Вадим Пристайко: Ім'я президента України не має великого значення, адже росіяни ворожі до всіх нас.

В інтерв'ю для РБК-Україна екс-міністр закордонних справ України та колишній посол України у Великій Британії Вадим Пристайко розкрив деталі щодо завдань Валерія Залужного на позиції посла України в Великій Британії, а також обговорив єдину зустріч між Володимиром Зеленським і Володимиром Путіним.

Основні моменти з інтерв'ю:

Вадим Пристайко обіймав посаду міністра закордонних справ в уряді Олексія Гончарука. Він брав участь у першій зустрічі між Володимиром Зеленським та Дональдом Трампом, а також на єдиній зустрічі між Зеленським і Путіним.

В інтерв'ю для РБК-Україна Пристайко поділився своїми думками щодо можливих образ Трампа на Україну, зокрема у зв'язку з імпічментом, який він міг би зазнати після телефонної розмови з Зеленським у 2019 році. Він також обговорив, які цілі ставив перед Зеленським Путін та що має стати основою для майбутніх угод між Україною та Росією. Крім того, Пристайко висвітлив ключові виклики, які постали перед Валерієм Залужним під час його перебування у Великій Британії, а також пояснив, чому колишньому головнокомандувачу значно складніше виконувати обов'язки посла, ніж це було у його власному випадку.

Перегляньте повне інтерв'ю на YouTube-каналі РБК-Україна. Основні моменти розмови ви знайдете далі в тексті.

Вадим Пристайко займав пост посла України у Великій Британії в період з 2020 до 2023 року. Він згадує, що в рік, що передував масштабному вторгненню, британці неодноразово підкреслювали, що велика війна неминуча. Офіційний Лондон відкрито обговорював загрозу з боку Росії, на відміну від Франції та Німеччини, які були зайняті мирними переговорами в рамках Мінського та Нормандського форматів.

"Мене кожен раз запитували: "Невже ви не розумієте, що війна от-от буде? Ми дивимося, що каже ваше керівництво, ваше телебачення, ваші газети, і у нас відчуття, що ви просто не усвідомлюєте, яка небезпека над вами зависла". Вони розуміли, що Україна вимушена тримати добру міну при поганій грі і розповідати, що ну, слухайте, ми ж не можемо сказати, що завтра буде війна, інакше інвестицій не буде. На що британські колеги мені відповідали, що інвестиції надсилаються не тому, що хтось дивиться українське телебачення. Інвестиції надходять з Заходу, і вони дивляться першу чергу західне телебачення, яке вже рік торочить, що війна неминуча. І саме тому інвестицій не буде, незалежно від того, що каже ваше керівництво. Чи воно хоче позитивно грати, чи воно біжить будувати окопи".

З моменту початку масштабного вторгнення Росії, британці активно підкреслювали важливість надання військової підтримки Україні.

Навіть якщо б у них виникли наміри співпрацювати з якимось наступним проросійським урядом, будьте певні, що вони б це ретельно обмірковували в таємних кімнатах. Проте відкрито вони заявляли зовсім інше. Це було справжнє об'єднання суспільства, уряду і навіть монархії, яка вже століттями не втручається у світську політику. Виник один чіткий сигнал: Україна повинна перемогти, Росія — зазнати поразки. Все було так просто. Хоча й обговорювали можливість падіння Києва, загалом розмова велася про інше. Я пригадую зустріч з депутатами та лордами, у їхніх очах читалося: це хороші люди, але, очевидно, їхній час добігає кінця.

За два тижні до повномасштабного вторгнення Вадим Пристайко прилетів до Києва разом із тодішнім прем'єром Борисом Джонсоном.

"Одним із результатів стало постачання зброї, яка надійшла буквально за декілька днів (до повномасштабного вторгнення, - ред.). В Бориспіль прилетіли літаки. Якби вони не прилетіли, важко уявити, як би ми змогли вистояти перші дні, коли оці колони танками просто насувались на Київ".

Це був перший візит прем'єр-міністра Великої Британії до України з 1996 року.

"Чесно можна визнати, де знаходилась Україна у переліку пріоритетів Великої Британії. З приходом Бориса Джонсона відбулися радикальні зміни, зокрема, напевно, тому що він був міністром закордонних справ до цього і пару разів був в Києві. Він вже знав Київ, він розумів, чому Україна важлива, і коли він став прем'єр-міністром, наші проблеми лягли на підготовлене тло. Вони (британці, - ред.) довгий час не вірили в нас, вони не бачили перспективи побудови цього проекту, а проект в їх очах виглядає наступним чином: пострадянська, слов'янська, православна держава, посткомуністична, яка претендує на те, щоб стати демократичною, членом НАТО і ЄС, і це сприймалось з певною предосторогою. Вони бачили, яким тернистим був наш шлях: корупційні скандали, політичні негаразди. І щоб переконати їх, що ми не просто варті уваги, а станемо такими, як і всі інші, нашій державі знадобилось багато-багато років. Але найголовніше, це безумовна мужність, якою український народ вирішив протистояти (Росії, - ред.). Це справило грандіозне враження".

Вадим Пристайко пропрацював у Великій Британії три роки, хоча зазвичай каденція посла триває п'ять. Потім впродовж року ця посада була вільною, аж поки послом у Лондоні не призначили колишнього головкома Валерія Залужного.

Яким чином цей процес відбувається у нормальних умовах? Коли термін повноважень посла добігає кінця, підготовка документів для нового представника починається заздалегідь, щоб зменшити час, протягом якого країна залишається без високого чиновника, здатного зустрічатися з міністрами та депутатами. На жаль, між моїм призначенням і Валерієм Залуженим пройшов приблизно рік. Це означає, що під час війни наша країна на протязі року була без посла у Великій Британії, що є надзвичайно тривалим періодом. Наприклад, я змінив свою колегу в Лондоні в той самий день: вона вилетіла вранці, а я прибув увечері, і вже на наступний день ми почали спільну роботу, адже обсяги роботи в Лондоні величезні. Рік без посла – це абсолютно неприйнятно. Згідно з Конституцією, міністр закордонних справ формулює пропозиції, а остаточне рішення приймає президент, тобто посол є представником глави держави, в нашому випадку – президента. Існує безліч версій, чому так сталося, але немає сенсу витрачати час на здогадки, адже це вже сталося давно. Найчастіше це пов'язують з моїм інтерв'ю для Sky News.

Мова про інтерв'ю, яке Вадим Пристайко дав після саміту НАТО у Вільнюсі у липні 2023 року. Тоді міністр оборони Великої Британії Бен Воллес заявив, що Україні варто висловлювати більше вдячності за надану допомогу, на що Зеленський відповів: "Можемо зранку прокидатися і дякувати міністру особисто". Коментуючи ці слова Зеленського, Пристайко назвав їх "нездоровим сарказмом" і висловив думку, що Україна не має показувати Росії, що між нами і партнерами є якісь непорозуміння.

Валерій Залужний, як керівник української дипломатичної місії, тепер має всі можливості для того, щоб Україна залишалась на порядку денному Великої Британії. Його роль суттєво відрізняється від моєї, адже він має унікальний досвід, який дозволяє глибше усвідомити сутність сучасних військових конфліктів, зокрема, війни з Росією. Імідж генерала, який протягом трьох років захищав країну і очолював оборонні зусилля, є важливим активом, який варто використати для отримання підтримки Україні.

Валерій Залужний має високий авторитет серед британських військових, і саме від їхньої підтримки залежить, яку допомогу отримає Україна, зазначає Пристайко. Проте, в нинішніх умовах Залужному значно складніше виконувати свої обов'язки, ніж у перші місяці війни. У 2022 році багато людей діяли під впливом емоцій, і підтримка України була дуже активною з боку всіх — від простих громадян Великобританії до великих компаній, таких як "Ролс Ройс", а також представників королівської родини.

"Керівник "Королівської пошти" телефонує і каже: "Скільки тобі машин треба, щоб перевезти гуманітарну допомогу в Україну? Тобі 30 машин з постійною ротацією в Україну вистачить?" Я кажу: "Дякую, на цьому нормально". Були випадки, коли Deutsche Bahn, німецька залізниця в Лондоні, пропонувала перевезти генератори - просто поїзд дали, літаки давали. На якомусь етапі мер Лондона звернувся до мене з проханням зустрітися, тому що по всьому Лондону розрослася така кількість пунктів збору допомоги для України, що це почалося вириватись з-під будь-якого контролю. Він видав здоровенний цех, де ми почали збирати цю допомогу, тому що люди приносили все: починаючи від ліків, банок з горошком, закінчуючи комп'ютерами, велосипедами. Це було таке підняття, така допомога Україні, що зараз мені шкода, що нинішнє покоління послів, включно із Залужним, вже не може розраховувати на оці емоційні заряди".

У кабінеті Олексія Гончарука Вадим Пристайко обіймав посаду міністра закордонних справ. Він був супутником Володимира Зеленського під час його першої зустрічі з тодішнім президентом США Дональдом Трампом восени 2019 року.

У той період Трамп сприймався як абсолютно унікальний президент, якого не було раніше - він був поза межами традиційної політичної системи. Однак, після кількох років перебування при владі, його почали сприймати як представника старої школи. І ось на сцену виходить новий президент Зеленський, який також символізує антисистемний рух, що вже зруйнував багато усталених структур у США, а тепер діє і в Україні. Існував щирий інтерес до особистості Зеленського: хто він, до чого може призвести його президентство, хто його оточує і як таке взагалі стало можливим. Проте, варто зазначити, що і він, і його команда прийшли на хвилі популізму та прагнення до змін, які були характерні для попередніх часів.

Ця поїздка до Сполучених Штатів відбулася вже після скандально відомої телефонної бесіди між Трампом і Зеленським, під час якої американський лідер нібито намагався переконати українського колегу розпочати розслідування проти Джо Байдена та його сина Гантера, який колись працював в українській енергетичній компанії, звинувачуючи їх у корупційних діях.

Таким чином, Трамп, здавалося, прагнув усунути Джо Байдена – свого головного суперника на президентських виборах 2020 року. Для того, щоб прискорити виконання вимог Трампа з боку Зеленського, всього через півтори години після їхньої телефонної розмови, адміністрація США призупинила фінансову допомогу Україні на суму 400 мільйонів доларів. Це рішення викликало великий міжнародний резонанс і стало причиною для можливого імпічменту Трампа. Вадим Пристайко зазначає, що навряд чи республіканець міг забути про цей інцидент навіть через п'ять років.

Є побоювання, що Трамп не зможе стерти з пам'яті факти двох спроб імпічменту проти нього. Такого в історії США ще не траплялося. Він став першим, і це, безумовно, пов'язано з ситуацією в Україні. Такі моменти не забуваються легко. Чи несемо ми за це відповідальність – питання непросте. Власне, демократична частина політичної системи прагнула підзвітності від свого республіканського президента, вважаючи, що він намагався чинити тиск на іноземний уряд. Отже, ми виявилися жертвами внутрішньополітичного конфлікту. Якби ми діяли обережніше, можливо, змогли б уникнути цієї ситуації. Наприклад, нам зовсім не були потрібні зв'язки з Джуліані (адвокатом Трампа) як з неофіційним представником президента.

Щодо обіцянок Трампа швидко закінчити війну, Вадим Пристайко вважає, що новообраний президент США не має якось чіткого плану, як це зробити. Але різні члени його команди презендують йому своє бачення завершення російсько-української війни.

Існує безліч ідей, які намагаються втілити в життя, і кожен, тримаючи свій проект, біжить до головного керівника, заявляючи: "Ось, подивись, у мене є концепція, я готовий її реалізувати". Деякі з тих, хто висловлював свої пропозиції, вже навіть покинули команду. І, зрозуміло, їхні задуми навряд чи будуть здійснені. Ми шкодуємо, що, наприклад, не вдалося реалізувати план Пампео, який передбачав наше приєднання до НАТО та підтримку. Сподіваємось, що й план, який нас зараз лякає, також зазнає позитивних змін.

Проте, за словами Пристайка, не слід очікувати від адміністрації Трампа кардинальних змін. Сполучені Штати вважають себе відповідальними за глобальні питання, а не лише за ситуацію в Україні. Тому для них перетворення певних "червоних ліній" на реальність є неприйнятним. Їх пріоритет полягає у запобіганні ядерному конфлікту, навіть якщо це вимагатиме жертвувати інтересами України.

"Виживання всього людства є настільки важливою задачею, що напевно нам доведеться пояснити Україні, що ніхто не буде доводити до Армагеддону. Найбільша проблема в тому, що Путін теж це усвідомлює, і грає на цих почуттях, не маючи собі в голові такої самої відповідальності, яка є у Сполучених Штатах. Що відрізняє путінську Росію від Радянського Союзу? Там теж вистачало людей з гарячою кров'ю і ідіотськими ідеями. Але, як один із стовпів світу, вони поділяли якусь умовну відповідальність за всю цивілізацію, за всю планету. Путін зараз навмисно грає на страхах Сполучених Штатах, демонструючи, що це немовби не його планета. Пам'ятайте його слова, що для чого нам тоді Земля, якщо на ній не буде Росії. Ну, вибач, тобі не треба, а нам Земля все ще потрібна".

З іншого боку, Пристайко зауважує, що обережність Заходу, очолюваного США, навпаки сприяє поширенню ядерної зброї по світу. Кремль, наприклад, активно ділиться своїми технологіями з Іраном і Північною Кореєю. Ніхто вже не готовий добровільно відмовитися від ядерних боєголовок, оскільки всі бачили, як США "захистили" Україну, яка, в свою чергу, віддала свою зброю в обмін на гарантовану безпеку.

Вадим Пристайко також був супутником Володимира Зеленського під час його єдиного візиту до Парижа для зустрічі з Путіним. Проте Пристайко не готовий розкривати деталі цих переговорів, зазначаючи, що наразі не настає відповідний час для цього.

Можу зазначити, що це була спроба налагодити діалог. Президент Зеленський щиро сподівався, що зможе переконати президента Путіна в тому, що з нами можливо вести переговори. Як людина, яка не мала досвіду в політиці, особливо в питаннях безпеки, він не усвідомлював, що справа не в особистостях. Незалежно від того, хто очолює українську державу — чи це Янукович, Ющенко, Зеленський чи Порошенко — це не має жодного значення. Вони всі відчувають до нас глибоку ненависть. Можна демонструвати готовність до компромісів, намагатися знайти спільну мову, але врешті-решт вони (росіяни) завжди прагнутимуть реалізувати свої цілі. Я вважаю, що з моменту першої зустрічі з Путіним Володимир Зеленський здобув важливий політичний досвід, а конфлікт з Росією, особливо війна, уже розставили всі крапки над "і".

Росіяни ж зі свого боку сподівалися, що Зеленського можна буде перетягнути на свій бік, і він буде не українським президентом, а російським губернатором України. І політичної волі в нього буде ще менше, ніж у Януковича.

Вони були незадоволені Януковичем. Їм не потрібно, щоб він втік і оселився в Ростові. Для чого їм Янукович у Ростові? Вони хотіли бачити його в Україні. Пам’ятаєте, як Юлія Володимирівна колись говорила: "Одумайтеся! Ростов не резиновий!" Чому їм потрібно розширювати українську або сирійську діаспору в Ростові? Їм потрібні ці люди на місцях. Вони сподівалися, що нарешті з’явиться позасистемний лідер без чітких зв'язків з військовою, розвідувальною або експертною елітою, і з ним буде легше вирішувати питання. Але навіть за півроку правління Зеленського він зрозумів, що реальність набагато складніша, ніж у кіно, і вирішити всі проблеми не так просто, як хотілося б.

На тій зустрічі, згадує Пристайко, Путін не зміг досягти своїх цілей щодо Зеленського. Саме через це він вирішив припинити подальші переговори з українським лідером.

Я вражений, чому росіяни не усвідомлюють, що в Україні президентом є саме наш лідер. Він може подобатися або не подобатися, але все ж це наш президент, а не їхній. Вони вирішили підійти до цієї ситуації інакше. Якщо не вдалося досягти своїх цілей мирним шляхом, то спробують застосувати силу. І знову ж таки, з розрахунком на недосвідченість Володимира Зеленського та загальну нестабільність політичної системи, яка пережила перехід від звичних процедур до нових форм управління. Вони вважали, що в цей момент наша країна надзвичайно вразлива. Так само, як це було в 2014 році, коли після революції не було чіткої влади, і ніхто не знав, хто за що відповідає. Вони думали, що в 2022 році настав їхній час. Але, як видно, їхні розрахунки не спрацювали. Якщо у когось, включаючи наших сусідів, виникали сумніви щодо нашої державності, то зараз вони з неприємністю усвідомлюють це, переживаючи величезні фінансові та людські втрати.

На даний момент, Пристайко впевнений, що переговори ще не на часі. Проте, дипломат наголошує, що немає необхідності дочекатися, коли ми зможемо відновити кордони 1991 року, щоб розпочати діалог.

"Дипломати часто формулюють мир або перемогу як стан кращий, ніж до війни. Тобто в результаті нашої війни ми маємо отримати стан, кращий, ніж був до цього. В основі наших майбутніх домовленостей мають лежати гарантії того, що нашим дітям, нашим онукам не доведеться воювати".