ми знаходились від самої Росії".
Знаходячись у селі Одноробівка, українські військові створили свій штаб. У цьому населеному пункті не було електричного постачання та зв’язку.
Згадує Олександр Ушинський:
Половина села приходила до нас, щоб підзарядити свої мобільні телефони. У нас постійно працював генератор. У тій хатині, де ми перебували, розташувався штаб нашої роти. Коли я приїхав, вікна були відчинені, і я сказав командиру, що тут може бути небезпека від РПГ, а він просто зник. Я почав закривати вікна сітками і все організовувати. Він відповів: "Робіть, як вважаєте за потрібне". Розумієте, якщо командир не має уявлення про ситуацію і намагається довести свою правоту, а бійці це бачать і сміються, то такий командир не має права залишатися. Адже в нашій групі були люди різного віку, професій та з різним бойовим досвідом. Ми укріпили цей будинок, а я в старому курятнику, де хлопці обклали його дубовими шпалами в два ряди. Спали ми на підлозі, тому що, якщо вибухає міна чи снаряд, осколки летять під кутом приблизно 45 градусів, і чим нижче ти перебуваєш, тим менше шансів отримати поранення — лише контузія. Ми з моїм другом з Коломиї чергували навіть вночі, не стоячи на посту, підтримуючи зв’язок, адже в нашому будинку був "Старлінк", і тут знаходилось командування роти.
Військові допомагали місцевим жителям, наскільки могли. І з електрикою, і зі зв'язком, і з продуктами харчування, розповідає офіцер. Захисники відчували підтримку населення.
Олександр Ушинський ділиться своїми думками:
"Ми місцевих знали: той -- кіномеханік, той -- там, той -- там. Навіть хлопці десь рибу хтось там зловить, то... І нам приносили, а якщо наші хлопці десь там хтось зловив, тому що там ставок, то ходили сільським роздавали. Ну, дуже дружно жили. Оці ж приносили нам телефони. І кажуть: як би нам світло зробити? У нас води немає. А скважина є? Є. І мій товариш, це Володимир Григорів, він з Коломийського району, прийшов і каже: я договорився з головою сільської ради, що я завтра за свої кошти купляю генератор. І він це зробив. Він круглий сирота. Йому коштів вистачало на сигарети, там ще на якісь речі. Він купив генератор, і цей генератор дозволив і телефони заряджати, і воду мати у кількох багатоквартирних будинках, тому що там було якесь таке господарство компактне. Ми допомагали місцевим, доставляли і продукти харчування... До речі, з продуктами харчування. Ми завжди їхали у Харків. Вони ще не оговталися від того нашестя, цієї саранчі. Ми заїжджали на завод, він так і називається -- тепер потрібно буде придумати як йому дати назву -- це завод імені Фрунзе. Його керівник -- патріотичний чоловік, і він, і його дружина, і син. Вони складали по 400-500 наборів харчових для воїнів! От у нас не було 400-500. Ми по дорозі їхали і на кожному блокпосту, бо хлопці з'їжджаються -- на. Та у нас тут тільки 5-7-10 чоловік. На, другі будуть їхати. І отак підтримували одне-одного, особливо місцеве населення".
Санвузли, пральні агрегати, унітази... Загарбники вивозили все без залишку.
Деякі населені пункти Харківщини українська армія звільнила у травні 2022 року. Після того, як витіснили окупантів від північних околиць Харкова, артилерійські обстріли обласного центру дещо зменшилися. Олександр Ушинський пригадує, що разом із побратимами приїжджав до міста час від часу за зброєю, амуніцією і продуктами харчування. Тож, проїжджаючи звільнені села, побачив наслідки перебування там російських військових.
Олександр Ушинський ділиться своїми думками та враженнями:
Ми стали свідками, як росіяни зневажливо ставилися до нашої священної української землі. Вони розгромили школи, здійснювали грабежі. І справді, те, про що говорять, що вони крали, це все: від побутових предметів до особистих речей. Я особисто бачив, які речі ми витягували з їхніх автомобілів на Київщині — багато з цього зараз експонується у моєму музеї. Серед них є пральна машина та унітаз. Вони навіть не здогадувалися, для чого це потрібно. Більш того, вони вкрали навіть пісуар, і я не уявляю, куди вони планували його встановити — мабуть, у своїй броньованій машині.
Тероборонівці, які перебували біля російсько-українського кордону на Харківщині, мали обмаль зброї. Одного разу, після шаленого обстрілу, Олександр Ушинський вдвох із побратимом вирушили розвідати шляхи відходу на випадок, якщо це буде необхідно. Якби російські війська на той час рушили у цьому напрямку, їх навряд чи можна було би зупинити, вважає військовий.
Обговорюючи Олександра Ушинського:
"Поряд кордон... Ви уявляєте нашу роту? Це, можливо, неправильно було: роту територіальної оборони, яка не мала важкого озброєння, не мала бронетехніки -- у нас були кулемети Максим, Дехтярьова, отаке все, знаєте, ще із часів Другої світової війни -- ставити на передній край. Якщо підуть танки, нам, по суті, не було чим... У нас там були пара "Джавелінів" і РПГ-7, РПГ-26. По тяжкій броньованій техніці, вони мають бути, якщо в лоб, то нічого не дадуть. Там дорога йде прямо на тебе, і тяжко було б тримати оборону. Тож ми мали розвідати шляхи відходу. Поряд з нами проходила залізнична колія, яка виходила на українсько-російський кордон. І я разом зі своїм бойовим побратимом, теж старшого віку, тому що молодим потрібно жити і будувати, відбудовувати Україну. І ми, старшого віку, зголосилися, пішли в розвідку. Ми йшли лісами -- без броні, ну, тільки зі стрілецькою зброєю, маючи при собі там по кілька гранат, запасний боєкомплект. От ми з ним пішли тими лісами, дивилися по карті і знаходили в двох місцях під залізничним полотном такі величезні проходи для води. От ми позначали на карті саме шляхи відходу, і нам потрібно було точно визначити координати. Це ми робили. Але проходячи один такий перехід, ми побачили, що там були розтяжки прямо біля одного переходу, і вийшли на другу сторону - там теж було заміновано. Один, інші не встигли. Можливо, це навіть хтось із місцевих цим займався, тому що в тому місці не були ще окупанти. Або їхні диверсійні групи. Тому що це було 3-5 кілометрів від кордону. Що таке 3-5 кілометрів для натренованого спецназівця Росії? Ми познімали ці розтяжки, вернулися назад і вже знали шляхи відходу".
Знаходячись всього в кількох кілометрах від російського кордону, бійці територіальної оборони стали свідками, як російські війська запускали ракети в напрямку українських міст. Перед початком наступу українських військ на Харківщині, загарбники намагалися продемонструвати, що впевнено контролюють ситуацію в регіоні. Військовослужбовець згадує:
Вночі я вперше став свідком того, як кілька установок — мабуть, БМ-21 або "Ураган", чи щось подібне — одночасно відкрили вогонь, і сотні ракет полетіли в небо. Вони свистіли над нами, адже ми були зовсім близько. Напрямок їхнього польоту був у бік Богодухова, Харкова, Полтави; ракети піднімалися, і не було зрозуміло, чим саме вони вистрілювали. Ми з хлопцями сперечалися: один казав, що це одне, інший — що інше, але те зарево... воно освітлювало навіть нашу сторону. Це було надзвичайно страшно, і ми усвідомлювали, що ці ракети спрямовані на наші села, на людей, на наших військових. Це було дуже неприємно. Все сталося саме перед нашим наступом. Вони хотіли продемонструвати, що тримаються міцно.
Олександр Ушинський. Джерело: armyinform.com.ua
Підготовка в абсолютній безмовності.
Наступ українських сил на Харківщині відбувався в умовах абсолютної секретності. Однак, реалізація військової операції затягувалася через брак боєприпасів, як розповідає Герой України Євген Межевікін. Спочатку була визначена одна дата, але відсутність необхідних засобів для ведення бою змусила відкласти наступ. Проте цей час дав можливість українським військам краще підготуватися до операції.
Євген Межевікін продовжує свою думку:
Під командуванням генерала Сирського було організовано ряд заходів для координації дій між усіма бригадними командирами та окремими підрозділами. Кожен командир детально викладав свої плани, етапи виконання завдань, а також зазначав, з ким і в який час буде взаємодіяти. Таким чином, хронологія та синхронізація всіх дій були ретельно сплановані. Ми, у свою чергу, здійснили глибоке дослідження території, визначили маршрути просування, зосередження сил та оцінювали противника. Ми навіть з'ясували, хто готує їжу для ворога у Вербівці, на якій транспорті це здійснюється, в який час та де відбувається концентрація ресурсів. Локальні жителі готували їжу у своїх домівках і постачали її. Завдяки аеророзвідці ми змогли зафіксувати та проаналізувати, хто з місцевих підтримує ворога і передає їм інформацію. Все це було детально вивчено — хоча це не входило до наших прямих обов'язків, ми мали чітке уявлення про розташування і дії противника.
Захисники почали використовувати ту мінімальну кількість боєприпасів, яка була у них на озброєнні. Снаряди перевіряли на ефективність. Деякі види боєприпасів мали технічні недоліки. Через це були постійні затримки з артилерією, розповідає полковник.
Висловлює думку Євген Межевікін:
Це дозволило мені поступово перерозподілити всі наявні засоби вогневого ураження, виділити додаткові ресурси з бронегруп, танків і БМП. Я вже не покладав великі надії на артилерію. Також ми залучили артилеристів з 25-ї бригади, які надали нам суттєву підтримку. Вони працювали не лише на своєму напрямку, а й допомогли нам, обстрілюючи наш сектор. Перед початком операції ми почали точкові удари, знищуючи ворога. Коли наші бійці зайшли на позиції, вони були вражені ефективністю дій наших танкістів з закритих позицій та артилерії. Були знищені бліндажі та техніка, що перебувала на місці. Коли противник відчув потужний вогневий вплив протягом доби і побачив, що на нього наближаються нові колони техніки, він почав залишати свої позиції.
В той же час, російські резерви намагалися підкріпити окупантів, які зазнавали серйозних втрат на території Харківщини. Однак техніка, що під'їжджала, швидко розверталася та відступала, навіть не доїжджаючи до Вербівки, розташованої поблизу Балаклії. Підрозділ під командуванням Євгена Межевікіна здійснив цю операцію практично без втрат. Українські сили захопили населений пункт, укріпили свої позиції, відновили контроль над місцевими мостами та встановили понтонний міст.
Євген Межевікін продовжує свою думку:
"Через який далі пішли вже на Балаклійські склади підрозділи ССО і ГУР. Настільки стрімкий був рух вперед і розсічення на широкому фронті позицій противника -- дало змогу зайти в глибину, виключити із...підтримки підрозділів артилерію і прибрати логістику, перерізати маршрути висування резервів. Ті підрозділи, які залишилися самі, були розгублені, що у них відсутня підтримка. Вони запрошують підтримку, а її немає. Вони запрошують вогонь, а його немає, артилерійський. І це елемент паніки, яким скористалися наші підрозділи і пішли вперед гнати".
Українські військові захопили тоді дуже багато російської техніки і боєприпасів. Євген Межевікін пригадує, що його підрозділ використовував цю зброю навіть після завершення контрнаступу на Харківщині -- коли їх перевели під Бахмут. Тоді ж, у вересні 2022-го, взявши під контроль Вербівку і Балаклійські склади, військові отримали наказ рушати далі. Хоча, за першочерговим планом, мали там зупинитися.
Цей тактичний крок у майбутньому дав змогу танковій бригаді перетнути річку та проникнути в регіон з альтернативного напрямку. Операція на Харківщині була проведена з високим рівнем організації. Військовослужбовці діяли злагоджено, зазначає Євген Межевікін.
Звичайно, ефект несподіванки мав місце. Проте я зауважив, що блокпости були ліквідовані, а поліцейські патрулі зникли. Усе, що могло створити перешкоди або стати джерелом витоку інформації, було усунено. Крім того, існувала якась легенда: можливо, зміна підрозділів або щось подібне. Дезінформація також відіграє важливу роль у кожному завданні та операції.
Євген Межевікін. Зображення: Суспільне/Олександр Брамський.
Всього за перший тиждень Харківського контрнаступу українські військові звільнили близько 4 тисяч квадратних кілометрів території та більше 300 населених пунктів від російських загарбників.
Всього за перший тиждень Харківського контрнаступу українські військові звільнили близько 4 тисяч квадратних кілометрів території та більше 300 населених пунктів від російських загарбників.. У вечірньому відеозверненні 7 вересня 2022 року президент України Володимир Зеленський проанонсував "хороші новини з Харківщини".
Того ж дня бійці української бригади спецпризначення ім. Івана Богуна виклали відеозапис, на якому демонструють, як знімають російський прапор з флагштока в селі Нова Гусарівка, неподалік від Балаклії. 8 вересня Генеральний штаб ЗСУ підтвердив, що внаслідок успішних операцій українських військових було звільнено більше 20 населених пунктів.
У той день український стяг знову замайорів над Балаклією, а 10 вересня – над Куп'янськом та Ізюмом. 12 вересня українські сили увійшли на територію міста Святогірська, розташованого на півночі Донецької області.
Експерти Американського інституту вивчення війни відзначили, що звільнення Ізюма стало найзначнішим військовим успіхом України з моменту перемоги в битві за Київ.
Успіх наступальної операції в Харківській області став можливим завдяки детальному плануванню та підготовці військових сил і ресурсів, яка проходила в умовах суворої секретності. Ключову роль у створенні сприятливого середовища для початку наступу відіграла вдало реалізована інформаційно-психологічна операція. Протягом серпня в українських та міжнародних ЗМІ активно обговорювали можливості наступу Збройних Сил України на Херсонському напрямку. Російська сторона повірила в правдивість таких намірів української армії, внаслідок чого військове командування окупаційних сил перекинуло частину своїх підрозділів з Харківщини до Херсонської області. Зокрема, на південь було переміщено 1-шу гвардійську танкову армію. Це призвело до ослаблення окупаційних військ на цьому напрямку та сприяло успішним діям ЗСУ.
Російські військові, помітивши українські сили, що йшли у наступ, стрімко тікали. Втім, потрібно було зрозуміти: позиції залишає лише частина окупантів чи всі підрозділи, розміщені в регіоні. Українські захисники поводилися обережно і не переслідували ворога стрімголов.
Розповідає Євген Межевікін:
"На околицях Балаклії теж думали, що противник вже залишив ці позиції, але там був танк і піхота, які очікували підкріплення і тримали свої позиції. Наші теж потрапили в засідку. Тільки після цього вони заплигнули на техніку і рвонули звідти. І отак от ділянки, де вони утримували максимально, а деякі перевдягались після цього в цивільну форму і ховалися. Їх потім теж витягували по одному, тому що місцеві їх здавали -- не наші. Ну, або якісь там... Воно видно, що це не наші".
Коли військові, які обороняли кордон, дізналися, що почався Харківський контрнаступ, вони щиро вболівали за побратимів.
Олександр Ушинський ділиться своїми думками:
Ми дізналися про це в той же день, адже військові завжди обмінюються інформацією. Ми більше не були відрізані від світу – у нас був доступ до інтернету, і це викликало справжнє піднесення. На душі стало радісно, адже наші Збройні сили довели свою спроможність. Ми, як колись казав Микита Хрущов, показали москалям, що таке "Кузькіну мать". І з Харківської області майже на 95% вигнали цю нечисть. Пізніше я відвідав Куп'янськ і бачив, як постраждали навколишні села та саме місто. Ми були там, здається, в селі Шевченко. Приїхали з бійцями з "Кракена", які показали мені захоплену техніку ворога в одному з великих приміщень. Це були бронетранспортери, бойові машини піхоти та великий склад з продуктами. Ми вже почали роздавати все це нашим побратимам, розвозили і розносили. Також вони намагалися викрасти диких свиней – в загоні було два чи три десятки. Хтось з їхніх прихильників раніше їх утримував. Тепер наші бійці та місцеві працівники, які залишилися, годували цих свиней після відходу москалів.
До 13 жовтня 2022 року деокупували ще майже 100 населених пунктів
Після 10 вересня українські захисники здійснили наступальні дії на північ від Харкова, і за короткий час звільнили населені пункти, такі як Липці, Глибоке, Стрілеча, а також Малі та Великі Проходи, Козачу Лопань та інші. Операція Сил оборони України в цьому регіоні завершилась досягненням лінії міжнародно визнаного державного кордону між Україною та Росією.
Перетнувши річку Оскіл, українські військові встановили плацдарм на її лівому східному березі. Таким чином, наприкінці вересня Сили оборони розпочали другий етап Харківської наступальної операції. Протягом кількох тижнів, до 13 жовтня 2022 року, вдалося звільнити майже 100 населених пунктів.
Однією з ключових подій наступу Збройних Сил України на Слобожанщині стало звільнення Лимана, розташованого в Донецькій області. Битва за це місто тривала кілька тижнів, під час яких українські війська поступово захоплювали село за селом, оточуючи російське угруповання. У самому Лимані активних боїв не відбувалося, а більшість руйнувань сталася у травні, коли на місто наступала російська армія. Деокупація Лимана завдала серйозного удару по російській пропаганді, яка після фальшивого референдуму стверджувала, що Росія закріпилася в регіоні назавжди.
Інформаційна тиша відіграла важливу роль у Харківському контрнаступі, вважає офіцер Олександр Ушинський. Деякі військові й самі не знали, що беруть участь у настільки масштабній військовій операції.
Олександр Ушинський продовжує свою думку:
Це надзвичайно позитивна новина. Я вважаю, що це заслуга наших розвідників. До речі, мені відомо, що Кирило Буданов також відігравав важливу роль у визволенні Харківської області під час цієї операції. Широкомасштабна акція звільнення розпочалася 6 вересня 2022 року, коли були звільнені перші села, і вже тоді рухалися в напрямку Куп'янська, фактично забезпечуючи майже повне звільнення Харківщини до російського кордону.
Ще однією запорукою успішних дій Сил оборони України стала тактика маневрового наступу, під час якого підрозділи українських Збройних Сил, що наступали, не зосереджувались на захопленні населених пунктів, а обходили їх, створюючи для ворога загрозу оточення. Українські воїни на легких бойових бронемашинах стрімко долали значні відстані, просуваючись углиб оборони противника і змушуючи його відступати.
Євген Межевікін підкреслив вражаючу мотивацію українських солдатів, що були залучені до контрнаступу в Харкові:
"Це дозволяє і досі нам виконувати задачі, вести бойові дії, і тримати ворога. Мотивованість людей, це їхній характер та бажання, бажання багатьох не просто перемогти, а знищити ворога, який знаходиться на нашій землі. Багато людей вже виснажені. Всі хочуть відпочити, всі хочуть бути заміненими, але ми не можемо розвернутися і піти, поки противник, ворог не буде переможений. Коли ми його переможемо, тоді можна буде і відпочити, і покращити за всіма напрямками, у всіх сферах діяльності нашу державу, і подивитися, хто ж... заважав нашій швидкій перемозі або є зрадниками".
Після звільнення Балаклії, Ізюма, Лимана та ряду інших населених пунктів були виявлені місця катувань та масові поховання українців. Зокрема, у лісі неподалік Ізюма знайшли братську могилу, де покоїлися тіла майже 500 осіб. Серед загиблих виявився і дитячий письменник Володимир Вакуленко, який був викрадений окупантами наприкінці березня.
На звільненій території Харківської області, згідно з інформацією поліції, було виявлено 28 локацій, де російські військові утримували місцевих мешканців. До цих людей застосовували різноманітні методи тортур, а також психологічний тиск. Вони піддавалися катуванням електричним струмом, їх примусово заламували руки, одягали протигази, що ускладнювало дихання, та вдавалися до інших жорстоких методів. У Куп'янську через російські катівні пройшло не менше 150 осіб, яких тримали в жахливих умовах, били і допитували.
Росію слід притягнути до відповідальності за вчинені злочини.
Росію слід притягнути до відповідальності за вчинені злочини., які скоїла проти українців і які продовжує коїти, поки триває війна, вважає військовий Євген Межевікін. Навіть якщо цей процес триватиме десятиліттями, справедливість має бути встановлена.
Євген Межевікін продовжує свою думку:
Коли ж німці усвідомили, що натворили? Це сталося не відразу після їхньої поразки, а лише через багато років, коли їм постійно нагадували про їхні вчинки. А хто ж покаже рашистам їхні помилки, якщо будуть укладені угоди? Ніхто. Їм лише розповідатимуть, що це була вимушена міра, що на даному етапі вони здобули перемогу, і що попереду їх чекають нові успіхи. Вони переконуватимуть себе, що здатні знищити Вашингтон і досягти Ла-Маншу всього за три дні. Нічого не зміниться. Щоб рашисти усвідомили свою імперську природу, вони мають зрозуміти, що їхнє ставлення потребує лікування. Для цього їм потрібно показати правду, а щоб це зробити, вони повинні опуститися на рівень, де готові слухати і сприймати реальність.
Олександр Ушинський вважає, що Росія не відмовиться від своїх амбіцій щодо повної анексії України, якщо не зазнає нищівної поразки на полі бою і не буде притягнута до відповідальності за всі скоєні злочини.
Ми стоїмо на захисті нашої Батьківщини. Вони – лише загарбники, насильники, грабіжники та вбивці. Що ще можна про них сказати? Сьогодні світ бачить справжнє обличчя цієї держави, яка колись, ще до України, прагнула потрапити до НАТО. Чи усвідомлюють це росіяни? Люди, що мислять, розуміють, що відбувається. Ми спостерігаємо за багатьма... так званими "доброзичливими росіянами". І ця ідея доходить навіть до тих, хто досі підтримує агресивну війну Росії проти України. Це війна за існування, адже її мета – повне знищення України. Вони чітко проголосили свої наміри: дійти до кордонів західних держав і знищити Україну, підкоривши все українське. Росія не може бути наддержавою чи імперією без України.
Восени 2022 року звільнення частини Харківщини стало потужним поштовхом для українців у їхньому опорі агресору. Ці події спонукали також мешканців інших окупованих регіонів, зміцнюючи їхню віру в неминучість перемоги. Успіхи українських Сил оборони обговорювались не лише на теренах України, а й здобули визнання у всьому світі.
Коли військові проводять операцію зі звільнення населеного пункту від окупантів, вони, зазвичай, не мають часу на емоції. Після завершення бойового завдання важливо бути готовими до нових викликів, зазначає Євген Межевікін.
Можливо, на початковому етапі немає місця емоціям, адже момент звільнення не означає завершення боротьби чи виконання завдання. Насамперед потрібно оцінити стан підрозділів, зрозуміти, які втрати вони зазнали, і що необхідно для подальших дій. Наприклад, на Лиманському напрямку, коли ми звільнили населений пункт, що перешкоджав просуванню наших сил. Перш ніж продовжити, я отримав інформацію про необхідні ресурси, розташування особового складу, забезпечив координацію артилерії і відправився туди з нічними приладами та тепловізорами, щоб на місці визначити позиції та організувати подальші кроки. Лише після того, як наші підрозділи увійшли до Лимана і просунулися далі, я усвідомив, що завдання виконано. Втрати були, зокрема, загиблі та поранені, а також техніка, яка постраждала на замінованих ділянках. Але в той момент вже не відчуваєш радості чи щастя. Просто розумієш, що виснажений, і потрібно відпочити як собі, так і людям, щоб бути готовими до наступних дій.
За словами Героя України, здобути військову перемогу для України зараз є досить важким завданням. Для досягнення цієї мети необхідно об'єднати зусилля як українців, так і країн Європейського Союзу. Хоча цей шлях може бути тривалим, українці здатні його подолати, підкреслив Євген Межевікін.
Це складне завдання, яке охоплює не лише нашу державу, а й військовий і політичний шлях наших партнерів, які надають нам підтримку, особливо з боку європейської спільноти. Вести переговори означає йти на певні компроміси. Але такі компроміси можливі лише за умови, що на нашій землі не залишиться жодного військовослужбовця чи агресора. Це єдиний прийнятний варіант, адже всі інші угоди можуть бути легко порушені, і для противника це стане маленькою перемогою або кроком до досягнення більшої мети. Вони продовжуватимуть вірити у свою перемогу і чекати на неї. Війна не завершиться на цьому етапі, тому боротьба повинна тривати безперервно.
Харківська область стала однією з найпостраждаліших під час конфлікту. Після відступу російських військ, місто Куп'янськ і сусідні села зазнали обстрілів, а ракетні атаки на регіон продовжувалися. Проте невдача окупантів у цьому напрямку продемонструвала вражаючу згуртованість та професіоналізм Збройних Сил України. Наші захисники знову довели, що здатні перемогти ворожі сили, які чисельно значно переважають. У Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України операцію на Харківщині характеризують як справжній стратегічний шедевр. В результаті цієї операції вдалося повернути під контроль 8,5 тисяч квадратних кілометрів території, що включає близько 400 населених пунктів та 150 тисяч українців, які нарешті змогли повернутися до своїх домівок на вільній українській землі.
#Збройні сили України #Донецька область #Україна #Ракета. #Тарас Шевченко #НАТО #Росія #Північна та Південна Америка #Харківська область #Володимир Зеленський #Харків #Херсонська область #Київ #Місто #Імператорська російська армія #Боєприпаси #Ворожий комбатант #Контрнаступ #Куп'янськ #Озброєння #Козаки #Командир підрозділу #Рота (військова частина) #Артилерія #Танк #Міна (військова справа) #Лиман, Україна #Герой України #Українська народна армія #Полтава #Ізюм #Військова операція #Наступальні (військові) #Микита Хрущов #Оболонка (снаряд) #Коломия #Михайло Фрунзе #Одноробівка (станція) #Євген Межевікін #Державний кордон #Балаклія #Богодухівський район #Рогань, Харківська область #Коломийський район #Баранівка (місто) #Богодухів #Іван Богун
