Світ сюрреалізму та дерева в Боярці: Девіду Лінчу виповнилося б 80 років.

Він створив надзвичайно потужну спадщину: сюрреалістичні кінематографічні роботи, культовий серіал "Твін Пікс" та естетику, яка назавжди трансформувала сучасне сприйняття кіно та телебачення. Крім того, Девід Лінч активно підтримував Україну, висаджуючи дерева в алеї, названій на його честь у Київській області. Більше про життя та творчий стиль цього геніального режисера розповість Еспресо.

Дебютна стрічка молодого Девіда Лінча, знята після його випуску зі школи, зображена на фото з Вікіпедії.

Девід Кіт Лінч народився 20 січня 1946 року в Міссулі, штат Монтана, США. Він часто переїжджав з сім'єю з міста до міста через роботу батька-вченого. Цікаво, що двоє прадідів Лінча по материнській лінії були фінсько-шведськими іммігрантами.

З дитинства Лінч любив малювати і відчував потяг до мистецтва.

Навчався в Пенсильванській академії образотворчих мистецтв у Філадельфії, де створив свій перший короткометражний анімаційний фільм "Шість чоловіків, що хворіють" у 1967 році - дивну фантасмагорію, яка перемогла на конкурсі. Ця робота вже демонструвала його любов до моторошного й абсурдного. Фільм показує шістьох людей, у яких шлунки поступово наповнюються кров'ю, після чого вони блюють. Одна й та ж хвилинна сцена повторюється шість разів - під звуки сирен швидкої або повітряної тривоги (українцям цей контекст знайомий). Короткометражку зняли за 200 доларів, а сам режисер описував фільм як:

"П'ятдесят сім секунд підйому та полум'я, а також три секунди нудоти."

У 1970 році Девід Лінч став студентом Американського інституту кіно (AFI) у Лос-Анджелесі. Саме там він розпочав роботу над своїм дебютним повнометражним фільмом "Голова-гумка" (Eraserhead, 1977). Процес зйомок тривав цілих п'ять років через обмежене фінансування, але картина здобула статус культового хіта в нічному прокаті. Цей сюрреалістичний боді-горор досліджує теми батьківства, страху і індустріального жаху, ставши для Лінча перепусткою до Голлівуду.

Після тріумфу цього фільму Лінчу було запропоновано створити "Людина-слон" (1980) - біографічну драму, яка отримала 8 номінацій на "Оскар", зокрема за найкращу режисуру для Лінча. Після цього він взявся за адаптацію масштабного роману фантаста Френка Герберта. У 1984 році світ побачив його версію "Дюни" - стрічку, яка не стала комерційно успішною, але з часом здобула культовий статус, відкривши нові горизонти в жанрі наукової фантастики та закріпивши за Лінчем репутацію сміливого режисера, готового ризикувати навіть у рамках великого студійного кіно.

Справжній успіх настиг режисера з "Синім оксамитом" (1986), який отримав номінацію на "Оскар" у категорії режисура. Фільм вражає чудовим поєднанням затишної американської провінції та жахливої підпільної реальності.

Найбільшу популярність Девіду Лінчу принесла телесеріал "Твін Пікс", який виходив в ефір у 1990-1991 роках у співпраці з Марком Фростом. Цей культовий детективний серіал поєднує елементи мильних опер, жахів, містики та чорного гумору, розповідаючи про загадкове вбивство Лори Палмер у невеличкому містечку. "Твін Пікс" став справжнім культурним феноменом, породивши меми на кшталт "Хто вбив Лору Палмер?" і значно вплинувши на сучасну телевізійну культуру. У 1992 році світ побачив приквел "Твін Пікс: Вогонь, іди зі мною", а в 2017 році відбулося довгоочікуване повернення у формі третього сезону "Твін Пікс: Повернення", який був визнаний багатьма критиками одним з найкращих серіалів на ринку.

"Коли скінчився "Твін Пікс", я відчув смуток. Я не міг змусити себе покинути його світ. Я був закоханий у Лору Палмер і її протиріччя: блискучу на поверхні і вмираючу всередині. Я хотів дивитися, як вона живе, рухається, говорить", - згадував Лінч, чому все ж взявся за продовження серіалу після паузи в 25 років.

Апогеєм творчості вважають " Малголленд Драйв" (2001). Спочатку ідея була у створенні пілотної серії нового серіалу, який згодом переробили на повнометражний фільм. Це сюрреалістична голлівудська меланхолійна драма про мрії, ідентичність і темряву за фасадом слави. Стрічка здобула приз за найкращу режисуру в Каннах, номінацію на "Оскар" і часто очолює списки найкращих фільмів XXI століття (наприклад, за версієію BBC чи Sight & Sound).

В цілому, Лінч здобув три номінації на премію "Оскар" в категорії режисури, але почесну статуетку отримав лише в 2019 році за свій вагомий внесок у світ кіно.

Девід Лінч разом із своєю партнеркою Ізабеллою Росселліні на Каннському кінофестивалі 1990 року. Джерело: Вікіпедія.

Особисте життя Девіда Лінча виявилося не менш заплутаним і багатогранним, ніж його кінематографічні творіння: він вступав у шлюб чотири рази, виховав чотирьох дітей і неодноразово зізнавався, що творчість для нього завжди була пріоритетом, іноді навіть на шкоду сімейним стосункам.

Перший шлюб із Пеггі Ріві, що тривав з 1967 по 1974 рік, закінчився народженням доньки Дженніфер Лінч (1968), яка пізніше здобула визнання як режисерка. Другий шлюб з Мері Фіск (1977-1987) подарував сина Остіна Джека Лінча (1982), котрий присвятив себе фотографії та кіномистецтву. Протягом 1986-1991 років він перебував у тривалих стосунках з актрисою Ізабеллою Росселліні, з якою працював над фільмом "Синій оксамит". Третій, короткочасний шлюб із продюсеркою Мері Свені у 2006 році, завершився народженням сина Райлі (1992).

Останнім часом акторка Емілі Стофл стала матір'ю, народивши донечку Лулу Богінію Лінч у 2012 році. Ім'я дівчинки було обране на честь персонажа з фільму "Дикі серцем". Лінч зізнавався, що ніколи не планував створення сім'ї чи дітей, адже для нього на першому місці завжди була робота. Він часто відчував себе між двома світами: творчим хаосом і спробами знайти домашню стабільність, яку йому допомагала підтримувати трансцендентальна медитація.

Крім того, Лінч займався музикою, виступаючи в різних музичних гуртах.

Девід Лінч у Боярці, 2009 рік, фото: oboz.ua

Лінч побував в Україні щонайменше двічі, пов'язуючи свої візити з популяризацією трансцендентальної медитації. Він є палким прихильником цього методу і заснував Фонд Девіда Лінча, що займається навчанням медитації.

У 2009 році відбувся візит, під час якого було представлено книгу "Catching the Big Fish: Meditation, Consciousness, and Creativity" (Ловити велику рибу: медитація, свідомість і креативність). Автор зустрічався з шанувальниками в Києві, проводив лекції, зокрема в Київському національному авіаційному університеті, а також висадив дерева в Боярці на алеї, названій на його честь. Фотографії цих подій швидко поширилися в українському інтернет-просторі.

У 2017 році Лінч заснував офіс своєї фундації в Києві, де навіть мав зустріч з президентом Петром Порошенком. Він організував благодійний вечір для збору коштів, щоб навчити ветеранів АТО медитації як засобу психологічної реабілітації. Лінч відзначив Україну як "динамічне, розумне місце".

Важливо підкреслити, що Девід Лінч завжди виявляв свою підтримку Україні та її народу. Вже в перші дні після початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року, він виступив із закликом до припинення насильства. Наприклад, 25 лютого у своєму щоденному "Weather Report" на YouTube, він звернувся до президента Путіна:

"Ви сієте хаос і страждання, і саме ви несете відповідальність. Українці не нападали на вашу землю - це ви здійснили агресію проти їхньої. Що відправляєте у світ, те й повернеться до вас. Усі ці втрати та руйнування обернуться проти вас... Припиніть цю агресію. Врятуйте українців, врятуйте нашу планету. Ми - одна глобальна спільнота, і для такого безумства немає місця."

Отже, він виступав за мир і взаєморозуміння між народами, не усвідомлюючи, що ідея насильства для досягнення політичних цілей є неприйнятною.

Девід Лінч разом із Кайлом Маклахланом на заході, присвяченому прем'єрі третього сезону "Твін Пікс" у 2017 році. Фото: Вікіпедія.

Останні роки свого життя Лінч страждав від емфіземи легенів, що суттєво обмежило його можливості працювати на знімальному майданчику. Тому його останньою великою телевізійною роботою залишився третій сезон Твін Пікс у 2017 році, а також участь у фільмі Стівена Спілберга "Фабельмани" (2022) у ролі Джона Форда.

Та перед смертю Лінч продовжував працювтив над кількома проєктами. Найголовнішим мав стати ексклюзивний та лімітований серіал для Netflix (можливо, під робочими назвами Wisteria чи Unrecorded Night), над яким він працював з оператором Пітером Демінгом та своєю компанією. Netflix-CEO Тед Сарандос згадував його як проєкт "повний таємниць і ризиків", який мав стати останньою великою роботою Лінча. Згадувалися ідеї фільму з Наомі Воттс і Лаурою Дерн у головних ролях, з якими він працював раніше, можливо, для зйомок у серіалі.

Після його смерті серіал було призупинено. Літньою порою родина Лінча поділилася новиною про те, що він закінчив сценарій для мінісеріалу, призначеного для Netflix. Однак наразі не відомо, чи цей проєкт матиме шанс стати серіалом чи фільмом, оскільки творці прагнуть, щоб режисер сам втілив його на екрані, а не передавали справу іншим.

Також існують численні незавершені сценарії та ідеї, над якими Лінч працював протягом життя - від "Ronnie Rocket" (кіно про індустріальну Америку) до "Дюна: Месія" - продовження фільму 1984 року, який Лінч відверто не любив, але був не проти показати ще одну версію світу Дюни.

В останні дні січня в Берліні відбудеться виставка його творів у Pace Gallery. У експозиції буде представлено роботи, що охоплюють різні етапи його творчості. Відвідувачі зможуть побачити картини, написані в період з 1999 по 2022 роки, включаючи й ті, які раніше не демонструвалися ширшій аудиторії.

Таким чином, Девід Лінч увійшов у кінематографічну історію як художник, який не ухилявся від темряви людської душі, перетворюючи її на мистецькі твори. Його фільми — це унікальні авторські сни, жахи та загадки, які продовжують надихати нові покоління завдяки зв'язку з універсальними архетипами. Сьогодні ми могли б відзначати його ювілей, але замість цього згадуємо про генія, який довів, що реальність може бути лише однією з поверхонь сну, в якому живе людська свідомість.