"У період війни вчителі демонструють приклад стійкості", - заявив директор школи №62 Володимир Перерва в інтерв'ю Львівській Пошті.

Володимир Перерва, зображення: Олег Огородник

Це вже шостий рік, коли він займається педагогічною діяльністю. За фахом він історик і має досвід роботи на львівському телебаченні, зокрема в суспільно-політичній редакції каналу Суспільне. У 2018 році обирає шлях в освіті, адже це приносить йому задоволення. Як він сам висловлюється: школа – це те, що запалює моє серце!

Спочатку він працював учителем історії в ліцеї №66 у Львові, викладаючи цей предмет для учнів п'ятих і шостих класів. Після цього два роки провів у школі в селищі на Київщині, де був класним керівником для десятикласників і одинадцятикласників, в умовах великої війни. Здобувши перемогу в конкурсі, з 1 квітня він обіймає посаду директора львівської школи №62, яка розташована поруч із Гарнізонним храмом.

"Львівська Пошта" зустрілася з Володимиром Перервою - керівником львівської середньої школи №62, котрий є наймолодшим директором серед шкільних установ Львова. Він вирізняється професіоналізмом, комунікабельністю, енергійністю та амбітністю в реалізації своїх ідей.

"Я керуюсь демократичними принципами в ролі директора, але як учитель я ставлю високі вимоги. Вважаю, що кожен, хто викладає, повинен досконало володіти своїм предметом. Історія є надзвичайно значущою дисципліною, особливо в нашому сучасному контексті," - підкреслює співрозмовник.

Ви працювали на телебаченні, були ведучим. Чому стали освітянином? У 2024 році обійняли посаду директора львівської школи №62. Це ваше покликання, місія, робота?

На п’ятому році моєї кар’єри на телебаченні у Львові я вирішив паралельно розпочати роботу в школі. Я поєднував діяльність на Суспільному та викладання. У 2018 році я почав працювати в навчальному закладі. Для програми "Тема дня" на Суспільному я знімав і висвітлював освітні питання, що для мене було надзвичайно захоплююче.

Одного разу мене запитали, хто я за освітою. Відповів, що історик, закінчив Франковий виш. На що прозвучало запитання: "А чому ви не в школі?". На той час працював на телебаченні й мені це підходило. Тодішня керівниця освіти Львова запропонувала спробувати себе у ролі вчителя. Спершу відмовлявся.

Невдовзі з'явилася ще одна схожа пропозиція. Якщо доля вже двічі підкидає шанси, чому б не скористатися? Я дізнався про вакансію в одній зі шкіл і вирішив спробувати свої сили. Це був ліцей №66 у Львові, розташований на вулиці Науковій. Я зустрівся з директоркою, яка відразу ж повідомила, що готові взяти мене на роботу. Я висловив свою зацікавленість у роботі з дітьми, і так у мене з’явилися п’яті та шості класи.

Повертаюсь на телебачення, все це розповідаю. Отож паралельно з основною роботою - а це була суспільно-політична редакція на Суспільному - маю ще одну роботу у школі. Чітко розумів: працюю на телебаченні, а в школу йду спробувати, бо мені дійсно це цікаво.

Після року роботи в навчальному закладі я усвідомив, що мені дуже подобається тут, і я маю відмінні стосунки з колегами. Ліцей №66 у Львові став моєю стартовою точкою в освітній сфері, і я щиро вдячний усім, хто цьому сприяв.

Зрештою, я усвідомлюю, що школа ближча мені за телебачення. Час приймати рішення. Я починаю відчувати до цього справжню пристрасть: на роботу завжди беру з собою зошити, а перед ефіром перевіряю контурні карти учнів. Уся класна група вирушає автобусом на екскурсію до телестудії.

На телебаченні переходжу на пів ставки, а в школу - на цілу ставку. Розумів, що втрачаю у фінансовому плані. У школі зарплата була меншою, ніж на телебаченні, все ж йду працювати вчителем. Ще тоді не розумів - це місія, покликання чи робота. Тепер назвав би це місією.

Другий рік працюю у ліцеї №66, маю більше уроків, викладаю історію у шостих, сьомих та десятих класах. Зрештою, телебачення покидаю, бо важко стало все разом поєднувати. Знайшов те, чим більше горю - школу.

Я маю інформацію, що ви працювали в освітній сфері між львівськими школами №66 та нинішньою №62, а також у Київській області. Чи могли б ви поділитися, чому вибрали саме Київщину для своєї роботи?

На третій рік праці у школі №66 їду на навчання до Києва. На цьому тренінгу знайомлюся з вчителькою історії, яка пройшла на програму "Навчай для України". Переглянув інформацію про цю ініціативу, зацікавився.

До цієї програми долучаються вчителі, які готові поїхати в село або селище і викладати у школі. О, і я б хотів спробувати! Заповнив анкету, написав мотиваційного листа, зняв відео. Пройшов співбесіду.

Згодом на пошту надіслали повідомлення, що пройшов. Клас! Роблю те, що мені подобається, і це виходить. Тож за програмою "Навчай для України" на два роки поїхав у ліцей селища Калинівка, що на Київщині. Це було літо 2021 року. Директор запропонував мені стати класним керівником десятого класу.

Це справді велика відповідальність! Це справжнє випробування.

Саме так. Бути вчителем історії та класним керівником. Погодився, був натхненний цим. Перед початком навчального року зустрівся з батьками десятикласників - прийшов на ці батьківські збори з тортом і цукерками. Розповів, хто я, спілкувалися і знайшли спільну мову. Звісно, хвилювався, однак зустріч пройшла добре. Два навчальні роки швидко промайнули.

У лютому 2022 року в Україні почалося повномасштабне вторгнення. Ви вчителювали на Київщині, частина якої була окупована.

Калинівку, на щастя, не окупували, але вибухи, звісно, були. Насправді було лячно. Навчання в школі проходило дистанційно, так ми провчилися майже до завершення одинадцятого класу. Паралельно разом з учнями подорожували, їздили в Карпати. Я в цих дітей вкладав все. Частина дітей виїхали за кордон: хтось повернувся, хтось ні. Та на випускний ми були всі разом!

У часи війни вчитель стає справжнім героєм!

Це правда. Пройшовши програму "Навчай для України", чітко зрозумів, що вчитель - це місія! Він має навчати, підтримувати. Всі діти мають право на якісну освіту.

Коли ви подавали заявку на участь у програмі "Навчай для України", напевно, не уявляли, що вам доведеться перебувати на Київщині в умовах війни, під звуки вибухів і обстрілів.

Не уявляв, що ситуація складеться саме так. Розмірковував, чим можу допомогти учням під час дистанційного навчання і як підтримати їх у ці важкі часи війни. Я завжди прагнув бути тією людиною, яка готова вислухати. У нашому класі навчалося 18 учнів, і в 2023 році я мав честь випустити їх.

Львів вже декілька років поспіль проводить конкурси на посади директорів шкіл. Певна: такі конкурси потрібні. У 2023 році ви повертаєтесь до Львова і подаєтесь на директора школи №62?

Ні, у 2023 році він не переїхав до Львова. На конкурс на директора школи № 62 він подав заявку лише на початку 2024 року. У 2023 році він залишався на Київщині, оскільки перебував у вчительській відпустці.

Голова громади зателефонувала та запропонувала мені очолити Центр розвитку для дітей та юнацтва. Я розглянув цю можливість і вирішив прийняти пропозицію, ставши директором. Центр охоплює два основні напрямки: творчість і спорт.

Таким чином, з серпня 2023 року до весни 2024 року я обіймав посаду директора цього центру, розташованого в Київській області. Це був унікальний, захоплюючий та вкрай значущий досвід у сферах адміністрації, організації та комунікації.

Чи це випробування для кандидатів на посаду директора школи у Львові?

Отже, підготовка до моєї нинішньої ролі відбувалася у позитивному ключі. В умовах війни ми мали надійне укриття. Ми продовжували працювати, обмінюватися ідеями та впроваджувати нововведення. У 2024 році мені довелося попрощатися з командою на Київщині, і хоча це було важким рішенням, наші стосунки залишилися теплими та добрими — це справжня цінність.

У березні 2024 року він здобув перемогу в конкурсі, а з 1 квітня очолив львівську школу №62. Підготовка до цього змагання включала створення презентації стратегічного плану розвитку навчального закладу. Він чітко усвідомлював, які зміни хоче внести та які нововведення реалізувати в школі. Контракт підписано на два роки.

Ви очолили свою посаду навесні, і відтоді вже пройшло більше семи місяців. Чи вдалося реалізувати всі заплановані ініціативи?

Постепенно наближаючись до втілення своїх ідей. Це розповідь про подорож та етапи. Існують ініціативи, що демонструють успіх, і це чудово. Ідей та амбіційних проектів чимало.

Чому вчителі важливі в часі війни?

Вчителі в умовах війни демонструють надзвичайну стійкість! Вони не лише передають знання, але й виховують, підтримують, слухають, дають поради та діляться радістю. Вчитель — це така ж людина, як і всі інші, зі своїми переживаннями та проблемами. Вони також не можуть спати під час повітряних тривог. Багато вчителів мають чоловіків на фронті, що приносить їм власні емоційні виклики та тривоги.

Окрім того, що ви директор школи, в яких класах ще викладаєте?

Навчаю історії України учнів п'ятих, десятих та одинадцятих класів.

Чи ви більше схиляєтеся до вимогливого підходу, чи віддаєте перевагу демократичному стилю?

Як директор демократичний, а як вчитель - вимогливий. Чому суворий? Як вчитель вимагаю знати предмет, який викладаю. Не дозволяю списувати, забираю телефони під час уроків. Історія - дуже важливий предмет у контексті сьогодення. Мої уроки історії зараз інші, ніж це було на початках, - більш практичні, інтерактивні.

Яку думку ви маєте щодо заборони мобільних телефонів у навчальних закладах? Зокрема, в інтерв'ю з "Львівською Поштою" керівник управління освіти Львова Андрій Закалюк висловив свою підтримку забороні мобільних у школах. У 2024 році ряд європейських країн вирішили вжити заходів для обмеження використання гаджетів у освітніх закладах. Проте в Україні питання заборони мобільних телефонів у школах на законодавчому рівні ще залишається неврегульованим.

Телефони в школі можуть слугувати засобом зв'язку, а річчю, якою можна користуватися під час уроків. У нас є скриньки в школі. До уроку телефон ставлять у цю скриньку, після уроку забирають.

Коли виникає потреба у використанні телефону під час заняття, наприклад, для виконання завдань чи проходження інтерактивних тестів, це цілком допустимо. Проте, використання девайсу для розваг чи спілкування в чатах під час уроків є неприйнятним!

Певен, що використання гаджетів на уроках слід заборонити. Проте під час перерв учні повинні мати можливість користуватися телефонами. В умовах війни існують різні ситуації, і батьки повинні мати змогу зв'язуватися зі своїми дітьми, особливо під час повітряних тривог. До речі, у нас є два укриття, які ми регулярно використовуємо.

Чи організовуєте в школі зустрічі учнів із представниками військових?

Звісно. Учням цікаві такі зустрічі! Нещодавно до нас приходив боєць з 80-ої бригади. Це важливо і для дітей, і для бійців. Бувають зустрічі і з військовими, які мають ампутації.

Питання інклюзивності та толерантності сьогодні як ніколи на часі. Діти повинні усвідомлювати нашу дійсність у період війни. Щодня на вулицях вони зустрічають військових, серед яких є й ті, хто має протези. Важливо, щоб вони розуміли причини цих змін, а також знали, як правильно спілкуватися з незламними героями, які захищали нашу країну.

Люди старшого віку запитують, коли ж прийде кінець війні і коли слід чекати на контрнаступ. Натомість, молодь більше висловлює подяку за можливість навчатися і за захист, який їм забезпечують військові.

Діти мають бажання створювати малюнки для військових. Для них важливо, щоб солдати прийшли і отримали їхні роботи. Наші учні відвідували госпіталь, щоб зустрітися з бійцями, а також завітали до центру "Незламні".

Впевнений, що наші діти усвідомлюють реалії війни в країні, знають, як вести бесіду з військовими, і розуміють важливість вшанування пам'яті загиблих Героїв!

Поділюся історією, яка завжди викликає у мене мурашки по шкірі. Наша школа знаходиться поруч з Гарнізонним храмом. Якось на початку уроку я зайшов до десятого класу і побачив, що всі учні стоять. У той момент з церкви виносили полеглого Героя. В класі не було вчителя чи класного керівника, і діти залишилися наодинці. Вони розуміють, що майже щодня відбуваються похорони, присвячені цим воїнам, і свідомі того, що потрібно вшанувати Героя.

Яка у вас в навчальному закладі ситуація з фінансуванням з боку батьків? Чи існує у вашій школі благодійний фонд?

У нашому навчальному закладі функціонує батьківський комітет. Нещодавно я мав зустріч з керівниками батьківських груп. Ділився інформацією про те, над чим ми наразі працюємо в школі, які нові проєкти реалізуємо та яку сучасну техніку нещодавно придбали.

Зокрема, ми повністю реконструювали один із кабінетів, змінили стелі та провели капітальний ремонт у ще двох приміщеннях. Для фінансування цих проектів ми залучали різні джерела коштів, такі як спонсори, міжнародні організації та бюджетні асигнування. Також було створено новий кабінет фізики, обладнаний звукоізоляцією. У цьому нам істотно допоміг меценат, бізнесмен зі Львова.

Ми маємо намір встановити індивідуальні шафки для учнів нашої школи. Узгодили, що будемо шукати спонсора, який покриє половину витрат, а інша частина буде фінансуватися батьками.

Я підтримую ідею благодійного фонду в нашій школі, особливо коли йдеться про залучення фінансових ресурсів та спонсорської допомоги. Батьки, якщо мають бажання, можуть приєднатися до цієї ініціативи. У нас є голова батьківської ради, який готовий надати звіт про використані кошти. Я виступаю за відкритість і ефективну комунікацію з батьками.

Тішуся, що добре комунікуємо з батьками. У нас немає батьківських зборів у школі. Є батьківські зустрічі - це індивідуальне спілкування вчителя та батьків. Це моя новація, вважаю таку форму комунікації доброю.

Успішність дітей визначається не лише їхніми зусиллями, але й підтримкою з боку батьків, які наголошують на важливості навчання, а також якістю викладання, що забезпечує вчитель. Учні повинні поважати свого вчителя і довіряти йому. Водночас, педагог має знаходити спосіб спілкування, який не завдає шкоди психоемоційному стану учнів.

Чи є учні вашої школи лише з центру Львова, чи можливо, вони представляють й інші райони?

Ні, це не єдині причини. Учні приходять до нас не лише з центру Львова, а також з Сихова та Тракту Глинянського. Є кілька факторів, які сприяють цьому. По-перше, у нашій школі навчалися бабусі і батьки, що створює цінну традицію. Батьки працюють у центрі, а їхні діти обирають навчання саме у нашій установі.

Батьки обирають нашу школу завдяки позитивним відгукам. Ми також приймаємо дітей з особливими освітніми потребами. Наприклад, в нашій школі відкрито клас журналістики, і до нас приїжджає учень з Гряди. Батьки стежать за життям школи через соціальні мережі, і ми активно ділимося новинами.

До речі, у школи №62 активна і хороша сторінка фейсбуці. Так багато усмішок на світлинах - це так цінно у наш час!

Дякуємо, стараємося! За усмішки - приємно. Тішуся, коли діти усміхаються! Ми активні, енергійні, мандруємо. Мандри та екскурсії - це дуже добре, дітям це подобається! У нашій школі є тематичні дні, зокрема був день Італії в школі. Учням це також до душі.

У нашій школі проходять заняття з театрального мистецтва та драматургії, а також медіаосвіти та фінансової обізнаності. Фінансова грамотність викладається вчителем математики, зокрема за сприяння фундації "Кредо".

Медіаграмотність під час війни набуває особливого значення. Це навичка, яка дозволяє ефективно орієнтуватися в інформаційних потоках і розвивати критичне мислення. Ми пишаємося цими уроками в нашій школі, і вони справді подобаються нашим учням.

Є новини про те, що навчальний заклад має намір відновити основний вхід з проспекту Свободи.

Так, ми маємо наміри. Раніше це вже відбувалося. Сподіваюся, що нам вдасться реалізувати наші плани. Не всі мешканці міста навіть усвідомлюють, що це навчальний заклад.

Отже, тепер для вас, як керівника львівської школи №62, це ваше призначення, завдання, чи професійна діяльність?

Тепер, як керівник навчального закладу, я сприймаю це як важливу місію. Я усвідомлюю, які зміни необхідні для покращення роботи школи. Учні мають отримувати високоякісну освіту та відчувати комфорт і безпеку під час перебування в навчальному процесі. Щодня я приймаю рішення, вірячи в їхню правильність.

Спілкуюся з нашими вчителями і завжди акцентую - є багато можливостей, розвивайтеся! Я горю своєю роботою, важливо працювати в школі в часі війни.