Татьяна Высоцкая: Он выкрикивал "Слава Украине!" даже находясь в плену: история борьбы за выживание испанца Марио -- Блоги | OBOZ.UA

Тетяна та Маріо. Їхнє кохання розцвіло попри час та труднощі війни. Не всі в Херсоні, а також у всій Україні, готові з таким ентузіазмом цілувати український прапор, як це робить чоловік на знімку.

Ця оповідь розповідає про полон і жахливе - двічі! - фальшиве звільнення. Тому тут йдеться не лише про людські драми та емоції, але й про політичні аспекти держави.

Саме з цієї причини я не вирізала жодного слова. Більше того, я ще й розширила розділ про стосунки, адже вони дійсно вражаючі.

Саме тому - колеги-журналісти, зверніть увагу, попри те, що це важко показати, тут є, що розказати. Враховуючи всю безпорадність ситуації - є прохання поширити!

У мене є історія про кохання, яка, на жаль, є дуже сумною. У лютому 2022 року я зустріла волонтера з Іспанії на ім'я Маріано Гарсія Калатаюд. Він живе в Україні з 2014 року і активно допомагає нашим військовим, купуючи та доставляючи продукти на фронт. Крім того, він збирає одяг, шкільні приладдя та їжу для дітей-сиріт, які живуть у сірій зоні, зокрема в Мар'їнці та Красногорівці. Маріано займає чітку проукраїнську позицію, будучи валенсієцем, і виконує свою роботу з надзвичайною відданістю та пристрастю.

Коли Херсон потрапив під окупацію, Маріо сміливо брав участь у проукраїнських мітингах, підтримуючи місцевих жителів усіма можливими способами, хоча сам потребував допомоги. У нього була платіжна картка іспанського банку, на яку надходили кошти в євро, і більшу частину цих грошей він витрачав на благодійність. Проте, після початку війни банки запровадили обмеження на зняття готівки, а після окупації Херсона банк заблокував доступ до його коштів. 19 березня 2022 року став останнім днем, коли Маріо був на волі. Він зателефонував мені, щоб я вийшла відкрити двері, але поки я готувалася, двоє чоловіків у масках схопили його, заштовхнули в темно-синій бус і повезли в напрямку будівлі Обласної державної адміністрації.

Він досі залишається в руках орків. Я не байдикую, але те, що я роблю, більше нагадує безплідну метушню — багато зусиль, а результату жодного. Я не стала свідком моменту його викрадення, але з перших секунд зрозуміла, в яку халепу потрапив Маріо. 21 березня орки випустили з полону херсонського журналіста Олега Батуріна, який володів іспанською. Судячи з його поведінки, це був Маріо.

Крім того, в одному з російських пабліків опублікували статтю про Маріо, супроводжуючи її фотографіями, які були виключно на його телефоні. Він має друзів серед військових, і на тому скандальному знімку він позує з гвинтівкою на фоні червоно-чорного прапора. Додатково, його поведінка в полоні викликала занепокоєння. Щоранку, прокидаючись, Маріо голосно вигукував "Слава Україні!" Це стало підставою для того, щоб орки записали його до найманців... це справжнє фаталіті...

19 березня орки заблокували інтернет у Херсоні. Я не могла зв’язатися ні з ким! Завдяки знайомій, у якої була картка лайф, мені вдалося зробити перший пост в мережі. Наступного дня на мітингу я зверталася до знайомих журналістів з проханням поширити інформацію. 21 березня новини дійшли до Іспанії, і звільненням Маріо почав займатися його "друг", який, за його словами, мав зв'язки з "серйозними людьми". Цими "серйозними людьми" виявився сальдо. Я ніколи не назвуть зрадника з великої літери. Однак, поки питання вирішували на місцевому рівні, орки підтверджували, що Маріо у них, і обіцяли звільнити його 23 березня. Я чекала під його будинком, але його не відпустили. Міністерство закордонних справ Іспанії надіслало запит до російського МЗС, на що Росія відповіла, що Херсон наразі не є під її юрисдикцією і не є стороною конфлікту. І все, орки зайняли жорстку позицію, переставши підтверджувати, що Маріо у них... до цього часу навколо Маріо існує інформаційна блокада, і ніхто нічого не знає про його долю.

Найгірше в цій ситуації те, що людина, яку я вважала "другом", не перевіривши факти про звільнення Маріо, дала коментарі іспанському телебаченню, стверджуючи, що він на свободі. Цю інформацію швидко підхопили журналісти, і різні інтернет-ресурси, посилаючись один на одного, почали публікувати новини про те, що Маріо вільний. Але, Боже, це не так! 23 і 24 березня я чекала під його вікнами, а квартира була порожня...

Потім цей "друг" почав давати інші коментарі для телебачення, стверджуючи, що його не відпускають, що йому погрожують, і він багато разів вибачався. Але про це вже не писали ні газети, ні онлайн-ресурси. Я досі намагаюся впоратися з хвилею дезінформації, і ось ще один сумний приклад. Що могла зробити я? Як жінка в окупованому Херсоні, без грошей і зв'язків, мої можливості обмежені. 20 та 21 березня я разом із подругою відвідала мітинг, де стояли окупанти, які оточили будівлю ОДА. Звісно, вони не підтверджують нічиєї присутності. "Испанец? У нас нет ни испанца, ни китайца..."

Але 21 березня ми ще раз попросили хоч телефон бодай когось, хто може надати інформацію про Маріо. Їх "головний" сказав: "Ну, ладно, подойдете после митинга, посмотрю, что могу сделать". Ми ще покепкувати намагались, у вас автомати, розстріляєте. "Ну мы по гражданским не стреляем, мы же адиннарод..." Ми перейшли до юрби людей на мітингу і раптом орки почали стріляти. По людях. Це було так страшно... плюс гранати зі сльозогінним газом. Я злякалась і не пішла після мітингу знов до орків. Корю себе за слабкодухість, адже це був єдиний шанс отримати хоч якусь інфу напряму від них.

Я ходила до орків і у квітні. Спочатку на Теплоенергетиків 3, це ізолятор тимчасового утримання, де орки влаштували тюрму. Спілкувалась із охоронцями. Вони як почули, про кого я питаю, опустили очі. Таке враження,

Вони усвідомлюють, про кого йдеться, та зберігають мовчання. Потім зустріч у ОДА. Позивний - "Самурай", обличчя не видно, балаклава на обличчі... "Марио? Я знайомий з цим, але чи є він у нас - це інше питання. Я впізнаю цю особу, він найманець... він постачав продукти українським військовим? Отже, це фінансування тероризму, і за це передбачена кримінальна відповідальність..." Не буду вдаватися в деталі розмови, але дійсно, вороги нагадують зомбі. І знову я залишилася без жодної корисної інформації.

Я підтримую зв'язок з особою, яка все ще намагається вести перемовини про звільнення Маріо. На жаль, не можу розкрити його ім'я, адже він залишається на території, що під контролем ворога. Мої спроби зв'язатися з окупантами не принесли результату, тому це єдиний шанс... Ця людина знайома з Маріо особисто, і в нас є певна надія... Дозвольте пояснити деталі.

Маріо з'явився на світ 2 лютого 1948 року, і зараз йому вже 74 роки. Проте в моїх очах він залишається найкращим чоловіком у всьому Всесвіті. Адже лише уявіть собі, людина, котра здатна подолати відстань з сонячної Валенсії до країни, що переживає війну, має безліч друзів по всьому світу, які протягом багатьох років надсилають йому гуманітарну допомогу та фінансову підтримку. Він, безумовно, володіє неабиякою харизмою, адже зміг підкорити серце жінки, яка на 37 років молодша за нього. У нашій спільній комунікації я ніколи не пов'язувала його з його віком. Як там справи у інших іспанців, не знаю, але для мене Маріо - неймовірна людина. Проте його тіло відчуває тягар 74 років: нещодавно він страждав від сильних неврологічних болів, які вимагали серйозного лікування. І зараз він у полоні... його можуть піддавати тортурам. Боже, як же важко... я не отримую жодної звістки про Маріо... я заповнила безліч анкет для СБУ, Національного інформаційного бюро, нацполіції, Червоного хреста... багаторазово терпляче розповідаю все, що знаю... але, на жаль, головне - знайти мого коханого, адже кожен день його перебування в полоні може стати останнім...

Поки залишалася хоч якась примарна надія, що Маріо все ще перебуває в Херсоні, я залишалася там. Я знаю, яке смачне вершкове масло за 250 гривень, як поділити стакан гречки між мамою, донькою та подругою, і не забути про котика... Особисто я в ці дні, коли місто було окуповане, майже нічого не їла і дуже мало спала. Вранці чула гуркіт обстрілів, а ввечері намагалася зловити інтернет, щоб дізнатися новини. Роботу я втратила в перший день війни.

Я працювала логістом на складській базі, розташованій навпроти Херсонського прикордонного загону, в зоні активних бойових дій. Ворожі сили проникли на нашу територію, і в адміністративному корпусі знищили платіжні термінали. Усе інше мали завершити мародери, проте начальник охорони ухвалив рішення розпустити персонал. В результаті, ми вирішили передати залишки товару через благодійні організації, такі як Червоний Хрест, до дитячих будинків та лікарень.

Час минав, і серед знайомих чи тих, хто були знайомі з ними, все частіше траплялися випадки, коли їх затримували орки. Вони поверталися, але жоден з них не згадував про Маріо. Моя хвороблива мати потребувала медикаментів, які не можна було знайти в Херсоні. Тож ми вирішили вирушити на територію, що перебувала під контролем.

Наше подорож було сповнене пригод, водію автобуса орки стріляли в ноги, а головного волонтера затримали на останньому блокпосту і забрали в комендатуру. На щастя, ми вціліли і дісталися до Вінниці разом із сім'єю. Тут я змогла знову зв'язатися з СБУ, національною поліцією та гарячою лінією 1648. Вночі 17 червня я отримала шокуючу новину з гарячої лінії: "Згідно з нашими даними, ця особа була звільнена з полону в результаті офіційних обмінів". О Боже, що тоді відбувалося зі мною... Я терміново написала синові Маріо у WhatsApp: "Маріо вільний". Навіть о другій ночі я писала знайомій редакторці херсонського інтернет-ресурсу. Радість була настільки велика, що я просто не могла стриматися! Але, на жаль, Маріо не виходив на зв'язок ні наступного дня, ні через день.

Я знову на номері 1648, знову чую про "звільнення з полону через офіційні обміни". Залишаю свій телефон, телефон його сина — адже дитині він точно зателефонує! Знову панує тиша. Протягом 12 днів поспіль я дзвонила на 1648, і щоразу чула одне й те саме: "Так, він вільний, ми передамо вашу інформацію до координаційного штабу"... але нічого не змінюється.

Найцікавіше, шо ані в СБУ, ані в нацполіції інформації щодо звільнення Маріо не було. Тільки координаційний штаб. Щоразу, як я телефонувала до нац бюро з питань військовополонених та цивільних полонених, я розповідала історію про фейкове звільнення і напряму питала, чи не могли їх спеціалісти прочитати статті в інтернеті і на цій підставі присвоїти статус "звільнений". І кожного разу мене запевняли, що в штабі сидять представники СБУ, ЗСУ, національної поліції, а інформація перш ніж попасти в реєстр полонених, ретельно перевіряється... "ось зараз я напишу в робочий чат своєму керівництву, розберуться"... а з чату прилітає відповідь: "що за паніка? якщо кажемо що звільнили, значить звільнили".. і жодних пруфів, лише чесне слово.

Я вже не раз просила зв'язатися не з Маріо, а хоча б з кимось, хто бачив його після 19.03.22... І ось, через 12 днів, мені передзвонили з національного бюро. Виглядає так, що вони все ж переглянули інформацію в інтернеті. На основі фейкових новин їм вдалося присвоїти йому статус "звільнений". Але ніхто не зателефонував мені, чому б це? Я ж надала дані про зникнення Маріо, зазначивши, що я його цивільна дружина, і залишаю свій номер телефону, де тільки можу. Мені здається, що дзвінок мені зробили лише через запит з прокуратури та Іспанського посольства, про що я їх повідомила. Тоді вони лише трохи зрушилися з місця. Так, це дійсно непорозуміння. Але ж я жива людина!!!!! І це просто жорстоко!!!!!!! Мене запевняли, що в штабі працюють серйозні фахівці, ЗСУ, СБУ, переконували, що інформація перевірена, заспокоювали... Як таке можливо? Я розумію, що вороги – це не люди. Але чому свої вдаються до такого абсурду?

Нашим стосункам до його полону було лише 1,5 місяці. Першого лютого сталась зустріч. Так, це не багато. Але за цих 1,5 місяці не набереться і 10 годин, коли ми не були разом Маріо збирався останній раз відвезти поміч на передову і завершити свою волонтерську діяльність, зробив пропозицію одружитись. Ну, я звичайно серйозна українська жінка, сказала, що квапитись не треба, почекаємо хоч пів року, а краще рік, на тому і залишили. Зараз дуже шкодую. Офіційний документ про одруження дав би мені на багато більше прав. А так... навіть з гарячої лінії 1648 вчасно не зателефонували, напевно серйозно не сприйняли.

У мене взагалі про ці стосунки цілий роман написати можна я сама не розумію, що Маріо в мені знайшов, бо він людина харизматична, а я таки пересічна жінка.

На завершення хочу зазначити. Поки Маріо залишався на свободі, про нього було знято безліч репортажів на телебаченні. Зараз, коли він опинився в складній ситуації, йому б дуже допомогла широка увага медіа, але на сьогоднішній день іспанські журналісти виявили байдужість до цієї справи, а українські, здається, також не проявляють особливого інтересу... За весь цей час було лише дві короткі згадки в новинах, а також два сюжети на НТН і на каналі Рада — і на цьому все.

Іспанія, хоча й є частиною НАТО, не має можливості вплинути на ситуацію на окупованих територіях. Єдине, на що можна сподіватися, — це дії з боку України, проте після другого фальшивого звільнення в мене залишилися лише відчуття болю та розчарування. Людина, яка протягом семи років надавала гуманітарну допомогу, підтримувала Україну, витрачала власні ресурси та зусилля для боротьби з наслідками російської агресії на Донбасі, зазнала подвійного «звільнення», але обидва рази це виявилося обманом... Я вже не знаю, куди звертатися... дякую за вашу увагу.

Звертайтеся до мене, я гарантую конфіденційність ваших розповідей, адже світ повинен почути і дізнатися, що #ХерсонцеУкраїна.