"В Ізраїлі я відчувала себе в безпеці більше, ніж в Україні": лідерка збірної поділилася своїми думками про те, як в Італії сприймають нашу війну, а також чому подорож до Туреччини є справжньою лотереєю.

Форвард української збірної з баскетболу Тетяна Юркевічус, яка внесла вагомий внесок у перемогу команди в першому раунді кваліфікації на Євробаскет-2027, поділилася своїми враженнями про життя в Ізраїлі та виступи за клуб "Хапоель" з Беер-Шева. Вона також порівняла місцеву систему безпеки з українською. Крім того, Тетяна зізналася, чому вирішила більше не грати в інших європейських країнах і висловила бажання повернутися на батьківщину.

У бесіді з OBOZ.UA Тетяна підкреслила відмінності в ставленні до нашої війни в Ізраїлі та Італії, де вона виступала раніше, а також розповіла про середні зарплати спортсменок за кордоном.

GGBET виступає головним спонсором Федерації баскетболу України та жіночої національної команди. Кожен матч нашої збірної стає справжнім святом, яке об'єднує мільйони шанувальників по всій країні. Букмекерський бренд GGBET розроблений для тих, хто прагне відчути справжні емоції та насолодитися незабутнім ігровим досвідом. Підтримуйте Україну разом із GGBET!

Тетяно, ви зараз перебуваєте в Ізраїлі, де триває конфлікт. Як ви опинилися в цій ситуації?

Щороку я отримувала пропозиції з цього місця. І ще до того, як у жовтні 2023 року знову почалась війна, я мала практично готовий контракт — залишалось лише поставити підпис. Це сталося саме в 2023 році. Я прокинулась одного ранку, зателефонувала своєму агенту і повідомила, що не поїду. Він запитав, чому так, а я відповіла, що не знаю, просто відчула, що це не мій шлях.

Агент миттєво відреагував: "Таню, ти що? Ми вже поговорили з усіма тренерами, контракт готовий, вони все підписали. Чому ти так відмовляєшся? Все ж чудово, тобі це підходить, і їм також". Але я відчувала, що це не моє. І все. Врешті-решт, я відмовилася, підписавши контракт в Італії, який виявився менш вигідним фінансово, проте я відчула себе там набагато комфортніше і в безпеці.

У наступному році в Ізраїлі конфлікт тривав, але його найбільш напружена стадія вщухла. Мене знову запитують, чи планую поїздку, але я знову відмовляюся, адже все ще відчуваю страх та переживання. Минулого року я просто завершила сезон, який склався для мене вдало, і повідомила своєму агенту, що не хочу кудись поспішати. Я прагну дочекатися найкращої пропозиції та підписатися на те, що дійсно мені до вподоби.

Ми підписали угоду ще в серпні, хоча більшість зазвичай прагне зробити це в квітні або травні, щоб влітку спокійно підготуватися та знати, що чекає попереду. Я ж, навпаки, казала Марко, що буду чекати до самого кінця, адже була впевнена, що отримаю щось особливе. І справді, 8 серпня я спілкувалася з однією командою з Ізраїлю, яка хотіла укласти зі мною контракт. Але оскільки я хотіла взяти з собою свою собаку — вона для мене як опора, — нам не вдалося досягти згоди.

А коли вони схаменулися, мовляв, давайте-давайте, ми знайдемо окремі апартаменти, все зробимо, я вже вела переговори з іншою командою - "Хапоель" з Беер-Шева. І мені сподобалося їхнє бажання працювати зі мною. Мене все влаштовувало, було навіть краще у якихось аспектах, і я просто відчула, що це моє. І я летіла туди взагалі без страху. За увесь час, що я там знаходилась, - з 2 вересня 2025-го по 3 березня 2026-го, за три дні до мого відльоту у збірну жодної сирени, взагалі нічого не було.

А вони мене дуже сильно готували до можливих обстрілів, розповідали всі правила безпеки, була спеціальна програма, яка показує, де, що і коли треба бути обережним. Тобто, вони мене стільки готували... І коли за всі ці місяці нічого не сталося, я питала: то де ж воно? Ви мене, мабуть, обманюєте (посміхається). А вони кажуть: "Це якийсь нонсенс, що за пів року нічого не було".

Лише за три дні до завершення мого сезону, я вже придбала квиток до Варшави, коли у них активізувались події з Іраном. Не можу сказати, що відчула страх. Звичайно, спочатку відчуття невизначеності брало верх, але дуже швидко я взяла себе в руки. До того ж, ми усвідомлюємо, що в Україні щодня стикаємося з тривожними ситуаціями.

Але в Ізраїлі я відчула більшу безпеку. Кожна квартира має спеціально відведену кімнату, яка повністю виготовлена з металу. Якщо ракета не влучить безпосередньо в цю кімнату, то навіть у разі її потрапляння в квартиру, вам нічого не загрожує. Це стало нормою для людей, які вже протягом 25 чи 30 років живуть у таких умовах, і будівництво житла враховує ці фактори. Крім того, Ізраїль має систему "Залізний купол", що також підвищує відчуття захищеності. Проте, звичайно, у такій ситуації повної безпеки не існує, адже ніхто не може передбачити, що може статися в наступну мить.

Проте, наприклад, деякі дівчата ділилися зі мною історією про те, як бачили дім, куди влучила балістична ракета. Усього будинку нічого не сталося, а руйнування спостерігалися лише в одній з квартир. Якби така ракета влучила в нашому районі, напевно, під'їзд би обвалився або й увесь будинок. Адже, коли зводилися наші житлові комплекси, ніхто навіть не уявляв, що це може статися.

А вірогідність того, що ракета влучить саме в цю кімнату, "мамат", ну.... А від дрона взагалі нічого не буде. Так, буде хвиля, але цю кімнату не зруйнує.

З таким сусідом Україні також необхідні ці технології.

Цілком згодна! Я справді мрію про те, щоб нові житлові комплекси в Україні мали принаймні підземні паркінги, які були б адаптовані до наших умов. Ось чому я вирішила поїхати в Ізраїль — це було для мене досить просте рішення. І, якщо чесно, мені там дуже сподобалося. Люди надзвичайно доброзичливі. Вони живуть тут і тепер, з усім, що відбувається навколо. Вони усвідомлюють, що їхня країна у війні, але все ж таки продовжують жити своїм життям.

Вони працюють, ходять собі на пляж й по ресторанам кожен вечір. Тобто, вони хочуть жити зараз, а не чекати, коли це все закінчиться, бо знають, що це не закінчиться. А в Україні після повномасштабного вторгнення ми дуже довгий час жили на паузі. Ми чекали, що ось ще трошки - і все. А вже минуло чотири роки, і за цей час народжувались діти, з'явилося покоління.

Отже, неможливо просто зупинити своє життя. А що, якщо це, не дай Боже, триватиме десятиліття? Потрібно бути готовим до всього. В Ізраїлі, коли розпочалася війна, перша тривога пролунала о шостій ранку. Ця тривога служила сигналом, що може статися небезпека, і всім слід бути поруч із укриттями. Коли звучить тривога, у тебе є лише хвилина, щоб знайти притулок, адже за хвилину почнуться вибухи.

У мене була сусідка, яка вже три роки живе в Ізраїлі і знає, як влаштоване життя тут. Після ранкової тривоги о шостій я запитала її, чи може це затягнутися. Вона відповіла, що ми можемо залишатися вдома цілий день. Я ж сказала, що мені потрібно вигуляти собаку. Вона заспокоїла мене: "Іди, не переживай, у тебе ще є час".

Я виходжу на вулицю і помічаю, що хтось займається баскетболом. О шостій ранку! Хтось активно бігає. Я вражений. У мене зовсім інше сприйняття цього. Коли я повертаюся додому, ділюся своїми думками з Алісою, кажучи, що не можу зрозуміти, як це можливо. Вона відповідає, що це цілком нормально. Люди живуть своїм життям. Ніхто не відчуває страху.

У нас також вже ніхто не відчуває страху.

Однак, коли війна розпочалася, перші три місяці, ймовірно, ніхто не усвідомлював, що відбувається, які дії потрібно вжити і куди йти. Натомість в Ізраїлі люди очікували на це. Вони були готові. Хоча думали, що, можливо, все розпочнеться після Рамадану, оскільки це священний період для мусульман, проте готовність була на висоті.

На даний момент у них ситуація зовсім не найкраща. У баскетболі все зупинилося. По-перше, через участь у національних збірних у нас вже була запланована перерва до 23 березня. Проте місцева федерація обговорювала з клубами можливість відновлення чемпіонату з 30 березня, якщо це буде безпечно. Я просто не можу сказати, скільки гравців приєднається до різних команд, оскільки багато з них виїхали за кордон.

Скільки ізраїльтянок працює у вашій команді?

Вісім. Проте вони прагнуть, щоб команда була більш конкурентоспроможною. Це найважливіший період сезону - плей-оф, боротьба за титул. Але я не впевнений, хто приїде. Можливо, з'являться нові гравці, готові до змагань. Я також отримував пропозиції перейти в іншу команду. Але я буду оцінювати ситуацію, адже не відчуваю страху щодо переходу. Проте, якщо там буде небезпечно, у мене немає наміру їхати. Просто тому, що це не варте ризику, скажімо так.

Звісно, хочеться поборотися за чемпіонство, тому що команда, яка мені також пропонувала контракт - Ашдод, буде грати за титул. Я говорила з тренеркою, і поки що ми чекаємо, як будуть розвиватися, події, а далі вже буде видно.

- А куди ви їдете після збірної?

Додому. Це місто Бар у Вінницькій області. Саме там я буду чекати. Але не планую підписуватися на якісь довгострокові зобов'язання.

Перед "Хапоелем" ви грали в Італії. Як ви можете порівняти ставлення до нас і нашої війни в Італії та в Ізраїлі?

Чесно кажучи, в Італії люди, здається, не зовсім усвідомлюють ситуацію. Вони можуть запитати, чи триває ще війна, чи вже закінчилася, і подібні речі. Це характерно для багатьох країн. Раніше все, що відбувалося в Україні, постійно транслювалося по телевізору, але тепер це вже не так. Для мене це стало дещо несподіваним. Коли я спостерігаю за виступами в італійському парламенті, де прем'єр-міністерка Джорджа Мелоні активно відстоює наші інтереси і критикує інших європейців, я відчуваю велику повагу. Мені приємно, що вона так віддана нашій справі. Але звичайні люди, здається, більше зосереджені на своїх власних справах і не проявляють особливого інтересу до того, що відбувається в Україні.

В Ізраїлі люди більше обізнані про війну в Україні, тому що там живе дуже багато українців і дуже багато росіян, які виїхали з РФ з політичних міркувань. Але в Ізраїль не так легко потрапити. Вони зараз дуже багато людей депортують. Дуже! І українців теж. Я не знаю, чому так відбувається, але за цей рік я дуже здивувалася тим, що вони так чистять населення.

Наприклад, моя близька подруга планувала відвідати Ізраїль. Вона мала електронну візу та зворотний квиток, але, незважаючи на це, її не пропустили в країну. Виник варіант залучити адвоката, але його послуги коштували 5000 доларів – лише за те, щоб він приїхав до аеропорту та спробував вирішити ситуацію. Це величезна сума, особливо враховуючи, що подруга приїхала лише на два дні. В результаті їй довелося залишитися в транзитній зоні, а згодом її депортували.

І я читала дуже багато схожих історій. Наприклад, чоловік, українець, живе в Ізраїлі 5-6 років, працює, сплачує податки. І якось йому просто прийшов лист, що за місяць чи два він повинен поїхати з Ізраїлю назавжди. І нічого зробити не можна, бо там все дуже серйозно.

Коли ти прибуваєш в аеропорт, твоїм очам відкривається картина: група людей, які намагаються зрозуміти, чи їх пропустять. Швидше за все, відповідь буде негативною. Проте країна невелика, а рівень життя в ній досить високий. Вартість життя тут також висока, і місцеві жителі сплачують значні податки — близько 32%. Крім того, вони завжди уважно ставляться до тих, хто прагне потрапити на їхню територію.

Де б ти ще хотів пограти?

Мені б дуже хотілося повернутися до Ізраїлю. Там я відчуваю себе чудово і комфортно, зокрема в контексті баскетболу. Багато людей вже знають про мене, і це створює відчуття впевненості. Я вже змогла реалізувати себе та знайти своє місце в цій країні. Якщо, звісно, ситуація дозволить, я планую грати там у наступному сезоні.

Європу вже не хочу. Вже все. Навіть, якщо брати топові чемпіонати - Іспанія, Італія... навіть Туреччина - не факт, що ти взагалі отримуєш ті гроші, на які підписуєшся. Туреччина - це взагалі така лотерея.

- Нічого собі! Але та сама Аліна Ягупова відіграла у Туречині стільки сезонів, вже як своя.

- Аліна - так... Але, окрім "Фенербахче" у них там є багато інших команд. А от такі клуби, як зараз "Галатасарай", "Бешикташ", у них теж дуже багато нюансів. Це все дуже ризиковано. Просто на удачу. Моя знайома відіграла в Туреччині рік і отримала лише дві зарплати. Вони їй й досі нічого не виплатили. І команда була дуже хороша.

А Італія і Іспанія взагалі не хочуть платити кошти. Вони хочуть підписати баскетболіста максимально дешево, бо знають, що у них грати престижно. І за рахунок цього вони набирають гравців. Тобто, якщо ти хочеш надалі десь гарно підписатися, тобі треба мати один з цих клубів у себе у кар'єрному листі і мати гарну статистику.

Поки ти ще молодий, це виглядає досить прийнятно. Але коли досягаєш 31 року, починаєш замислюватися: "Час подбати про своє фінансове становище". Щороку мені надходять пропозиції з Іспанії, але зарплата там така кумедна...

- А які зараз в середньому зарплати в європейському баскетболі? Чи від і до.

Я впевнена, що наші дівчата можуть заробити і 1000 євро. У Європі пропозиція на рівні 4000 євро – це вже чудовий контракт, який варто приймати. Але це не найпрестижніші клуби, а скоріше середній рівень. У моєму віці починаєш більше думати про своє майбутнє. Розумієш, що після завершення кар'єри доведеться шукати нову роботу, тому важливо інвестувати в додаткове навчання.

Необхідно знайти собі житло, адже в Україні навіть з середньою зарплатою важко накопичити на придбання власного помешкання.

- Але ви плануєте повернутися в Україну?

Звичайно. Коли мене запитують про мій найуспішніший сезон, я завжди згадую про свій час в Україні, у "Прометеї". Це був справді найкращий рік у моєму житті. Там я відчував таку домашню атмосферу, що мрію про повернення до гри в Україні. Сподіваюся, що наші дівчата знову приєднаються до нас, і ми зможемо грати в безпечних та цікавих умовах.

Я дуже хочу, щоб ми нарешті збірною грали вдома. Це моя мрія. Не знаю, чи я цього дочекаюсь у якості гравця, але я дуже сподіваюсь.

Ну що ж, ви, напевно, пам'ятаєте, як у Києві ми здобули перемогу над Францією.

Ось так я згадую про баскетбол: ці моменти залишилися в моїй пам’яті як найяскравіші. 2021 рік і ця гра стали для мене справжнім джерелом натхнення.

УЧАСТЬ У ГЕМБЛІНГУ МОЖЕ ПРИЗВОДИТИ ДО ІГРОВОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ. СЛІДКУЙТЕ ЗА ПРАВИЛАМИ (ПРИНЦИПАМИ) ВІДПОВІДАЛЬНОГО ГРАННЯ.

GGBET функціонує на підставі ліцензій, виданих 23 серпня 2023 року, згідно з постановами КРАІЛ №128 та №129 від 8 серпня 2023 року.