Від внесків за участь у турнірі до призових у мільйони: фінансова трансформація Вімблдону.

Якщо запитати людей, які не мають стосунку до спорту, яке тенісне турнір їм найперше спаде на думку, більшість з них згадає про Вімблдон. Це зовсім не дивно, адже саме з цього лондонського передмістя почалася історія одного з найвідоміших і найулюбленіших видів спорту у світі.

Саме тут у 1877 році "Всеанглійський клуб лаун-тенісу і крокету" ухвалив рішення про проведення першого в історії лаун-тенісного чемпіонату. Звичайно, зараз, в інформаційну еру, коли турніри "Великого шолома" дивляться сотні мільйонів людей по всьому світу, а в тенісній індустрії крутяться шалені гроші, події півторастарічної давнини можуть здатися смішними та дивними. Проте без них не було б улюбленої гри багатьох.

Пропонуємо читачеві поринути разом із нами в історію культового тенісного змагання, звертаючи особливу увагу на фінансову складову Вімблдону. Адже завжди цікаво рахувати чужі гроші.

У липні вищезгаданого 1877 року відбувся перший в історії тенісний турнір, у якому взяли участь 22 учасники. Його організатори внесли серйозні зміни у початкові правила лаун-тенісу. Форма корту стала прямокутною (до того він звужувався ближче до сітки). Висота сітки почала зменшуватися (цей процес триватиме й надалі, до 1882 року).

Систему підрахунку очок приведено до сучасної класичної (раніше сети тривали до 15 очок, а перехід подачі здійснювався при втраті першого розіграшу гравцем, який подавав). Також було введено право на другу подачу, коли перша не влучала в корт.

Якщо правила тодішнього тенісу вже кардинально не відрізнялися від нинішніх, то фінансовий бік турніру зараз виглядає дуже дивним. Гравці мали заплатити за участь у ньому (!), причому чималу суму - 1 фунт та 1 шилінг (шилінг до 1971 р. дорівнював 1/20 фунта стерлінгів. - ред.). Для порівняння, глядачі за можливість подивитися на новітню забавку сплачували лише 1 шилінг. На фінальний матч прийшли аж 200 вболівальників.

Для переможців змагання були передбачені призи: "золотий" переможцю та "срібний" фіналісту. На першому Вімблдоні їх отримали, відповідно, Спенсер Гор та Вільям Маршалл. Вартість першого призу складала 12 гіней (гінея до 1971 р. дорівнювала 1,05 фунта стерлінгів. - ред.), другого - 7 гіней. Гравець, який посідав 3 місце, ставав володарем призу в 3 гінеї.

До 1881-го тенісисти, що посідали місця нижче третього (в різні роки - до п'ятого, шостого чи восьмого місця), отримували назад гроші, заплачені ними за участь у турнірі.

Варто зазначити, що доходи організаторів від першого Вімблдонського турніру становили близько 10 фунтів стерлінгів. Ці кошти планувалося витратити на придбання нового кінного катка, який використовувався б для вирівнювання поверхні ігрових полів.

Нова гра настільки швидко набирала популярність у Британії, що вже наступного, 1878 року, стартував чемпіонат Шотландії, а у 1879-му - Ірландії. У 1884-му на Вімблдоні за перемогу почали боротися жінки. Тоді ж розпочалися змагання пар та з'явилися перші іноземні учасники.

Інфраструктура також зазнала значних змін. Наприклад, до середини 1880-х років на центральному корті були зведені постійні глядацькі трибуни.

Усе це, безсумнівно, сприяло підвищенню прибутків організаторів змагань. У 1880-х роках середній дохід від турніру становив близько 500 фунтів. Втрата зацікавленості британців до Вімблдону відбулася лише в наступному десятилітті. Ситуація навіть дійшла до того, що в 1895 році був зафіксований єдиний в історії фінансовий збиток у розмірі 35 фунтів стерлінгів. Однак згодом доходи почали знову зростати.

Протягом періоду з 1922 по 1939 рік середній річний дохід від турніру складав приблизно 10 тисяч фунтів. Під час Другої світової війни змагання не проводилися. Однак, після відновлення миру, інтерес глядачів до тенісу знову виріс, що призвело до суттєвого зростання доходів від Вімблдону. До 70-х років минулого століття ця сума вже досягла близько 80 тисяч фунтів за турнір.

Однак для гравців, на відміну від власників "Всеанглійського клубу лаун-тенісу і крокету", усе було далеко не так райдужно. Справа в тому, що у тенісі протягом багатьох років існував поділ на любителів, професіоналів та напівпрофесіоналів, які заробляли гроші, роз'їжджаючи світом з так званими тенісними турне.

У Вімблдонському турнірі мали право брати участь виключно любителі. Грошових винагород вони формально не отримували, що спричиняло відтік найкращих тенісистів у професійний спорт. Десь такий стан справ нагадував нинішню ситуацію у світовому боксі.

Для того щоб утримати найкращих тенісистів серед аматорів, організаторам доводилося вдаватися до хитрих схем. Наприклад, замість стандартних гонорарів вони виплачували гравцям значні "компенсації" за витрати на проїзд, проживання, їжу тощо. В результаті з'явився термін "shamateurs", що в перекладі означає "псевдоаматорів".

Однак у 1968 році відбулися суттєві зміни.

Те, що досі залишається недосяжним для боксу та не передбачається в найближчій перспективі, сталося у світі тенісу 57 років тому. Тоді Асоціація лаун-тенісу Великобританії (LTA) ухвалила рішення про рівність прав аматорів і професіоналів. Було оголошено, що Вімблдонський турнір 1968 року відкриє свої двері для всіх гравців, незалежно від їх статусу.

Приклад LTA став взірцем для інших значущих турнірів. Це дало старт так званій Відкритій ері сучасного тенісу, в умовах якої всі спортсмени отримали можливість брати участь у будь-яких змаганнях.

Зрозуміло, що від цього рішення виграли всі. Вболівальники отримали можливість спостерігати за грою найкращих тенісистів світу один проти одного.

Спортсмени нарешті отримали можливість офіційно заробляти на своїй діяльності. На Вімблдонському турнірі 1968 року загальний призовий фонд становив 26150 фунтів стерлінгів, з яких 2000 фунтів діставалося переможцю серед чоловіків у одиночному розряді, а 750 фунтів - чемпіонці серед жінок. Важливо зазначити, що гонорари отримували всі тенісисти: ті, хто вибував у першому раунді, отримували 50 фунтів у чоловіків та 20 фунтів у жінок. Про гендерну нерівність ми поговоримо детальніше трохи пізніше.

Призовий фонд Вімблдону протягом часу значно зростав. У 1975 році його загальна вартість становила 100 тисяч фунтів, а в 1984 році вперше перевищила мільйон. У 2005 році цей показник зріс до десяти мільйонів. В минулому році призовий фонд досягнув 50 мільйонів фунтів. Цього року, на 138-му турнірі, ця сума зросла ще на 7%, до 53,5 мільйонів. Переможці в одиночному розряді отримають по 3 мільйони фунтів кожен.

Слід зазначити, що в останні роки компенсації тенісистам, які вибувають з турніру на ранніх етапах, зростають у відсотковому вираженні набагато швидше, ніж призові для учасників фінальних раундів.

Організатори змагань також отримали вигоду. З розширенням телевізійного покриття їхні доходи почали рости так само швидко, як і призовий фонд, завдяки продажу прав на трансляцію подій. Протягом останнього десятиліття минулого століття "Всеанглійський клуб лаун-тенісу та крокету" заробив близько 250 мільйонів фунтів стерлінгів.

А останні Вімблдонські турніри вже приносять організаторам понад 50 млн фунтів чистого прибутку кожен рік. Продаж прав на телетрансляції у 185 країн світу нині дають більшу частину валового доходу від змагання.

На відміну від інших турнірів "Великого Шолома", Вімблдон пронизаний багатовіковими традиціями. І чи могла б бути інакша ситуація в такій елегантній країні, як Англія?

Мова не тільки про спеціальний білий дрескод, який давно увійшов до приказок та анекдотів. Висота трави на кортах має складати рівно 8 міліметрів, турнір розпочинається суворо за 6 тижнів до першого понеділка серпня.

Яка висота трави, якщо головними делікатесами Вімблдону є полуниці зі збитими вершками! Цю смакоту подають на унікальних прозорих тарілочках, і в кожній порції повинно бути лише 10 ягід. Цікаво, що це супер вигідний бізнес, адже протягом двох тижнів турніру вболівальники споживають більше 20 тонн полуниць щороку.

Коли мова заходить про бізнес, традиції тут також мають значення. Вімблдон вирізняється тим, що є єдиним турніром "Великого Шолома", який не допускає реклами безпосередньо на тенісних кортах. Замість цього, бренди укладають тривалі угоди з організаторами на постачання товарів та послуг. Найдовша співпраця триває з постачальником тенісних м'ячів - компанією "Slazenger", яка почалася ще в 1902 році!

А от ще одну традицію Вімблдону, що брала початок від старту Відкритої ери, було зламано. Як ми вже зазначали, починаючи з 1968 року, призові для чоловіків значно переважали виплати жінкам. Боротьбу з гендерною нерівністю очолила видатна тенісистка Біллі Джин Кінг, 24-разова переможниця мейджорів в одиночному розряді.

У 1973 році організатори US Open вирішили врахувати побажання видатної спортсменки та її прихильників, встановивши однакові призові для чоловіків і жінок. Пізніше цей крок підтримали Australian Open у 2001 році та Ролан Гаррос у 2006 році. Вімблдон залишався останнім турніром, який затримався з впровадженням рівності гонорарів, але в 2007 році також приєднався до цього руху.

Хоча, відверто кажучи, питання залишається дискусійним, адже чоловічі матчі на "Шоломах" граються до перемоги у трьох сетах, а жіночі - тільки у двох. Виходить, чоловіки проводять на корті в середньому більше часу, ніж жінки, отримуючи за це однакові призові. Певне невдоволення таким станом справ в інтерв'ю представників сильної статі періодично проскакує, проте наразі жодних змін у регламенті не планується.

Вімблдон займає особливе місце серед турнірів "Великого Шолома" для наших співвітчизників. Найуспішніша українська тенісистка Еліна Світоліна досягала півфіналу в одиночному розряді двічі: у 2019 і 2023 роках.

Цікаво відзначити, що у першому випадку вона заробила 588 тисяч фунтів, а у другому - 600 тисяч. Тобто, за 4 роки гонорар півфіналіста Вімблдону зріс усього на 2%, при тому, що загальний призовий фонд за цей час став більшим на 17,6%. Зайве підтвердження того, що призові за перші кола змагання ростуть значно швидше за чеки вирішальних стадій.