Соціолог Любомир Мисів зазначає, що довіра до Збройних сил України залишається стабільною, тоді як ставлення до мобілізаційного процесу є суперечливим.

Згідно з даними відповідного міністерства, число ветеранів в Україні перевищило 1 мільйон 300 тисяч осіб. Кількість родин, які мають близьких, що служать у Збройних Силах, зростає. Як українське суспільство реагує на колишніх військовослужбовців, а також які виклики можуть очікувати тих, хто повернеться з фронту, читайте далі.

Війна торкається фактично кожного українця в буквальному сенсі: вже 71% українців кажуть, що їхні родичі або близькі служили або зараз служать в Збройних Силах. Це впливає і на те, як українці уявляють ветеранів - не з картинки в соцмережах, а із спілкування в реальному житті.

Про те, як в країні ставляться до ветеранів на третьому році війни, чи залишається ЗСУ "номер один" в рейтингу довіри українців і що найголовніше має зробити держава для захисників - в інтерв'ю РБК-Україна розповідає заступник директора соціологічної групи "Рейтинг" Любомир Мисів.

Ваше дослідження торкається численних аспектів, пов'язаних з ветеранами: їхнє сприйняття в суспільстві та медіа, потенційні ризики, з якими вони стикаються після повернення з військової служби, державні програми підтримки та інфраструктурні питання. Які ключові тенденції вдалося виявити у процесі аналізу?

Це вже п'ятий етап дослідження під назвою "Ставлення до ветеранів в українському суспільстві". Ініціатива належить Українському ветеранському фонду Міністерства ветеранів, і метою є вивчення змін у сприйнятті ветеранів, а також рівня обізнаності населення про державну політику, пов'язану з ними. Ми усвідомлюємо, що конфлікт триває, і соціально-економічна ситуація залишається складною. Кількість осіб, які мають статус ветерана або стануть ними в майбутньому, буде зростати.

Яка основна тенденція? Ми бачимо, що зростає кількість людей, які мають близьких серед ветеранів або тих, хто воює на фронті у складі Сил Оборони: кількість людей, яка каже, що має родичів-військових, які воюють зараз або воювали, сягнула 71%.

Цього разу ми вирішили не ставити пряме питання довіри до ЗСУ. Ми побачили, що мобілізація в суспільстві сприймається неоднозначно. І є дуже різкі відмінності між ставленням суспільства до військових на передовій, до тих, хто в тилу, і хто служить в ТЦК.

Показово, що рівень довіри до ЗСУ не падає. Водночас показник "повністю довіряю" на початку повномасштабного вторгнення досягав 90%, азараз на фоні всіх подій і ситуації з війною та в тилу - ставлення дещо холоднішає.

Фото: Ті, хто має родичів серед ветеранів, знають про їхні проблеми найбільше (Getty Images)

Рівень довіри до військових у суспільстві залишається найвищим. 96% довіряють ветеранам АТО, які зараз знову воюють, 91% - ветеранам нинішньої війни, 88% - ветеранам АТО (ООС) 2014-2021 років. 94% довіряють тим, хто служить на передовій, 76% - тим, хто служить у тилу (крім ТЦК).

Рівень недовіри до працівників ТЦК становить 67%, в той час як довіру їм надають лише 29% громадян. Найбільша недовіра спостерігається серед жителів західних і прикордонних областей, а також серед молоді та чоловіків.

Найбільш показове в дослідженні те, що люди бачать ризики певних кризових явищ з ветеранами, які будуть повертатися з війни. Бачимо зростання очікування таких явищ, як відсутність роботи, різні сімейні конфлікти, участь у злочинності, зловживання алкоголем і наркотиками.

Очікування погіршення ситуації пов'язані з невідповідністю військового досвіду цивільному життю, з різними соціальними проблемами, психоемоційною нестабільністю ветераныв. Суспільство розуміє: якщо події підуть по гіршому сценарію, то такі проблеми можуть виникати частіше.

Ми провели опитування серед різних груп респондентів, особливо акцентуючи увагу на тих, хто має родичів або близьких, що брали участь у бойових діях в АТО/ООС з 2014 року. Ці особи вже мають досвід, пов'язаний з ветеранами, і стикалися з недостатнім розумінням з боку суспільства після повернення з фронту. Вони також відчували брак підтримки з боку держави та труднощі в отриманні соціальних гарантій. Саме серед цієї групи ми спостерігаємо більше негативних очікувань, оскільки вони вже пройшли через подібні ситуації і усвідомлюють, що такі проблеми можуть виникнути знову.

- Що змінилося з минулого опитування в тому, як українці сприймають ветеранів?

До 2022 року термін "ветеран" у суспільстві зазвичай ототожнювався з учасниками Другої світової війни. Це зрозуміло, оскільки не існувало єдиного медійного образу сучасного ветерана, який би відображав їхню реальність.

З початком повномасштабного вторгнення ситуація швидко змінилася. Бо за останні роки військових стає все більше. Це вже навіть не десятки тисяч. Ми говоримо принаймні про мільйон людей. І очевидно, що слово "ветеран" має вже зовсім інші асоціації. Це переважно молоді люди, немає значення - чоловіки чи жінки.

Отже, можна стверджувати, що до 2022 року українці насправді не мали ясного розуміння про ветеранів, незважаючи на те, що конфлікт триває з 2014 року.

Отже, давайте згадаємо події, пов'язані з ветеранами АТО, які сталися перед початком широкомасштабного вторгнення.

Виходячи з нашого досвіду взаємодії з представниками Українського ветеранського фонду та проведених досліджень, можна зазначити, що багато людей формують уявлення про ветеранів, спираючись на побутові конфлікти або повідомлення в ЗМІ про злочини, вчинені окремими ветеранами. Це відбувається не навмисно, але суттєво впливає на загальне ставлення до ветеранів.

Фото: Люди бачать ризики певних кризових явищ з ветеранами, які будуть повертатися з війни (Getty Images)

Проте в майбутньому число ветеранів значно зросте. Це означає, що люди будуть частіше взаємодіяти і спілкуватися з ними. У багатьох сім'ях з'являться ті, хто проходив службу в Збройних Силах України. Відповідно, уявлення про ветеранів зміниться. Це стає важливим питанням для всіх соціальних інститутів і для суспільства в цілому.

Сьогодні ставлення до ветеранів є позитивним, оскільки війна продовжується, і саме вони захищають нас, фактично беручи на себе відповідальність за майбутнє нашої країни.

Коли мова заходить про соціальні гарантії та розподіл обмежених бюджетних ресурсів, стає очевидно, що можуть виникати труднощі в повсякденному житті тих, хто отримує соціальну допомогу. Адже існують й інші групи населення, які потребують підтримки, такі як одинокі матері та пенсіонери. Тут важливо, як держава організує комунікацію та забезпечить доступ цих людей до соціальних гарантій та послуг.

Частина ветеранів, до речі, не потребує соціальної допомоги. Вони готові повертатися в цивільне життя, готові далі працювати. Але вони дуже бояться того, що їх перестануть розуміти. Бо в кожного є різний досвід спілкування з цивільними, не завжди він позитивний. Вони повинні мати можливості самоорганізації, і їхня інтеграція в суспільство буде мати основне значення і зараз, і після завершення війни.

На тлі зниження загального рівня довіри до державних органів тільки 25% опитаних вважають, що держава справляється зі своїми зобов'язаннями перед ветеранами російсько-української війни. Приблизно 70% респондентів вважають, що зобов'язання не виконуються. Це особливо стосується тих, у кого є родичі, що служили в АТО/ООС, або стали ветеранами нещодавно.

Хто, на думку суспільства, є тим, хто найчастіше не дотримується своїх зобов'язань?

Люди віддають перевагу парламенту, проте існує одна цікава особливість: загальний рівень довіри до цього інституту в нашій країні залишається досить низьким. Громадяни, не маючи чіткого уявлення про те, хто відповідає за політику щодо ветеранів, в основному висловлюють свої претензії саме до парламентарів.

Серед респондентів, які вважають, що державні органи не забезпечують належного виконання зобов'язань перед ветеранами, більшість (59%) вказують на Верховну Раду як головну відповідальну структуру. 30% опитаних вважають, що Кабінет Міністрів не виконує своїх обов'язків, 28% вказують на Президента, 27% - на місцеві ради та виконкоми, а 19% - на міністерства та відомства.

Це, до речі, є характерною рисою для України. Ми вже стали свідками негативних подій, коли рівень довіри до парламенту знижується після виборів. Верховна Рада перетворюється на мішень для звинувачень з боку суспільства. У переважній більшості випадків народні депутати стають об'єктом критики, незалежно від їхніх особистих якостей. На жаль, цей імідж парламенту існує протягом усієї історії нашої незалежності.

Тут варто сказати, що люди загалом краще в курсі про регіональні політики, про ті ініціативи, які відбуваються на їхньому місцевому рівні. Це логічно, бо там вони бачать очима, ходять по вулиці, спілкуються з людьми.

Органи місцевої влади мають більш тісний зв'язок з громадою, тому їх діяльність є зрозумілішою для населення. Коли ми обговорюємо різноманітні політики, зокрема ті, що стосуються ветеранів, мешканці міст і селищ часто діляться позитивним досвідом участі в різних заходах або ініціативах, які їх вразили.

Зображення: Ті, хто безпосередньо знайомий з труднощами ветеранів, зазначають, що їхній образ не завжди відповідає тому, як його висвітлюють у ЗМІ, - Любомир Мисів (надано РБК-Україна)

В цілому люди кажуть, що вони поінформовані і знають про проблеми ветеранів. Негативно оцінюють програми створення інклюзивного простору і інфраструктури для людей з інвалідністю. 53% вважають, що державні програми по створенню доступного простору та інфраструктури для осіб з інвалідністю є неефективними. 37% - протилежної думки.

Загалом рівень інклюзивності в країні завжди оцінювався як дуже низький. Це пов'язано не лише з проблемами, пов'язаними з пандусами. Ситуація є набагато більшою за складністю, і вона повинна постійно залишатися в центрі уваги державних органів.

Чи існують у цьому контексті регіональні відмінності? Які були реакції людей з різних куточків України?

Регіональні відмінності в Україні значною мірою зумовлені демографічними змінами, викликаними війною. Внаслідок внутрішньої міграції зменшилася кількість населення на сході та півдні, що призвело до того, що жителі центрально-західних областей частіше висловлюють свої проблеми. Це пов'язано з тим, що в цих регіонах наразі проживає більше людей, зокрема тих, чиї близькі служать у Збройних Силах.

Образ ветерана в суспільстві та медіа зазвичай сприймається позитивно, але іноді виникають перебільшення. Насправді ж, реальний стан справ часто відрізняється. Виходячи з особистого досвіду та глибоких розмов з ветеранами, можна побачити, що вони стикаються з безліччю труднощів, які стосуються їхнього здоров'я, психоемоційного стану та стосунків. Крім того, вони пройшли через численні перешкоди на шляху до отримання державних гарантій.

Серед респондентів, які висловлювалися про проблеми ветеранів, найбільше інформації мають їхні родичі та близькі. Вони спілкуються з ветеранами щодня, бачать їхні переживання та знають про всі труднощі, тому можуть детально розповісти про ситуацію. Це є важливим аспектом, оскільки часто суспільство не усвідомлює всю глибину викликів, пов'язаних з ветеранською політикою. Ті, у кого немає близьких, що служили або служать у війську, формують свої уявлення про ці проблеми на основі інформації з медіа.

А люди, які кожного дня стикаються з цими питаннями, більш об'єктивно оцінюють реальність. І говорять про ті проблеми, які є зараз і у ветеранів, і з якими вони можуть стикнутися. Досвід цих людей дуже важливий.

- Те, як про ветеранів пишуть в медіа і ветерани в реальному житті - наскільки ситуація відрізняється?

На жаль, ми не зупинялися на цьому питанні стосовно сприйняття ветеранів у медіа та в реальному житті. Проте, щоб прояснити ситуацію, можна зазначити, що серед осіб, які не мають родичів, що беруть участь у війні, близько двох третин вважають, що реальний образ ветеранів і ветеранок відповідає тому, що демонструється в засобах масової інформації. Це пов'язано з тим, що більшість з них отримує цю інформацію з медіа, соціальних мереж та телебачення.

Зображення: Станом на сьогодні, 71% українців мають родичів або знайомих, які служили або служать у Збройних Силах (Getty Images)

Частина тих, хто зараз на фронті, поки ще не проходили, як кажуть самі ветерани, ті "кола пекла" органів соціальної підтримки. Тобто не всі з них ще мають повний цикл проходження цих проблем. А ось родичі тих, хто воював в АТО/ООС і вже це пройшов, кажуть, що образ ветерана в житті не відповідає тому, як його описують в медіа.

Дослідження показують, що близько 66% респондентів вважають, що реальність не відповідає уявленням суспільства. Крім того, у Збройних Силах України на даний момент переважають чоловіки. Саме вони відзначають, що медійний образ ветерана не зовсім відповідає дійсності.

На вашу думку, чи може виникнути розподіл у суспільстві після війни через те, що одні брали участь у бойових діях, а інші — ні?

У повоєнному суспільстві виникне безліч розломів. Той, який ви згадали, є цілком очікуваним. Визначити, наскільки глибоким він буде, досить складно. На даний момент ми не можемо точно передбачити обставини, в яких опиниться Україна після війни. Проте, цей розкол може стати однією з важливих ліній напруги в державі.

Перед усіма постане важливе завдання: знайти шляхи до взаєморозуміння. Основною опорою в цьому процесі повинні стати державні інституції. Саме вони відповідальні за створення умов, які сприятимуть активному залученню цієї категорії людей у суспільство. Це допоможе зменшити кількість конфліктів і непорозумінь. Хоча вони, безумовно, будуть присутні. Адже, як свідчить досвід інших країн, психоемоційний стан військових після війни вимагає реабілітації.

Досить часто цивільні особи не розуміють, чому військові ставляться до них із байдужістю. Це не пов’язано з їхнім досвідом участі у бойових діях, а радше з тим, що їхні світи кардинально відрізняються. Військові пережили величезний стрес і тепер мають зовсім інші очікування. Вони не шукають жалості, а прагнуть, щоб їх розуміли і визнавали їхній унікальний досвід. Іноді все, що потрібно, - це просто вислухати їх, дати можливість поділитися своїми переживаннями. Замість того, щоб намагатися повернути їх до воєнних спогадів, краще поговорити про повсякденні людські справи.

Цей розкол неминучий. Однак, його можна пережити як у швидкому темпі, так і більш глибоко. Якщо з'являться програми, які навчать людей ефективному спілкуванню, то подібних ситуацій стане менше. Сподіваюся, що все складеться не надто погано. Адже вже існують ініціативи щодо навчання суспільства взаємодії з військовими. Якщо медіа підтримають ці зусилля, адже їхня роль є дуже важливою, то вважаю, що ми зможемо пройти цей шлях без ескалації конфліктів серед населення.

Знімок: Лише 25% опитаних вважають, що уряд справляється зі своїми обов'язками щодо ветеранів російсько-українського конфлікту (Getty Images)

Ці програми повинні виходити за межі локальних ініціатив і не обмежуватися вузьким колом. Вони повинні охоплювати національну політику. Адже число людей, які стануть ветеранами, буде досить великим. Якщо врахувати також їхні сім'ї, то цю цифру варто збільшити ще в 2,5 рази.

Сім'ї військовослужбовців також зазнали впливу війни. До цієї спільноти ветеранів належать не лише чоловіки та дружини, а й діти, а також найближчі родичі тих, хто брав участь у бойових діях. Вони переживали тривогу, стрес, постійні хвилювання та втрати.

На сьогоднішній день 71% опитаних українців мають у своєму оточенні людей, які брали участь у бойових діях чи продовжують служити на фронті з 24 лютого 2022 року. Це значна цифра, адже на початку 2022 року таких було лише 54%. Таким чином, ми спостерігаємо півтораразове зростання цього показника. Можна з упевненістю сказати, що більшість українців, коли війна завершиться, так чи інакше зіштовхнеться з реаліями життя ветеранів або з людьми, які перебувають поруч з ними.

Тут є можливість звернутися до американського досвіду. Важливо вивчити, як у США формувалися спільноти ветеранів, а також як вони розвивали бізнеси, пов'язані з ветеранами. Ми можемо ознайомитися з тим, як держава заохочувала їхню участь у різних сферах. Вони були активними під час конфлікту, і їм слід так само активно продовжувати своє життя, не залишаючи суспільство.

Втрата зв’язку з суспільством може швидко призвести до ряду небажаних соціальних проблем, таких як алкоголізм, наркоманія, конфлікти в родині та злочинна діяльність. Коли людина залишається без роботи, вона часто намагається знайти вихід у подібних небезпечних шляхах. Це вже стало очевидним у минулому, зокрема, під час розпаду Радянського Союзу. Багато з нас пам'ятають труднощі, з якими стикалися ветерани Афганської війни.

Ми повинні це враховувати, і держава має цих молодих хлопців і дівчат швидко інтегрувати в першу чергу в роботу, в різну діяльність. Це буде основа політики до ветеранів, яку треба впроваджувати. Тоді конфліктів буде менш, образ ветерана буде інакший, люди будуть активні. І буде значно менше розколу між ветеранами і цивільними.

- Іноді кажуть, що не ветерани мають пристосовуватися до суспільства, а соціум до ветеранів. А ви як вважаєте?

- Я як дослідник мушу сказати, що це повинен бути рух з обох боків. І представники Українського ветеранського фонду теж кажуть, що повинен бути рух назустріч цих категорій населення. Тому тут я би був би досить обережний.

Якщо розглядати питання байдужості, то це явище не обмежується лише російсько-українською війною. Воно спостерігається в багатьох конфліктах, коли суспільство швидко забуває про війну і прагне витіснити з пам'яті цей важкий досвід. Зазвичай, в умовах мирного життя, прості громадяни більше зосереджуються на своїх повсякденних проблемах та відновленні звичного способу життя, тому питання підтримки ветеранів часто не стає пріоритетом у їхньому житті.

Проте це не справа простих громадян. Це відповідальність державних органів. Вони повинні використовувати податкові надходження для забезпечення ветеранів соціальними гарантіями та пільгами, що допоможуть їм адаптуватися до нового етапу життя.

Якщо постійно нагадувати людям про ветеранів, вони це не забудуть. Проте, зверніть увагу на досвід різних країн після війни: коли ситуація зводиться до питання виживання, ветерани часто опиняються не на першому місці.

Зображення: Соціолог вважає, що уряд має реалізувати програми інтеграції ветеранів та сприяння їх працевлаштуванню, адже це допоможе зменшити кількість непорозумінь у суспільстві. (Getty Images)

- Які загальні висновки нам треба зробити з вашого дослідження? Українці вірять ЗСУ, як і раніше? Негативні новини про ТЦК не вплинули?

Ні, це не має впливу на сприйняття ветеранів. Основою цього образу є кількість людей, чиї рідні чи близькі служать на фронті. Вони усвідомлюють їхні труднощі та взаємодіють із ними. Довіра до військових залишається вищою, ніж до медіа.

У цьому контексті можна виділити два основні висновки. По-перше, в майбутньому зросте число осіб, які стануть ветеранами, а також тих, хто буде поруч з ними. По-друге, на жаль, існують песимістичні прогнози щодо дій держави та невпевненість у її здатності виконувати зобов'язання перед ветеранами.

Отже, існують певні очікування ризиків, які я згадував раніше. У порівнянні з 2022 роком, деякі з цих ризиків зросли майже вдвічі. Це пов'язано з погіршенням соціально-економічної ситуації в країні. Така ситуація неодмінно вплине на життя ветеранів у повоєнний період. Люди довіряють ветеранам, але щодо ризиків їхні сподівання поки що не є оптимістичними.

Якщо розглядати дані з інших соціологічних досліджень, Збройні Сили України продовжують займати першу позицію за рівнем довіри серед населення. Це безсумнівний факт. На сьогоднішній день немає жодної іншої інституції, яка б змогла перевершити цей рівень довіри українців. Хоча люди можуть змінювати свої думки, ці зміни не є негативними. Довіра до українських військових сьогодні залишається надзвичайно високою, за винятком ситуації з територіальними центрами комплектування.

У нашому аналізі ми свідомо вирішили відокремити ці категорії. Якби ми їх об'єднали, результати показали б негативну тенденцію. У такому разі ми б виявили, що близько 70-75% населення має довіру до військових. Проте важливо проводити розмежування, щоб підкреслити існуючу проблему з оцінкою роботи ТЦК. Натомість, якщо розглядати інших представників військових структур, то наразі немає жодних ознак зниження довіри до них з боку громадськості.