"Піро-жок", - з усмішкою вимовляє Мар'ян, - "таке моє прізвище у паспорті. Саме так я підписував свої художні роботи. А 'Пиріг' - це моє музичне альтер-его. У армії двоє братів з Закарпаття прозвали мене 'Пирогом з племені бандерлогів'. Друзі ж часто називають мене Марчелло або Марік. Має також персонаж під іменем 'Спостерігач з-за трави', що став частиною проєкту 'Сакральний Гербарій'. Словом, я практикую помірковану шизофренію. І те, що я не один у цій справі, можливо, додає мені сил."
В кінці минулого року Мар'ян Пирожок, відомий музикант та лідер гурту "Пиріг і Батіг", що завойовує серця все нових шанувальників своєю поетичною музикою, яка адаптує українську поезію, вирішив залишити рідний Львів і переїхати до Харкова.
Переїзду передували довготривалі стосунки з містом: знайомство в 2013-му, ще пара "побачень" після початку війни в 2014-му та бурхливий "роман", який розпочався вже під час повномасштабного вторгнення й зрештою призвів до небанальної (в принципі, а для воєнного часу й поготів) релокації. Сьогодні Мар'ян каже, що кохає Харків. А Харків, здається, відповідає йому взаємністю.
"Українська правда" провела інтерв'ю з Мар'яном Пирожком, в якому він поділився своїми думками про причини свого переїзду до Харкова під час війни, а також про власну трансформацію від "молодика з району" до прихильника м'якої українізації. Він також обговорив історичне значення Харкова в процесах поетизації нації та українізації західних регіонів, порівняв 1920-ті та 2020-ті роки, а також дав поради українцям щодо заходів безпеки, щоб уникнути повторення минулих помилок.
"Я із вусами вже досить давно – вони стали символом моєї травми," – усміхається Мар'ян Пирожок, підкручуючи свої "веселі" вуса. "У 2006 або 2007 році я потрапив у бійку, в результаті я отримав серйозну травму губи, яка довго заживала. Я не міг голитися, тому й виросли вуса. І вирішив: 'Залишу їх!' Іноді зміни відбуваються внаслідок травматичних переживань."
Ми зустрічаємося на подвір'ї Харківського Літмузею, з яким Мар'ян тісно співпрацює. Директорка музею Тетяна Пилипчук вітається з ним, як зі старим другом. Кількома днями раніше заклад постраждав від чергової російської атаки на місто.
"В умовах війни безпека для мене стає другорядною," - говорить Пирожок на фоні сигналу нової повітряної тривоги.
У 2013 році Мар'ян вперше відвідав схід України, зокрема місто Харків. Він перебував там у рамках туру з проєктом "ГИЧ Оркестр". У той час гурт інтерпретував вірші Павла Тичини та Володимира Сосюри, обидва з яких мали тісний зв'язок з Харковом.
По-перше, корінного львів'янина Мар'яна в Харкові вразило зростаюче зросійщення міста. На безкоштовний концерт в артклубі "Корова" тоді прийшло всього п'ятеро осіб: однокласниця матері Мар'яна, яка мешкала в Харкові, дві студентки зі Львова, які навчалися тут, та лише двоє місцевих — Бодя Шушканов і Олесь Штефчук, з якими музикант підтримує дружні стосунки до сьогодні.
"Вони висловили думку: 'У нашому місті багато російської. Можна з вами поспілкуватися українською?' - розповідає Пирожок. - Це також вказує на те, що місто, здається, прагне повернутися до свого українського коріння."
На той момент Мар'ян не мав уявлення про жодні пам'ятки Харкова, навіть не чув про будівлю "Слово" і не знав жодної особи з місцевої культурної еліти. Але його приємно вразило, що, незважаючи на це, у цьому місті він почувався досить затишно.
"Хоча ти дуже далеко від дому, але відчуваєш себе як вдома, - зізнається він. - Якщо ти хочеш почати українізувати країну, де ж це зробити - не у Львові ж?".
Після перших відвідин Харкова Мар'ян починає цікавитися історією міста - "повільно, поетапно". А вже під час російсько-української війни - у 2016-му та 2017-му - він знову відвідує Харків із "ГИЧ Оркестром". І щоразу відкриває його для себе детальніше.
Повномасштабне вторгнення Мар'ян пережив вдома у Львові. На програвачі в нього тоді була платівка єдиного російського композитора, від якого він ще не відмовився — Шостаковича. Нині він шкодує про це і вже не слухає його музику.
"Цей день, 24 лютого, тривав так довго, що здавалося, наче ти проживаєш одразу кілька життів, - розповідає він. - То ти вже мертвий, чи ще живий? Чи варто готувати коктейлі Молотова, збирати медикаменти, чи просто йти кудись на допомогу?"
На п'ятий або шостий день друзі звернулися до Пирожка з пропозицією взяти на себе догляд за дітьми з районів, постраждалих від війни, які знайшли безпечний притулок у Львові.
"Я відчував себе загубленим і не знав, як діяти, але цей запит надав мені відчуття причетності до чогось важливого, - ділиться Мар'ян. - Протягом місяця чи півтора я працював з дітьми, що допомогло мені стати більш врівноваженим. І я усвідомив, що музика знову повернулася в моє життя."
На другий рік повномасштабної війни, у передвеликодню суботу, Мар'ян знову приїздив до Харкова - цього разу вже з "Пирогом і Батогом". Оселилися в будинку "Слово".
"Я завжди був великим шанувальником свого рідного Львова (і досі його обожнюю), але після поїздки до Харкова в 2023 році відчув справжню пристрасть до цього міста. 'Харків, Харків, Харків — вже сама ця назва вражає,' - усміхається Мар'ян. - 'І ти починаєш ще більше занурюватися в його атмосферу.'"
Тоді "Пирогу і Батогу" запропонували виступити на Великдень у деокупованому Старому Салтові. Раптом Мар'ян усвідомив: саме в цьому полягає суть їхньої діяльності. Тож вранці на Великдень, коли місцеві лише-но освятили паски, колектив прибув до звільненого селища, щоб дати концерт. Цей виступ назавжди змінить долю Пирожка.
Після гри у Старому Салтові та повернення до Львова, Мар'ян несподівано відчув незручність. Яскравий контраст між прифронтовою Харківщиною і його рідним містом вразив його до глибини душі.
Ми повернулися до Львова, переповнені емоціями і роздумами про майбутнє. І раптом усвідомили вражаючий контраст: які різні Великодні святкування можуть бути в одній країні, - ділиться своїми думками Пирожок. - І тут, і там звучить "Христос Воскрес", але про Воскресіння набагато більше говорилося в Старому Салтові - справжнє Воскресіння Краю з попелу та руїн. Цей контраст справді вразив мене. Я зрозумів, що хочу бути тут, поруч. Тож ми вирішили організувати тур для підтримки деокупації.
Влітку 2023-го "Пиріг і Батіг" дали 10 концертів на деокупованій Харківщині. Музиканти не лише грали співану поезію. Вони також "деокуповували свідомість" місцевих, які, можливо, раніше були "прихильні до Росії", але, побачивши ворога на власні очі, відчули когнітивний дисонанс.
"Тепер ти позбувся чужої культурної складової, і тепер потрібно заповнити себе своєю, хоча ти раніше про неї нічого не знав, - роз'яснює Мар'ян."
Отже, ти приходиш і намагаєшся донести ці ідеї: "Вчора я не мав певних знань, а сьогодні вже маю їх і хочу поділитися з вами. Не бійтеся визнавати, що щось залишалося незрозумілим. Найважливіше — це ваше бажання щодня вдосконалювати своє прагнення бути частиною української культури".
Я підкреслюю важливість мови, усвідомлюючи, скільки зусиль було вкладано в русифікацію. Тому я кажу: "Не соромтеся ставити запитання російською". Люди реагують: "Дякуємо, що не нав'язливо це пояснюєте". Це своєрідна "м’яка українізація".
Під час своїх поїздок у зону деокупації Мар'яна була вражена відвертістю місцевих жителів та простотою їхніх прагнень. Особливо запам'яталася "бабуся-старійшина" в Непокритому (історична назва селища Шестакове, яке досі не отримало нову назву - УП), яка на три роки старша за Стуса.
Вона мешкає в старій хаті, проводить час у літній кухні і каже: "Не хочу покидати цей світ у літній кухні. У мене є одне прохання — щоб в хаті з'явилися вікна, а мене несли на цвинтар просто з дому". Її вимоги надзвичайно прості, адже коли смерть поруч, ти починаєш по-іншому сприймати життя.
Взимку "Пиріг і Батіг" провели ще один тур у Харківській області, яка була звільнена від російських військ. Поки його колеги купували квитки назад, Мар'ян не прагнув залишати Харків. З кожним візитом до цього міста він відкривав для себе нові його принади, зокрема закохався в місцевий клімат і захоплюючі небесні пейзажі.
"У Львові зранку на вуличних заходах мені було важко співати, треба було прикладати зусилля, бо є опірність вологості повітря, - каже Пирожок. - А тут найкомфортніший клімат, в якому мені доводилось співати. Й цю сухість я полюбив - оцей шелест, аж скрип. І мене вразило, наскільки небо високе (на Харківщині), як колись писав Йогансен. Зранку Львів, Львівщина більш вологі, тому й хмарки нижче, а тут є оцей простір, що фізично навіть відчуваєш себе ніби трішечки вищим".
До того ж, Мар'яну - "людині, яка любить швидко рухатися" - в Харкові сподобався темп життя: Львів став для нього заповільним, а тут все відбувається швидко.
"Це місто розташоване неподалік від фронту, і ця близькість накладає свої вимоги, - зазначає він. - Життя тут сповнене активності та значення — не просто дожити до вечора, а й встигнути щось здійснити. Адже сьогодні ти існуєш, а завтра вже можеш зникнути."
Протягом півтора року, починаючи з весни 2023-го, Мар'ян невпинно відкривав для себе нові переваги Харкова. У той же час він намагався знайти недоліки, але так і не зміг. Його захоплення стало таким сильним, що він почав відчувати ностальгію за містом, в якому ще не мав змоги оселитися. Тож напередодні 2025 року він ухвалив важливе рішення - переїжджає до Ха. На Різдво у Львові він сів у потяг, не купивши зворотного квитка.
Мар'ян народився у Львові в 1979-му. Його батько був лабухом (жаргон. музикант - УП), тож майбутній музикант із дитинства мав доступ до вінілів, слухав музику, зокрема західну, й українські казки, з яких вперше дізнався про розмаїття української мови.
Коли Мар'ян розпочав навчання в першому класі, він отримав у подарунок гітару. Маленький Пирожок почав поступово освоювати цей інструмент. Вже наприкінці 90-х років він буде грати на гітарі в компанії друзів і здобуде свій унікальний імідж.
"У свої підліткові роки я був досить байдужим, хлопцем із спального району. Проте я носив яскраво розмальовані джинси. Тоді це вважалося ознакою неформальності, і люди запитували: 'Ти що, неформал?' А я зазвичай відповідав: 'А ти що, формальний?' І ще був один хлопець з довгим волоссям, який також не відставав від моди," - згадує він.
"Обираєш для гри на гітарі Led Zeppelin або щось інше, навіть російське, адже це було популярно. Я проживав на Патона, де три школи викладають українською та одна російською. На Любінській вже є три російськомовні школи і лише одна україномовна. А якщо перейти в інший район, то там вже всі спілкуються російською. Це все про Львів", - розповідає Пирожок.
Проте на той момент Мар'яна вже захопила нова хвиля української музики. У 1993-му на День Незалежності, коли хлопцеві було 14, сталася подія, яка вплинула на подальший розвиток його особистості. Тоді на вулиці біля Палацу культури "Лорта" виступали "Мертвий Півень" і "Плач Єремії" - на той момент молоді колективи.
"Поезія Андруховича та Неборака справила на мене сильне враження, хоча я ще не був знайомий з їх творчістю, - ділиться спогадами Мар'ян. - Вони передавали якісь глибокі поетичні емоції. Якщо вчора люди захоплювалися блатною музикою або російськими композиціями, то ті, хто відвідав цей концерт, вже наступного дня прагнули виконувати на гітарі саме їхні пісні."
Вже в 1996-му з Пирожком стався Павло Тичина (а невдовзі ще і Володимир Сосюра, бо "вони поруч ніби були"). Мар'ян, який тоді довчався у школі, відкрив книжку "Радянська література" з поезією Тичини й був вражений. Він і досі є його улюбленим поетом, бо подарував перший композиторський досвід.
"Гаї шумлять" я жодного разу не прочитав: це відразу була мелодія, - зізнається Мар'ян. - У мене є маленька книжечка Тичини, зачитана вже вщент, і найбільше напрацьованого музичного матеріалу в мене пов'язано саме з ним".
Вже під час повномасштабної війни пісню "Гаї шумлять" придбає телеканал СТБ для серіалу "Одна родина". Перед тим, як погодитися на пропозицію, учасники гурту передивляться серіал і наведуть довідки, чи не співпрацювали актори з РФ. І, не знайшовши нічого підозрілого, приймуть пропозицію. Так пісня, якій на той момент вже було сім років, стане лейтмотивом серіалу, завіруситься в соцмережах і раптом здобуде широку популярність.
"Гаї шумлять" - мій перший композиторський досвід, тож мені з цього приводу дуже щемко, дивно і приємно", - зізнається Пирожок.
У 1997 році Мар'ян закінчив навчання у школі та вступив до Львівського державного лісотехнічного університету на факультет дизайну меблів. Процес навчання виявився для нього досить складним, і він швидко усвідомив, що відстає від своїх однокурсників. Після першого року навчання його відрахували, але він повернувся до університету. Зрештою, Мар'ян вирішив залишити виш. Батьки попередили його, що в такому разі йому доведеться служити в армії. Але Мар'ян не заперечував і розглядав військову службу як шанс побачити різні куточки країни.
Спочатку Пирожок отримав місце в навчальному центрі в Борисполі, де провів півроку, здобуваючи спеціальність зв'язкового у військово-повітряних силах. Після цього військових перевели до Бродів, а згодом — до Калинова, що неподалік Львова. Мар'яна була вражена відмінностями у військовій термінології.
"У Борисполі існувала кімнатка, де солдатики читають листи - й хоча це був вже 1999 рік, вона називалася "ленинская комната". Й на "построєніях" усі команди були російською: "Равняйсь! Смирно!"", - відтворює Пирожок.
А вже в Калинові ця кімната називалася "світлиця", й (усі команди були українською): "Шикуйсь! Рівняйсь!". У нас був старший прапорщик Володимир Євстахович Шоган (і він після команди "Вільно!" говорив:) "А тепер, солдатики, пінгвінчики, може, вас щось когось бентежить? Нежить?". Тобто таке звернення - не до якоїсь сірої маси, а, власне, до людей, з повагою і любов'ю. Я збагнув, наскільки крута українська мова".
Після служби Мар'ян вирішив зануритися в гедоністичний спосіб життя: він грав у карти, курив сигарети та випивав алкоголь.
"Я просто проводив час, насолоджуючись життям, навіть міг дійти до стану сп’яніння, - ділиться він спогадами про той етап свого життя. - Мені абсолютно не соромно, адже всі ці переживання я знаю не з чужих слів."
На початку двох тисячних років Мар’ян вперше познайомився з українською народною музикою, яка його вразила. Це був вініл "Лемки" 1986 року, який Пирожок записав на касету. Лемківська музика захопила його своєю "сирою традицією" та повністю змінила його ставлення до української народної культури, яка раніше здавалася йому чимось примітивним і відштовхувала.
Сьогодні "Пиріг і Батіг" часто виконують "Думи" на слова Шевченка. Однак, спершу Мар'ян не вважає їх за щось значне. У школі він не відчував симпатії до поезії Кобзаря, а з однокласниками іноді навіть розмальовували його портрет. Музика, яку створювали композитори для віршів Тараса Григоровича, здавалася Пирожку сумною та агресивною. Своє ставлення до Шевченка він змінить лише коли натрапить на мрійливо-ліричний "Заповіт" Тичини.
"Я хотів би, коли я умру (Ах якби мені вмерти улітку!), щоб закутавшись в білу намітку, ви спалили мене у бору...", - декламує Мар'ян і каже: - Все, - думаю, - Прочитаю Шеву, в нього ж теж схоже".
Музичне оформлення, підкреслює він, здатне змінити навіть сприйняття поетичних творів.
"Коли ти адаптуєш "Заповіт" до мелодії "Бондарівни" — традиційної української пісні, це надає твору мрійливого відтінку, і твоє сприйняття цього твору змінюється", — зазначає Пирожок, наспівуючи знайомі з дитинства рядки поезії Шевченка.
По завершенні служби на початку 2000-х, Мар'ян зрозумів, що його рішення покинути університет було вірним: у нього не було жодного бажання займатися дизайном меблів. Натомість він захоплювався живописом, тому вирішив заробляти на життя "малюванням": "Я був художником-кітчменом, щоб мати на хліб і сигарети".
Тоді ж завдяки своїй діяльності Мар'ян зацікавився ще одним поетом - Богданом-Ігорем Антоничем. Кав'ярні замовили Пирожку створення ілюстрацій до його віршів.
"Коли я почав читати, в мене виникло питання: 'Боже, чому я раніше не натрапляв на це?'" - з подивом говорить Мар'ян.
Через багато років, у 2023 році, гурт "Пиріг і Батіг" представить новий альбом під назвою "Зелений", який повністю буде базуватися на віршах Антонича.
У середині нульових років у молодого музиканта відкрився новий світ завдяки інтернету — тепер він мав доступ до всього світу. Цей момент спонукав його заглибитися в дослідження музичних традицій різних народів.
"Я собі накачав дуже багато китайської музики, власне східної, іранської, також народів Африки й інших материків, - каже Пирожок. - У пошуках музички навіть слухав російський фольклор - "музыка русского Поозерья". І збагнув - 80% матеріалу там про жіночий алкоголізм. Цимбали, скрипка і бубен - музичне навантаження навіть чимось схоже на Гуцульщину. Але текстове - дуже смурно".
Увесь цей час Мар'ян продовжував плекати українську поезію й писати музику. Проте не поспішав ділитися своїми напрацюваннями на загал.
"Це нагадувало мені щось особливе – як нічна молитва, - говорить він. - Я створив свою мелодію – о, чудово, і сховав її у шухлядку."
На початку 2010-х років Пирожок розпочав створювати власні тексти, використовуючи суржик, адже в його районі ніхто не спілкувався літературною українською мовою. У 2010 році він, нарешті, вирішив вийти на сцену для публічних виступів. Це сталося в львівському артклубі "Дзиґа" під впливом алкоголю.
"Приходиш у "Дзиґу", напиваєшся, і от вже так напився, що готовий взяти гітарку і заспівати на людях, - всміхається він. - Маркіян Іващишин (співзасновник "Дзиґи", культурний діяч, один із провідників Революції на граніті - УП), на цей момент вже покійний, тоді говорив: "Пиріг, у тебе класно виходить. Давай ще приходь!"".
Ознайомтеся також: Гладіатор серед левів. Як Маркіян Іващишин прокладає свій шлях до висот.
Така підтримка вразила музиканта, й він став виступати регулярно. А невдовзі з ним стався "ГИЧ Оркестр". Потім - сольний проєкт "Пиріг" (ще без "Батога"), в якому він продовжив виконувати співану поезію. Свої записи Мар'ян викладав на Soundcloud та YouTube "без натяків на комерцію":
"Для того щоб українці усвідомили свою культурну спадщину, вона повинна бути доступною для всіх."
У 1999 році в автокатастрофі гине В'ячеслав Чорновіл. Смерть політика, якого Мар'ян називає "останнім представником елітарного українського інтелектуала з вишуканою мовою і світлими ідеями", він вважає точкою відліку нового зросійщення. Тож, як фанат українства початку 90-х, зустрічав міленіум "вже з понурим вайбом".
Водночас у власному житті Мар'яна російська культура почала зникати лише після 2004-го.
"Я припинив слухати російську музику лише після Помаранчевої революції, - ділиться своїми думками Пиріг. - До 2014 року 80% телевізійного контенту було російською мовою. А після 2014 року я вже не міг дивитися фільми, якщо там був російський переклад."
Спираючись на свій особистий досвід, Мар'ян переконаний, що відмова від російської мови повинна відбуватися природно для кожної людини. Якщо ж це вимагатимуть ззовні, результату не буде.
Я для себе визначив, чому називаю це явище "м'яка або ніжна українізація". Україні не потрібні українці, які з'являються лише за примусом, - наголошує Мар'ян. - "Говори українською. Якщо не говоритимеш - тобі буде важко". І що з того? Ти його просто залякав. Я хочу виховати любов до цієї землі, її мови та культурної спадщини. Мене цікавить, щоб в Україні було багато українців, але таких, які свідомо відчувають свою ідентичність.
Мар'ян вважає абсурдним наратив "культура поза політикою", бо Росія століттями нав'язувала свою культуру, "впаювала у свідомість". Й до сьогодні у росіян вона лишається політичним інструментом, зброєю, яку вони використовують проти нас.
"У нас культурне навантаження велике, й кацапчики це знають, - каже Пирожок. - І тому, якщо українець своїм культурним навантаженням хоче поділитися на світову спільноту, вони хочуть, щоб там був ще й росіянин якийсь. Вони розуміють, що якщо їх не буде в інфопросторі, їх не стане. Ми внутрішньо сталі, а в них немає сталих росіян, це вигадана річ - пластилін, який вони постійно ліплять і переліплюють".
Якось Мар'яну сказали: "Ти не перший львів'янин, який переїхав до Харкова, це свого часу зробив Місько Барбара". Фронтмен "Мертвого Півня" перебрався до Харкова у 1998-му, почав грати в місцевому театрі "Арабески" й став активним учасником тутешнього культурного життя, яке не полишав до самої своєї смерті в 2021-му році.
"Я дивувався: а що він у Харкові найшов? Тепер я його розумію", - усміхається Пирожок.
Однак для Мар'яна переїзд художників з Заходу до Харкова у 1920-х роках є більш актуальним. Він також помічає, що в Харкові 2020-х спостерігається аналогічне відродження, яке приваблювало сюди митців сто років тому.
"Мене вражає переїзд Фавста Лопатинського - драматурга та режисера театру Леся Курбаса - разом із його матір'ю, оперною співачкою Філоменою Лопатинською, з Львова до Харкова. Я, в свою чергу, частіше згадую про ті 20-ті роки та характерну для них культуру", - ділиться своїми думками музикант.
Не існує жодної особи, пов'язаної з поезією, літературою чи мистецтвом, яка б не відвідала Харків у 1920-ті роки. Це місто було справжнім магнітом, що притягувало творчих людей. Навіть якщо хтось не жив тут постійно, вони часто приїжджали, щоб зустрітися з друзями чи колегами.
Багато відомих інтелектуалів із західної України також потрапили під чарівність радянської утопії і покинули свої домівки, втікаючи до Харкова від польської окупації. Навіть Валер'ян Поліщук колись жартував над львів'янами: "Ви сидите по кутках, у хатах-читальнях, бо не можете вільно спілкуватися, як на вулиці, а я у вільному місті Харкові спілкуюсь українською".
Ми спілкуємося поблизу виставки харківського художника Костянтина Зоркіна. Нещодавно він висловив думку, що не варто проводити паралелі між сучасними українськими митцями та представниками Розстріляного відродження. Мар'ян також поділяє цю точку зору, вважаючи таке порівняння невдалим.
"Головне, що варто усвідомити, – це причина твоєї порівняння, – акцентує він і додає: – Щоб уникнути повторення тих самих помилок, щоб не повторилися тривожні 30-ті. А це цілком можливо."
Колись українські інтелектуали також піддалися спокусі "мирного російського брата".
Маяковський завітав, і з Йогансеном у них була можливість пограти в більярд. А тут, глянь, театр Курбаса: на фотографіях можна побачити Лесю Курбаса, Бориса Тягна, Фавста Лопатинського, а десь поруч портрети Леніна чи Сталіна – і всі вони виглядають щасливими.
Отже, вони не виступали проти системи настільки кардинально - їхнє бажання полягало в створенні чогось особливого. І система усвідомила, що такі ідеї тут не сприймаються, адже це вільнодумство. Це якраз і підкреслює убогість Росії, яка боїться навіть тих українців, які налаштовані до них прихильно.
Водночас Мар'ян підкреслює, що деякі представники покоління Розстріляного відродження все ж змогли усвідомити хитрощі системи. Зокрема, Хвильовий, який досліджував Голодомор, у підсумку покінчив життя самогубством. Пирожок характеризує справу СВУ ("Спілка визволення України") - сфабриковану проти української інтелігенції наприкінці 1920-х років - як "театр абсурду" та "Колізей без крові". Він також підкреслює, що репресивні методи, вжиті росіянами в ті часи, залишилися незмінними.
"Розстріляне відродження - це трагічна та іронічна реальність, адже жертвами стали багато тих, хто насправді підтримував Радянський Союз та комуністичні ідеї, просто через те, що вони були українцями і висловлювали свої думки українською мовою. Їх просто вважали зайвими", - підсумовує Мар'ян.
"У 1920-х роках ще не було ясності щодо ворога, і ніхто не піддавався розстрілу. Наша реальність сьогодні суттєво змінилася: ми вже знаємо, хто є нашим ворогом, і тепер не хочемо ділити стіл з тими людьми. Ми прагнемо створювати конкретні справи - українські, проукраїнські, на користь України. Тоді також здійснювалися проекти для України, але в рамках Радянського Союзу", - зазначає він.
На питання, як він позиціонує себе зараз, Мар'ян впевнено відповідає: "Як харків'янина". Або, якщо брати згрубше, "як українця, який мешкає в Харкові".
Містечко Ха, як стверджує Пирожок, надихає його творчість. Після переїзду сюди його одразу охопило бажання створювати нові музичні композиції. За два місяці, проведені в цьому місці, більшість часу він проводить у резиденції Юрія Шевельова, де вже встиг підготувати значну кількість нового матеріалу.
У Харкові у Мар'яна виникають численні ідеї та відкриваються нові творчі можливості. Він активно залучений до подій Харківського Літературного музею. Також співпрацює з артстудією Aza Nizi Maza, яку вважає найкращою в Україні у сфері роботи з дітьми; саме вони створили обкладинку альбому "Пиріг і Батіг", що базується на віршах загиблих українських поетів у збірці "Замордовані. Подзвін перший". Крім того, Мар'ян бере участь у проекті "Книгоукриття" видавництва Олександра Савчука. Пропозицій надходить стільки, що деякі з них доводиться відхиляти.
Мар'ян тепер співпрацює віртуально зі своїми колегами, які знаходяться у Львові та Тернополі. Хоча він також пропонував їм можливість переїзду до Харкова, у них є більше зв'язків з рідними містами. Тим часом, сам Пирожок вже розпочав новий музичний проєкт у Харкові.
"Це місто в Україні – моє улюблене. Я спочатку просто захопився ним, потім почав відчувати до нього глибокі почуття, а тепер живу в ньому з любов'ю, - усміхається він. - У моєму випадку це три стадії того, як можна привнести любов до української мови."
В Харкові у Мар'яна ще не сталося жодного конфлікту. Й на мовному підґрунті - теж.
"Лише одного разу під час поїздки в таксі я почув російську музику. Попросив водія: 'Вибачте, можна, будь ласка, без музики?'. Він, здивувавшись, запитав українською: 'А яка саме вам підійде?'. Потім увімкнув якусь західну пісню. Я сказав: 'Щиро дякую!'. І ми продовжили нашу подорож," - ділиться враженнями Пирожок.
Іноді до мене звертаються російською мовою. Але я завжди залишаюсь ввічливим, і, можливо, це також сприяє тому, що я не наполягаю на переході на українську. Я ненавиджу ворогів, але сьогодні ми говоримо про Україну. Кожна людина тут має потенціал стати чудовим українцем, просто поки що цього не усвідомлює. Я не впевнений, чи зможе вона це реалізувати, але, принаймні, намагаюся сприяти її формуванню.
Мар'ян вважає тих українців, які пропонують віддати Донбас росіянам, колаборантами. І не згоден з тими, хто звинувачує в російсько-українській війні жителів сходу країни, які переважно розмовляли російською та голосували "не за тих політиків":
Російська інформаційна кампанія спрацювала ефективно, активно просуваючи наративи про Схід та Захід. Я також колись мав думки про те, що потрібно відновити єдність між цими регіонами. Це питання завжди було актуальним; колись Харків, можна сказати, інтегрував Захід. Сьогодні ж ми вже єдине ціле.
#Українці #Російська імперія #Україна #Тарас Шевченко #Росіяни #Росія #Китай (регіон) #Українська мова #Харків #Українська правда #Музикант #Львів #Друга Польська Республіка #Російська мова #STB (телеканал) #Вільнюс #Радянський Союз #Музика #Поет #Мертвий півень #Поезія #Ісусе. #Українізація #Вірш (поезія) #Дмитро Шостакович #Західна Європа #Африка #Тернопіль #Володимир Ленін #Василь Стус #Павло Тичина #Володимир Сосюра #Свідомість #Воскресіння #В'ячеслав Чорновіл #Йосип Сталін #Гітара. #Підкарпатська Русь #Русифікація #Лесь Курбас #Микола Хвильовий #Володимир Маяковський #Бориспіль #Великдень #Меблі #Кнаут. #Заповіт (вірш) #Іващишин Маркіян Йосипович #Led Zeppelin #Георгій Шевельов #Броди.
