Керування колективною свідомістю: баланс між однорідністю та різноманіттям.

Чим більше держави намагаються контролювати ситуацію для збереження політичних структур, тим більш убогими стають сфери політики, науки, літератури та мистецтва.

Масова свідомість, так само як і індивідуальна, виступає споживачем та трансформатором ідей, створених іншими людьми. Ці ідеї "переробляються" в її рамках і формують так звану правильну громадську думку, що впливає на всіх нас. Це вигідно державі, адже єдність мізків сприяє однорідності поведінки, що спрощує процес управління. Масова свідомість завжди містить зразки правильних і неправильних моделей поведінки, які формуються в різних сферах: від школи до університету, від родини до робочого середовища.

Різноманітність думок реально завжди пригнічується через активність одних і пасивність інших. Сила держапарату в тому, що він керує як фізичним, так і інформаційним контекстом будь-якого громадянина. А підкоритися такому тиску завжди легше, ніж чинити опір. Тобто держава завжди буде сильнішою...

Закриті системи, до яких належав і Радянський Союз, з часом перетворюються на механізми, що популяризують обмежений спектр допустимих думок. Таким чином, формується світогляд, який вигідний владі. У п'єсі Євгена Шварца начальник поліції виходить на вулицю, аби прислухатися до розмов людей... у чоботях зі шпорами, пояснюючи, що інакше можна почути таке, що не дасть змоги заснути всю ніч.

Інша точка зору може бути небезпечною. Саме тому закриті системи зазвичай починають активно протистояти джерелам альтернативних думок. Наприклад, сталінський режим відправляв інакодумців до ГУЛАГу. Під час перебудови в СРСР діяли "глушилки", які заважали слухати іноземні радіостанції. Усе це невідворотно призводить до повторення однієї єдиної думки, яка вважається правильною, в усіх комунікаційних просторах: фізичному (як, наприклад, пам'ятники), інформаційному (газети й телебачення), а також віртуальному (таких як кіно і література).

Складно було в періоди переходу від однієї політичної системи до іншої. СРСР за часів Леніна в 1922 році висилав потягами й кораблями потенційно незгодних інтелігентів. Сталін у 1937 році організував потужний державний терор проти незгодних, включно з відправленням у табори. Розрив у 15 років показує, що за такий термін, мабуть, виростає нове покоління, яке не дуже готове підкорятися ідеологічним догмам. Воно починає замислюватися, що завжди небезпечно для держави. Держава любить і плекає тільки правильні думки й людей, які їх говорять. Опиратися цьому можуть тільки ті, хто здатен мислити сам, тобто інтелігенція, на яку щоразу спрямований новий виток репресій.

Отже, після 1937 року, в період з 1948 по 1953 роки, країну знову охопили репресії, відомі як боротьба з космополітизмом. З часом конфлікт з інакомисленням загострюється, адже з'являється нове молоде покоління, яке називають "небитим". Додатковим подразником для влади стало повернення солдатів, які служили під час Другої світової війни 1941–1945 років і мали можливість побачити інше життя за межами рідної країни.

Боротьба проти космополітизму, насправді з іноземними впливами, мала місце в СРСР на протязі всього його існування. Цікаво, що в НДР було створено не лише одну компартію, а Соціалістичну Єдину Партію Німеччини (СЄПН) разом з кількома іншими політичними об'єднаннями. Це дало можливість мати декілька легальних шляхів для висловлення своїх поглядів, хоча й у певних рамках. У фашистській Німеччині існувало гасло: один народ, одна партія, один фюрер.

Російська Вікіпедія, наприклад, пише: ""Боротьба з космополітизмом" -- масова політична кампанія, що проводилася в СРСР у 1948 -- 1953 роках і була спрямована проти скептичних і прозахідних тенденцій серед радянської інтелігенції, які розглядалися як "антипатріотичні". Багато дослідників, які описують цю кампанію, вважають її антисемітською за характером. Кампанія супроводжувалася звинуваченнями радянських євреїв у "безродному космополітизмі" та ворожості до патріотичних почуттів радянських громадян, а також їхніми звільненнями з багатьох посад та арештами. Супроводжувалася також боротьбою за російські та радянські пріоритети в галузі науки й винаходів, критикою низки наукових напрямів, адміністративними заходами проти осіб, запідозрених у космополітизмі та "низькопоклонстві перед Заходом". У кампанії проти "космополітів" державна ідеологічна лінія та уявлення мас зімкнулися, утворивши єдиний емоційно-ідеологічний комплекс, який став основою для відродженого радянського антисемітизму".

Ця циклічність інтенсивності ідеологічної боротьби -- 1922, 1937, 1949 -- показує штучний характер "того, що захищається", що має руйнуватися, якщо його не утримувати, до того ж силовими методами. І тут річ навіть не в тому, що "чуже" критикується, а в тому, що "своє" не витримує критики. Відбувається "вирівнювання" думок і розумінь, інформаційний і віртуальний простори стають єдиними, але "правильними", що спрощує роботу держави.

Сьогодні в Росії вже і сталінські репресії припали до двору. Ось що сказав губернатор Вологодської області Філімонов: "Репресивна політика, яку проводив Йосип Сталін, слугувала на той момент засобом консолідації та утримання влади. Говорити про репресії [Сталіна] потрібно виважено, це був необхідний інструмент зміцнення влади на той момент". Тобто інформаційний та віртуальний простори стають одновимірними, коли в ньому превалює думка влади.

Влада отримує спокій, а втрат зазнає країна, наприклад, емігранти зробили внесок у чужу науку, а не свою. Ось таке зведення у статті Бориса Бурди на сайті "Хакслі медіа": "Висланий Пітірім Сорокін створив у США нову науку -- соціологію. Георгій Гамов після карколомної втечі став одним із творців американської атомної бомби. Ігор Сікорський підніс американській армії найкращі у світі вертольоти. Емігранти Михайло Струков, Олександр Картвелі й Олександр Прокоф'єв-Сіверський багато дали військовій авіації США, телебачення створив у тому ж таки США емігрант Володимир Зворикін, а трохи згодом емігрант Олександр Понятов вигадав відеозапис, емігрант Степан Тимошенко закладав у Стенфорді основи сучасних теормеху й опоромату, емігрант Володимир Іпатьєв створив високооктановий бензин для американських літаків, емігранти Сергій Рахманінов та Ігор Стравінський далеко просунули вперед американську музику... Не всі з них були в списках тих, кого висилали, але наскільки ця висилка прискорила їхній від'їзд або скасувала повернення -- прикиньте самі".

Світ еволюціонує поступово, але наслідки цих змін можуть затягуватися на тривалий час... Держава володіє ключовими інструментами — не просто словами, а жорсткими санкціями. Саме тому вона виступає як основний "голос", до якого повинні звертатися всі.

Ось як виник "монолог": влада мала право висловлюватися, тоді як інші були приречені на мовчання. "В серпні 1922 року ГПУ створює три списки: московський, петроградський та український — всього 195 осіб. Згодом 35 людей з цих списків викреслили — через погодження, клопотання та звичайні домовленості... Чи зробило це на краще для тих, хто залишився, важко сказати. Наприклад, філософ Густав Шпет зміг використати свої зв'язки і уникнути арешту, але в 1937 році його все ж розстріляли в Томську... Врешті, в списках залишилося 45 медиків, 41 педагог (серед яких професори), 30 економістів, агрономів та кооператорів, 22 письменники, 16 юристів, 12 інженерів, 9 політиків, 2 представники церкви та 34 студенти. Наприкінці серпня почалися арешти. Далі все залежало від удачі: деяким давали підписку і відпускали до виїзду, інших же кидали в переповнені камери, звідки періодично викликали частину ув'язнених з їхніми речами. Врешті-решт всіх випустили з наказом збиратися. Це було досить просто — майже всі гроші та інше майно потрібно було залишити. Дозволяли взяти лише двадцять доларів, але, оскільки за один долар можна було потрапити під розстріл за спекуляцію валютою, ніхто цим не скористався. Можна було взяти одне літнє і одне зимове пальто, один костюм і капелюх, два комплекти білизни, дві нічні та дві денні сорочки, по дві пари кальсонів, панчіх і взуття. Усе це мало вміститися в одну валізу. Такі от "скарби" доводилося везти в еміграцію, як кому пощастить!" — писав Борис Бурда.

Справді, Ленін не забирав людей до в'язниць, а лише висилав їх, тоді як Сталін почав практику репресій. Це означало, що настала нова етап у відносинах між громадянами та державою. Держава впровадила "армійську" модель, де всі підпорядковуються наказам з верхівки. Цей досвід виявився дуже привабливим для влади.

Висилка стала величезним наслідком зміни політичної системи в країні. Напевно, це був найменш поганий варіант, адже в іншому випадку всіх їх могли б відправити в табори... Саме так виник одновимірний потік комунікації, в якому всі висловлюють не те, що дійсно важливо, а лише те, що дозволено. Так само діє і сучасна держава, зокрема Росія. Вона формує своє уявлення про світ для своїх громадян і для міжнародної спільноти, яке часто не збігається з дійсністю. Існує навіть спеціальний перелік пропагандистів, відомий як рупори Кремля.

Існування людини завжди пов'язане з певною системою. Проте, як показує практика, одна система може, зберігаючи свої основні риси, визначати, що є істинним, а що — хибним, виходячи на рівень метаінструменту. Той, хто вміє адаптувати систему під свої потреби, отримує перевагу над тими, хто не здатний працювати в рамках системного підходу. Усі оцінки та реакції починають узгоджуватися один з одним.

Цікаво, що сьогоднішній Захід виявив проблему, пов'язану з однорідністю в алгоритмічній культурі сучасного суспільства. Алгоритми сприяють тому, що ми постійно стикаємося з однаковими образами та звуками, що призводить до певної гомогенізації культурних проявів.

Кайл Чайка, автор даних досліджень, зазначає: "Існують алгоритми, які аналізують вашу активність, враховуючи інформацію з усіх користувачів на цих платформах, і намагаються прогнозувати, що може зацікавити кожного з них. Тому замість того, щоб отримувати чітко структуровану стрічку, ви отримуєте контент, який постійно намагається вгадати, на що ви готові натиснути, що хочете прочитати, переглянути чи прослухати".

Виходить, що з усього різноманіття ви бачитимете тільки те, що вам покажуть, хоча й відштовхуючись від ваших минулих інтересів. І це буде вже не незалежний потік, а керований ззовні, а не прямо вами. Цей простір зовні вільний, але він пов'язаний інтересами споживача, якого не пускають на вільні хліби...

Одночасно згадаємо, що будь-які культурні й навіть наукові злети пов'язані з дозволеним багатовимірним простором. Коли він підпадає під контроль політиків, виникає панівна лінія, підпорядкована ідеологічним міркуванням. Творчість любить свободу, а не обмеження. Політики, навпаки, люблять обмеження, оскільки вони полегшують їм роботу.

Жорстка модель СРСР насилу давала будь-які злети, маючи багато вузьких місць, які гальмували творчий початок. З цієї причини, ймовірно, радянська атомна бомба була більше результатом розвідки, ніж науковим. У першому її варіанті взагалі забороняли відступати хоч на йоту від американських креслень. Та ще й німецьких учених теж привезли після війни з сім'ями, поселили в санаторії на березі Чорного моря, створивши всі умови для роботи над ядерною зброєю. І навіть такий факт. Спецслужби заарештували Ландау за антисталінську листівку, але на прохання Курчатова до Берії відпустили... Нагадаємо, що Берія курував атомний проєкт.

Одновимірність, що заміщує багатовимірність у таких сферах, як наука, політика та релігія, свідчить про "застій". Наразі в Росії, через переважання цензури, спостерігається зростаючий інтерес до самвидаву: "Росіяни почали активніше ознайомлюватися з матеріалами на платформах самвидаву. За минулий рік кількість користувачів таких сервісів збільшилася на 37%, а час, витрачений на ці ресурси, зріс на 24%", - повідомляють аналітики Yota, аналізуючи анонімні дані абонентів за період січень-березень 2025 року, як зазначено на веб-сайті "Регнум".

Ця реакція на державне цензурування була цілком зрозумілою. Проте деякі сфери залишилися поза його впливом — зокрема фізика ядерної енергії. "Атомна бомба" стала своєрідним рятівним колом для фізиків у часи, коли їхні колеги зазнавали переслідувань. У 1949 році в СРСР пройшли перші тестування цієї руйнівної зброї, що зробило країну другою у світі, яка її здобула. Вчені, залучені до створення атомної бомби, отримали певну форму захисту від репресій. Костянтин Томілін зазначав: "Якби кампанія проти 'безрідних космополітів' і 'антипатріотичних угруповань фізиків' дійсно почалася, це призвело б до лавинообразного розширення переслідувань у середовищі фізиків, подібно до того, як це сталося з критиками. Наслідки для фізики та самих фізиків були б трагічними. Ясно, що у влади була значно більша мотивація здобути атомну зброю, ніж реалізовувати якісь ідеологічні кампанії".

Томілін формулює ще більш глибокі висновки: "Наприкінці 1930-х років боротьба з так званими ворогами народу завдала непоправної шкоди вітчизняній науці. Ця кампанія, ініційована більшовиками у 1917 році проти інших політичних партій, згодом перетворилася на внутрішньопартійну чистку під керівництвом Сталіна в середині 1930-х. Внаслідок цього були знищені численні видатні вітчизняні фізики, яких визнали ворогами народу, серед них М.П. Бронштейн, Л.В. Шубніков, член-кореспондент АН СРСР Я.М.Н. Шпільрейн, В.Р. Бурсіан, Вс.К. Фредерікс, а також член-кореспондент АН СРСР В.С. Ігнатовський, якого розстріляли в блокадному Ленінграді, С.П. Шубін, О.О. Вітт та інші. Лише завдяки випадковості вдалося звільнити з в'язниць таких членів-кореспондентів АН СРСР, як В.А. Фок, Ю.А. Крутков, П.І. Лукирський, І.В. Обреімов, а також професорів Л.Д. Ландау та Ю.Б. Румера. Д.Д. Іваненко провів кілька років у засланні. Багато науковців зазнали репресій разом із близькими, як, наприклад, професор МДУ М.А. Капцов, чиї два брати стали жертвами розстрілів у справі Промпартії. Репресіям піддалися також численні іноземні вчені-емігранти: серед них німецький фізико-хімік Г. Гельман, який був розстріляний, та фізик Ф.Г. Хоутерманс, що працював у Харкові і був виданий гестапо. Як результат, Ленінград, Харків і Пулково, які колись були науковими центрами європейського рівня, перетворилися на другорядні наукові заклади навіть у межах СРСР."

СРСР виступав як країна, де пропаганда стала основою всього. Це пояснюється наявністю державної монополії на медіа, що дозволяло створювати позитивний імідж для себе та негативний для супротивників. Така система функціонувала як своєрідна масова освіта, що постійно оновлюється. Люди швидко засвоювали ці уроки, адже за невдачу їх могли чекати суворі наслідки, включаючи відправлення до трудових таборів.

Ще раз варто згадати про тих, кого було вигнано. Насправді, мова йде про "зірок" – тих, ким нині пишаються: "До Європи виїжджали й композитори. У списку осіб, яких не приймали, виявилися С. Рахманінов, І. Стравінський та С. Прокоф'єв. Під удар потрапили також співаки, зокрема Ф. Шаляпін та Н. Плевицька, а також артисти балету, піаністи й скрипалі. Серед митців, які не змогли залишитися в СРСР і зробили вагомий внесок у світове мистецтво, були В. Кандинський, К. Коровін, М. Реріх, З. Серебрякова та інші. Літературний список поповнили О. Купрін, І. Бунін, О. Толстой, Є. Замятін, К. Бальмонт, В. Набоков, В. Ходасевич і М. Цвєтаєва".

Внаслідок цього було здійснено певну "очистку" ментального середовища. Проте, варто зазначити, що це врятувало їхні життя... У 1937 році вже почали відправляти в табори...

Знову звертаємо увагу на значущість різноманітності в порівнянні з одноманітністю. Таке середовище стимулює появу нових ідей та свіжих думок. Чим більше прогресуємо, тим більше ми потребуємо цієї різноманітності. У СРСР спостерігалися декілька важливих переходів від більш жорстких до м'якших етапів, таких як хрущовська відлига та горбачовська перебудова. Саме вони, як безпосередньо, так і опосередковано, сприяли виникненню нової літератури та мистецтва. Закриті суспільства не можуть досягти цього. Вони ізолюються від політичних нововведень, і це негативно впливає на всі інші аспекти людського життя.

Зрештою сила людини перемагає силу держави. Але для цього потрібен час. І понад те -- зміна поколінь. Ось ще одна думка: "Якщо ви запитаєте мене, який головний урок я витягнув із горбачовського часу, відповім так. Якою б міцною не виглядала держава, якою б нам не здавалося, що від неї не убуде, якщо в ній трохи поколупатися, насправді вона тендітна, і її виживання залежить від кожного з нас".

Закриті системи не мають шансів проти відкритих. Чим більше уряди намагаються контролювати думки людей у прагненні захистити себе від політичних криз, тим більше страждають не лише політика, але й наукова сфера, література та мистецтво. Коли влада прагне лише отримати схвалення і уникає критичних голосів, країна стає вразливішою...