Сергій Грабовський: Маск має намір відібрати у США "Голос" і "Свободу" -- Блоги | OBOZ.UA

Ілон Маск, якого українським читачам, гадаю, не треба представляти, порадував публіку новою гучною заявою. Він підтримав керівника розвідки під час першого президентства Трампа Річарда Ґренелла щодо закриття мультимедіа-проєктів "Голос Америки" та Радіо "Вільна Європа" як такого собі непотребу. ""Radio Free Europe та Voice of America - це медіа, які оплачують американські платники податків. Це державні ЗМІ. Ці ЗМІ заповнені ультралівими активістами. Я працював із цими журналістами десятиліттями. Це пережиток минулого. Нам не потрібні державні медіа", - написав Ґренелл у соцмережі Х. Маск висловився не менш рішуче: "Так, закрийте їх. Європа тепер вільна (не рахуючи задушливої бюрократії). Їх більше ніхто не слухає. Це просто ліворадикальні божевільні, які розмовляють самі з собою, спалюючи щорічно один мільярд доларів грошей американських платників податків".

Безперечно, Ґренелл і Маск мають право висловлювати свої думки щодо цих медіа-корпорацій. Як американці, платники податків, а також експерти у своїх сферах, вони можуть вільно висловлювати свої оцінки. Проте я також маю право на власну думку – як людина, яка є слухачем Радіо "Свобода" та "Голосу Америки" протягом багатьох років, як особа, що має значний досвід життя в умовах неволі у пізньому та "гниючому" совєтському тоталітаризмі, а також як працівник української редакції Радіо "Вільна Європа"/Радіо "Свобода" (РВЄ/РС), де я обіймав посади кореспондента, ведучого та упорядника програм з літа 1992 року до літа 2008 року, а до листопада 2020 року – як постійний автор колонок "Точка зору" на вебсайті радіостанції.

На мою думку, основним питанням є те, чи мають сьогодні сенс такі медіа, як "Голос Америки" та РВЄ/РС у сучасному світі. Якщо, як стверджує Маск, "Європа тепер вільна", то їхня діяльність виглядає зайвою. Але чи дійсно вся Європа є вільною, чи лише окремі її частини? І для кого насправді працюють підрозділи РВЄ/РС? Хто є їхньою цільовою аудиторією?

Почнімо з Балкан. Радіо й сайти мають редакції, що працюють на такі держави: Боснію та Герцеговину, цю крихку й умовну конфедерацію, Північну Македонію та Косово, на Болгарію ж працює тільки сайт. Нагадаю, що Балкани - давня "порохова діжка Європи", де активно працює російська агентура. Румунія й Угорщина охоплені тільки сайтами. У Румунії висока ймовірність перемоги на президентських виборах у травні проросійського ультраправого кандидата, в Угорщині, за різними даними, від 70% до 90% мас-медіа взяв під свій контроль авторитарний режим Орбана. На Молдову працює і радіо, і сайт (значна частина країни окупована росіянами). Білорусь - радіо та сайт (невже це вільна країна?). Україна - радіо та сайт. Крим - українською, кримськотатарською, російською мовами. Кавказ: Грузія - радіо та сайт, грузинською та російською мовами, Вірменія - радіо та сайт вірменською, сайт російською, Азербайджан - радіо та сайт азербайджанською. Це вільна Європа чи як?

Ну, а далі йде Росія. Тут маємо радіо, телебачення та головний сайт, а також гроно регіональних сайтів - "Север. Реалии", "Сибирь.Реалии", "Средняя Волга", "Северный Кавказ" (усі - російською мовою), "Татарстан" (волзько-татарською мовою), "Къилбаседан Кавказ" (чеченською мовою). Більшість сайтів регіональних редакцій прив'язана до Європи... Чи Росія, за Маском, теж вільна країна і не є неототалітарною та колоніальною імперією?

Тепер розглянемо редакції РВЄ/РС, що функціонують в азійських країнах. По-перше, існує п'ять редакцій, які зосереджені на колишніх радянських республіках Центральної Азії: Казахстані, Киргизстані, Таджикистані, Узбекистані та Туркменістані. Цікаво, що радіомовлення здійснюється національними мовами, а також є відповідні веб-сайти; водночас, паралельно існують сайти російською мовою, що відображає місцеву постколоніальну специфіку. РВЄ/РС також звернуло увагу на Іран, пропонуючи англомовний сайт, радіо і телебачення, а також ресурс фарсі. Крім того, є ще три редакції радіо та сайти, які орієнтовані на аудиторію в Афганістані, Іраку та пуштуномовних районах Пакистану.

Звісно, я не можу судити про достовірність інформації на згаданих сайтах, проте англомовні та російськомовні ресурси відповідних азійських редакцій РВЄ/РС, на мою думку, пропонують багато нового та корисного для українських читачів. Може, це буде цікаво і для місцевої аудиторії.

Щодо "Голосу Америки" (VOA), то це потужний державний медіа-ресурс США, заснований у 1942 році. Він транслює інформацію 45-ма мовами, звертаючись до тих, хто не має повноцінного доступу до вільної преси. Важливо зазначити, що в американському законодавстві існують положення, які захищають журналістів VOA від тиску або репресій з боку урядовців і політиків. Проте виникає питання: чи дотримується Маск цих норм? Це залишається відкритим питанням...

Ще одне важливе питання - можливо, той формат подачі інформації, який практикують РВЄ/РС та "Голос Америки", на сьогодні застарів і слід використовувати виключно соціальні мережі? Проте, по-перше, програми РВЄ/РС та "Голосу Америки" представлені в соцмережах, по-друге, в яких саме соцмережах? Тих, що належать Маску та Цукербергу? Чи тих, чиї власники - росіяни? Чи у китайському Тік-Току? Надто ризиковано, як на мене, покладатися виключно на пов'язаних із певними політичними силами конкретних держав приватників, дуже легко зісковзнути у світ антиутопії. А щодо державної власності... Якщо США - держава, а не величезна приватна корпорація, то нічого страшного у тому, що позиція держави та її громадян висловлюється - зауважте, на зовнішній світ! - саме державними мас-медіа.

Інша справа, що такі медіа не повинні підпадати під контроль окремих політичних сил у самих Сполучених Штатах. У цьому контексті РВЄ/РС та "Голос Америки" активно критикують Ґренелла і Маска. Тут я можу висловити свою думку, спираючись на власний досвід. Ультраліві активісти? Смішно... Праві радикали в українській редакції зустрічалися, навіть були випадки зрадників держави серед тих, хто ненадовго приєднувався до РС на початку 2000-х, але з часом це стало зрозуміло. Проте ультралівих там не було і бути не могло. Взагалі, у 1990-х і на початку 2000-х випадкові люди рідко затримувалися в РС - щоб завоювати довіру мільйонів слухачів (а тоді їх справді було багато), потрібно було мати певну біографію та світогляд. Наприклад, Сергій Набока, Надія Степула, Микола Матусевич та Інна Чернявська належали до наймолодшого покоління осіб, що постраждали від репресій совєтської влади. Відповідний політичний досвід мали також ті, хто прибув до Києва з-за кордону або працював у головному офісі РВЄ/РС, чи то емігранти з СРСР, чи ті, хто народився в діаспорі. Я також мав зв’язки з деякими співробітниками білоруської та російської редакції - серед них не було ультралівих чи просто лівих. Ліберали зустрічалися, але в основному вони були цілком адекватними. Також я мав справу з кількома співробітниками "Голосу Америки" протягом різних періодів, включаючи нинішніх.

А от з американцями справа була (і є сьогодні) складніша. Бо це саме Вашингтон улаштував ідіотичний експеримент, призначивши керівницею московського бюро даму (якщо її так можна назвати) за квотою ЛГБТ+ і надавши їм повноваження розігнати всіх і радикально змінити контент, зробивши його ледь не розважальним. Але цей експеримент протривав недовго - довелося все відновити... А ще серед заокеанських авторів текстів на історико-політичні теми траплялися відверті апологети сталінських міфологем. І за президентства Обами почалися явні ідеологічні збочення, коли єгипетських "братів-мусульман" характеризували як "поміркованих ісламістів", а чорношкірих американців, яких справедливо, як на мене, карала поліція, виставляли ледь не янголами. Пам'ятаю, як за очевидною командою "згори", українська редакція писала про "беззбройного темношкірого підлітка", тоді як насправді йшлося про 19-літнього ґеґала, зростом 2 метри і вагою за 100 кілограмів, обкуреного та наколотого.

Основною проблемою в роботі не були ідеологічні розбіжності, а вражаюче нерозуміння багатьма американськими керівниками РВЄ/РС (на щастя, не всіма) як ключових аспектів постколоніальної української реальності, так і тенденцій російської історії. Це може здаватися смішним, але в 1990-х роках у США Росія сприймалася як значно демократичніша країна, ніж "націоналістична Україна" (інакше звідки б взявся Будапештський меморандум?), а в 2004-му стверджували, що Україна повторює події в Росії осені 1993 року... Тим часом Путіна вважали прагматичним політиком, який не мав імперських амбіцій і був зайнятий лише покращенням свого рейтингу та особистим збагаченням.

Це, так би мовити, на макрорівні. А на рівні конкретики ми мали неабиякі халепи. Скажімо, на початку 2000-х надійшла команда запрошувати на вечірні прямі ефіри не кваліфікованих експертів, а "осіб, які приймають рішення", в американському розумінні - передусім депутатів. Сьогодні "кнопкодави" є більшістю Верховної Ради, тоді вони становили приблизно третину. Але і серед інших політичні й економічні знання на пристойному рівні мало хто мав. Тому прямі ефіри нерідко перетворювалися на змагання невігласів і дезінформацію слухачів. Добре пам'ятаю, на початку 2000-х два політичних опоненти запекло сперечалися, скільки саме сотень мільйонів доларів щороку отримує Україна за оренду росіянами бази в Севастополі, не знаючи, що, по-перше, йдеться про $98 млн, по-друге, ці гроші йдуть в рахунок погашення міфічних боргів за російський газ (міфічних тому, що лічильники "на трубі" стоять лише з російського боку). А невдовзі вашингтонське керівництво РВЄ/РС звинуватило українську редакцію в "неймовірній заідеологізованості". Чому? Виявляється, провели в на цю тему Києві фокус-групу, зібравши до неї "успішних молодих людей". Згадайте "молоду команду Черновецького", і стане зрозуміло, що то була за публіка. Для неї все українське було заідеологізованим...

Не варто вважати, що американці мали ворожий настрій щодо України. Насправді, вони просто не усвідомлювали наших умов життя і не хотіли заглиблюватися в особливості соціальної дійсності, з якою стикалися. Наприклад, у 2008 році Вашингтон прийняв рішення закрити чотири програми, які раніше отримали "Золоте перо" за досягнення в радіожурналістиці, щоб зекономлені кошти спрямувати на прямі ефіри. Як зазначив один з представників керівництва РВЄ/РС, "ми залучимо найкращих ведучих". Вони дійсно їх залучили. І що з того вийшло? Рейтинги впали, оскільки "Свобода" раніше не орієнтувалася на куплених журналістів, а резонанс від цієї угоди швидко поширився Україною. На щастя, ці ведучі незабаром пішли, шукаючи більш вигідні пропозиції.

Проте, ми швидко освоїлися з тим, як нейтралізувати нав'язані нам ідеї. Якщо коментувати політичні суперечки заборонено, то ми звернемося до знайомих експертів, щоб вони прояснили ситуацію, вкажемо на важливі моменти - і на цьому все!

Але досить. Усі окреслені вище проблеми були би швидко розв'язані, якби у Вашингтоні винесли за дужки "прогресивну" ідеологію останніх двох десятиліть і змінили постійно притаманне деяким американцям ставлення до "тубільців". Останнє - головне. Я навмисно окреслив свій досвід майже тридцяти років на "Свободі", щоб показати несправедливість слів Ґренелла про суцільне заповнення РВЄ/РС "ультралівими активістами", з якими він начебто мусив "працювати десятиліттями". Певен, нинішні проблеми теж розв'язувані. Ну, а інвективи Маска... То не більше, ніж інвективи Маска. Звісно, якщо чинне керівництво США прагне перетворити цю державу на щось провінційне, віддавши світову інформаційну арену Росії та Китаю, щоб вони наповнили її тоталітарною міфологією та відвертою дезінформацією - вперед і з піснями. Втім, щось такого штибу я колись читав в одній давній американській антиутопії...