У 2022 році, під час повномасштабної агресії Росії проти України, 11-річний Сашко Радчук мешкав разом із матір'ю в Маріуполі. Після захоплення міста окупантами його відлучили від родини, пройшовши через процедуру фільтрації, і перевезли до Донецька. Наступним кроком було намір віддати його на усиновлення до російської родини.
Свідчення правозахисників і активістів, зібрані організацією EU NEIGHBOURS east для ТСН, засвідчують, що дії Росії стосовно цивільного населення мають чітко визначений план, а питання повернення та порятунку дітей залишається актуальним і незавершеним.
"Російські чиновники стверджували, що я не потрібен своїй матері, і що мене віддадуть до прийомної родини в Росії. Уявіть собі — мені навіть не дозволили попрощатися з мамою," — згадує він у своїх свідченнях про пережите у фільтраційному таборі.
Вилучення дітей під час так званої фільтрації -- одна зі схем Росії. Це доводять свідчення Сашка та інших дітей, чиї свідчення збирає українська гуманітарна програма Bring Kids Back UA.
Сашко витерпів жахливе поранення від осколків під час окупації та перебував у полоні у росіян, але завдяки своїй відвазі та винахідливості зміг втекти.
"Я позичив телефон у одного хлопця і, швидко зайшовши до туалету, зателефонував бабусі – всього на хвилинку – і повідомив їй, де я є," – поділився він.
Неймовірно, але його бабуся Людмила подолала тисячі кілометрів через Україну, Польщу, Білорусь, а потім Росію, щоб знайти його в Донецьку й повернути додому.
Минулого року Сашко побував на засіданні Європейського парламенту. Поряд з ним сиділа його бабуся. Його особисто, його родину і боротьбу всіх українців за свободу відзначила Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн у своєму щорічному зверненні до парламенту.
Євген Захаров -- директор ХПГ, який також є головою правління Української Гельсінської спілки з прав людини, розказав, що ситуації, подібні до зникнення мами Сашка -- Сніжани Козлової, викликають особливе занепокоєння.
"Протягом трьох років влада Росії не надає жодного офіційного підтвердження її затримання в будь-якому статусі, незважаючи на численні свідчення можливої причетності представників державних структур. Також ніхто з уже обміняних полонених, на жаль, не бачив Сніжану в місцях несвободи. У подібних обставинах ризики для життя і здоров'я затриманих істотно зростають", -- зазначає Євген Захаров.
В Україні викрадення та насильницькі зникнення цивільних осіб стали звичайним явищем. "Найчастіше людей затримують на фільтраційних пунктах або беруть у полон на окупованих територіях через підозри в нелояльності до окупаційних сил. Іноді такі захоплення відбуваються за доносами чи повідомленнями від місцевого населення. Доля викрадених може складатися по-різному: їх можуть офіційно затримати з пред'явленням обвинувачень, або ж утримувати в неофіційному порядку, без можливості зв'язку із зовнішнім світом (так званий етап утримання incommunicado)," – зазначив директор ХПГ.
Щоб підвищити обізнаність щодо цієї проблеми, правозахисники запустили ініціативу "Трибунал для Путіна" (T4P) та реалізували проєкт "APUS".
"Ресурс веде ХПГ. Сайт має сім мовних версій -- українську, англійську, французьку, німецьку, італійську, іспанську та російську. Ініціатива була заснована 24 березня 2022 року. Фінансується цей проєкт Європейською комісією, а ХПГ -- головний аплікант (вже вдруге, перший проєкт був у 2022-2024 рр.)", -- додав Євген Захаров.
Дослідження і документування воєнних злочинів -- це ті напрямки, де організацію підтримують партнери -- ЄС і окремо Швеція, Нідерланди, Данія. "А під час останніх обстрілів, коли не було світла і можливості нормально працювати, ми зверталися до наших партнерів і колеги отримали зарядні станції", -- підтвердила одна із журналісток правозахисної організації Ірина Скачко.
За її словами, журналісти також активно висвітлюють діяльність юристів, які готують звернення до Міжнародного кримінального суду та беруть участь у процесі документування.
"Одне з цих звернень було присвячене насильницькому вивезенню дітей з України до Росії, і юристи аргументували, що ці дії можуть бути класифіковані як геноцид," – підкреслила Ірина Скачко.
У всіх діях Росії щодо українських дітей дійсно виявляється ретельно спланована стратегія. Яскравим прикладом є історія Іллі з Маріуполя, який не лише пережив жахи "перевиховання", а й втратив свою матір. Коли в місті настала справжня небезпека і їжі стало не вистачати, Ілля з мамою вирішили піти до сусідів. На жаль, саме в цей момент стався обстріл. Ілля отримав серйозну травму ноги, вона була роздроблена, а його мама отримала тяжке поранення голови, яке виявилось несумісним із життям. Проте, зібравши останні сили, вона змогла донести сина до квартири. Вони лягли на диван, і мама померла в обіймах свого сина.
"Сусідка поховала маму в нашому ж дворі, біля нашого дому. Вони не просто вбили мою маму -- вони буквально не дали шансу ні їй, ні всім людям у Маріуполі якось вижити. Вони поводяться з мирними жителями як із якимось головним ворогом миру", -- вважає Ілля.
Знайомі родини забрали Іллю, однак при спробі перетнути кордон на територію, контрольовану Україною, хлопчика затримали. Іллю відвезли до окупованого Новоазовська, а потім — у Донецьк. У місцевій лікарні його намагалися використати як інструмент пропаганди. "Мене вчили писати російською. І одного разу мій лікар підійшов до мене і сказав, що тепер я маю говорити не 'Слава Україні', а 'Слава Україні в составе России', — згадує він.
Так само, як і Сашу, Іллю врятувала його бабуся. Це сталося після того, як далекі родичі побачили його на російському телебаченні та впізнали його.
Збиранню свідчень сприяють численні організації, серед яких коаліція правозахисних структур "Україна. Пʼята ранку" (Ukraine 5 AM Coalition), до складу якої входить і Центр прав людини ZMINA.
Онисія Синюк, керівниця аналітичного напрямку центру ZMINA, зазначила, що дії Росії проти українського народу свідчать про геноцидальні наміри та включають елементи злочину геноциду. Проте, для отримання юридичного визнання цього факту знадобляться зусилля з боку як української системи правосуддя, так і міжнародних організацій, а також певний час. У разі українських дітей, встановлення фактів злочину виглядає більш ймовірним.
"Тут дійсно є можливість прослідкувати чіткіше систему, яку вибудовує проти дітей Російська Федерація, маючи намір знищити їх як частину групи", -- вважає Онисія Синюк.
Вона зазначила, що, хоча термін "знищити" зазвичай пов'язують з вбивствами, існує безліч дій, які також можуть відповідати цій категорії. Особливо стосовно дітей, є чіткий аспект — це процес передачі їх з однієї національної групи до іншої.
"Усі дії, які вживає Російська Федерація в комплексі, складають не лише депортацію, а й низку інших заходів. Це стосується зміни освітніх програм на повністю російські в окупованих регіонах, впровадження наративів, що виправдовують агресію Росії, а також фізичних дій, спрямованих на трансформацію національної ідентичності дітей. До таких дій належать примусове отримання російських паспортів та передача дітей у російські сім'ї. Все це можна розглядати як пряму зміну належності цих дітей до однієї національної групи на іншу", -- зазначила Онисія Синюк.
Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) прийняла резолюцію, що стосується ситуації з дітьми в Україні, в якій міститься заклик до держав-членів Ради Європи визнати депортацію українських дітей у 2024 році геноцидом.
"Проте це, безумовно, політичні висловлювання, а не остаточне юридичне рішення," — зазначила Онисія Синюк.
Ми поговорили з головою правління "Української мережі за права дитини" Дар'єю Касьяновою про те, як відбувається процес повернення і реінтеграції дітей.
Процес повернення дітей виявляється надзвичайно складним через заплутану систему численних пересувань, зміну документів та небезпечну ситуацію на фронті. "Наприклад, дитина могла почати свій шлях у Маріуполі, потім її вивозили до Донецька, який перебуває під окупацією з 2014 року, далі – до Харцизька, після чого до Шахтарська, а вже звідти – до Ростова чи Воронежа", – розповідає вона про реальні труднощі, з якими стикаються.
Організації, які займаються поверненням дітей, часто стикаються з найскладнішими ситуаціями: це діти, які втратили своїх батьків, були розлучені з ними або мають батьків, що служать у лавах українських військ. Ці обставини підвищують рівень ризиків, з якими їм доводиться мати справу.
"Існують ситуації, коли ми можемо витратити до дев'яти місяців на один випадок повернення дитини. На прикладі нашого останнього складного кейсу, мова йшла про хлопця, якого потрібно було евакуювати з тимчасово окупованої території. Він перебував у притулку і був під суворим контролем. Перед поверненням ми провели тривалий етап підготовки", -- поділилася Дар'я Касьянова.
У 2022-2023 роках, коли була така можливість, родичі могли особисто забирати дітей, але тепер це стало неможливим. "ФСБ проводить перевірки та допити, які можуть тривати по 8 годин і більше. Мами й бабусі не готові на це йти, а татусі, які служать, не можуть зробити це фізично через ризик для життя. Тому ми шукаємо альтернативні рішення," – зазначила вона.
До організації зазвичай звертаються батьки-законні представники, і як правило вони знають, де знаходиться дитина, але бувають і випадки, коли проводиться справжнє розслідування.
У зв'язку з політикою конфіденційного усиновлення в Росії, доступ до відомостей про таких дітей є вкрай обмеженим. Тим часом, багато організацій зосереджують свої зусилля на ситуаціях, де інформація про дітей залишилася незмінною, хоча й у цих випадках виникають суттєві проблеми.
До нас також звертаються й самі молоді люди – підлітки та юнаки. Як правило, це друзі тих дітей, яких ми вивозили і підтримуємо після їх повернення. Вони кажуть: "Ви допомогли моєму другу, брату, сестрі – я теж хочу виїхати". Або ж: "Я тут з мамою, і вона дуже переживає. Чи могли б ви поговорити з нею, пояснити ситуацію?" – наводить приклади Дар'я Касьянова.
За її словами, існує своєрідний інформаційний вакуум і часто люди не знають про саму можливість.
"Чи, можливо, Росія розповсюджує відомості про те, що це вкрай небезпечно, оскільки Україна затримує людей, а дітей відправляють у притулки та подібні заклади," – зазначила вона.
"Українська мережа за права дитини" магається інформувати, давати приклади, куди можна звертатися.
В Україні в даний час створюється система для повернення, реінтеграції та захисту дітей, які зазнали травм. У травні 2024 року Кабінет Міністрів прийняв Постанову №551.
"Ми також були залучені як громадська організація. Там прописано весь алгоритм реінтеграції, соціального супроводу сімей з дітьми і молодими людьми до 23 років. Постанова фінансується міжнародними через ЮНІСЕФ, а ми є імплементуючим партнером держави", -- пояснила Дар'я Касьянова.
Допомога складається з трьох пакетів. Перший -- короткотривалий, до трьох місяців: після перетину кордону проводиться оцінка потреб, і залежно від неї надається гуманітарна, грошова, гігієнічна допомога, підтримка з орендою житла, відновленням документів та психосоціальний супровід. Другий (3-6 місяців) передбачає реабілітацію, можливе лікування, продовження житлової підтримки й освітні послуги, а третій -- довготривалий (до 18 місяців) -- включає повний супровід із кейс-менеджером та соціальним працівником відповідно до індивідуального плану.
"Все насправді залежить від досвіду, який пережила дитина або її родина. Часто на реабілітацію малюки вирушають разом із батьками. Іноді виникає необхідність залучення психіатра, а в деяких випадках дитина легше адаптується, тоді як батьки стикаються з труднощами", – зазначила Дар'я Касьянова.
Згідно з інформацією, наданою Володимиром Зеленським, з моменту початку повномасштабної агресії Україні вдалось повернути 2000 українських дітей, які опинилися на тимчасово окупованих територіях або в Російській Федерації. Однак тисячі інших дітей все ще залишаються в полоні у Росії та щодня стають жертвами її злочинних дій.
"Росія використовує всі можливі методи, щоб ускладнити процес повернення. Вона не надає інформацію про осіб, яких було депортовано, незважаючи на чіткі запити як з боку України, так і міжнародних партнерів. Наприклад, Резолюція ООН, що стосується повернення українських дітей, прямо вимагає цього. Це також свідчить про те, що така політика є свідомою – утримувати дітей, зберігати їх у своїй зоні впливу та намагатися перетворити їх на росіян, як з правового, так і з психологічного аспекту," – зазначила Онисія Синюк, керівниця аналітичного напрямку центру ZMINA.
#Україна #Росіяни #Володимир Путін #Росія #Європейський Союз #Білорусь #Вірменія #Швеція #Українська мова #Володимир Зеленський #Європейська комісія #Юрист #Нідерланди #Друга Польська Республіка #Російська мова #Парламент #Злочин #Маріуполь #Військова окупація #Донецьк #Телефон #Документ #Ростов-на-Дону #Данія #Організація Об'єднаних Націй #Голодомор #Парламентська асамблея Ради Європи #Європейський парламент #Депортація #Правозахисники #Полон #Федеральна служба безпеки #Права людини #Воронеж #Міжнародний кримінальний суд #Харцизьк #Рада Європи #Військовий злочин #Телевізійна служба новин #Новоазовськ #Євген Захаров #Харківська група захисту прав людини #Українська Гельсінська спілка з прав людини #Шахтарськ
