Російські пропагандисти беруть участь у грі, схожій на "Кальмара".

Якщо проаналізувати офіційні дані соціологічних опитувань у путінській Росії, можна зробити висновок, що ставлення російського суспільства є досить непередбачуваним. Наприклад, результати дослідження, проведеного ВЦВГД, показали, які країни росіяни вважають ворожими. Протягом більше десяти років у цьому рейтингу лідирували Сполучені Штати, які у 60-70% випадків вважалися ворогами. Однак у травні 2025 року США несподівано опинилися на п’ятій позиції з лише 27% голосів. Цікаво, що на перше місце вийшли не Україна, а Франція, Велика Британія та Німеччина, тоді як Україна зайняла четверту позицію. Незважаючи на регулярні обстріли українських міст і жертви серед цивільного населення, лише 38% росіян вважають Україну ворогом.

Цей результат зовсім не є абсурдним чи маніпулятивним у статистичному сенсі. Він є наслідком впливу путінського апарату контролю та пропаганди, який охопив практично всю публічну сферу Російської Федерації. Телебачення та радіо знаходяться під жорстким контролем як на федеральному, так і на регіональному рівнях. Видавнича діяльність та кіновиробництво також підлягають суворому регулюванню, а музика, концерти та заходи в музичних клубах піддаються цензурі. Наразі триває встановлення контролю над інтернетом і цифровими комунікаційними засобами. Розширення апарату контролю та пропаганди свідчить про те, що в умовах тоталітарного суспільства, яке формується в Росії, цей контроль залишається критично важливим для підтримки стабільності режиму. Це означає, що пропагандисти стають надзвичайно важливими учасниками у боротьбі за збереження абсолютної покори громадян.

Асортимент російської пропаганди

Російська пропаганда нерідко асоціюється з такими постатями, як Владімір Соловйов, Дмітрій Кісєльов і Маргаріта Симоньян. Водночас не можна забувати про Ольгу Скабєєву та її чоловіка Євгєнія Попова, які також часто потрапляють у поле зору. Однак у цій пропагандистській машині недостатньо уваги приділяється колись відомим кінорежисерам, як-от Карен Шахназаров чи Нікіта Міхалков. Проте коло осіб, які беруть участь у формуванні російського пропагандистського апарату, виявляється значно ширшим. Це тисячі культурних діячів і представників медіа: від письменників і музикантів до журналістів, артистів, реперів, художників, медиків, священиків православної церкви та самопроголошених магів. Незважаючи на це, всередині цієї спільноти існує жорстка конкуренція між різними фракціями, які змагаються не лише за вплив, а й за виживання.

Вищезазначені імена телеведучих і постійних гостей вечірніх "токшоу ненависті", як іноді називають ці програми, у Росії належать до фракції "охраноти". Це безкритичні прихильники Путіна, його чиновників і кожного рішення, яке виходить з кабінетів влади. Обличчям "охраноти" є Владімір Соловйов зі своєю свитою експертів і постійних гостей, які відвідують його телестудію. Разом вони хочуть виглядати як яструби, позиціонують себе людьми, обізнаними у військовій справі та завсідниками лінії фронту. Це видно навіть у тому, як вони поводяться на екрані. Сам Соловйов роками стилізується під гібрид Сталіна і сенсея карате і у своїй програмі виступає одягнений у щось на зразок кімоно з коміром-стійкою à la генералісимус. Його колишні співробітники каналу Soloviov Life, такі як Сєргєй Карнаухов й Анастасія Кашеварова, також перейняли естетику радянської шинелі і виглядають так, ніби їх витягли з кадру радянського військового фільму. Однак за яструбиними гаслами про бомбардування Парижа, Лондона і Варшави, які час від часу вигукує Соловйов, насправді ховається стратегія наративної оборони Путіна шляхом перекладання провини за очевидні помилки влади на чиновників нижчого рівня або прямо на народ, який не повністю залучений до реалізації вказівок вождя. У цьому сенсі "охранота" не вигадала нічого нового і у своїй стратегії використовує стару наративну схему "хороший цар - погані бояри".

Завданням "охраноти" є не тільки передача точки зору влади та вказування пальцем на винних у невдачах поза цим колом. Соловйов і компанія виконують функцію параофіційних донощиків, використовуючи для цього свої програми і канали. Мабуть, найгучнішим прикладом ефективності механізму доносів була справа "Мурза" (Андрєя Морозова) - відомого військового блогера з Луганська, який вів популярний канал у месенджері Telegram. У своїх дописах він часто критикував рішення військових командирів, тим самим підриваючи, так би мовити, авторитет усього режиму. Особливо гостро він висловлювався про бої за Авдіївку, де, за його оцінками, загинуло 16 тисяч солдатів, при значно менших втратах з боку України. Цього було достатньо, щоб "охранота" накинулася на "Мурза". Функціонери зі стайні Соловйова, насамперед Армен Гаспарян і Юлія Вітязєва (остання родом з Одеси), розгорнули кампанію наклепів, звинувачуючи Морозова в усіх найтяжчих гріхах сучасної Росії, починаючи від "продукування капітулянтських вигадок" у Telegram, закінчуючи дискредитацією армії та зрадою. Атака була настільки сильною, що в лютому 2024 року "Мурз" опублікував допис, у якому повідомив, що покінчить життя самогубством, після чого застрелився.

Випадок цькування провоєнного блогера іншими пропагандистами продемонстрував те, що досі було приховано від широкої публіки - запеклість конфлікту в середовищах, що підтримують війну. Виявилося, що це боротьба не на життя, а на смерть, а на кону - доступ до медіаресурсів і великих грошей. Це відбувається тому, що на противагу соловйовській "охраноті" стоїть група військових кореспондентів - "воєнкорів" і Z-блогерів, відносно незалежна від офіційних інформаційних каналів, оскільки використовує для комунікації Telegram. Це середовище також позиціонує себе як продержавне, патріотичне і провоєнне, а свою участь у військових діях використовувало для побудови мережі людей, які підтримують збір коштів для потреб фронту.

Відплата Соловйова

Яскравим прикладом є Тетяна Монтян, українська юристка, яка після 2022 року відкрито перейшла на бік російських агресорів і сьогодні об'єднує навколо себе людей, які підтримують донбаський сепаратизм. Монтян можна охарактеризувати як донбаську військову активістку, але таку, яка голосно критикує російську владу. На військових каналах у Telegram можна знайти безліч записів з Монтян, яка, напівлежачи на дивані (іноді явно п'яна), викрикує образи на адресу російської влади Донецька, а також Кремля. Це, природно, ставить її в опозицію до "охраноти", і сьогодні Монтян є одним з головних ворогів Соловйова.

Соловйов неодноразово в своїх передачах називав Монтян українською зайдою та шахрайкою, яка нібито неправомірно наживається, збираючи кошти для армії, в той час як насправді купує розкішні квартири в центрі Москви. У цьому випадку він не помилився, адже активістка дійсно придбала дороге житло в російській столиці. У відповідь на ці звинувачення Монтян та її прихильники реагують своїм способом. В інтернеті можна знайти відоме відео з розореного Курахового на Донбасі, де вона з другом весело позує на фоні руїн будівлі, серед уламків, залишених російською армією. Вона виступає у ролі чирлідерки, підтримуючи свого товариша, який червоним спреєм на стіні пише гасло: "охранота, йди на х** і відсм-чи!". Комбатанти сміються, показують середній палець, і запис завершується.

У протистоянні між Соловйовим і Монтян перемогу здобув перший. У жовтні ця блогерка, яка підтримує проросійські та путінські погляди і походить з Криму, стала об'єктом переслідування в Україні, зокрема через звинувачення у колаборації. Водночас у Росії її внесли до переліку екстремістів і терористів. Серед експертів існує думка, що цей статус вона отримала завдяки впливу Владіміра Соловйова, оскільки її обійшли етапом "іноземного агента", який часто є початковою стадією для противників Кремля перед внесенням до списку екстремістів і терористів.

Проте це не свідчить про те, що "охранота" остаточно вирішила цю конфліктну ситуацію. Невдовзі після цих подій Соловйова атакували чеченські кола на чолі з командиром батальйону "Ахмат" Апті Алаудіновим. У листопаді, коли дрібні пропагандисти, пов'язані з так званою мережею Соловйова, почали критикувати Алаудінова, він пообіцяв, що притягне їх до відповідальності. Внаслідок цього частина нападників вирушила на зустріч із чеченським командиром, щоб публічно зізнатися у своїх помилках і вибачитися. Адже в ієрархічній системі путінської Росії завжди знайдеться хтось, хто має більшу силу. Завдяки своїй активності в мережі Алаудінов став відомим військовим блогером. Його праця в цій сфері отримала визнання, і в 2024 році він здобув звання генерал-лейтенанта, а також був призначений заступником директора відділу військово-політичної роботи в Міністерстві оборони Росії, де курує військово-політичну пропаганду та агітацію.

Усі ці конфлікти, доноси та демонстративні покаяння перед камерами можуть здаватися звичайним проявом деградації передвоєнних структур, проте це лише частина істини. Ця боротьба за виживання між оборонцями та військовими лідерами, насамперед, є грою з величезними ставками. За оцінками журналістів російськомовного каналу "Настоящее время", що транслюється з Праги, у 2023 та 2024 роках Соловйов отримав від Кремля по 1,5 млрд рублів на свої медіапроєкти, що еквівалентно близько 68 млн злотих щорічно, а його фінансовий план на 2025-2027 роки передбачає 4,5 млрд рублів, тобто понад 200 млн злотих (для порівняння, телеканал Telewizja Republika отримує 40 млн злотих рекламних доходів на рік). Проблема проєкту Soloviov Life, який пожирає ці кошти, полягає в його крайній неефективності: ніхто не бажає його дивитися. Навіть статистика на державному рутубі, де він розміщується, свідчить про мінімальну аудиторію. Програми переглядають кілька тисяч глядачів, а часто й зовсім лише кілька. Саме в цьому й полягає суть описаного протистояння. Соловйов має доступ до вух правлячих еліт, фінансування та державного ефіру, але при цьому не здатен вплинути на маси.

Гроші без охоплення, охоплення без грошей

Децентралізовані військові кореспонденти та інші Z-блогери, хоч і мають менше ресурсів, все ж здобули величезну аудиторію, що налічує тисячі або навіть сотні тисяч слухачів і глядачів. Наприклад, публікації терориста Ігоря Гіркіна, який наразі утримується в російській в'язниці, привертають увагу понад 100 тисяч підписників його Telegram-каналу. Водночас різні центри пропаганди, що підтримують військові дії, активно організовують збори коштів, що забезпечує їм додаткові значні фінансові ресурси. Таким чином, боротьба відбувається за увагу аудиторії, яка є ключем до фінансування, але кожна сторона використовує свої унікальні засоби для досягнення цієї мети.

Проте фінанси не здатні повністю розкрити суть конфлікту та його інтенсивність. Конфлікт між "охраною" та військовими журналістами відбувається під пильним контролем Сєргєя Кірієнка, першого заступника голови Кремлівської адміністрації, який відповідає за російську пропаганду. У світлі зростаючої безвиході на фронті та рішучої політики адміністрації Дональда Трампа, що має на меті завершити війну між Росією та Україною, для режиму Путіна виникає екзистенційне питання: як зберегти свій вплив на російське суспільство. Зміни у ставленні Америки під керівництвом Трампа до Росії демонструють не лише непередбачуваність російського населення, а й потужний вплив пропагандистських кампаній.

Тож якщо незабаром на горизонті з'явиться примара закінчення війни і лусне потужний балон тріумфалізму, який роками надував Кремль, може виявитися, що лише ефективно організований апарат пропаганди буде здатен зупинити соціальну дезінтеграцію в Росії, яка перебуває в кризі. Ідеться про економічну кризу, свідками якої ми вже є, але також про ідеологічну кризу, яка може настати в умовах закінчення війни за відсутності капітуляції Києва. Відповідь на обидві кризи в післявоєнній Росії Путіна може бути тільки одна - подальша тоталітарна військова мілітаризація суспільства. Уже зараз Кремль, судячи з усього, усвідомлює це, коли через Кірієнка заявляє, що "гаряча фаза війни закінчиться, сподіваємося, що скоро, але інформаційна війна ніколи не закінчиться". У цій ситуації провоєнні пропагандисти різних таборів є учасниками смертельної гри в образи, цькування та доноси. Адже в загальному підсумку для Кремля матимуть значення лише дві речі - ефективність і керованість пропагандистського апарату. У цій грі в кальмара під наглядом Кремля переможуть ті, хто продемонструє наявність цих двох рис, а решту чекає в'язниця або смерть.

Матеріал був опублікований в рамках спільного проєкту ZAXID.NET та польського видання Nowa Europa Wschodnia.