Бесіди в укритті. Чи мають українські солдати надію на потенційне мирне врегулювання?

Дорога припорошена снігом і завішена з усіх боків риболовними сітками, які тепер виконують функцію антидронових. Вона веде у напрямку Оріхова Запорізької області.

Ми вирушили з командного центру на місце розташування бійців взводу "Котики" першого батальйону Сил територіальної оборони.

Ми прибуваємо, коли вечірня темрява вже накриває землю. Шлях пролігає через безкраї поля і виводить нас до лісосмуги, де серед невеличких дерев ховається бліндаж.

Наш пікап зупиняється на безпечній відстані. Від машини до бліндажа - приблизно 100 метрів, які потрібно подолати дуже швидко, щоб ворожі дрони не зрозуміли, де саме розташована позиція.

На горизонті вдалині, за містом Оріхів, видно спалахи вогню. Чути вибухи. Лінія безпосереднього зіткнення - на відстані до 10-ти кілометрів.

У бліндажі ми зустрічаємося з бійцями, які залишаться на цій позиції протягом кількох наступних днів. Хлопці демонструють нам, як запускають розвідувальний дрон українського виробництва "Крило". Взвод "Котики" працює з різними моделями дронів: використовують "Вампіри", "Мавіки", "Крила", FPV та навіть "Пуми".

Воїни, що протягом тривалого часу займаються виконанням бойових завдань, діляться своїми спостереженнями щодо ситуації на своєму фронті, а також висловлюють думки про можливість укладення мирної угоди. Обговорюють питання, пов'язані із територіальними поступками, ймовірною передачею Запорізької атомної електростанції російській стороні, зменшення чисельності армії та можливі засоби безпеки для України.

Чи вірять військові в силу дипломатії?

З нами на зв'язку один з пілотів, відомий під позивним "Булава". Він впевнений, що Україна не погодиться на здачу територій, зменшення армійського складу або відмову від інтеграції в НАТО. Він згадує, як після перемоги Трампа на президентських виборах у 2024 році багато людей висловлювали думки про швидке завершення війни. Однак цього так і не сталося.

- Для нас, людей, які живуть тут, часи президентства Трампа нічого не змінили. Ми захищаємо свою землю, намагаючись повернути кожен метр наших територій, і не маємо ілюзій, що хтось прийде і вирішить наші питання за нас, - зазначає Булава.

Боєць із позивним "Яким", 42-річний уродженець Криму, активно долучився до Революції гідності. За освітою архітектор, він також працював у телебаченні. Пізніше, співпрацюючи з німецькою архітектурною фірмою в Україні, займався реалізацією проєктів зі створення "зелених" дахів.

Сьогодні Яким освоїв мистецтво польоту на "Вампірах" і "Крилах", очолюючи екіпажі та накопичуючи великий бойовий досвід. Він часто ділиться враженнями про своє навчання за кордоном — у Великій Британії, де його тренували шведські інструктори. Хоча, за його словами, ці інструктори були молодими та не мали бойового досвіду, навчальний процес виявився високоякісним та результативним.

- Щодо перемовин, то які вони вже за рахунком? Якщо ні в кого не вистачить рішучості щось змінити, програють усі. З росіянами не можна говорити мовою поступок - про це свідчить історія. З ними можна розмовляти лише мовою сили, - каже Яким.

- Європейці мають зрозуміти, що на це потрібно наважитися - іншого виходу немає. Якщо ми їх не зупинимо, Україна стане лише початком значно більшої війни, - впевнений він.

Ми відходимо від передової і вирішуємо заночувати в маленькому будинку, який військові орендують за власні кошти. Це місце дозволяє їм трохи відволіктися і відпочити між виконанням бойових завдань.

У будівлі створено компактну майстерню для складання FPV-дронів. Хлопці отримують дрони від державних установ та волонтерів, готують їх до польотів, проводять перевірки, встановлюють оптоволоконні котушки, а потім доставляють їх до військових на передову. Тут також є майже все, що потрібно для комфортного життя.

Спеціально для нас військовослужбовець з позивним "Морячок" готує вечерю власноруч. У своєму "попередньому" житті він працював у кількох ресторанах, і його професіоналізм відчувається в кожному русі на кухні. Моя спроба чимось допомогти закінчується невеличким майстер-класом із ліплення хінкалі. І вже через півгодини ми з хлопцями сидимо за великим столом, смакуємо вечерю та слухаємо захоплюючі історії з життя їхнього підрозділу.

Бійцю з позивним "Токіо" всього 26 років. Він вже рік є частиною цього взводу. За цей період Токіо освоїв вміння керувати різними типами дронів - працює як з "Мавіками", так і з FPV та "Вампірами".

Токіо походить з Нової Каховки. Він зазнав окупації, під час якої його затримали, і він пройшов через допити в підземеллі, але зміг вирватися лише завдяки випадковості. Вибравшись з зони окупації, молодий чоловік приєднався до Збройних сил України.

Він зазначає, що в його взводі панує дружня атмосфера: "жарти та веселощі", а командир виявляється справжнім професіоналом. Головне — якісно виконувати свої обов'язки.

- Токіо, як ти ставишся до того, що від президента Зеленського вимагають відмовитись від частини українських територій?

- Багато моїх друзів загинули за Донецьк, за Луганськ. Навіщо тоді все це? Занадто багато молодих людей загинуло - за свободу, за нашу землю. Я негативно ставлюся до перспективи перемир'я на таких умовах, - відповідає він.

Цієї ночі Токіо їде на кілька днів на позиції й буде літати, або, як каже він сам, "вбивати піда*ів".

Бійцеві на ім’я Йога - 30 років, він родом з Києва. Перед тим, як вступити до армії, він активно практикував йогу, що й стало причиною його позивного. Наразі він служить пілотом дронів, має намір продовжувати розвивати свої професійні навички та дуже цінує свій підрозділ.

- Стали складнішими заїзди на позиції, - зітхає він. - Раніше був важкий період безпосередньо на позиціях - до піда*ів заїхав новий, доволі професійний підрозділ пілотів, який створював нам проблеми.

Яке у вас ставлення до обговорення потенційного мирного договору?

- Перемир'я, безумовно, відбудеться, і наше нинішнє завдання полягає в тому, щоб укріпити свої позиції під час цих переговорів. Необхідно уникати прагнення до миру за будь-яку ціну, проте я не можу визначити, якою має бути ця ціна.

31-річний Вандал родом із Золотоноші, що в Черкаській області. Він розпочав службу у 2023 році, а на початку 2025-го завдяки програмі "Армія+" зміг перевестися до підрозділу "Котики".

Вандал не міг терпіти попередній підрозділ: там бракувало надійних командирів, зустрічалися військові з кафедри, які не мали уявлення про справжні військові стратегії, а ротації не проводилися. Ставлення керівництва до солдатів залишало багато питань. Коли ж йому надійшов лист, у якому повідомлялося, що командир "Котиків" готовий його прийняти, Вандал постійно вірив у диво - і воно сталося: переведення підтвердили.

- У взводі "Котики" хороша дисципліна, сухий закон, ніхто тебе не кине, якщо раптом "затрьохсотять", - пояснює він. - Комбат нас розуміє і не ставить дебільних задач, де марно витрачається людський чи матеріальний ресурс. У попередньому підрозділі ми жили як бомжі й труїли пацюків. Тут же разом дбаємо про нормальні умови для кожного.

Який настрій у військових, коли лінія фронту наближається до Запоріжжя?

Усі втомлюються, це безперечний факт, але бажання і енергія для виконання бойових завдань залишаються. Якщо порівняти з Покровськом, наша територія поки що не така критична. Звичайно, є випадки прильотів. Нещодавно, за інформацією з чуток і перехоплень, до нас завітав "Рубікон". Тоді нам довелося нелегко: ми розміновували чимало дронів, які приземлилися, але не спрацювали; були й влучання, через що ми втратили багато техніки. На щастя, всі залишилися живі, - ділиться Вандал.

- Зараз нам видають дрони з оптоволокном. Чого бракує - це стандартизації обладнання. Бо у них один оптоволоконний дрон, який вони називають "Князь Вандал Новгородський", а в нас на позиціях шість різних наземних станцій під різні дрони, а самих дронів може бути десять видів. І ми дивимося, які з якими станціями "метчаться". Держава, якщо ви це читаєте, зробіть щось: зробіть один хороший дрон, який долітатиме! - каже боєць.

- Як ти вважаєш, чи правильно наш уряд поводиться зараз в умовах, коли Сполучені Штати чинять тиск, щоб прискорити підписання мирних угод?

Вандал висловлює свою думку про поточні зусилля президента Зеленського: "Мені імпонує, що він прагне досягти реальних умов для миру. А те, що пропонував Трамп, виглядає для мене абсолютно абсурдно: віддати Донбас – і що далі? Ми втрачаємо стратегічні позиції, а як тоді будемо захищатися?"

- Я сумніваюся, що нам вдасться досягти миру навіть на 3 або 5 років. Це моя перша війна, і я не бажаю, щоб новий конфлікт розпочався так швидко і в таких невигідних умовах. Як і більшість, я дуже хочу повернутися додому. Я планую зняти військову форму, сховати її в шафу і надягати лише на святкові заходи, такі як Парад Перемоги. Але я не хочу, щоб ми опинилися в ситуації хиткого перемир'я, просто чекаючи нового нападу, - ділиться своїми думками він.

Військовослужбовець з позивним "Предко" бере участь у бойових діях з 2023 року. Йому 25 років, і він походить з Житомирщини. Предко щиро цінує свій підрозділ "Котики" та вже очолює два екіпажі FPV-дронів.

- Всі прагнуть миру, і це очевидно, - визнає він. - Але наша спільна мета залишається незмінною: не дозволити ворогу просунутися далі. Якщо ми зараз покладемо зброю, росіяни не зупиняться. Довіряти їм не можна.

Of course! Please provide the text you would like me to make unique, and I'll be happy to help.

Вранці ми вирушаємо до ще однієї точки неподалік Оріхова. Це маленьке село, яке майже пустує. У деяких оселях проживають військовослужбовці. Тут надзвичайно важливо дотримуватися маскування, аби ворог не зміг визначити, в яких саме будинках знаходяться наші захисники. Цей район регулярно піддається обстрілам з КАБів та "Шахедів".

Поряд з маленьким сараєм нас вітає Морячок — той самий, що вчора приготував нам вечерю. У його очах читається доброта та відвертість. Він проводить нас у кімнату, заповнену небезпечними хімічними речовинами.

Боєць виготовляє боєприпаси, які згодом кріпляться на дрони. Він із захопленням розповідає про свою небезпечну роботу, а на запитання про можливе перемир'я відповідає коротко й однозначно: "На договорняк ми не підемо".

Безпосередньо перед від'їздом ми отримали сумну новину: Токіо загинув під час виконання свого бойового завдання. Остання бесіда з ним відбулася всього за десять хвилин до його виїзду на позиції. Тепер наші фотографії стануть його останніми спогадами.

Командир взводу приніс нам цю звістку та поїхав забирати тіло. В повітрі нестерпна тиша. Хлопці мовчазливо намагаються усвідомити чергову втрату.

Ми залишаємо прифронтову зону. Дорога веде назад - у світ, де багатьом здається, що війна десь далеко й ніколи їх не торкнеться. Ми передивляємось фотографії Токіо, які зробили за декілька хвилин до його останнього бойового виїзду. Вічна пам'ять герою.

Дарія Онищенко, для УП