Тарас Столяр висловився про свої зустрічі з Європою: "Культурна дипломатія ефективна в тих випадках, коли слова можуть виявитися недостатніми."

Авторка Анна Слободяник - досвідчена журналістка, яка має значний стаж роботи на телебаченні. Вона виконувала обов'язки ведучої та кореспондентки на "Суспільному" та телеканалі ATR. Її статті присвячені культурним явищам, що відбуваються в Україні.

Тарас Столяр, безсумнівно, за останні кілька років здобув славу одного з найвідоміших бандуристів у світі. У його руках бандура стала справжнім символом української культури. Він виступав поряд з такими легендами, як Sting та Боно, а відео його виступу поділилися учасники гурту Imagine Dragons. Ці матеріали поширилися по всіх куточках планети, привертаючи увагу до України.

Нещодавно він, спільно з Культурними силами, провів ряд концертів у Словаччині, Німеччині та в країні, де особливо важливою є присутність української культури — Угорщині. У своєму інтерв'ю для ZN.UA Тарас поділився враженнями про цей тур, його мету та значення культурної дипломатії.

Я безумовно помітив, що після наших виступів у людей відбуваються зміни в ставленні.

Спершу вони нас бачать просто як військових у формі. Це така... дистанція. А вже після заходу вони знають наші історії, чують музику, інструменти, бачать бандуру. Для багатьох людей у Європі бандура -- це щось абсолютно нове, дуже особливе. І те, що ми її маємо, -- це наш великий козир. Люди по-іншому реагують, коли перед ними не просто митці, а ті, хто пройшов через фронт. Це впливає на них дуже сильно.

Угорщина викликала у мене глибокі емоції, адже зустрічі з нашими дітьми були надзвичайно зворушливими. Ми спілкувалися з учнями, які навчаються в україномовних класах. Їм було цікаво дізнатися більше про Миколая Сєргу та його спогади про довоєнні часи. Я також отримав увагу від дівчат, які раніше грали на бандурі в Україні — для них це було як повернення в минуле, яке знову ожило у їхніх спогадах.

Найбільше мене вразило, коли організатор запитав у дітей: "Що є нашою основною зброєю?". І без жодних сумнівів вони відповіли: "Мова". Це, на перший погляд, простий момент, але він має величезну силу.

Ти розумієш, що це не просто концерт чи розповідь про козаків. Це спосіб зберегти ідентичність, навіть коли вони далеко від України й живуть у країні з абсолютно іншою мовою. Це про те, як утримати українців разом навіть за межами дому.

Чи помічали ви, як угорська пропаганда діє на українське суспільство?

Ми помітили рекламні щити на вулицях Будапешта — з ними неможливо не погодитись. Президент Зеленський зображений у негативному світлі, як і керівництво Європейського Союзу. Це відверта і агресивна форма пропаганди.

Проте це не має безпосереднього впливу на українців. Ті, хто супроводжував нас під час цієї подорожі, добре усвідомлюють ситуацію в Україні. Вони розуміють, хто є агресором і які причини продовжують цю війну.

Проте те, як активно ця тема просувається в міському середовищі — через білборди, повідомлення про "мир" і заяви про те, що "вони не мають жодного відношення до політики" — було очевидно. Це безсумнівно є складовою частиною внутрішньої політики, вигідною тим, хто її формує.

Історія україномовних класів в Угорщині заслуговує на окрему увагу. Я насправді не сподівався побачити таку масштабну роботу. Це не просто формальність – зібрати дітей і заявити: "Ми підтримуємо Україну". Насправді існують класи, де навчання ведеться українською мовою. І що найголовніше, це ініціатива угорців, а не фінансовий внесок з України. Я помітив, що діти не обмежуються лише знанням кількох фраз. Вони мислять українською, живуть у цьому мовному середовищі, навіть коли навколо них зовсім інша культура та мова, яка радикально відрізняється від нашої.

Для мене це було дивовижно. Бо угорська мова дуже складна, ти її просто так не підхопиш. Там навіть англійська чи німецька мало де допомагає. І от на цьому тлі чути від дітей чисту українську... це було дуже сильне відчуття.

Ти розумієш, що там дійсно працюють над тим, щоб українські діти не розчинилися. Щоб у них залишився зв'язок -- з мовою, з культурою, з тим, хто вони. І тоді багато що стає зрозумілим: це не просто якісь виступи чи уроки, це цілеспрямований підхід. І він працює.

У Братиславі ви відвідали конференцію "Діалог Словаччина -- Україна". Які враження ви отримали щодо настроїв місцевих жителів?

У Братиславі панувала зовсім інша атмосфера, ніж в Угорщині. Тут було більше українців, і це відчувалося відразу. У нас було трохи більше часу для прогулянки містом, щоб озирнутися навколо, і всюди траплялися якісь знайомі елементи. Ми відвідали українську кав'ярню, де власники та персонал були українцями, а серед відвідувачів також було багато співвітчизників. Проте заходили й словаки, і це вражало: заклад був живим, різноманітним і відкритим. Це створювало відчуття стабільності і належності, не тимчасового існування, а справжньої присутності.

Словаки в повсякденному житті виявляли позитивне ставлення. Не можу коментувати їхню політику чи урядові рішення, але серед простих людей відчувалася щира підтримка. Вони підходили, вникали в ситуацію, проявляли цікавість. Це справляє враження, що їм дійсно важливо усвідомлювати, що коїться в Україні.

Ми взяли участь у конференції "Діалог Словаччина - Україна", де також до нас підходили окремі люди після наших виступів. Це не стосувалося політичних питань; вони просто прагнули висловити свої слова підтримки. Багато хто бажав зрозуміти, чим ми займаємося, звідки приїхали, та яка справжня ситуація в Україні. Це не завжди були гучні дискусії; іноді достатньо кількох щирих слів, які мають величезне значення.

В цілому, спілкування в Словаччині відбувається значно легше. Мова є близькою, і навіть якщо ви не володієте словацькою, багато нюансів можна зрозуміти без перекладу – завдяки контексту та інтонації. Це створює враження, що між людьми існує менше перешкод, що відкриває більше можливостей для взаєморозуміння. Для мене Братислава стала символом близькості. Там живе багато українців, які об'єднуються, і серед населення – не лише на рівні влади – існує щире бажання підтримати нас.

-- А як вас сприймали на публічному заході для дипломатичного корпусу в Німеччині?

Він перебував у просторому торговому центрі, де для нас підготували окрему зону. У цьому місці були представлені дитячі малюнки та творчі роботи наших митців. Це створювало настільки особливу атмосферу, що відвідувачі миттєво усвідомлювали: мова йде про Україну та її культурну спадщину.

Організатори створили спеціальне середовище для нашої зустрічі, в основному з представниками діаспори. Мої знайомі та друзі, які наразі є біженцями в Німеччині, завітали на захід. Вони розповіли, що дізналися про наш виступ і прийшли з особливим бажанням. Хоча було підготовлено близько 40-50 стільців, кількість гостей значно перевищила ці очікування.

Було дуже багато спілкування. Люди хотіли висловитися, подякувати, підтримати. Більшість -- українці, але були й німці. Була також пані Тетяна Селл -- вона зібрала величезні, просто неймовірні суми на підтримку України. Навіть для Німеччини це великі цифри. Дуже активна жінка, німкеня, яка всім цим керує. Вони все організували на дуже високому рівні, і це справді було приємно.

Я пам'ятаю, що велика кількість людей дізналася про подію завдяки соціальним мережам або своїм громадам і просто прийшли, щоб бути разом і розділити ці миті. Це було надзвичайно цінно.

-- Вас впізнавали? Якою була реакція?

Так, дійсно, впізнавали. Було неймовірно приємно, що багато людей бачили відео з моєю грою на Sting. Це наш перший візит до цього місця, але вже є ті, хто знайомий з нашою творчістю. Це свідчить про те, що ми не існуємо в ізоляції, а наші відео досягають тих, для кого вони призначені.

Під час нашого виступу для GIZ, керівник цієї значної організації окремо підійшов, щоб висловити вдячність. Після цього, під час спільної фотографії, Миколай ще раз продемонстрував йому наше відео. Це була і весела, і зворушлива мить. Подібні моменти стали тими нитками, на яких будується наша співпраця.

Мені справді приємно, що люди обізнані про Культурні сили та переглядали наші відеоролики. Це свідчить про те, що ми досягаємо тих, до кого важливо дістатися.

І я справді думаю, що культурна дипломатія може допомогти вирішувати складні питання. Або хоча б зменшувати напругу. Пояснювати, хто ми є, чому ми боремося. Дозволяти людям почути це серцем, а не тільки через новини.

Ці зустрічі, ці миті... вони чудово демонструють, як важливо підтримувати один одного. У нашій ситуації це має величезне значення.