Снєгирьов: Довіра до OSINT не повинна базуватись на сліпій вірі.

Ми живемо в епоху, коли кількох хвилин у соцмережах достатньо, щоб "зрозуміти", що відбувається на фронті

Червона або сіра зона на мапі, допис у Telegram, коротке відео з прапором -- і враження таке, ніби вирок уже винесено. Але я переконаний: саме в цьому і полягає одна з найбільших небезпек сучасної війни.

Нещодавно я ділився думками, які хотілося б повторити: безумовна віра в OSINT — розвідку, що ґрунтується на відкритих джерелах — може стати небезпечною стратегічною ілюзією. У ситуації війни така ілюзія може обернутися проти нас.

"Доступні ресурси" — важливе поняття, яке часто залишається поза увагою.

Почнемо з базового. OSINT -- це збір, аналіз і використання інформації із загальнодоступних відкритих джерел. І саме тут криється головна проблема. Відкрите джерело не означає правдиве. Навпаки -- у більшості випадків воно означає неперевірене, фрагментарне й позбавлене оперативного контексту.

Немає жодних підстав стверджувати про абсолютну достовірність інформації, що стає доступною для широкої аудиторії. Саме цю обставину систематично експлуатують спецслужби держави-агресора для здійснення дезінформаційних кампаній та інформаційно-психологічних операцій.

Під загрозою виявляється не лише українське суспільство, але й військове командування. Ворог намагається вплинути не тільки на наші помилки, але й використовує нашу недовіру. Ця недовіра до офіційних звітів Генерального штабу ЗСУ, на жаль, формувалася протягом багатьох років, починаючи з 2014 року.

Як формується враження "успіху" на карті

Механізм дуже простий. Спеціальні служби держави-агресора поширюють у публічному просторі інформацію про ненібито досягнуті тактичні успіхи на різних фронтових ділянках. Аналітики OSINT, працюючи у режимі термінової реакції, вловлюють ці сигнали та наносять їх на інтерактивні карти.

Суть проблеми полягає в тому, що ці карти починають існувати самостійно. Їх активно цитують як українські, так і європейські медіа, обговорюють на телевізійних шоу та у соціальних мережах, використовують як доказ. І, на жаль, це часто відбувається без належної перевірки реальної ситуації на місцях.

Протягом останніх кількох тижнів пресофіцери Збройних Сил України неодноразово ставали на захист від спотворених інформаційних повідомлень, які поширювали певні OSINT-ресурси та медіа. Відверто кажучи, мова йде про DeepState та ряд західних засобів масової інформації, зокрема про публікації "воєнного кореспондента" Юліана Рьопке з Bild.

Спростування стосувалися поточної ситуації на Куп'янському, Лиманському, Покровському, Гуляйпільському напрямків, а також Сумської області -- фактично всієї протяжності російсько-українського фронту.

Останній приклад. Владислав Волошин, речник Сил оборони півдня, в коментарі для агентства "Інтерфакс-Україна" зазначив, що село Рибне в Запорізькій області залишається у сірій зоні. Ворог не може направити туди свої підрозділи для закріплення, а українським військовим не вигідно залишатися у повністю зруйнованому населеному пункті.

Нагадую, що 20 січня аналітичний проект DeepState повідомив про те, що російські війська, які окупували, взяли під контроль село Рибне, розташоване в Запорізькій області.

Слід зазначити, що коли кількість подібних помилок набуває масового характеру і охоплює практично всю лінію бойових дій, їх не можна вважати випадковими або наслідком "туману війни". Це вказує на наявність системної проблеми, і в умовах інформаційної війни такі помилки завжди грають на руку супротивнику.

"Флаговтик" -- не мем, а елемент ІПСО

Особливо хочу звернути увагу на те, що я називаю "методом флаговтика". Хоча на перший погляд він може здаватися простим, його ефективність вражає.

В даний час загарбники застосовують стратегію інфільтрації невеликих штурмових підрозділів, що передбачає таємне проникнення у міські райони з наступним зміцненням позицій та дезорганізацією оборонних сил.

На практиці це виглядає так. Від двох до восьми російських військових забігають у зону міської забудови, яка перебуває під контролем Сил оборони України, розгортають російський прапор, знімають коротке відео на тлі адмінбудівлі й миттєво передають його для подальшого оприлюднення у ЗМІ та соцмережах.

Через кілька хвилин ці "прапороносці" зазвичай стають мішенню для FPV-дронів або українських штурмовиків. Проте, цю інформацію, як правило, ніхто вже не підтверджує.

OSINT-аналіз не звертає уваги на подальшу судьбу знищених ворожих "прапороносців". Тим часом, на карті вже позначена зона, яку "аналітик" окреслив червоним або сірим кольором. Це свідчить про те, що, згідно з оцінками OSINT-аналітика, ця територія або знаходиться під окупацією, або ж не контролюється жодною зі сторін. Інформація швидко поширюється в медіа, немов вода на городі.

Саме в такому контексті тактичний момент, не маючи жодної військової цінності, перетворюється на інформаційний "факт".

Психологічна пастка самооправдань

Наступним етапом в російській інформаційній кампанії стає примус до виправдань. Коли в медіапейзаже виникає твердження, що "місто перетворилося на сіру зону", Генеральний штаб та підрозділи Сил оборони України змушені реагувати на це. Будь-яке спростування сприймається як ознака слабкості.

Пропагандистська логіка є доволі простою: якщо ти намагаєшся виправдати свої дії, це свідчить про наявність таємниць. Саме на цій основі формується інформаційний тиск. Тому, якщо не застосовувати критичне мислення, OSINT перетворюється на чудовий засіб для ворога.

Коли українські фахівці в галузі OSINT діють проти інтересів України.

Існує ще два ризиковані моменти.

Перший. Інформація, що надходить з OSINT-ресурсів, відволікає сили та засоби Сил оборони України на "недостойну ціль". Публікації в ЗМІ, які спираються на дані OSINT, змушують військове командування діяти під час переміщення оперативних резервів у цю зону фронту.

Другий. Політики та медіа держави-агресора експлуатують інформацію, яку надають українські OSINT-ресурси, щоб впливати на міжнародну громадськість. Схема вже відома: "це не наші слова — це висновки українських експертів".

В результаті українські карти та аналітичні оцінки починають діяти на шкоду іміджу України на міжнародній арені, сприяючи просуванню російської інтерпретації подій серед партнерів.

Під час війни інформація -- це зброя. Незалежно від того, хто її поширює і з якими намірами.

Історична аналогія: Елеонора Рузвельт та "відповідь на виклики"

Щоб підкреслити концепцію відповідальності, наведу історичний приклад: у 1942 році Елеонора Рузвельт, тодішня перша леді США, вела свої нотатки (можна сказати, свого роду "блоги"), в яких, зокрема, описувала погодні умови в місцях, де вона перебувала. Наступного дня після однієї з публікацій до неї звернулися представники американських спецслужб, попередивши, що такі відомості можуть бути використані противником для планування військових дій. Вона відреагувала дуже просто: вибачилася та вирішила більше не публікувати подібну інформацію.

Натомість це контрастує з українською дискусією навколо OSINT: коли військове керівництво країни намагається пояснити ризики або вибудувати рамки, частина публічного простору сприймає це як "тиск" і "заборону працювати".

Чому порівняння з Росією викликає дискомфорт, але все ж є показовим.

Я регулярно задаю просте питання: чи зустрічали ви в Росії незалежних аналітиків у сфері OSINT? Відповідь негативна. Там існує кримінальна відповідальність за "дискредитацію військових".

Згідно зі статтею 207.3 Кримінального кодексу Російської Федерації, існує кримінальна відповідальність за розповсюдження "під виглядом достовірних новин свідомо неправдивих відомостей, які стосуються застосування збройних сил Росії для захисту інтересів країни та її громадян".

Стаття 280. 3 Кримінального кодексу РФ передбачає відповідальність "за громадські дії, спрямовані на дискредитацію використання збройних сил Російської Федерації з метою захисту інтересів Російської Федерації та її громадян".

Україна продовжує бути відкритою нацією, навіть під час війни. Це, в свою чергу, робить нас більш вразливими.

Я не виступаю за заборони чи створення "міністерства істини". Я закликаю до розуміння наслідків своїх дій.

Як розпізнати аналіз серед шуму

Є прості маркери. Якщо аналіз базується виключно на інформації з відкритих джерел і відео з російськими прапорами -- це не аналіз. Якщо він системно випереджає офіційні повідомлення Генштабу і формує порядок денний -- це вже не спостереження, а вплив. Мовою професіоналів це називається - "активні операції в інформаційному просторі з метою формування громадської думки".

Чому вподобання не можуть визначати хід війни?

OSINT -- це допоміжний інструмент. Він не може і не повинен замінювати професійну військову аналітику й дані розвідки. Найнебезпечніше -- коли країну підштовхують до ухвалення рішень під тиском інформаційних кампаній, емоцій і кількості лайків.

Події в Авдіївці у 2024 році стали яскравим прикладом: інформаційний тиск на військові рішення веде до дезорганізації.

Мій висновок очевидний. У конфлікті, де відеоматеріали з прапорами можуть служити елементом інформаційної війни, а сірі зони на карті є лише частинами без контексту, довіра до OSINT не повинна бути сліпою. Вона повинна базуватися на холодному, критичному та відповідальному аналізі.

Бо ілюзія знання під час війни небезпечніша за незнання.

Ексклюзивно для Еспресо.

Про автора. Дмитро Снєгирьов, військовий експерт, співголова ГІ "Права Справа".