
Ми знову запускаємо рубрику "Знаменитості на монетах", в якій представляємо вам видатних особистостей, увічнених у металі, що залишили свій слід в історії України.
Нещодавно, 25 березня, відзначалася трагічна дата, що має особливе значення для матері В'ячеслава Чорновола. Цей видатний український політик та дисидент доби СРСР залишив яскравий слід в історії України. Саме в цей день 1999 року, за різними версіями, він загинув в автомобільній аварії; проте деякі вважають, що його смерть була результатом злочинних дій, спрямованих на усунення його з політичної арени.
В'ячеслав народився в 1937 році в селі Єрки, що сьогодні входить до Черкаської області, у родині педагогів. Його батько походив з давнього козацького роду, а мати була представницею знаменитої родини цукрозаводчиків і меценатів Терещенків. Після закінчення школи у 1955 році він вступив до Київського університету імені Шевченка. У 1958 році його політичні погляди стали причиною перших труднощів, і він змушений був на рік переїхати до Жданова (тепер Маріуполь) для роботи на будівництві домни. Проте в 1960 році він успішно завершив навчання на факультеті журналістики університету з відзнакою.
Спочатку я працював редактором на Львівській телестудії, а потім, після переїзду до Києва, спробував вступити до аспірантури Київського педагогічного інституту. Однак, через свої політичні погляди, не зміг пройти до навчання. Проте в 1964 році мені вдалося захистити кандидатську дисертацію, і я знайшов роботу в газеті "Молода гвардія".
Чорновіл ініціював в Україні національно-визвольний рух "шістдесятників". Він був одним із найяскравіших організаторів та активістів цього руху, у 1960-1970 роки протистояв владі, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державності. 1965 року В'ячеслав Максимович із соратниками виступили в кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму Параджанова "Тіні забутих предків" із протестом проти арештів серед української інтелігенції - так званих шістдесятників. За це Чорновола було звільнено з "Молодої гвардії".
У листопаді 1967 року за свою діяльність був уперше засуджений на шість років колонії суворого режиму. Після дострокового звільнення 1969 року жив за рахунок випадкових заробітків: спостерігач на метеостанції в Закарпатті, землекоп археологічної експедиції в Одеській області, вантажник на залізничній станції у Львові. З 1970 року видавав підпільний часопис "Український вісник", за що 1972 року був засуджений вдруге - на шість років колонії суворого режиму і три роки заслання. Строк відсидів у Мордовії та Якутії. У 1978 році вийшов на волю. У 1979 році став членом Української Гельсінської групи. У травні 1980 року втретє був заарештований і засланий на п'ять років до Якутії. Однак уже 1983 року Чорновіл вийшов на волю, хоча й без права виїзду в УРСР, куди він повернувся лише 1985-го. У 1988 році його хотіли позбавити громадянства СРСР, але він закликав усі країни світу не приймати його. Того ж року разом з іншими дисидентами створив Українську Гельсінську спілку, що стало першою спробою політичної опозиції радянському уряду.
У 1989 році за активної участі В'ячеслава Чорновола було засновано "Народний рух України за Перебудову". У 1990 році він був обраний народним депутатом України, здобувши 68,6% голосів серед семи кандидатів у рамках одномандатного округу. У квітні того ж року його обрали головою Львівської обласної ради. У 1994 році Чорновіл знову потрапив до парламенту, отримавши 62,52% голосів з-поміж 15 кандидатів. На виборах до Верховної Ради у 1998 році він утретє став народним депутатом.
Він висунув свою кандидатуру на президентські вибори в Україні, заплановані на 1999 рік, але вже в січні того ж року відкликав свою кандидатуру через черговий розкол у його партії. Невдовзі після цього, 25 березня 1999 року, трагічно загинув В'ячеслав Чорновіл. Він і його водій, повертаючись з Кіровограда на автомобілі "Тойота", потрапили в аварію, зіткнувшись із вантажівкою на трасі Бориспіль - Золотоноша. Легковий автомобіль вдарився в КАМАЗ із причепом, який саме маневрував посеред дороги.
В'ячеслав Чорновіл похований на центральній алеї столичного Байкового кладовища. Похорон був 29 березня, попрощатися з Українцем з великої літери прийшли понад 200 тисяч людей. Уже наступного ранку після загибелі генерал Юрій Кравченко, який очолював МВС, не чекаючи попередніх результатів слідства, заявив, що Чорновіл і його водій загинули внаслідок ДТП, а "версія замаху, як причина його загибелі, навіть не розглядається".
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.
А тепер трохи про особисті спостереження. Доля Кравченка виявилася не менш драматичною, ніж доля Чорновола. Незабаром після призначення його було відправлено у вигнання. Як інакше можна охарактеризувати його призначення в грудні 2001 року на пост голови Херсонської обласної адміністрації, яке тривало до травня 2002 року? Це явно не відповідало його амбіціям, адже він звик мати справу з більш серйозними викликами, ніж проблеми регіону, що залишався позаду, як Херсонщина. Пам'ятаю, за словами Кличка, міст через річку Кошова, що з'єднує "материковий" Херсон з його острівним мікрорайоном "Корабел", був у жахливому стані (тепер там залишилися лише руїни від російських обстрілів з тимчасово окупованого Лівобережжя). Місту, якому вже понад півстоліття, потрібні були чималі кошти на ремонт, але в міського бюджету їх не було. Після численних звернень до Києва отримували лише відмовки. І тут з'явився генерал-губернатор Кравченко, який зателефонував за потрібними контактами в столиці — і кошти на ремонт миттєво знайшлися. У підсумку, це був досить колоритний персонаж. Місцеві медіа він не відзначав, і лише навесні, у березні, мені, журналісту однієї з найвідоміших тоді газет Херсонщини, вдалося отримати доступ до нього. Настрій Юрія Федоровича був оптимістичним (як з’ясувалося пізніше, його вже повідомили про завершення "заслання" в провінцію). На початку нашої розмови він попросив мій диктофон, уважно розглянув його, а потім, натиснувши на викидач мікрокасети, ненароком відставив його вбік. Після запитань на місцеві теми я вирішив торкнутися двох важливих питань з його минулої сфери: загибелі журналіста Гонгадзе та долі Чорновола. Його відповідь була такою: "Ви ж, як мені доповіли, 1953 року народження, уже в зрілому віці, щоби щось розуміти. Знаєте, життя — це непроста річ: воно часто забирає людей".
Минуло рівно три роки, і 4 березня 2005 року, напередодні свого дня народження, Юрія Кравченка знайшли мертвим на його дачі, в елітному селищі "Золоті ворота" в Конча-Заспі під Києвом, із двома вогнепальними пораненнями в голову. Того дня він мав прийти на допит у Генпрокуратуру щодо відновленого після помаранчевої революції розслідування справи Гонгадзе.
#Телебачення #Україна #Херсонська область #Київ #Журналіст #Політик #Історія України #Львів #Київський національний університет імені Тараса Шевченка #Радянський Союз #Колонія #Маріуполь #Кропивницький #Козаки #Херсон #Мордовія #Громадянство #Дисидент. #Черкаська область #В'ячеслав Чорновіл #Одеська область #Дорожньо-транспортна пригода #Сергій Параджанов #Підкарпатська Русь #Інтелігенція #Часопис #Кандидат наук #Бориспіль #Меценатство #Тіні забутих предків #Золоті ворота, Київ #Юрій Кравченко #Молода гвардія (радянський опір) #Шістдесятники. #Республіка Саха #Україна (кінотеатр, Київ) #Родина Терещенків #Українська Гельсінська група #Народний Рух України #Камаз. #Золотоноша