Сербия на грани революционных изменений: как президент Вучич теряет контроль над ситуацией.

1 листопада в Сербії відбулися масштабні пам'ятні події, присвячені річниці трагедії в Новому Саді, де під час обвалення навісу на залізничному вокзалі загинуло 16 осіб.

Ця трагедія вивела на вулиці десятки тисяч громадян країни з вимогою покарати винних.

З часом вимоги протестувальників стали набувати все більш вираженого політичного характеру. Вони не лише закликали владу до ефективних дій у боротьбі з корупцією, яка є коренем трагедії, але й висловлювали прагнення до зміни режиму багаторічного президента Александара Вучича.

Протести набули масштабів, охопивши всю країну, а їх основною рушійною силою стали студенти. Вони активізували політичну свідомість населення Сербії, змушуючи людей долучатися до їхніх дій. Громадяни почали організовувати спільні збори разом зі студентами, на яких обговорювали наступні кроки та вимоги, а інколи також порушували питання своїх місцевих проблем.

Головне полягає в тому, що люди подолали свої страхи, усвідомивши, що можуть реалізувати свої мрії.

Ця перемога призвела до кардинальних змін у сербському уряді: двоє міністрів були заарештовані, а більше десяти чиновників і керівників будівельних компаній було обвинувачено у зв'язках з катастрофою. Навіть судові органи, які намагалися підпорядкувати собі влада, почали активніше боротися з корупцією.

А у протестувальників нарешті з'явилася вимога відставки Вучича та перевиборів Народної Скупштини - парламенту Сербії.

У відповідь Вучич почав заявляти про наявність у нього інформації про плани проведення 1 листопада - у роковини трагедії - спроби державного перевороту. План якого, звісно, нібито розробляли західні країни.

1 листопада в Новому Саді, місці трагічної події, зібралися принаймні 40 тисяч осіб (незалежні спостерігачі оцінюють цю кількість у два рази більше) з 60 міст по всій країні, щоб вшанувати пам'ять жертв, які загинули через дії влади.

Усе розпочалося і завершилося 16 хвилинами мовчання, вшануванням пам’яті загиблих. Учасники мітингу пройшли 16 різними маршрутами, кожен із яких був присвячений окремій людині, що втратила життя.

В цілому, заходи пройшли в мирній атмосфері. Організатори наполягали на дотриманні певних умов: без прапорів, гучномовців, саморобних банерів та інших атрибутів мітингів. Вони лише закликали всіх присутніх виявити шану до пам'яті загиблих.

Основною метою організаторів заходу було уникнути його політичної забарвленості. Саме тому вони регулярно підкреслювали: цей захід присвячений пам'яті загиблих, і політики тут не місце.

Це виявилося досить важким завданням, оскільки серед учасників були провокатори-"тітушки", агресивно налаштовані студенти та просто хулігани.

Влада робила все, щоби зменшити кількість людей на мітингу, або щоб дискредитувати його.

Тому вона не надала дозволу на встановлення навіть мобільних туалетів (такого раніше не траплялося, навіть під час студентських акцій по всій країні); заборонила навчальним закладам надавати укриття для тих, хто приїхав з віддалених регіонів; заборонила не лише встановлення наметів для ночівлі, а й їх продаж; тривалий час не дозволяла зводити подіум на площі біля вокзалу; навіть на деякий період відключила водопостачання в усьому місті.

Влада опустилася й до комічних дій, заявивши про зупинку руху всіх потягів у країні після отримання повідомлення (якщо воно було) про замінування.

Проте найбільше вразила заява президента Вучича, зроблена всього за два дні до початку акції. Відповідаючи на питання журналіста про подію 1 листопада, він сказав: "Що відбуватиметься у Новому Саді - може, якийсь турнір чи щось подібне?".

Це виявилося явним знаком зневаги до пам'яті загиблих і їхніх близьких, а також свідченням страху влади перед масами людей, тривоги за своє положення. Таке приниження пам'яті загиблих навряд чи можна буде стерти з пам’яті, і навіть оголошення 1 листопада днем жалоби, яке президент зробив лише 31 жовтня, не зможе цьому зарадити.

Проте існували й інші серби. Місцеві жителі, зокрема селяни та жителі Белграда, Нового Саду, Інджії та інших населених пунктів, забезпечили учасникам харчування, надали їм тимчасове житло, а також організували безкоштовні парковки для тих, хто прибув на власних автомобілях.

А 90 кілометрів шляху між Белградом та Новим Садом, яким рухалися тисячі студентів, стали проявом солідарності мешканців провінції з ними.

Захід 1 листопада не став повторенням "Бульдозерної революції" 5 жовтня 2000 року, яка скинула владу Слободана Мілошевича.

Проте це стало ще одним тривожним сигналом для президента Вучича (перший сигнал з'явився 15 березня, коли понад 300 тисяч осіб вимагали його відставки) - його багаторічне правління опинилося під загрозою, оскільки народ почав виявляти втомленість від нього, що було чітко продемонстровано десятками тисяч людей у Новому Саді…

Хоча кількість тих, хто прийшов до вокзалу Нового Саду, була меншою від мітингу в Белграді 15 березня, але такої кількості мітингарів місто не бачило за всю свою історію.

Основними викликами для учасників мітингу стали, перш за все, логістичні труднощі. Місто, яке знаходиться на півночі країни, має свої особливості у транспортному сполученні, що ускладнює прибуття сюди в порівнянні з Белградом. Крім того, дії поліції не завжди полегшували дорогу до Нового Саду.

Та головне те, що серби знову продемонстрували своє бажання докорінних змін, у першу чергу у владі. Але не революційним шляхом, а демократичним - через вибори, парламентські та президентські, які можуть відбутися разом у 2026 році, скоріш за все - наприкінці року.

Й це не дуже добре - протестний потенціал поступово спадає, мітинги стають все більш малолюдними, а влада постійно вишукує, чим підкупити населення (зниження вартості комунальних послуг, збільшення зарплат тощо).

Можливо, тиск на протестувальників, затримання та різноманітні провокації проти них продовжать мати місце й надалі.

Це стало очевидним під час подій, що відбулися в ніч на 3 листопада. Невідомі особи атакували намети з "тітушками", які знаходилися поблизу Народної Скупштини в Белграді. Один з наметів був знищений вогнем, а також відбулися сутички з правоохоронцями.

Президент Вучич негайно звернувся до телеглядачів, звинувативши студентів і демонстрантів у нападі в Новому Саді.

За його словами, вони "розлючені" нібито "провалом" мітингу 1 листопада та "зрозуміли, що їм кінець, і тому істерять". Знову пролунали тези про напад на демократію, іноземні спецслужби, ворогів Сербії.

Проте виникає кілька запитань: чому жодного з нападників не було затримано? Чому в неділю біля наметів посилили чергування поліції, яка тривалий час вже знаходилася на місці? Чи справді після мирного заходу в Новому Саді студенти вирішили скомпрометувати власну репутацію?

Ця подія виглядає як класична провокація, яка має на меті дестабілізувати ситуацію в країні для розгортання репресій проти мітингувальників.

Якими можуть бути майбутні вибори в Сербії?

Відомо лише те, що діючий президент Александар Вучич не зможе брати участь у виборах, оскільки відповідно до закону, не має права балотуватися втретє. Хто займе його місце, стане відомо з часом.

З парламентськими виборами також чимало питань. І головне з них - кандидатський список від студентів. За наявною в нас інформацією він вже нібито існує. Там 200 прізвищ, які поки не розголошуються, та й вони нічого не скажуть більшості громадян.

Програма, здавалося б, існує, але водночас і ні. Існують лише "основні принципи", які залишаються досить неясними та неоднозначними.

Ось що висловлює Борис Койчинович, один із керівників студентського руху: "Суть полягає в тому, що нам не варто зосереджуватися на наших політичних поглядах — чи ми консерватори, чи ліберали, ліві чи праві, віримо ми чи ні. Нам слід прагнути до спільної мети, а саме — створення більш справедливого суспільства з ефективно працюючими інститутами".

Немає відповіді на головні питання: студенти за євроінтеграцію Сербії чи за зміцнення "дружби" з Росією?

Чи прагнуть вони об'єднатися з опозиційними силами, чи мають намір рухатися самостійно далі?

Ця невизначеність серед студентів викликає певні занепокоєння, і виникають асоціації з обвинуваченнями, які звучали з уст представників влади, що нібито вони отримували підтримку та консультації від спецслужб європейських країн.

А чому ж тоді на заході не спостерігалося прапорів Європейського Союзу чи закликів до євроінтеграції Сербії, натомість ми бачили лише стримане ставлення європейських інститутів до протестувальників?

Російські спецслужби знову і знову безпідставно поширюють страхітливі чутки про те, що 1 листопада у Новому Саді нібито мав початися "сербський Майдан", який нібито призведе до державного перевороту. На щастя, цього не сталося.

В той же час у столиці Сербії відбулося урочисте відкриття Російського історичного товариства в Белграді, яке є своєрідним підрозділом Російської служби зовнішньої розвідки. Керівництво цим товариством здійснює Сергєй Наришкін, голова Служби зовнішньої розвідки, в той час як сербським відділенням опікується Александар Вулін, колишній очільник Агентства безпеки та інформації (ВІА), відомий своїми проросійськими поглядами та захистом ідеї "сербського світу".

Лідер опозиційної Ліги соціал-демократів Воєводини Александар Оленик повідомив про висилку з країни російського дипломата. Це рішення, як стверджується, пов'язане з кризою в нафтовій галузі Сербії та загрозами з боку Москви щодо можливого припинення постачання газу до Сербії в наступному році.

А дипломати в Белграді неофіційно розповідають про п'ятьох висланих, які нібито консультували деяких лідерів студентських протестів.

* * * * *

Так чи інакше, безсумнівно одне - влада президента Вучича явно перебуває в нестабільному стані.

Тепер у Сербії це зрозуміло всім.

Мітинг у Новому Саді остаточно зруйнував психологічний бар'єр страху перед владою в сербському суспільстві. Наслідки цього можуть проявитися дуже швидко.