"Тебе поховали ще в 2023 році, але тепер ми тебе вітаємо - ти повернувся до життя!"

Військовий Назар Далецький повернувся додому після того, як його вважали загиблим. Фото дня ZAXID.NET

Історія бійця 24-ї бригади Назара Далецького сколихнула всю Україну. Майже чотири роки він перебував у російському полоні. Рідні вважали його загиблим, поховали, але захисник повернувся живим. Назар Далецький розповів ZAXID.NET про полон та адаптацію після повернення з російської неволі.

Назаре, ви провели в ув'язненні практично чотири роки. Які у вас відчуття після такого тривалого перебування в полоні? Яке ваше самопочуття?

Здоров'я в цілому прийнятне. Ноги болять, плечо непокоїть, а в голові відчувається шум. Я зазнав баротравми ще до потрапляння в полон.

Чи отримали її під час бойових дій?

Так, під час воєнних дій.

В даний момент ви проходите реабілітацію в одному з медичних центрів на Львівщині. Поділіться, будь ласка, інформацією про те, які саме процедури ви проходите?

Я займаюся хвойними ваннами, лікувальною фізичною культурою та масажем.

Зануримося в історію. Коли і за яких умов ви були захоплені в полон?

Ми були на позиції, нас було восьмеро. Ми спостерігали за дорогою в Луганській області біля села Комишуваха. Так сталося, що росіяни нас обійшли й зайшли до нас з тилу. Спершу вони взяли в полон двох наших, а потім, прикриваючись ними, підійшли вже до нас. Ми не могли стріляти в своїх. Вони зробили не по військовому, так не робиться.

Куди вас одразу повезли, пам'ятаєте?

У підземеллі. Ми провели дві доби в темряві, не маючи уявлення про те, де знаходимося. Наші очі були затулені. Потім нас перевели до Луганського СІЗО. За три роки і дев'ять місяців я ще побував у трьох інших установах.

Чи можете ви згадати ці в'язниці?

Луганське слідче ізолятор, потім виправна колонія у Суходольську, далі Кемеровська область - місто Маріїнськ, а також Нижегородська область - місто Арзамас. З Арзамасу я вже відправився на обмін.

Коли стало відомо про ваше повернення з полону, ми мали розмову з вашою матір'ю. Вона поділилася, що їй зателефонували з вашого телефону і повідомили, що ви в полоні. Чи були ви обізнані про цей дзвінок у той час?

В мене відібрали телефон. Російський солдат спитав: "Хочеш, щоб я зателефонував твоїй мамі?" Я відповів, що так. Через півгодини він сказав, що вже зателефонував. Я не був впевнений, чи це правда. На наступний день нас знімали в підвалі ще й російські репортери. Ми сподівалися, що з’явимося на якому-небудь телеканалі або в YouTube. Врешті-решт, нас показали, і моя мама дізналася, що я в полоні.

Яке було ставлення до вас у полоні й в яких умовах вас утримували?

Ставлення було негативним. Це був важкий, надзвичайно важкий період. Багато захисників уникають обговорення теми полону, щоб не зашкодити тим, хто залишився там. Прагнемо менше згадувати про це.

Чи знали ви, що вас визнали загиблим і поховали?

Ні, дізнався на обміні, на кордоні Білорусі з Україною. Мене викликали з автобуса, подивились на фотографію на мене і сказали: "тебе похоронили ще у 2023 році, вітаємо ти воскрес. Я одразу спитав, чи мама жива. Потім, як казали хлопці, я побілів, нічого не говорив, втратив свідомість. Мене просто відключило від шоку, я цього не пам'ятаю. Коли від'їхали від кордону 10 км мені набрали маму і коли я з нею поговорив, стало легше.

Коли дізналися про обмін?

Коли ми сіли в літак, нам повідомили, що летимо на обмін. Спершу я не міг у це повірити, адже раніше вже не раз чули подібні заяви, а насправді нас просто перевозили до іншої в’язниці. Лише коли ми приземлилися в Білорусі, почувши білоруську мову, я зрозумів, що це дійсно обмін. Ми знали, що такі процеси зазвичай відбуваються саме в Білорусі.

Які почуття переживали в той момент?

Щастя переповнювало, серце билося в ритмі азарту. Усі навколо сміялися і насолоджувалися моментом. Довгий час не був вдома.

Що було далі після повернення?

Нас повезли в Чернігів у лікарню, переодягли, оглянули. Потім ми поїхали в Немирів Вінницької області, у військовий госпіталь. Там перебував місяць часу. Потім - у Винники в госпіталь, а тепер сюди, за понад 70 кілометрів від Львова, на реабілітацію.

Мабуть, те, що вас визнали загиблим, і відтермінувало ваше повернення з полону?

Так! Я думав, що мене чекають, в мене велика родина. Думав, що знають, що я в полоні. А вийшло так, що ще у 2023 році мене поховали й думали, що мене вже нема.

Скільки часу ви провели вдома і яким чином вас там зустрічали?

Вдома був два дні, зустріло мене ціле село. Всі раділи. Дехто не вірив, що я загинув. Вдома ще не набувся.

Ви нещодавно побували в локалізації, де, як стверджують, відбулося ваше поховання. Які емоції вас переповнювали, коли ви опинилися там?

Я планував відвідати це місце, перш за все, тому що там спочиває мій батько. Відчуття були неоднозначними, наче хтось зайняв мою позицію. Хотілося б дізнатися, хто це, але, напевно, правду важко буде з'ясувати.

Які у вас думки щодо помилки в ДНК, яка вказала на вашу загибель?

Звідки взялося моє ДНК? Я живу, а моє ДНК виявилося десь інше. Це для мене загадка. Кажуть, такі ситуації трапляються один раз на мільйон, але я знаю ще про один випадок: захисника, який потрапив у полон, але його визнали загиблим. Отже, вже два на мільйон, а якщо знайдеться ще хтось, буде три на мільйон. Схоже, що деякі просто не хочуть визнавати відповідальність за це і шукають вихід із ситуації.

Чи вже повернули вам статус живої людини?

Отже, 27 березня суд прийняв рішення на нашу користь. Тепер доведеться почекати місяць, поки розпочнеться процес виготовлення документів.

Які кроки необхідно виконати для відновлення статусу?

Я не в курсі процесу, оскільки суд проходив без моєї присутності. Мене визнали живим, і тепер потрібно чекати близько місяця, щоб це рішення стало законним. Лише тоді мені зможуть виготовити паспорт, ідентифікаційний код і відкриті банківські рахунки.

Тобто повторно потрібно виробляти всі документи?

Комплексно: паспортні дані, ідентифікаційний номер, права водія, рахунки в банках.

Було багато дискусій щодо виплат, які надійшли рідним, коли вас вважали загиблим. Згодом Міноборони заявило, що повертати їх не потрібно буде. Це вже остаточне рішення?

Вирішальне рішення. До мене завітав депутат Верховної Ради Качура, щоб принести вибачення за допущену помилку. Він запевнив, що все відбувалося в межах закону і ніхто нічого не забере.

Чи стикаєтеся з труднощами через відсутність документів?

Поки що ні, але ситуація з фінансами складна — я змушений жити на борг. Треба покривати витрати: переїзди, проїзд у маршрутках, нове взуття. У мене немає посвідчення УБД, хоча воно у мене було з 2015 року. Я часто виходжу без документів, адже всі мене знають в обличчя, можливо, тому ще не мали проблем із правоохоронцями. Є лише довідки від СБУ та Міністерства.

Вас упізнають на вулиці, чи не так?

Отже, деякі люди підходять, обіймають і висловлюють подяку, тоді як інші відчувають сором.

Які ваші наміри на найближче майбутнє? Чи маєте намір продовжувати свою кар'єру у службі?

Службу більше не продовжуватиму, болять ноги та плече. Можливо ще вилікуюся, але не знаю, чи вдасться. Хочу подорожувати. Я хоч біля Польщі живу, взагалі за кордоном не був. Навіть паспорта закордонного не мав. В мене така була робота, що не потрібно було їхати й часу не було. В Україні я багато де був, а от за кордоном - ні.

А ким працювали до початку вторгнення?

Працював комірником на складах. У період з 2015 до 2017 року проходив службу за контрактом, спочатку в військовій поліції, а потім у 59-й бригаді.

Чому ви обрали повернутися на бойові позиції?

Це мій обов'язок. Я був у першому оперативному резерві, я був військовим в запасі. Я подзвонив зразу, мені сказали, що зателефонують. Зателефонували мені за кілька днів, мобілізували. Ми поїхали в одну військову частину, вона нас не прийняла, потім в другу, третю.... Було дуже багато людей всюди. І лише 3 березня я попав у 24-ту бригаду. Але вони не відправляли всіх зразу, частинами. Тож я спочатку був в роті резерву.

Що б ви висловили близьким тих, хто нині перебуває в captivity?

Вірити й чекати. Віра допомагає. Ми в полоні підтримували один одного, розмовляли багато. Старалися про війну не говорити, заводили нових друзів, це дуже допомагає. А ще коли знаєш, що вдома чекають.

З ким ви зараз підтримуєте зв'язок?

Я зв'язуюсь із хлопцями, які пережили полон і яких уже обміняли. Крім того, нещодавно мав розмову з одним зі своїх товаришів по службі, з яким разом боровся.

Що зробите найперше після завершення реабілітації?

Залишуся вдома трохи довше, поруч із мамою, адже ми не бачилися вже досить давно. Наразі спілкуюся з нею по телефону два-три рази на день, але якщо я надовго зникаю, вона починає хвилюватися. Є також чудова новина в нашій родині: моя донька планує заміжжя, і це приносить нам велику радість. Можливо, скоро стану дідусем!