Шевченківка, Шевком - та й зрада державі.

На початку березня Україна, як завжди, з енергією повертається до обговорення Національної премії України ім. Тараса Шевченка. Віртуальні дебати досягають неймовірних масштабів, а словесні баталії вирують, наче битва на полі бою. Цього року конфлікт досяг нових "висот" моральної деградації: Шевченківський комітет опинився під звинуваченнями у державній зраді. Хто стоїть за цими обвинуваченнями і з яких причин?

У столиці відбувається багато заходів на честь Тараса Шевченка, більшість з яких проводить біля пам'ятника Кобзарю, розташованого навпроти червоного корпусу університету. Проте історія цього пам'ятника, який було відкрито у 1939 році, залишається маловідомою для багатьох. І це дуже шкода, адже вона є показовою та ілюстративною, що впливає на наше сьогоднішнє сприйняття генія Шевченка і на те, як ми його вшановуємо. Вона також відображає наші оцінки суспільних процесів і ситуацій.

Вшанування пам'яті поета відбулося з відкриттям пам'ятника, створеного Матвієм Манізером та архітектором Євгеном Левінсоном, приуроченого до ювілейної дати — 125-річчя з дня його народження. Як зазначає один із провідних дослідників творчості Тараса Шевченка Віктор Жадько, "початкова концепція пам'ятника була зовсім іншою, більш захоплюючою в образному висвітленні, динамічною та пластично виразною. У постаменті планувалася барельєфна композиція, присвячена поемі 'Гайдамаки'; цей твір вже був готовий до відливання в бронзі на майстерні Манізера в Ленінграді, але більшовицьке керівництво, на чолі з Лазарем Кагановичем, втрутилося в процес."

Скульптору було доручено змінити сцену з гайдамаками, а образ Шевченка адаптувати так, щоб поет виглядав "сумним". Причина полягала в тому, що зображення повсталих гайдамаків разом із динамічною фігурою Кобзаря могло бути інтерпретовано як "протест українського селянства проти колгоспного ладу та радянської влади". Лазар Каганович "рекомендував" Манізеру перетворити постать Шевченка так, щоб його руки були зведені за спину, а важкий одяг нависав над ними, при цьому голова повинна була бути опущена. Внаслідок цього скульптор змушений був спростити та примітивізувати пам'ятник, і саме в такому вигляді ми можемо бачити монумент сьогодні. У ті часи було неможливо не виконати "рекомендації" радянського керівництва.

Але такі "поради" стосувалися не тільки пам'ятників. Такий підхід був і до вивчення творчості Тараса Григоровича у школах, ВНЗ... Так популяризували його на сценах закладів культури, а відтак і на телебаченні. "Кобзар" редагували, а окремі твори просто вилучали з нього.

Протягом десятиліття молодий, життєрадісний, успішний чоловік, улюбленець жінок та знавець сучасної моди, який відвідував літературні та академічні заходи в розкішних білих лосинах, хлопець із селянського роду, завдяки наполегливій праці досяг статусу академіка... Саме цей непосидющий бунтар став у свідомості українців образом сумного і сердитого старця в кожусі та важкій шапці, що ще більше нахиляла його голову до землі. Це було тим, чого прагнули лідери російсько-комуністичної окупації України, і їм вдалося досягти своєї мети.

Усе, що ми спостерігаємо на сучасних читацьких конференціях, конкурсах юних декламаторів та в промовах визнаних особистостей, може лише спричинити відчуття безвиході, глибокого смутку, безнадії, апатії та відчаю. Тобто, у сприйнятті нашого батька нації, провідника бунтівних революційних ідей та пробуджувача національної свідомості, гідності та надій народу, ми досі не можемо вирватися з тих совкових обмежень, які були встановлені ще Кагановичем під керівництвом комуністичної партії та особисто товариша Сталіна.

Комуністична ідеологія та совковий спосіб життя виявилися настільки живучими, що проявляють себе навіть через 35 років після виходу із тієї системи координат. Вони впливають не тільки на сприйняття українцями Шевченка та його творчості, але і змушують використовувати ті самі методи в оцінці сьогодення та багатьох явищ у суспільному житті. Свою совкову сутність публічно демонструють навіть відомі люди, представники академічної науки, письменники... Як, наприклад, Михайло Наєнко.

Кожного року лакмусовим папірцем, який проявляє рівень червоного кольору комунізму у нашій духовній сфері, є Національна премія імені Т.Г. Шевченка. Ось і теперішнє її вручення викликало бурю емоцій. Не просто бурю - ураган. "Жах, жах і ще раз жах!", "Це якесь паскудство! Замість того, щоб нагородити достойних, премію дали за москальський дух, за кацапські матюки!", "Я не можу сприйняти такої деградації!", "Це плювок на Шевченка і премію!", "Ганьба!", "Боже мій праведний!.. Якийсь шизотрампізм , маскопсихоз - це пандемія 21 століття?"... Ось так фейсбучна частина нашого суспільства реагує не на всіх лауреатів, а конкретно на Юрія Іздрика.

Впевнений, що більшість із коментаторів, а саме 99%, жодного твору пана Іздрика не прочитали, а свої висновки базують на упереджених цитатах, вирваних з контексту. Це нагадує старі совкові часи: "Я не читав Солженіцина, але засуджую!". Проте це лише невелика частина критиків; інша ж частина безпосередньо долучалася до створення книги "Колекція", за яку лауреат отримав нагороду. До цієї збірки увійшли лише ті вірші, які були опубліковані в інтернеті та зібрали не менше 600 вподобайок. Натомість, всі публікації з негативом та критикою на адресу нового лауреата не дотягнуть навіть до сотні лайків.

Минуло кілька місяців з моменту, коли були представлені твори на здобуття Національної премії, а стосовно запропонованих кандидатів і робіт майже ніхто не висловив своєї думки публічно. Складається враження, що всі просто сиділи в очікуванні, потираючи руки: ось Комітет зробить помилку, і тоді ми їм покажемо. Адже ми завжди маємо рацію, адже ми - більшість, і помилятися не можемо. Іншими словами, ми - партія більшовиків.

Кульмінацією цього радянського абсурду стала стаття відомого професора, в якій він не лише заявляє, що "Шевченко на шляху до зради держави", а й закликає до покарання всіх, хто має інші погляди, ніж комуністична більшість. Якщо цьогорічна премія була вручена за графоманські роботи з рашистським ненормативом, то це вважається державним злочином. ... Отже, Шевченку варто висловити підозру у зраді державі та призначити йому розстріл з шевченківської рушниці; за сучасним законодавством - довічне ув'язнення." Такий вирок виніс цей вчений. Час Комітету готуватися до серйозних наслідків.

На мою думку, питання тут зовсім не в тому, що Юрій Іздрик інколи використовує ненормативну лексику. Наше "пуританське" суспільство демонструє свою мораль лише на поверхні, адже, оцінюючи політичні чи економічні реалії країни, важко знайти когось, хто б уникнув "рашистських" термінів. Подвійні стандарти — це ще один наслідок соціалізму. Проблема полягає в тому, що Комітет не виправдав очікувань більшої частини суспільства, яка сподівалася на іншу кандидатуру. Але... таке трапляється. Сьогодні удача усміхається одному, завтра — іншому. Адже всі, хто дійшов до фіналу, заслуговують на найвищу нагороду України — Національну премію імені Т.Г. Шевченка.

PS. Враховуючи гіркий досвід колег-письменників, змушений заявити: я не толерую вживання ненормативної лексики в літературі. Я за те, щоб письменники такого рівня тримали планку, були еталоном. Особисто я при проявах гніву чи незадоволення в оцінці ситуації використовую тільки українські слова. Іноді - закарпатські. Крім того, я переконаний, що в українські шкільні підручники потраплять тільки "правильні" твори Юрія Іздрика.