"Серіал "Фортеця" розповідає про героїв, які досягли неймовірного", - поділився актор Юрій Дяк.

У спеціальному інтерв'ю Юрій Дяк поділився своїми думками щодо процесу створення фільму, акцентував увагу на відповідальності у часи війни та розповів, які ролі він вирішив не приймати.

Український актор Театру імені Лесі Українки, відомий також за ролями в кіно та телесеріалах Юрій Дяк зіграв роль Тостера у 4-серійній стрічці "Фортеця", яка вийде 4 грудня о 18.20 на телеканалі 2+2. Це історія про оборону міста в перші дні повномасштабного вторгнення, створена на основі розповідей реальних військових, волонтерів та звичайних мешканців Харкова. Тостер - один з тих цивільних, хто став на захист свого міста.

Ви стали частиною історії, втілюючи в життя справжнього героя, який бореться за свою Батьківщину проти загарбників. Поділіться його історією та переживаннями.

Це справжня особа, яка, слава Богу, залишилася живою та здоровою. Мій герой має відношення до створення легендарного підрозділу ГУР "Кракен". Для мене це велика честь і відповідальність — втілювати такого персонажа. У кінематографі такі можливості трапляються не часто. Перед початком зйомок ми змогли зустрітися та поспілкуватися. Ми обговорювали образ Тостера, деталі його життя, події перших днів повномасштабного вторгнення та його дії. Це дало мені змогу глибше зрозуміти нюанси його поведінки, чому він реагував так, а не інакше в різних ситуаціях. Я прагнув зрозуміти мотивацію його вчинків, щоб з'єднати це з власним психофізичним станом і створити якісну роль.

Для мене критично важливо занурюватися в нюанси, щоб якомога точніше передати свого персонажа, пережити його історію так, аби глядач справді в це повірив.

Звичайно, це не документальна хроніка, а художній образ. Про багато речей, які тоді відбувалися, зараз говорити не можемо.

Виявляєте спільні риси з вашим персонажем?

У нас схожі поведінкові моделі, вчинки, моральні цінності, ставлення до того, що відбувається в країні. Професійний актор мусить зробити все для того, щоб на період зйомок перевтілитися у свого персонажа, стати ним.

Які труднощі ви пережили під час роботи на майданчику?

Коли я вдягаю військову форму, хоча й не є військовим, це стає для мене справжнім викликом та великою відповідальністю. Це завжди нагадує мені про моїх друзів, які загинули, про близьких і колег, що нині борються на фронті. Це про всіх тих, хто захищає нашу країну, жертвуючи своїм життям і здоров'ям. Це не просто гра, а можливість донести до українців та світу правду про те, що відбувається у нас. На жаль, інтерес міжнародних ЗМІ до України поступово зменшується. Тому на всіх рівнях, включаючи мистецтво, ми повинні нагадувати про себе та про ту трагедію, що розгортається на нашій землі. Саме такі ідеї я вкладаю в цей серіал. Тож найбільші виклики для мене полягали у психологічному та моральному планах.

Ви все ж брали участь у зйомках в обладунках, з бронежилетом та зброєю...

Безумовно, це фізично не зовсім зручно і може створювати незвичні відчуття. Пересуватися стає складніше, а мобільність обмежена. Проте я замислювався про наших захисників, які щодня перебувають в окопах на фронті. Їм, без сумніву, доводиться справлятися з набагато більшими труднощами.

У фільмі партнером виступив Олександр Зарубей, володіючий справжнім досвідом участі в бойових операціях. Які були взаємини на знімальному майданчику?

Олександр — чудова особистість і талановитий актор. Під час зйомок ми знайшли спільну мову та стали добрими друзями. Він ділився історіями про свої операції, розкриваючи справжні події, а також надавав цінні поради щодо використання зброї та поведінки у випадку зустрічі з противником.

Цінність присутності такої людини на майданчику важко переоцінити, особливо коли вона займає одну з ключових позицій. Я відчував, що поруч є підтримка, готова допомогти, дати пораду і направити. Я щиро вдячний йому за це.

Окрім цього, на локації присутні військові з підрозділу ГУР "Кракен", які надавали консультації та підтримували групу.

Які враження викликають вибухи та грандіозні сцени у кіно?

Не можу розкривати ці місця з міркувань безпеки. Там була задіяна піротехніка, каскадери, велика технічна команда. Все було відпрацьовано до деталей. Було непросто морально, думав про те, що оце вороже залізяччя зруйнувало не лише будівлі, а й чиїсь життя.

Вкінці зміни мене вразила одна ситуація. Ми вже закінчили зйомки, прозвучала команда: "Стоп, зміна закінчена". Аж тут прибігає схвильований хлопець з пляшкою води і каже: "Що треба допомогти? Я побачив з вікна, що горить, якісь вибухи, що робити? Я готовий!" Такий був на емоціях. Ми ледве його заспокоїли, пояснили, що це кіно знімається. Просто це піротехнічні вибухи були і вогонь. Мене це вразило. Він прибіг зі свого житлового комплексу, а там не так вже й близько, щоб надати допомогу. І за такими людьми майбутнє нашої країни.

Як ви відновлюєтеся після знімального процесу, особливо після важких днів і стресових ситуацій? Звідки черпаєте сили для нового початку?

Я не можу точно сказати, звідки люди черпають свої сили. Я просто прокидаюся вранці, радіючи, що живий, і йду на роботу, виконуючи свої обов'язки. Мабуть, мій організм вже звик до всього цього. Людська природа має здатність адаптуватися до найскладніших обставин, і ми вже навчилися жити в умовах війни та обстрілів. На жаль, це частина нашого життя зараз. Але ми змушені це робити, щоб вижити. Скільки ще триватиме це становище — невідомо. І так ми виховуємо своїх дітей. Нам потрібно пам’ятати, що ворог завжди поруч. Нам важливо знати, якою мовою він говорить і які наміри за цим стоять.

Один з російських військових теоретиків нещодавно висловив думку, що в Києві "більшість населення говорить російською, очікує на наше прибуття" і що вони готові боротися за цю категорію людей.

Я усвідомлюю, що для деяких людей перехід на українську може бути складним, враховуючи їхнє життя тут і ставлення до Росії. Проте вони не усвідомлюють, наскільки важливим є мовне питання. Це може призвести до створення основи для майбутнього конфлікту. Перш за все, внутрішнього, а, можливо, й нової війни в майбутньому.

Думаєте, вона неминуче буде?

Якщо Росія не зазнає краху, ця ситуація стане неминучою. Чому вони не можуть це усвідомити? Мені невідомо.

Це не перший раз, коли ви берете на себе роль військового. Чи отримували ви пропозиції виконати ролі російських персонажів?

Я завжди реагую на їхній вигляд із певним дискомфортом, навіть відчуття доторку викликає у мене огиду. Розумію, що це мої колеги, і хтось мусить виконувати ролі москалів, але особисто я не готовий до цього, поки що.

Чому сьогодні варто створювати фільми про війну, і яка цінність серіалу "Фортеця"?

Це реальна історія про справжніх людей, які пережили перші дні оборони Харкова. Це розповідь про харків'ян, що відстояли своє місто. Вони здійснили те, що здавалося неможливим — зупинили наступ ворога. Завдяки цим відважним людям Харків продовжує жити.

Вважаю, що ця розповідь має велике значення для жителів Харкова, адже кожен може знайти в ній відображення власного досвіду. Завдяки мистецькому твору та емоціям, ми намагаємося привернути увагу українців і світової спільноти, щоб пам'ять про ці важливі події залишалася живою, а герої наших часів не були забуті.

Одного разу, під час спілкування на одному з корпоративних заходів, колишній викладач нашого університету, а зараз військовий Мирослав Гай, поділився зі мною цікавим прикладом.

Він сказав: "Не треба працювати з тими, хто тебе слухає і так. Треба працювати на тих людей, які тебе не слухають, для них треба працювати, щоб отримати їхню увагу". Так само і нам, за допомогою мистецтва привертати увагу до актуальних тем.

У театрі мене навчили, що якщо хоча б одна людина з усієї аудиторії щось сприйняла або зрозуміла під час вистави, то наш виступ був не марним. Наша мета полягає в тому, щоб торкатися сердець глядачів через мистецькі образи та емоції.