Кожен із трьох днів фестивалю завершується дискусією про враження, отримані учасниками, організаторами та глядачами.
В Київській фортеці завершився XI Міжнародний фестиваль історичного кіно "Поза часом", який проходив 23-25 квітня. В цей раз він був не конкурсним, а дискусійним. Кожен із трьох днів фестивалю завершується дискусією про враження, отримані учасниками, організаторами та глядачами. Темами дискусій були такі важливі для історичної кінематографії теми:
Вперше в рамках фестивалю було виділено окремий блок, присвячений студентському кіно. Ідея реалізації такого формату виникла ще перед початком повномасштабної війни, у лютому 2022 року. Тепер, після тривалого очікування, організатори змогли скористатися попередніми домовленостями з викладачами Інституту кіно та телебачення КНУКіМу Віктором Гризою та Олександром Ковшем, і нарешті втілити цю задумку в реальність.
Директор фестивалю Інна Гончарова:
Ми вважаємо, що залучення молодих митців до створення історичного кіно є надзвичайно важливим. У такому разі роботи, виконані молодими кінематографістами, стають не лише їхнім художнім досвідом і практикою, але й формою самоосвіти в історії, а також можливістю для глибшого аналізу історичних подій. Дискусії про те, що вони бачать на екрані, також активно сприяють усвідомленню молоддю важливості історії та вивченню причинно-наслідкових зв'язків у суспільному житті.
Підсумовуючи враження та отримані знання, як під час підготовки до фестивалю, так і в його ході, можна сформулювати кілька висновків про сучасний стан історичного кінематографа в Україні. Це стосується як документальних, так і художніх фільмів.
Цього року на фестивалі не було представлено історичне ігрове кіно, але варто згадати про нього. Багато українських художніх фільмів, створених під час повномасштабної війни в період з 2023 по 2025 рік, можна віднести до жанру історії, оскільки вони висвітлюють події, пов'язані з війною або відображають наслідки конфлікту. Серед них виділяються біографічна драма "Малевич" (режисер Дар'я Онищенко, спільне виробництво України, Сербії, Італії та Швейцарії), "Будинок "Слово". Нескінченний роман" (режисер Тарас Томенко), що розповідає про українських письменників епохи "розстріляного відродження", а також "БожеВільні" (режисер Денис Тарасов). Примітно, що 90-ті роки стали джерелом натхнення для кількох українських кінематографістів у їхніх творчих пошуках.
Проте давайте повернемося до фестивалю, на якому цього разу демонструвалося виключно документальне кіно.
Всім українським кінорежисерам, а також їхнім колегам з багатьох інших країн, добре відомо, що отримати фінансування для зйомок документального фільму значно складніше, ніж для створення ігрового кіно. Хоча виробництво ігрових фільмів вимагає значно більших витрат, вони частіше орієнтовані на комерційний прокат. На відміну від них, документальні фільми зазвичай знімаються на власні кошти авторів.
Ситуація з фінансуванням кіновиробництва в Україні під час повномасштабної війни є вкрай складною та обмеженою. Пітчингів стало дуже мало, а Український культурний фонд в основному зосереджений на підтримці проектів, пов’язаних із війною та патріотичними темами. Іноземні інвестори в цій сфері - це окрема проблема. Після початку повномасштабних бойових дій практично зупинилася підтримка кіновиробництва з боку приватних бізнес-структур та місцевих органів влади. Це негативно вплинуло на розвиток документального кіно в Україні. Хоча було знято кілька вартісних повнометражних фільмів та міжнародних проектів, які отримали визнання на світових фестивалях, це, на жаль, є радше винятком, який підтверджує загальну тенденцію: Україні катастрофічно бракує якісного документального історичного кіно, включаючи тематичні, науково-популярні, публіцистичні та біографічні роботи. Підкреслюємо термін "якісне", оскільки останнім часом поширюється думка, що для створення документального фільму достатньо мати мобільний телефон, який є у кожного. Це створює ілюзію, що будь-хто може займатися документальним кіно. Проте якість зйомки, яка підходить для соціальних мереж, часто не відповідає вимогам для створення культурно-мистецького продукту. Таким чином, ключова проблема полягає у відсутності фінансування в цій галузі та браку державного замовлення на історичне кіно, окрім проектів на військову та патріотичну тематику, у ситуації, коли держава виступає фактично єдиним інвестором.
Оскільки держава в останні часи особливо акцентує увагу на створенні фільмів, присвячених військовій та патріотичній тематиці, це викликає певну проблему: зменшення інтересу до історичного кіно в Україні. Багато українців, які живуть у країні, вже фізично і психологічно не здатні дивитися стрічки про війну, що стала частиною їхнього повсякденного життя. Це особливо стосується внутрішніх переселенців, мешканців прифронтових регіонів і киян, які з 26 серпня майже щодня зазнають повітряних атак. На жаль, українці вже мають надто багато війни в реальному житті та в соціальних мережах. Люди ще не готові обговорювати події, які тривають і безпосередньо впливають на кожного з них.
Важко навіть піднімати питання про те, чому українські ЗМІ так мало уваги приділяють незалежним культурним та мистецьким ініціативам. Це стало звичним явищем, до якого, на жаль, усі вже звикли. Під час активної фази війни ця, і без того тривожна, ситуація лише ускладнилася. Культура та мистецтво, як і завжди, опинилися на задньому плані.
На наш погляд, одна з головних проблем сучасного українського документального кіно: відсутність у кінематографістів усвідомлення, що в документальному кіно саме сценарій є фундаментом якості фільму. Сценарій - фундамент будь якого кіно, проте в ігровому можна сховатись за мелодійну музику, за вродливі обличчя акторів крупним планом, за кропітку працю художника-постановника і оператора, тощо. В документальному кіно відсутність логічного сценарію тягне за собою провал фільму.
З якістю сценарію історичного кіно пов'язано ще одну фундаментальну проблему, яку поки що, на жаль, ніхто не збирається вирішувати: це дотримання самих суті, місії і завдань історичного кіно. Сценарій в історичному кіно - це фактично окреме історичне дослідження, в якому сценарист має дотримуватись всіх принципів історичного дослідження: історизму, об'єктивності, соціального підходу, альтернативності, багато джерельності, тощо. Як тільки хоча б один з принципів не дотримано при написанні сценарію, він перетворюється на агітку, і фільм стає не історичним, а пропагандистським, висвітлюючи лише одну точку зору на подію. Історію, історичні постаті та їх культурний спадок, будь-які історичні події та процеси не можна розглядати лише з точки зору умов і викликів сьогодення. Саме до цього закликає соціальний принцип в історичному дослідженні. Треба враховувати історичний контекст епохи, що досліджується, соціально-економічне підґрунтя, тощо. На жаль, як показує практика, всьому цьому не навчають майбутніх документалістів у вишах. Саме тому ми вважаємо, шо перший досвід залучення студентських робіт та їх обговорення в дискусійному форматі є успішним кейсом фестивалю і буде використовуватись нами в майбутньому.
Історичне кіно не дає відповіді на питання, і не має цього робити, але його покликано, щоб змусити нас замислитись.
Хоча цьогорічний фестиваль не мав конкурсного характеру, ми все ж вирішили відзначити окремі роботи в спеціальних номінаціях, щоб стимулювати подальше створення історичного кіно, незважаючи на всі труднощі.
ЕКСКЛЮЗИВНІ НОМІНАЦІЇ ХІ МІЖНАРОДНОГО ФЕСТИВАЛЮ ІСТОРИЧНОГО КІНО "ПЕРЕЗАЧАС"
Справка:
Організатори: НІАМ "Київська фортеця", ГО "Креативна Україна", ТОВ КФ "Веданта-експерт"
#Українці #Історія #Україна #Держава (політичний устрій) #Суспільство #Київ #Директор #Роман #Дистрибуція фільмів #Кінематограф #Студент #Швейцарія #Документальний фільм #Драма #Італія #Сербія #Кінофільм #Наративний фільм #Патріотизм #Український культурний фонд #Сценарій #Кіно України #Розстріляне Відродження #Київська фортеця #Томенко Тарас Миколайович
