У сучасну епоху популярності штучного інтелекту суспільство не лише іноді уникає бажання думати, а й посилено імітує успішність фальшиво-досконалого віртуального простору. Оскільки ідеальна картинка у 99,9% випадків не збігається з реальністю, багатьом іноді доводиться "лікуватися" від "інтернет-травм" колективними трендами.
Наприкінці 2025 року у соціальних мережах стрімко розповсюдився тренд "Мені не вдалося...". Після цих трьох слів користувачі почали активно ділитися своїми підсумками року, розповідаючи про те, що так і не змогли здійснити (завершити ремонт, придбати генератор чи видалити TikTok — варіантів безліч). У цьому потоці "невдач" є чимало цікавого й для театрального життя 2025 року. Спробую і я в цьому популярному форматі поділитися тим, що залишилось нездійсненим для українських театрів цього року.
АНДРІЙ СИНИШИН — в різні періоди свого життя актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, Львівського академічного театру естрадних мініатюр "І люди, і ляльки", а також Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Як доброволець з позивним "Стус", він загинув 16 квітня 2025 року, виконуючи бойове завдання в околицях села Юнаківка Сумського району Сумської області, на момент загибелі йому було 26 років.
Отримав відзнаки Міністерства оборони України, зокрема "Золотий хрест" та "Разом до перемоги", а також медаль "Ветеран війни" та нагрудний знак "Учасник бойових дій".
Наразі на офіційному веб-сайті президента України побратим Андрія, відомий львівський актор Олексій Кравчук, опублікував петицію з проханням присвоїти Андрію Синишину найвищу державну нагороду — звання Героя України (посмертно). Для того, щоб петицію розглянули, бракує менше ніж чотирьох тисяч голосів. Тож звертаюсь до вас: витратьте кілька хвилин, щоб висловити свою вдячність за захист, підписавши цю петицію.
Максим Ковтун — актор Дніпровського академічного обласного українського молодіжного театру, який також був добровольцем. Він служив у штурмовій бригаді, а пізніше став оператором безпілотних літальних апаратів. На жаль, 2 травня 2025 року, у віці 36 років, він загинув під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку.
Виступав у "Гравцях" за мотивами творів Гоголя, зіграв ключову роль Езопа в однойменному спектаклі, а також брав участь у театральних проектах як для молодшої, так і для старшої аудиторії.
ЮРІЙ ФЕЛІПЕНКО -- актор Київського академічного драматичного театру на Подолі, багато знімався в кіно; доброволець, позивний "Травень", служив у складі БпАК "Ахіллес" 92-ї ОШБр, загинув 14 червня 2025 року у віці 32 років. Посмертно нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня.
Юрій виконав безліч ролей на сцені театру на Подолі. Серед його недавніх виступів — образи Креонта та Хору у постановці "Цар Едіп" під режисурою Давида Петросяна; а також персонажі Громадянина Австрії, Степана Мудрика і Ганса у спектаклі "Зелені коридори", режисером якого є Максим Голенко. Крім того, він зіграв Вартового у виставі "Процес", знову під керівництвом Давида Петросяна.
Юрій має вражаючий перелік акторських робіт у кіно. Нещодавні його ролі включають персонажа Романа в серіалі "Окуповані" під керівництвом режисера Павла Тупіка, а також Марка Войтенка в серіалі "Обіцянка Богу", знятого Анатолієм Григор'євим.
Я маю привілей знати Юру особисто. Після його трагічної загибелі я ловила себе на думці, що він був занадто досконалим для нашої реальності — розумний, чесний, талановитий, привабливий, харизматичний, добрий і щирий. "Чому молодих хоронять молоді? За що нам це?" — запитала мене незнайома молода жінка під час прощання з Юрою. І справді... Чому так?
"Я не вважаю нікого винним у цій трагедії, крім Росії. Закликаю всіх вас позбутися всього, що пов'язане з росіянами. Відмовтеся від їхньої мови, забувайте про їхнє існування, і шукайте помсту," – з такими словами до присутніх на прощанні в театрі на Подолі звернулася дружина Юрія, Катерина Мотрич.
ІВАН КОНОНЕНКО -- доброволець, професійно займався спортом, був призером і переможцем десятків змагань. Після важкого поранення 2022 року лікарі попереджали, що повне відновлення неможливе, як і повернення на фронт. Натомість Іван розробив власну програму реабілітації, ділився досвідом, записуючи відеоінструкції, та згодом повернувся в стрій.
Був командиром стрілецького взводу військової частини А1815. З 25 лютого 2025 року Іван вважався зниклим безвісти. У грудні цього року стало відомо про його загибель. Йому був 41 рік.
Іван брав участь у театральних проєктах, проте більше був відомий за ролями в кіно ("Слуга народу", "Пекельна Хоругва, або Козацьке Різдво", "Скажене весілля", "Перші ластівки", "Кріпосна", "Слідчі", "Реальна містика").
ВАЛЕРІЙ ЛИТВИН -- доброволець, із 2023 року обіймав посаду головного інженера в підрозділі FPV-дронів.
У повсякденному житті він є скрипалем, сином першої скрипки Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки, Володимира Литвина.
Валерій обіймав посаду звукорежисера в Київському академічному театрі українського фольклору "Берегиня".
Про загибель митця стало відомо на початку грудня 2025 року.
У повсякденному житті культурна спільнота також пережила втрати.
У квітні цього року, на 91-му році життя, пішла з життя видатна українська артистка Таїсія Литвиненко. Вона залишила яскравий слід в історії театрального та кіномистецтва, виступаючи примою у Львівському національному драматичному театрі імені Марії Заньковецької. Її пам'ятають як улюблену народну Химку з культового фільму "За двома зайцями" та чарівну Галю в "Назарі Стодолі". Загалом на її рахунку близько ста театральних ролей, 20 кіноробіт і безліч талановитих учнів. Ось такий багатий мистецький спадок залишила після себе пані Таїсія.
На 42-му році життя відійшла в інший світ акторка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Анастасія Добриніна, що походила з родини, де панувала творчість. У її репертуарі були вистави "Житейське море", "Комедія на руїнах", "Незрівнянна", "Весілля Фігаро" та "Кайдашева сім'я".
У липні цього року, на 76-му році життя, після тривалої боротьби з важкою хворобою, пішла з життя заслужена артистка України Тетяна Шеліга. Протягом майже 15 років свого творчого шляху Тетяна служила Національному академічному театру російської драми імені Лесі Українки, де виконала близько півсотні ролей. Пізніше вона активно залучалася до антрепризних проектів і брала участь у зйомках у кіно, зокрема в телесеріалах "Коли ми вдома", "Центральна лікарня", а також у мюзиклі "За двома зайцями". Справжня популярність прийшла до неї після виходу на екрани серіалів "Коли ми вдома" та "П'ять хвилин до метро".
Майбутнім митцям у навчальних закладах часто цитують тезу: конфлікт -- це рушійна сила драми. І, вочевидь, настільки часто цитують, що ця теза стає аксіомою, обов'язковою для застосування в усіх сферах життя, а не лише під час репетицій чи на сцені.
У 2025 році конфлікти перетворилися на звичне явище, яке стало більш поширеним ніж яскраві театральні прем'єри. Деякі наслідки цих конфліктів — скандали з численними жахливими моментами — безперечно продовжать впливати на події і в 2026 році.
На початку 2025 року народна артистка України Лариса Кадочникова, відома як Марічка з культового фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків", стала об'єктом жорсткої критики з боку громадськості. Під час вручення премії, що носить ім'я Параджанова, Лариса вирішила не спілкуватися українською мовою, заявивши, що заслуговує на повагу до свого вибору, адже вона багато зробила для України. Вона зазначила, що українською говорить лише в театральних виставах, а в інших випадках має право використовувати будь-яку мову, в тому числі й англійську. Пізніше Кадочникова вибачилася, пояснивши, що в моменті була в розгубленості, але її вибачення вже не змогли зупинити хвилю скасування, що швидко охопила ЗМІ та соцмережі. З'явилися заклики бойкотувати її вистави в київському театрі імені Лесі Українки. Врятував ситуацію інший відомий режисер — Девід Лінч. На жаль, він помер, а соцмережі і медіа заполонили спогади про нього, обговорення його творчості та особисті переживання через втрату. Усі забули про Кадочникову.
Далі відзначився столичний Молодий театр, де анонсували прем'єру пластично-драматичного епосу "Косачки". Театр звинуватили в плагіаті назви та ідей, але ситуацію швидко виправили, змінивши назву на "Праматері степів". Косачки -- войовнича громада давньоукраїнського жіноцтва, яка нібито існувала протягом III-І тисячоліть до н. е. Це хоробрі, витривалі, войовничі жінки, які добре володіли тогочасною зброєю (меч, лук, бойова сокира тощо). Цей образ став пророчим для наступного скандалу в Молодому театрі з єдиним уточненням -- зброя тепер інша (слова, спогади, образи, мітинги, протести тощо).
Те, що трапилося далі, на початку 2025 року, мало ефект театрального ядерного вибуху всеукраїнського масштабу. І це саме той скандал із великою кількістю жахливих епізодів, який уже точно триватиме й 2026 року, -- сумнозвісна справа Андрія Білоуса. Керівника Молодого театру, викладача університету Карпенка-Карого випускниці, студентки й акторки масово звинуватили в сексуальних домаганнях. Поліція порушила кримінальну справу. Білоуса спочатку відсторонили від посад, а після наполегливих мітингів під театром і КМДА режисер звільнився нібито за власним бажанням. Незабаром митець оголосив, що створить власний театр.
Однак замість урочистого перерізання червоної стрічки і відкриття нового мистецького простору, перед Білоусом відкрилися двері Печерського районного суду в Києві, а згодом і київського слідчого ізолятора. Для режисера ці двері залишатимуться зачиненими до 26 січня 2026 року, поки триватиме запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, а можливо, й набагато довше. Час покаже. І справді хочеться вірити, що за кожним із учасників цієї ситуації прийде не особисто генеральний прокурор, а справедливість у вигляді об'єктивних дій закону.
Це ж "хочеться" має бути і в іншій історії відомого актора театру та кіно, нині військовослужбовця та побратима й найкращого друга Юрія Феліпенка -- Костянтина Темляка. Його звинуватила в домашньому насильстві колишня дівчина саме тоді, коли мав вийти кліп на популярну пісню, в якому знялися Костянтин і на той час його дружина. Костянтин вибачився за епізоди абʼюзу, визнав свою тогочасну поведінку неприпустимою, згодом відмовився від престижної кінонагороди "Золота дзиґа" за найкращу чоловічу роль у "БожеВільних", аби знизити градус напруги в суспільстві. Проте на культуру скасування це не вплинуло.
Наче секунди на годиннику, один скандал театрального життя 2025 року змінював інший.
У прагненні скористатися популярністю столичного театру Франка, невідомі особи намагалися створити підроблені Telegram-канали для продажу фальшивих квитків. Тим часом, у театрі імені Лесі Українки з'явився молодий польський режисер Радек Стемпінь, який привіз своє художнє (за словами свідків, спотворене та провокаційне) бачення української історії. Прем'єру вистави скасували, що викликало обурення у Радека, який почав періодично висловлювати своє невдоволення в соціальних мережах. Особливо він активізується, коли дізнається, що в цьому ж театрі працює над новою постановкою його більш відомий співвітчизник Гжегож Яжина.
Не лише поляки викликають суперечки, адже у нас є свій "символ скандалу" — Андрій Жолдак. Його повернення після 15 років забуття про рідну землю з виставою "ДІМ" викликало хвилю обурення серед театральної спільноти. Основна причина протестів проста і зрозуміла — діяльність режисера в Росії з 2013 до 2022 року. А другорядні причини — тривалість вистави, що становить 4,5 години, та досить високі ціни на квитки.
Фінансові питання виявилися основною причиною конфлікту в Житомирському академічному українському музично-драматичному театрі імені Івана Кочерги. Під час проведення аудиту були виявлені підозрілі виплати премій, які нібито сягають мільйонів, керівництву театру та головному бухгалтеру, в той час як деякі співробітники перебували у відпустці без утримання заробітної плати.
Найбільш абсурдним інцидентом 2025 року стали наслідки участі київського Театру Ветеранів у фестивалі української драматургії "ДНІПРО.ТЕАТР.UA", що проходив у Дніпровському національному академічному українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка. Театр представив виставу "Баланс", яка розкриває досвід війни через призму погляду бойової медикині та заснована на однойменній п'єсі сучасної драматургині Аліни Сарнацької. Після виступу в одній із соціальних мереж з'явився "Відкритий лист до театральної спільноти України", в якому засуджувалася "практика відтворення сценічної правди людського існування за допомогою пейоративної лексики". Простими словами, мова йшла про ненормативні висловлювання, які використовувала сценічна героїня. На думку театралів з Дніпра, така лексика "має безпосереднє російське походження", і якщо вже вдаватися до нецензурних слів, то лише до рідних, українських. І важко зрозуміти, що спонукало авторів відкритого листа до такого кроку, чи то якийсь негативний вплив на представників Дніпровського театру, які залишили фестивальний показ, чи, можливо, "свята вода", якою священник перед цим окропив сцену, але ця реакція свідчить про повну відсутність розуміння контексту твору (вистави, п'єси, особи авторки тощо) і яскраво пейоративний підхід до сприйняття мистецтва.
Скандал, пов'язаний із Театром Ветеранів, спонукав мене задуматися про те, щоб у наступному році провести аналіз результатів роботи керівників українських театрів у контексті тривалості їхнього перебування на посаді в форматі "10+" (термін служби. -- Ю.С.). А поки що, давайте продовжимо обговорення цьогорічних кадрових змін.
У квітні цього року Ростислав Карандєєв був призначений директором та художнім керівником Дніпровського академічного театру опери та балету. Його ім'я широко відоме в культурному середовищі, адже пан Ростислав має значний досвід у керівництві, включаючи період, коли він тимчасово виконував обов'язки міністра культури. З біографії, розміщеної на сайті театру, відомо, що новий керівник здобув освіту в галузях "фізика твердого тіла", "правознавство", а також отримав спеціалізацію в "менеджменті соціокультурної діяльності" під час роботи на посаді заступника міністра культури України. Перше серйозне випробування для пана Карандєєва виникло всього через кілька тижнів після його призначення: внаслідок атаки дронів постраждали фасад театру, вікна фойє та адміністративно-господарська частина будівлі. Зрозуміло, що обидві задачі — ремонт та постановка опер — мають виконувати лише професіонали, адже без цього не буде ані ремонту, ані нових вистав. Як досвідчений адміністратор, Ростислав успішно вирішив ці проблеми: пошкодження були ліквідовані, а до команди театру приєднався Максим Булгаков на позицію головного балетмейстера. Максим — це не лише актор театру та кіно, а й артист балету, режисер, котрий протягом 2005-2021 років працював у Національній опереті України, а також просто талановита особистість. У випадку з його призначенням не потрібно жодних пояснень — лишається тільки порадіти за оперний театр.
У травні 2025 року Станіслав Мойсеєв, після відставки Андрія Білоуса, знову взяв на себе керівництво Молодим театром. Це рішення, ймовірно, стало компромісом, оскільки Мойсеєв уже був знайомий багатьом членам колективу і мав досвід успішної роботи в ролі режисера.
На сьогоднішній день, враховуючи існуючі реалії, я не маю жодного прагнення очолювати державний театр. Якщо мені нададуть конкретні повноваження для здійснення театральних реформ і суттєвих змін у його структурі, тоді це викликатиме в мене інтерес. В іншому випадку — це не привертає моєї уваги, — так висловлювався Мойсеєв у 2018 році, залишивши пост художнього керівника театру Франка. Після відставки Білоуса в Молодому театрі виникла серйозна проблематика: репертуарна пауза через скасування 23 вистав, які були заборонені попереднім керівником. За півроку ця "репертуарна пустка" не була заповнена, і це викликає великий жаль. Що саме заважає реформам і змінам, залишається невідомим. Нещодавно театр повідомив про важливу подію: українські скаути урочисто передали Станіславу Мойсеєву Вифлеємський вогонь миру. Сподіваємося, що це хоч якось допоможе театру в наступному році "запалити" нові таланти та яскраві прем'єри на сцені.
Дмитро Некрасов — актор, режисер, а з серпня 2025 року також виконувач обов'язків генерального директора та художнього керівника Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна. Його кандидатура є втіленням принципу грамотного підбору кадрів: він вражає своєю відданістю, професіоналізмом, креативним підходом, відповідальністю та рішучістю допомогти театру вижити в умовах, що склалися в прифронтових Сумах. Дмитро постійно підкреслює, що театр — це не лише актори, а й усі, хто працює в цехах і адміністрації. У 93-му сезоні, як символ стійкості, театр представив п’ять нових прем’єр, чотири концертні програми, а також культові вистави "Украдене щастя" та "Тіні забутих предків" (друга з яких виконана майже без чоловічого складу балету). У планах керівника — змінити уявлення про "провінційну ідентичність", розвивати театр та запрошувати більше відомих українських режисерів. І дуже хотілося б, щоб у цих планах знайшовся пункт про те, щоб залишити ім'я Щепкіна в спокої.
Минулого року, підбиваючи підсумки театральних подій, не жартома я зазначила, що "Кіровоградська облрада спробує вчергове змінити тимчасового керівника "Театру корифеїв". Звісно, змінили. Нині тимчасовим очільником Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького є відомий український режисер (у минулому головний режисер у Сумському та Дніпровському театрах. -- Ю.С.), театральний менеджер і педагог Антон Меженін. На конкурсі пан Антон був єдиним кандидатом, ну, а про поновленого судом на посаді одного з попередніх керівників облрада згадувати не стала. Загалом складається враження, що в "Театрі корифеїв" перестановкою кадрів займаються явно більше, ніж творчістю.
Наприкінці жовтня 2025 року Анастасію Кузьменко призначили виконуючою обов'язків директора та художнього керівника Житомирського академічного українського музично-драматичного театру імені Івана Кочерги. Це призначення стало наслідком "гучного" звільнення багаторічної директорки театру Наталії Ростової, яка обіймала цю посаду понад 20 років, та головної режисерки Наталії Тімошкіної. Обидві жінки подали заяви на звільнення після того, як виникла ситуація з виплатами великих премій собі та іншим обраним працівникам, в той час, як частина колективу залишалася без жодних виплат.
Основні зауваження, які відразу ж з’явились у медіа стосовно Анастасії, включають її молодий вік (31 рік на момент призначення -- Ю.С.), відсутність досвіду управлінської діяльності в театрі (досвід роботи у театральному гуртку в Коростишівському будинку дитячої творчості не є достатнім для керівництва театром обласного масштабу), а також її близькі зв’язки з відомою колишньою представницею ОПЗЖ та головою фракції політичної партії "За майбутнє" Раїсою Гулою. Чи розпочала Анастасія Кузьменко виконання обов’язків тимчасового керівника Житомирського театру, а також які зміни відбулися за два місяці під її керівництвом, залишається невідомим, оскільки на офіційному сайті театру немає жодної інформації про неї. Відомо лише, що з 1 грудня режисер і актор цього театру Петро Авраменко був обраний на посаду головного режисера через конкурс.
На початку листопада Оксану Тунік-Фриз призначили виконуючою обов'язків директора та художнього керівника Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. Ця вакансія стала доступною після завершення контракту попереднього керівника Сергія Мойсієнка, який очолював театр з червня 2015 року. На початку року частина колективу висловила звинувачення на адресу Мойсієнка щодо отримання ним значної премії.
У грудні обласна рада підписала контракт з Оксаною Тунік-Фриз, який не має визначеного терміну дії й продовжуватиметься до завершення воєнного стану. У її біографії можна знайти досвід роботи в банківській сфері, на пивзаводі, а також активну участь у політичному, громадському та благодійному житті, зокрема, вона заснувала в Чернігові центр для безпритульних.
Пані Оксана вважає своє призначення в театрі захоплюючим викликом і зазначає, що "театр зобов'язаний підтримувати високу планку щодо класичного репертуару – це основа". Крім того, нова керівниця прагне довести, що стереотип про те, що регіональні театри обмежені провінційними уявленнями, є помилковим. Як повідомляють театральні інсайдери, вже помітні перші зміни – атмосфера стала більш затишною, і тепер премії отримують не лише обрані.
Лодзь, Варшава, Мюнхен, Цюрих, Відень, Лондон, Дублін, Мадрид, Барселона, Лісабон -- це частина європейських маршрутів 2026 року вистави Івана Уривського "Конотопська відьма" (столичний театр Франка), яка понад три роки йде з абсолютними аншлагами. Наступного року нічого не зміниться. Чи могли б інші театри створити подібний феномен? Однозначно так. Чому цього не сталося 2025 року? Отут мають відповісти режисери. Шановні, слово за вами...
У 2025 році не вдалося забезпечити доступність театру для всіх. Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша запровадив акцію "Квиток херсонцю" — універсальний квиток, який можна використовувати на всі вистави театру в Херсоні до кінця 2025 року. Придбати його можна з будь-якої точки України, перейшовши за посиланням на вебсайті. Ця ініціатива є підтримкою театру, який стикається з труднощами в неспокійному регіоні. У Києві та Львові також траплялися обстріли протягом 2025 року, але популярність місцевих театрів дозволила їм підвищити ціни на квитки. Логіка, ймовірно, полягала в тому, що попит існує, тому пенсіонерам доводиться терпіти або економити з пенсій; студентів допускають, якщо є вільні місця; а для військових є певна квота, але не завжди і не всюди.
Цього року, як і у всі попередні, не вдалося "виховати" у глядачів культуру перегляду вистав -- відучити від розмов по телефону, шастання по залу, поїдання цукерок, створення контенту для TikTok тощо. Якщо інший тригерний чинник -- повітряні тривоги, через які вимушено зупиняють вистави, -- рано чи пізно таки піде в історичне забуття, то я особисто не знаю, ЩО має трапитись, аби ганебні явища театральної "антикультури" зникли 2026 року чи коли це буде можливо.
Цього року в Національному оперному театрі відбулася премʼєра опери французького композитора Жака Оффенбаха "Казки Гофмана" в постановці режисера Івана Уривського. Цей твір топрежисер разом із художником Петром Богомазовим вирішили закінчити символічним "протестом", коли на білому паперовому полотні хтось із героїв пише, ймовірно, французькою слово Merde. Мої знання цієї мови не дозволяють мені точно перекласти меседж молодих митців, але на допомогу прийшли дипломати, яких на премʼєрному показі було ледь не чверть зали. За одностайним тлумаченням іноземців, зокрема франкомовних, це слово має пейоративне (вітання Дніпровському театру) значення, але як воно поєднується з видатною оперою світового масштабу -- загадка.
На завершення, ось непроста загадка: чому у 2025 році не вдалося позбавити колишнього керівника столичного театру імені Лесі Українки, Михайла Резніковича, звання Героя України? У цьому році 87-річний режисер, який після повномасштабного вторгнення оселився на своїй ментальній батьківщині – в Росії, і нібито продовжує викладати, раптом вилив гнів на адресу одного з колишніх міністрів культури та нинішнього керівника театру. Причина його обурення полягає в бажанні привернути до себе увагу та висловити образу за "всіх" своїх послідовників, які не змогли відзначити 99-річчя театру. Нам могло б бути байдуже до висловлювань представника історичного забуття, але є один важливий момент – він досі носить звання Героя України.
І наостанок: мінорний тренд "не вдалося" все-таки хочеться завершити нейтральними роздумами про наступний рік, бо позитив від час війни -- відчуття дуже умовне. Театральне життя 2026 року, як і року попереднього, буде наповнене премʼєрами (чого варта лише заявка на постановку "Амадоки" режисера Жюля Одрі (Франція) за романом Софії Андрухович у театрі Франка). Звісно, не обійдеться без щорічних супутників -- чвар та скандалів (два з яких будуть повʼязані з ремонтами в національних театрах, один -- із кадровим призначенням і ще один -- із визначенням переможця Шевченківської премії в категорії "Театральне мистецтво"). Стабільно визначать переможців інших премій -- CRA й "Театральний інфобум-2026". Найсміливіші театри відзначатимуть пам'ятні дати (2026 року анонсовано 115-річчя українського професійного театру в Івано-Франківську). Сучасні драматурги переважно писатимуть на воєнну тематику, прифронтові театри радітимуть кожній можливості грати на великих сценах, а всі театри мріятимуть нарешті грати з перервами лише на антракти, без жодних тривог.
#Соціальна мережа #Україна #Тарас Шевченко #Чернігів #Росія #Українська мова #Суспільство #Дніпро #Київ #Директор #Народний артист України #Львів #Театр #Австрія #Івано-Франківськ #Мітинг #Опозиційна платформа - За життя #Лондон #Опера #Леся Українка #Слідчий #Суд #Дублін #Лодзь #Балет #Суми Площа #Відень #Слуга народу (політична партія) #Кінофільм #Коли ми вдома #Марко Кропивницький #Поділ #Польський народ #Хор #Сергій Параджанов #Володимир Литвин #Девід Лінч #Мюнхен #Скрипка #Театр імені Марії Заньковецької #Тіні забутих предків #За двома зайцями (п'єса) #Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки #Микола Гоголь #Мадрид #Київський академічний Молодий театр #Барселона #Національна опера України #Жак Оффенбах #Резнікович Михайло Ієрухімович #Михайло Булгаков #Лариса Кадочникова #Езоп #Цюріх #Дніпровський район, Київ #Григорій Верьовка #Кочерга Іван Антонович #Андрій Жолдак #Михайло Щепкін #Софія Андрухович
