Українці не засвоїли всі уроки, які принесли Майдан та Революція Гідності.

Український політик і державний діяч, 3-й президент України, Віктор Ющенко висловив свою думку про невивчені уроки Майдану та Революції Гідності

Двадцять років тому, 22 листопада 2004 року, в Україні розпочалася нова етап у її історії. Сотні тисяч людей зібралися на Майдані Незалежності в Києві, прагнучи змінити напрямок розвитку своєї держави. Сьогодні багато хто згадує ті події не лише як політичну боротьбу між двома кандидатами, а як майже біблійний сюжет, де світло перемогло темряву. Особливо символічним було те, що протести почалися в День Святого Михайла, який святкували 21 листопада, що додавало усім віри в правильність обраного шляху.

У 2004 році український народ виявив несподівану зрілість. Вони не ставилися до виборів як до гри, не розглядали це як розважальний захід і не піддавалися спокусам. Люди усвідомлювали, що президентські вибори - це шанс змінити долю своєї країни. Вони вірити в те, що їхній голос здатний суттєво вплинути на майбутнє, коли вони заповнювали свої бюлетені.

Якщо ми сьогодні говоримо про Майдан як про віху націотворення, то в великій мірі це завдяки проявленій тоді політичній зрілості. Це був перший тест на те, щоб стати окремою вільною країною, а не губернією Росії. І українці його успішно пройшли.

Ми досягли перемоги спільно, без насильства та масових жертв. Це стало можливим завдяки нашій єдності. Кожен з нас виявив свої найкращі якості — стійкість, відповідальність за свої рішення та готовність їх відстоювати. Віра в цінності, процедури та правила об'єднала нас. Саме тому рішення ухвалювали політики, дипломати та юристи, а не військові чи правоохоронці, яких деякі пропонували використати проти власного народу. Цю подію ми сприймали як остаточну перемогу, яка мала прокласти шлях до демократії з чесними виборами, економічного зростання та визнання України як незалежної європейської нації.

Дійсно, Майдан кардинально змінив обличчя України. Світ побачив, що ми відрізняємося від Росії. Україна стала об'єктом захоплення. У 2005 році іноземні інвестиції зросли вчетверо; ми стали першою країною пострадянського простору, яку Фрідом Хаус визнала повністю вільною. Україна перетворилася на державу з ринковою економікою, що дало нам можливість приєднатися до Світової організації торгівлі. Глобальний індекс засвідчує рекордні показники економічної свободи в цей період, що, безсумнівно, сприяло розвитку національного бізнесу.

Багато людей намагаються оцінювати цей період через призму економічних показників, намагаючись довести позитивні аспекти демократії та національного відродження. Хоча ці роки стали знаковими для економічного зростання України, Помаранчева революція не була лише економічним явищем. Найзначнішими її наслідками стали відновлення національної самоідентифікації та укріплення демократичних засад. Лише тепер можна зрозуміти, яку роль відіграли ці два фактори у порятунку нашої країни через двадцять років. І тільки після цього вони стали зрозумілими в суспільному контексті. Після подій Майдану активізувалися численні ініціативи, спрямовані на відновлення національної пам'яті, поваги до власної історії та повернення забутих і заборонених імен. Варто зазначити, що ці проекти мали підтримку патріотично налаштованої культурної еліти. Проте загалом існувало чимало нерозуміння, знецінення, саботажу та опору. Навіть вшанування національної трагедії Голодомору не змогло повністю об'єднати націю.

Однак саме ці ініціативи виявилися найзначнішими і принесли найвагоміші довгострокові результати. Політика національної пам'яті – це не лише альтернативний погляд на історію, де відновлюються забуті імена. Це не просто справа Міністерства культури чи Академії наук. Це можливість для нації переосмислити власну ідентичність. Зрозуміти, ким ми є сьогодні. Це важливе стратегічне питання, яке було проігнороване двадцять чи п’ятнадцять років тому на користь інших цінностей.

До сьогодні в Україні триває політика декомунізації і дерусифікації. В 2022 році, під час війни перейменували майже 10 тисяч топонімів та демонтували 145 пам'ятників: 28 пам'ятників Пушкіну, 4 - російському полководцю Олександру Суворову, 4 - радянському письменникові Миколі Островському, 9 - радянському письменникові Максиму Горькому, 1 - російській імператриці Катерині ІІ. Після врахування всіх політичних помилок, на основі нового законодавства це очищення мало нарешті завершитися в 2024 році. Але процес ще триває. Станом на грудень 2014 року з початку року в Україні повалили 504 пам;ятники Леніну. Це вже після Революції Гідності, анексії Криму і проголошення ДНР-ЛНР.

Чим ще виміряти глибину російської комуністичної окупації?

Не прагну займатися спекуляціями. Проте, за останні дні в Одесі мали місце страшні обстріли. Внаслідок цього оголошено траур, оскільки загинуло чимало людей. Пам'ятник Пушкіну став свідком цих трагічних подій, і місцева громада активно відстоює його.

Декомунізація планувалася відповідно до указу президента, виданого у 2007 році, який передбачав ліквідацію всіх згадок про осіб, причетних до голодоморів та політичних репресій в Україні в радянський період. Однак багато місцевих чиновників не усвідомлювали необхідність цих змін і вирішили просто чекати. Ще одним важливим аспектом указу 2007 року було досягнення міжнародного визнання Голодомору як геноциду українського народу, зокрема з боку Генеральної Асамблеї ООН та Європейського Парламенту.

Сьогодні, в умовах війни в Україні, Росія знову вчиняє акти геноциду, які відкрито обговорюються в медіа. Це є серйозним міжнародним злочином. Проте процес міжнародного правосуддя іде вкрай повільно. Для того щоб притягти Путіна до відповідальності за геноцид, потрібно довести його умисел. Можна представити більше ста років української історії як свідчення намірів Росії продовжувати геноцид українського народу. Європейський парламент 15 грудня 2022 року ухвалив резолюцію, що визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українців. На це знадобилося 15 років, одна революція в Україні та велика війна.

Цим я висловлюю думку, що українці не звертали увагу на політику національної пам’яті, а наші західні партнери не усвідомлювали її важливість. Події Майдану та Революції гідності відкрили перед нами величезні можливості для здійснення суттєвих змін, вивчення історичних уроків і відновлення української ідентичності – глибшого розуміння власної сутності.

Цей процес зараз розвернувся із небувалою силою. І знову за цим стоїть не тільки потужний інтерес до національної культури, але і відчуття прозріння і провини за втрачений час та легковірність чужим наративам. У нас іде національне відродження, але при цьому на фронті ми втрачаємо молоду еліту - поетів, науковців, музикантів, громадських лідерів.

Згадуючи часи президентства, я часто чув докір про те, що президент взяв собі роль міністра культури. Але я завжди розумів, що національна політика для України - це політика безпеки, і я виявився правий. Ви робите новий музей - це ви насправді захищаєте державний кордон. Ви ставите пам'ятник - цим ви підтверджуєте, що Україна - це держава з тисячолітньою історією, а не якийсь "проект Леніна", як зловтішаються росіяни. В довгостроковій перспективі, моя логіка підтвердилася, хоча 15 років тому про неї і чути не хотіли.

Сьогодні, коли Росія свідомо руйнує українську друкарню в Харківській області, це підкреслює важливість культури для багатьох. І тепер ніхто не сумнівається в тому, хто був відповідальний за Великий Голод-геноцид; прощення неможливе, і примирення з агресором не буде.

"Росія існує там, де звучить російська мова". Це гасло надає російським військовим підстави для "звільнення" територій будь-якої держави, де проживають носії цієї мови. Так виглядає сучасна гібридна війна, що веде Росія. Тому для нас надзвичайно важливо продовжувати формувати міцну національну ідентичність, щоби жоден заклик до допомоги російського солдата, під впливом російських медіа та кіно, не знаходив відгуку. Саме мова стає опорою нашого національного суверенітету. Це той виклик, який не змогли подолати багато в Україні. Хоча не всі, але у широких колах ці питання сприймалися як другорядні; українську культуру вважали провінційною, а історію — надто складною і далеким предметом.

Розуміння, чим є справжня Росія - це ще один відкладений урок після Майдану.

2004 рік став переломним моментом для України, але й Росія також зазнала змін. Цей конфлікт вийшов за межі простої боротьби між кандидатами на президентських виборах. Він виявився глибоким протистоянням цінностей, яке розділило суспільство на прихильників Майдану і Антимайдану. Відтоді виникло суперечність між двома уявленнями про майбутнє та двома системами. Ми обрали шлях до свободи та гідності кожної особистості. В той же час Росія повернулася до старих імперських і сталінських практик, прагнучи поділити світ. Лише одиниці, які реально усвідомлювали історичні процеси в Україні та Росії, могли спрогнозувати, що попереду нас чекає довга війна. На жаль, мало хто в українській політиці серйозно сприймав ймовірність російського реваншу та швидкого зростання ностальгії за минулим у Росії.

Цей урок стосується не лише України. У 2004 році Росія безпосередньо втручалася у президентські вибори в Україні. І це не були останні випадки, коли Росія підтримувала своїх кандидатів та політичні сили, надаючи їм медіа-підтримку та політичних консультантів. Сьогодні Росія діє на глобальному рівні, впливаючи навіть на найбільш стабільні демократичні країни. Вона стала найбільшою загрозою для безпеки в Європі, ставлячи під сумнів основи європейського способу життя. Росія відкрито протистоїть Заходу та викликає сумніви в західних цінностях. Це питання відзначається в численних аналітичних документах і стало частиною нових стратегій безпеки Європейського Союзу.

В 2008 році під час нападу Росії на Грузію було очевидно, яка країна стане наступною. Скільки українських політиків та скільки відсотків українців тоді вважали Росію загрозою? Подивіться, що відбувається з Грузією, яка була таким надихаючим прикладом для України? Як оплатила Грузія свої невивчені уроки демократичних революцій? Якби в 2008 році НАТО запросило обидві країни до Плану дій щодо членства, історія не тільки цих двох країн, але і порядок денний для Європи сьогодні був би інший. І мільярди доларів могли бути направлені не на виробництво набоїв, а на вирішення проблем екології чи розвиток науки та медицини.

У 2013 році 12% українців висловлювали бажання об'єднатися з Росією в одну державу. Проте після анексії Криму та початку конфлікту на сході України, на початку 2022 року, цей показник знизився до 5%. За даними соціологічних опитувань 2024 року, 95% українців мають негативне ставлення до Росії. Мене цікавить, хто ж є ці 5% українців?

Існують також інші опитування, які викликають подив. Приблизно 7% українців виступають проти військових ударів по Росії, а 10% мешканців південних регіонів мають аналогічну позицію. Це ставить перед нами важкі рішення і повертає до складної реальності. Не всі уроки залишилися для нас зрозумілими, і не всі з них усвідомлює світ навколо. Після закінчення війни у травмованому суспільстві ці питання можуть стати новими роздільниками, якщо потраплять до рук популістів і політичних маніпуляторів.

Це підводить до третього невивченого уроку Майдану та Революції Гідності - це розуміння важливості демократії. Саме віра у демократію, яка працює, яка кожному дає право обрати президента привела людей на Майдан в листопаді 2004 року.

У зв'язку з тим, що Україна є демократичною країною, Росія здійснила втручання у 2004 і 2013 роках, а також провела військове вторгнення та окупацію в 2014 і 2022 роках.

Кремль вважає, що наша демократія становить серйозну загрозу для Росії. Це не лише пов'язано з нашими виборчими процесами або свободою ЗМІ. Демократичні нації світу об'єднані в рамках Європейського Союзу та НАТО. Основною умовою для їхнього членства є наявність зрілих демократичних інститутів, дотримання верховенства права та прагнення до миру.

Демократичні держави взаємодіють і розв'язують конфлікти шляхом цивілізованих правових та дипломатичних засобів. У зв'язку з цим, Росія не визнає демократію поблизу своїх меж. Ми спостерігаємо, як вона систематично придушує прояви демократичного прогресу на територіях колишнього Радянського Союзу, зокрема в Білорусі, Грузії, Молдові та Вірменії.

Обговорення демократії попереду, і вони обіцяють бути насиченими. В умовах війни, в якій опинилася Україна, демократичні процеси зазнають певних обмежень. Проте настане момент, коли ми знову зможемо відкрити конкурентне політичне середовище, відновити медійну різноманітність, забезпечити прозору діяльність парламенту та відновити безпосередній діалог з громадськістю.

Чи стане спроба продовжити обмеження демократії новим приводом для того, щоб виходити на вулиці? Це один із великих викликів післявоєнного часу. Очевидно, що дві демократичні революції та війна заради незалежності власної країни доводять, що демократія - життєво важлива для українців. Після періодів знецінення, висміювання та зневаги слова "нація", "патріотизм", "держава" та "незалежність" стали для українців справді важливими.

У серпні 2024 року українці усвідомлювали, що їх об’єднує спільний противник, який становить серйозну загрозу; відчуття належності до української нації; спільне уявлення про майбутнє країни. Понад 90% громадян пишаються своїм українським громадянством — це найвищий показник за всю історію незалежності. Ціна, яку заплатили за ці кардинальні зміни в уявленні українців, є надзвичайно високою. За даними соціологічних опитувань, молодь демонструє більш виражений патріотизм та радикальніші погляди щодо Росії.

Сучасні покоління українців є найяскравішим свідченням результатів революційних подій. Ті, хто в дитинстві спостерігав за Помаранчевою Революцією з плечей своїх батьків, сьогодні борються на фронті. Вони стають ініціаторами волонтерського руху, створюють нову українську літературу, музику, моду та незалежні медіа. Завдяки їм світ відкриває для себе іншу, сучасну Україну. Це майбутнє країни – потенційні президенти, прем'єр-міністри, дипломати, науковці та лікарі. Вони працюють над новою оборонною промисловістю, чітко усвідомлюючи, для чого Україні потрібні ракети і літаки. Це нові герої України, і багато з них ще не отримали широкого визнання.

Найбільше я вірю в українську молодь. Це загартовані викликами війни, мудрі не по віку, талановиті креативні люди, в яких немає страху і є величезна любов до власної країни. В їхніх руках майбутнє країни.

Протягом останніх двадцяти років ми стали свідками демократичних революцій, навчань і помилок, а також наполегливих зусиль щодо відновлення української пам'яті та історії. Ми шукали надійних партнерів для України в Європі та на міжнародній арені — все це з єдиною метою: щоб в Україні виросли вільні покоління, яких неможливо буде залучити до фальшивих дебатів про минуле та майбутнє своєї держави. Це покоління є тим самим майбутнім. Я вірю, що молоді люди, які народилися на початку 2000-х і стали свідками подій на Майдані, зможуть перетворити Україну на сильну та самодостатню країну.