"Штучний інтелект незабаром замінить дубляжних акторів". Олекса Негребецький висловлює думки про "пластикову" українську мову, пропозицію від Klavdia Petrivna та свої спогади про Чорнобильську АЕС.

#Мистецтво та розваги

Деякі його називають батьком українського дубляжу. Олекса Негребецький (справжнє ім'я Леонід Дмитренко. - Ред.) - перекладач, редактор та режисер дубляжу. Серед його доробку - серіали "Альф", "Паровоз Томас та його друзі", "Телепузики", анімаційні стрічки "Тачки", "Шрек", "Сезон полювання", "Мадагаскар", "Панда Кунг-Фу", художні фільми "Третій зайвий", "Прибулець Павло", кілька фільмів про супергероїв всесвіту Marvel та про трансформерів.

З початком повномасштабного вторгнення він залишив столицю України, але не зник із інформаційного простору. Наразі Олекса Негребецький активно веде свій Facebook і веде дискусії з користувачами соцмереж. У інтерв'ю OBOZ.UA режисер дубляжу поділився думками про те, як мовознавці використовують мовні помилки для побудови кар'єри, а також дав поради українцям щодо покращення мови в професійному та повсякденному житті. Він також висловив свої думки про сучасну культуру, розповів, чому закохався в Івано-Франківськ, і чому із задоволенням слухає співачку Klavdia Petrivna.

Пане Олексо, доброго дня чи гарного дня?

Привіт, дорогі друзі та шанувальники! Або, як раніше казали, "читачі та глядачі" (посміхається). Безумовно, доброго дня вам усім!

Чому, на вашу думку, досі можна зустріти вислови "на Україну" та "на Україні"? Які найчастіші помилки допускають українці у своєму мовленні?

Українці часто роблять численні помилки в мовленні, що стало основою для кар'єр деяких мовознавців. Вони публікують книги з антисуржиковими назвами та ведуть канали на YouTube, TikTok і Instagram, де навчають, як правильно і неправильно говорити. Проте, самі ці фахівці не завжди мають бездоганні знання. Головна ідея полягає в тому, що звичайним людям не слід боятися мови та своїх помилок, а просто спілкуватися. Інакше, як та стонога, можна застрягти в роздумах про те, з якої ноги почати, і врешті-решт залишитися на місці.

А якщо ви професіонал - це інша ситуація. Якщо ви цим заробляєте на шматок хліба з маслом, то, будь ласка, працюйте над собою, вивчайте й удосконалюйте мову!

- Ви казали, що в 90-х роках боялися появи українського дубляжу, та у 2006 році він з'явився. Українці із задоволенням ходили на фільми з вашим перекладом. Через менш як 20 років постало питання скасування українського дубляжу та переходу на субтитри. Що з цього приводу думаєте ви?

У 90-х роках я відчував страх перед можливістю українського дубляжу, адже вже тоді усвідомлював, наскільки це складна і малопрестижна діяльність. Сподівався, що ситуація не дійде до цього. Проте у 2006 році все змінилося завдяки ініціативі В'ячеслава Кириленка, який на той час обіймав посаду віцепрем'єр-міністра з культури.

Мене запросили на роботу, оскільки вважали, що я непогано справляюся з перекладом фільмів. Моя перша задача полягала в адаптації "Тачок". Це був досвід, сповнений викликів: новий формат, незвичні умови, але водночас і захопливий. Я тоді ще не знав, як правильно робити укладку — створювати текст, що точно синхронізується з рухами губ акторів в оригіналі. Спочатку мені було нелегко! Але з часом я освоїв цей процес. Зрозумів, що не варто рахувати склади, а потрібно відчувати ритм і мелодію оригінальних фраз, підбираючи до них українські слова й речення. А вже потім намагатися поєднати ці слова з рухами губ. Взагалі, це справжня майстерність, яка потребує окремого вивчення.

Потім на екрани вийшов фільм "Пірати Карибського моря". Хтось уже зробив його переклад, і мені надали цю версію для "укладки", але вона абсолютно не підходила для дубляжу. Це вже був не анімаційний фільм, як "Тачки", а справжні актори на екрані. На щастя, персонажі мали бороди, адже це значно спростило процес дублювання. Борода приховує губи, що дозволяє точніше і естетичніше адаптувати слова. Я вирішив перекласти фільм заново, але результат мене зовсім не влаштував. Причин цьому багато, але це вже окрема розмова.

Тоді був анімаційний фільм "Сезон полювання". Здається, у 2009 році у Львові на кінофорумі "Кінолев" визначили, що це найкращий дубляж. Мене нагородили гіпсовою чи порцеляновою головою, доволі страшною (сміється).

За ці роки переклав близько ста фільмів... Що стосується скасування українського дубляжу, про яке подейкували, то думаю, це нереально, тому що публіка вже звикла до українського дубляжу, полюбила його, і оці згадки про ліквідацію дуже таких любителів розпалюють. Та я не любив його як у 90-х, так і не люблю тепер, тому що це дуже тяжка, марудна робота, яка виснажує і не винагороджується належним чином.

- Серіали "Альф" та перші два сезони "Друзів" стали вашою візиткою. Чому переклади довірили саме вам? Адже ви закінчили біологічний факультет у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка? (у 1998-2002 роках Олекса Негребецький у тому ж університеті навчався на філологічному факультеті. - Ред.).

- На той момент я вже звільнився з телекомпанії ICTV і був фрилансером. Почав перекладати зі словником, бо я ж не перекладач, власне кажучи. Виявилося, що в мене виходить не гірше, ніж у дипломованих спеціалістів. Тоді перекладачів на українську мову в Києві було обмаль. Були професіонали високого класу, але вони сиділи навколо видавництва чи гуртувалися навколо журналу Всесвіт" і не хотіли йти у таку сумнівну царину, як кінопереклад чи телепереклад, тому що не вірили, мабуть, у майбутнє цього авантюрного жанру. І приходили переважно студенти, якісь перекладачі четвертого ґатунку.

Мушу визнати, що серед них були й справжні таланти. І це не обов'язково стосувалося професіоналів чи дипломованих спеціалістів. Я досі пам’ятаю, як лікарі виконували переклади на вищому рівні, а ще одна перекладачка була фахівцем у хімії. Схоже, що художній переклад, як і письменство, вимагає не стільки диплома, скільки природного дару.

Ви часто вимагали від інших високих стандартів у їхній роботі. А як щодо вас самих? Чи можна вас вважати перфекціоністом?

- Ні, я дійсно допускаю помилки і не завжди переглядаю своє написане, сподіваючись, що неосвічений цього не помітить, а розумні люди просто промовчать (сміється). Але, якщо порівняти з тим, що іноді бачиш, то, можливо, у моїх текстах не так вже й багато помилок порівняно з іншими перекладачами.

- Ви досить активний користувач у Facebook, часто вступаєте в дебати з коментаторами та дратуєтесь через сучасний переклад. Назвіть, будь ласка, авторів, завдяки яким українці могли б удосконалювати українську мову в професійному та побутовому житті?

Не варто вивчати мову лише через переклади. Я вже не раз повторював це і готовий сказати ще раз: для оволодіння мовою необхідно звертатися до класиків української літератури. Наприклад, зверніть увагу на твори Котляревського. Там справді можна знайти багато скарбів, адже саме в його мовленні закладена українська структура речень. Читайте Коцюбинського, Панаса Мирного, і, без жодних жартів, не забувайте про народні казки; співайте і слухайте народні пісні. У них така побудова слів, що дозволяє правильно дихати, не заїкаючись. Наприклад, візьмемо слово "кшталт". Його важко вимовити окремо, а коли воно входить до речення, то зовсім складно. Це може призвести до плутанини, і ви втрачаєте суть думки (сміється).

Тому коли я працюю з письмовим текстом, перекладаю книжки, то всі речення промовляю так, як звик у перекладі для телебачення чи для кінодубляжу. Я промовляю, знаючи, що актор читатиме цей текст і він не спіткнеться об якийсь згаданий вище "кшталт", що він легко вимовить усе і в потрібному місці матиме змогу зробити паузу для видиху чи вдиху. Чи коли людина читатиме мій переклад вголос, наприклад, для аудіокнижки. Щоб також могла тут вдихнути, тут видихнути. І якщо якесь слово їй буде важко вимовити, я його заміню на щось легше. Такий підхід доволі технологічний.

У моєму житті був етап, коли я займався написанням сценаріїв для лотереї "Капітал-шоу". Я вирішив підходити до цього творчого процесу в поетичній формі. Із часом я зрозумів, що це дуже ефективно. Ведучий проголошував по два рядки в одну камеру, а у нас їх було шість чи сім, тож два рядки потрапляли в іншу камеру. Це створювало динамічний і зручний формат: режисер мав чітке уявлення, де слід вимкнути, де перемкнути, і яку камеру активувати. Творчість — це не лише спосіб самовираження та реалізації, але й технологічний аспект. Коли креативність поєднується з технологіями, виникають справді захоплюючі результати.

Знову хочу поговорити про переклад. Я переклав чимало західних фільмів і звернув увагу (як і багато інших), що більшість з них створюються за певною схемою – вже відомо, що викликає сміх, а що – сльози. Це вже не стільки мистецтво, скільки ремесло. І хоча це ремесло досить якісне, одні його виготовляють, а інші приходять на нього дивитися.

Щодо технологічності закордонних фільмів, я звернув увагу на певні улюблені локації, які часто використовують оператори. Наприклад, Сан-Франциско – це місто, яке стало фоном для багатьох стрічок. Напевно, ви вже помітили знаменитий пагорб, на якому під час поліцейських погонь автомобілі чудово підскакують і приземляються? Я бачив сцени, зняті на цій локації, приблизно в десятці різних фільмів.

Розглянемо фільми, що були зняті на шотландській землі. Є одне неймовірне місце – гори та мальовнича долина. У цій долині можна побачити карету, що мчить на конях. А в іншому фільмі, з того ж самого кута, вже виринає автомобіль. Оператори чудово знають, де розмістити камеру і який об'єктив використовувати. Такі технічні деталі завжди працюють на результат. Чому ж шукати нові рішення?

У своєму профілі на Facebook ви поділилися, що зовсім нещодавно дізналися про талановиту співачку Тейлор Свіфт, але, на вашу думку, вона не зрівняється з українською зіркою Klavdia Petrivna. Що саме вас вразило в творчості Klavdia Petrivna?

- Ні, я давно знаю співачку Тейлор Свіфт (сміється), просто я її ніколи не слухав! А коли послухав, то вона не викликала в мене жодних емоцій. Може, тому, що я людина іншої культури, не американець, а американцям вона подобається. Тейлор Свіфт не поступається Klavdia Petrivna (сміється), просто Klavdia Petrivna в наших умовах - це щось свіже, нове, цікавий голос, підхід. І за належної роботи продюсерів з неї могла б вирости дуже популярна й оригінальна співачка. Я б хотів, щоб вона співала блюз. Не знаю, як це буде, бо хто ж її навчить його співати? І хто в нашій країні за нього платитиме гроші? У нас одиниці люблять блюз.

Я часто цікавлюся у своїх гостях, коли саме вони почали говорити українською. Вам це питання неактуальне, адже ви завжди спілкувалися цією мовою, що суттєво відрізняє вас від інших. Наразі українська культура та мова переживають бурхливий розвиток. Які у вас думки з цього приводу?

- От я сильно боюся, щоб це не було, знаєте, як у смертельно хворих - перед смертю раптом поліпшується самопочуття. Песимістичні в мене настрої щодо цього через війну, яку, прикро, але в нас є всі шанси програти з таким управлінням. Мені здається, що українська мова як така потроху зникає, а на її місце приходить нова мова слов'янського походження. Вона фонетично, лексично, фразеологічно мало чим нагадує колишню українську.

Буквально щойно їхав в авто, поставив собі записи українських народних пісень, і до мене раптом дійшло, що це була геть інша мова! Та, якою співали народні пісні, якою писали класики, і та мова, якою пишуть книжки теперішні письменники, якою перекладають теперішні перекладачі - це дві різні, хоч і чимось схожі, мови. Ту, давню, вже, мабуть, не повернути. Буде оця нова, пластмасова, якою неможливо добре висловити думку, бо вона неточна, неоднозначна, неконкретна. Та ще й основна маса населення не знає понад 90 слів. Я дивлюся, люди виписують у Facebook: "Ось слова, яких я ніколи не чув/чула і хочу їх регулярно вживати!" І там звичайнісінькі слова: панькатися, пантрувати. А люди їх описують як рідкісні. І це так трагічно...

Що стосується культури — як мовної, так і загальної, я намагаюся уважно спостерігати за тим, як люди спілкуються та про що говорять, адже це важливо для моєї професії. Я також досліджую поведінку людей на TikTok та інших платформах, оскільки там вони відкриваються, не маючи страху чи сорому, і відверто діляться своїми думками (усміхається). На жаль, це викликає тривогу, адже моральні цінності та система табу для багатьох людей втратили свою актуальність. Сьогодні люди не бояться вживати ненормативну лексику на публіці, і це вважається цілком прийнятним. Я ж вважаю, що матюки — це потужна зброя, яку слід використовувати в потрібний момент, аби вона справді подіяла, розрубала всі труднощі навпіл! А якщо ти бездумно розмахуватимеш цією гострою зброєю в повсякденному житті, то врешті-решт пошкодиш самого себе. Це не варто робити...

У TikTok, крім безлічі дивних персонажів, які демонструють свої туалетні розваги, я натрапив на чимало надзвичайно креативних особистостей, які вміють відчувати красу навколишнього світу. Є й гумористи, які здатні розсмішити без вживання ненормативної лексики, адже справжній талант не потребує брутальності.

Людство все ще не усвідомлює, що знаходиться на критичному етапі свого розвитку. Війни тривають, а рівень народжуваності знижується в багатьох куточках світу. Які наслідки це матиме? Чи зможе штучний інтелект прийти нам на допомогу, і чи це буде йому на користь? Як відбуватиметься співпраця між людьми та технологіями? Які ролі займатимуть кожен з нас у цьому новому світі?

Я неодноразово висловлював думку, що професія перекладача може зникнути через розвиток технологій, оскільки комп'ютери беруть на себе цю функцію. Щодо дубляжу, про який ми раніше говорили, варто зазначити, що штучний інтелект, ймовірно, витіснить акторів, адже вже зараз створюють короткі ролики з ідеально синхронізованими губами. У майбутньому, напевно, так будуть обробляти всі фільми, і перші, хто залишить цю сферу, — це актори дубляжу. Розумно вчинять ті, хто вирішить здавати свій голос в оренду, отримуючи роялті за його використання. Спроби протестувати або боротися з цими змінами нагадують боротьбу ткачів проти ткацьких верстатів у минулому, що не принесло результату. Власне, опір новим технологіям навряд чи щось змінить. З часом професія перекладача буде зникати, оскільки програми продовжуватимуть удосконалюватись.

- Ви брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Які спогади про ті часи залишилися у вас?

Я отримав освіту на біологічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, спеціалізуючись на загальній генетиці та молекулярній біології. Моя професія — генетик. Після завершення навчання я працював у відділі цитології Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України, а згодом проходив службу в армії.

Пізніше працював у Ботанічному музеї ім. Д.М. Доброчаєвої, і так вийшло, що взагалі перейшов до науково-дослідного гідрометеорологічного інституту (зараз Український гідрометеорологічний інститут ДСНС України та НАН України. - Ред.). Коли сталася Чорнобильська аварія, то ми всі їздили туди, вивчали це нещастя. Я працював чотири чи п'ять років там і в центрі радіаційного контролю, багато землі перекопав за ті часи (усміхається). Ми брали проби землі на радіонукліди, і потім їх треба було на м'ясорубку перекрутити. Я, мабуть, тонн 20 перекрутив. Це робилося, щоб ґрунт був однакової структури - порошкоподібної. Порошок запечатували в такі спеціальні пластикові банки і потім в Інституті ядерних досліджень їх вимірювали, визначали, скільки цезію, скільки стронцію... Об'їздили та облітали на гелікоптері всю Україну, тож я мав великий досвід.

Дуже цікава робота була, а потім, коли почалася, як я її називаю, національна революція наприкінці 80-х - на початку 90-х років, розвал Радянського Союзу, совєти розсипались - революційна доба покликала мене в журналістику. Тому що, знову ж таки, фахові журналісти ще сиділи по газетах, не всі з них були настільки відважні, щоб писати різні, не те що антирадянські, а взагалі, хоч трохи протисистемні речі.

Ви з Черкащини, здобували освіту та працювали в Києві, а тепер мешкаєте в Івано-Франківську. Поділіться своїми враженнями та досвідом з цих різних етапів вашого життя.

Я походжу з Черкащини, народився у селі Гусакове, що знаходиться в Звенигородському районі. Це місце, де у 1918 році зародилося вільне козацтво, і де відбулось Звенигородсько-Таращанське повстання. Мій батько — уродженець цього села, а мати — з села Шевченкового, яке раніше називалося Кирилівкою, де провів своє дитинство Тарас Шевченко. Я особисто переконаний, що він народився саме там, а не в Моринцях. Це мій маленький локальний патріотизм, адже існують суперечності в записах, які вели священики. Наприклад, сторінка, де зазначено ім'я Тараса Григоровича, написана іншим почерком, ніж попередні записи. Це може свідчити про те, що або священник був іншим, або щось змінилося. Не знаю, чому, але це для мене справжня загадка (усміхається).

Цікаво підмічено, що Гусакове є стартовою точкою південно-західних говорів, які простягаються до Львова і далі. Не існує чітко визначеного галицького діалекту, натомість можна говорити про цілий спектр південно-західних говорів, що починаються за Звенигородкою, де розташоване Гусакове. А в районі Кирилівки знаходиться той культурний простір, з якого виникла літературна мова. У цьому регіоні народилося багато видатних особистостей, серед яких Іван Нечуй-Левицький, композитор і співак Семен Гулак-Артемовський, письменник Петро Гулак-Артемовський та генерал-хорунжий Юрій Тютюнник. Агатангел Кримський виростав у Звенигородці. Тут же народився Сергій Єфремов, перший український професійний публіцист. І не варто забувати про сучасного письменника Василя Шкляра, який походить з Лисянського району. Це лише кілька прикладів, адже наш край подарував чимало талановитих людей.

У 1973 році я вступив на біологічний факультет самостійно, без будь-яких хабарів. Це стало можливим завдяки нашому вчителю Лазарю Григоровичу Шиленку, який чудово навчав нас математики. Я тоді володів математикою досить добре, хоча зараз, зізнаюся, багато чого забув (сміється). Перший іспит з математики я склав на п'ятірку, що, в свою чергу, підштовхнуло мене до успішного складання наступних іспитів. Здавалося б, на перший погляд, математика може не мати практичного застосування в житті, але насправді це надзвичайно цікава і важлива наука, основи якої варто знати, адже вона формує логічне мислення!

Київ - тяжке місто було. Непросто було українцеві жити в ньому, адаптуватися. Тиск російської мови весь час. Ці нахабні київські міщани, які до тебе весь час, коли українською говориш, звертались як до дурника: "А шо такЭ, кумЭ?" Це чотири слова, які вони знали.

Коли ти хочеш купити щось у магазині чи вирішити якусь справу, а говориш українською, то тобі треба подолати це ставлення як до ідіота. Треба було вибрати тональність, сказати так, щоб заціпило, щоб дійшло, що з ними говорить далеко не ідіот. Не як ті, котрі тепер кричать: "Чому не державною?!" Ну я їх вважаю трішечки ідіотами, даруйте, можна і без цього крику досягти своїх цілей. Це все дуже гартувало характер, хоча і втомлювало.

Тепер перебрався в Івано-Франківськ, частково через війну, а частково через те, що моя дружина звідси і тут значно комфортніше, ніж у Києві. Київ став непридатним для життя. Ці велетенські будинки, навколо яких море автомобілів, через які не пройдеш. Я приїжджаю іноді в столицю, а наш двір перетворився на автостоянку! Між автомобілями треба пробиратися. Я ще й живу на дев'ятому поверсі, у нас уже два роки не працює ліфт.

Івано-Франківськ - все-таки україномовне місто. І мені хоч на старість хочеться трішки комфорту, а не цього київського "шокання", "гекання" російською мовою. Російською в лапках. Я б не назвав її російською, а таке... Слава богу, її вже менше. Коли я приїжджаю, таке враження, що українське місто! Не те, що було в 70-80-х роках, коли воно гнобило і ламало всіх інакших...

Вас регулярно вважають засновником українського дубляжу. А який ви батько для своїх трьох дітей?

Я дозволив їм з дитинства вибирати, і вони виросли українцями. Не агресивними, а звичайними україномовними особистостями. Не з тих, хто протестує, чому українська не є державною, а з тих, для кого рідна мова – це щось природне, їхня ідентичність, як вода чи повітря...

Чим ви зараз займаєтеся, і які принципи керують вашим життям?

- Нині я пенсіонер, іноді щось десь редагую трохи. Філософія мого життя - намагатися, попри всі нещастя і всі проблеми, які тепер в Україні, хоч трохи берегти психіку для, боронь боже, ще важчих випробувань.

Досліджуйте також на OBOZ.UA, де і як зараз проживає голос знаменитого серіалу "Друзі" Євген Пашин.

На OBOZ.UA відбулося інтерв'ю з Олексієм Гнатковським, зіркою фільму "Довбуш". Він розповів про важливі питання, такі як очищення нації, присутність психічно нестабільних людей у акторському середовищі та небезпеку програшу у війні. "Українська стане мовою еліт, тоді як російська залишиться мовою маргіналів", - зазначив актор.