Нещодавно на авторитетному порталі ZN.UA з'явилася стаття Інни Ведернікової, яка розглядає ситуацію з адвокатами, підозрюваними у незаконному отриманні інформації з закритої частини судового реєстру за допомогою хакера. Ця історія вже привернула увагу професійної спільноти ще до публікації, проте, окрім інтересу до незвичних деталей, головною реакцією стала звична байдужість. Це не дивно, адже в більшості випадків адвокатська діяльність є буденною рутиною, а не захоплюючим серіалом. Справи, в яких адвокат хоч на мить стає шпигуном, – це скоріше виняток, ніж правило.
Однак виглядає на те, що команда ZN.UA підійшла до ситуації з усією серйозністю, притаманною розумним людям, що виходять за межі професійної бульбашки, коли стикаються з проблемами, що існують у її межах. Вони вирішили представити свій власний план простих і ефективних рішень, спираючись на такі дієслова, як "посилити", "реформувати", "заблокувати", "захистити" та "запровадити". У цьому випадку мова йде вже не лише про конфлікти між певною групою адвокатів і детективів НАБУ в рамках конкретного розслідування. Це питання стосується наповнення державного порядку денного відверто згубними ідеями, які, незважаючи на свою спокусливу простоту і прямолінійність, можуть призвести до деградації замість бажаного прогресу. Мета цієї статті — спробувати пояснити, чому такі запропоновані дії не принесуть очікуваних результатів, а навпаки, можуть погіршити ситуацію.
Отже, перше, що було запропоновано, – це зміцнити законодавчу охорону закритої інформації в судових реєстрах. Хоча на перший погляд це може здаватися цілком логічним для непідготовленого читача, насправді подібні заходи вже давно закріплені в чинному кримінальному законодавстві. Відповідальність за несанкціоноване втручання в роботу електронних реєстрів, а також за продаж і розповсюдження інформації з обмеженим доступом (до якої входить і закрита частина судового реєстру) регулюється статтями 361 та 361-2 Кримінального кодексу України. Залежно від конкретних обставин, покарання за ці злочини може досягати 15 років позбавлення волі.
Кримінологія, як наука, що досліджує злочинність, свідчить, що збільшення суворості покарань не завжди є ефективним засобом для запобігання злочинам. Наочним підтвердженням цього є статистика самовільного залишення військової частини, що позначається абревіатурою СЗЧ (стаття 407 Кримінального кодексу України). Згідно з даними, які щорічно публікує Офіс генерального прокурора, у 2022 році було зафіксовано 6 тисяч випадків цього правопорушення. Після ухвалення закону про посилення кримінальної відповідальності для військовослужбовців у січні 2023 року, наприкінці того ж року кількість таких випадків зросла до 16,5 тисяч. У 2024 році ця цифра вже досягла 66 тисяч випадків.
Викладена тенденція свідчить про те, що в ситуаціях, коли для здійснення певної категорії злочинів створені необхідні або сприятливі умови, посилення кримінальної відповідальності не є ефективним заходом. Очевидно, усвідомлення цієї правди стало причиною появи іншого законодавчого акту, що дозволяє уникнути кримінальної відповідальності за СЗЧ за умови повернення військовослужбовця до визначеного парламентом терміну (який, до речі, знову пропонується відкласти).
Повертаючись до проблеми витоку закритих судових даних, варто замислитися над умовами, які роблять такі витоки можливими. Перша -- це зацікавленість фігурантів кримінальних проваджень в обізнаності про майбутні дії правоохоронців, мотиви якої далеко не завжди слід шукати в самих лише спробах ухилитися від розслідування чи приховати якісь докази. Річ у тім, що інформація про заплановані слідчі дії є цінним ресурсом не лише у сфері корупційних злочинів. Велика кількість представників бізнесу готові платити чималі кошти за те, аби нею володіти.
Хоча одна з істин полягає в тому, що збір такої інформації є незаконним, інша частина правди полягає в тому, що правоохоронні органи часто зловживають своїми повноваженнями, проводячи слідчі дії, такі як обшуки. Часто їхня мета не полягає у зборі доказів чи проведенні ґрунтовних розслідувань, а в створенні перешкод для легального бізнесу під виглядом боротьби зі злочинністю. Ці проблеми, звісно, можна згодом вирішити в приватному порядку. Саме тому парламент послідовно приймає закони, що носять загальну назву "Маски-шоу стоп", але поки що це не приносить значних результатів. Невмотивовані обшуки підприємців і компаній тривають, а бажання займатися бізнесом в Україні від цього не зростає.
Ще однією причиною, що сприяє витоку конфіденційної інформації, є елементарний брак фінансування для державних службовців, які мають до неї доступ. Це важко повірити, але зарплата секретаря судового засідання, навіть після нещодавнього підвищення, становить лише трохи більше 13,5 тисяч гривень на місяць. Ця особа володіє інформацією про всі рішення, які ухвалює суддя, з яким вона працює, включаючи ухвали про обшуки, які ще не були оголошені. Які кроки готова зробити людина, що отримує таку мізерну оплату, якщо їй запропонують тисячу доларів на місяць, залишається відкритим питанням. Саме тому залучення хакера для отримання доступу до реєстру судових рішень виглядає як досить незвичайний крок. Адже в ситуації, коли мова йде не про Вищий антикорупційний суд, де рівень зарплат співробітників є значно вищим, ситуацію можна вирішити набагато простіше.
Як легко помітити, усунення причин, які спричиняють обидві передумови витоку чутливої слідчої інформації, вимагає значно більш творчого підходу, ніж просто підвищення кримінальної відповідальності. У поєднанні з загальною вразливістю державних інформаційних систем, що була підтверджена нещодавньою успішною кібератакою на реєстри Міністерства юстиції, вирішити цю проблему через кілька простих та недорогих заходів буде неможливо.
Чи дійсно відкритість даних щодо судових процесів, що стала результатом еволюційних змін в нашому суспільстві, є настільки незначною цінністю в порівнянні зі шкодою, яку завдають детективам НАБУ деякі адвокати? Чи справді варто жертвувати цією цінністю в ім'я збереження таємниці досудового розслідування? Щоб отримати негативну відповідь на це питання, варто згадати, з якою метою в нашій країні був створений відкритий реєстр судових рішень, а також чому інформація про автоматичний розподіл кожної судової справи доступна для громадськості.
Як влучно зазначила у своїй статті пані Ведернікова, кожний, хто в темі і давно практикує в наших судах, пам'ятає ті часи, коли підсумок ухваленого і проголошеного судового рішення міг змінюватися упродовж вихідних, якщо сторона, що програла спір, вживала активних заходів із неформальної комунікації. Так, у п'ятницю ввечері в судовому засіданні, перебіг якого не фіксувався з допомогою обов'язкового аудіозапису, можна було почути заповітну фразу "Позов задовольнити", а вже в понеділок отримати в суді текст рішення про відмову у позові. І з цим майже нічого не можна було зробити.
Так само неможливо було швидко перевірити, чи є справжнім, а не підробленим судове рішення, що відкривало шлях до заволодіння нерухомістю, грошима, корпоративними правами чи державними пільгами. А відсутність публічної інформації про те, в який спосіб у суді розподіляються справи між суддями, призводила до того, що найцікавіші (з корупційного погляду) спори завжди опинялися на розгляді у тих суддів, які готові були вислухати будь-яку із сторін і поза межами судового процесу.
У зв'язку із цим варто зауважити, що навіть після запровадження максимально публічних судового реєстру та інформаційної судової системи випадки зловживань однаково мають місце. Але відкинути здобуті завдяки цій відкритості результати шляхом ще більшого засекречування інформації -- все одно, що просити Януковича повернутися назад до України. Бо ж порядочок зі стабільністю, та ще й без війни.
Тому ідеї щодо покращення безпеки судових інформаційних ресурсів, зміна алгоритмів для ускладнення їх проникнення, а також впровадження додаткових заходів захисту з ідентифікованим доступом користувачів виглядають як доцільні та своєчасні. Якщо розглядати ухвали про надання дозволу на обшук, які вже не публікуються в загальному доступі, серйозним кроком стане автоматичне фіксування кожного внутрішнього доступу до системи з залишенням цифрових слідів. Розуміння того, що доступ може бути легко відстежений, значно зменшує бажання сприяти витоку цієї інформації, хоча це, звісно, не є універсальним рішенням. Замість цього, спокусливі пропозиції обмежити або зовсім прибрати певну інформацію з доступу є дії, які лише погіршують ситуацію. Навіть якщо це робиться несвідомо.
Найбільш сильні емоції викликали запропоновані в статті ініціативи, які стосуються роботи адвокатів, що займаються захистом у справах, пов'язаних з корупційними злочинами. Оскільки я сам є одним із таких адвокатів, я, ризикуючи своїм свідоцтвом, висловлюю підтримку ідеї про необхідність реформування адвокатської діяльності в умовах постійної узурпації її керівництвом.
Дійсно, всередині професійної адвокатської спільноти накопичилося чимало проблем. Нинішні очільники адвокатури, які мали бути переобрані ще два роки тому, відмовляються провести необхідний для цього з'їзд адвокатів, мотивуючи це небезпеками триваючої війни. Значне зростання кількості адвокатів після запровадження монополії на представництво в судах не в останню чергу відбулося через потраплянню до професії недостатньо доброчесних вчорашніх правоохоронців, для яких адвокатура стала запасним аеродромом, а кроків для виправлення цієї ситуації досі не вжито. Без адекватної реакції залишається питання ставлення Національної асоціації до адвокатів-колаборантів, водночас мають місце спроби притягнути до дисциплінарної відповідальності мобілізованих колег, які не зупинили адвокатської діяльності на час перебування в лавах ЗСУ.
Цих проблем насправді більше. І те, що частина з них знайшла висвітлення на шпальтах ZN.UA, заслуговує на вдячність. Так само, як і твердження про те, що реформувати адвокатуру мають самі адвокати.
Водночас спроби посилити вимоги до практикуючих адвокатів через один із розслідуваних детективами НАБУ кейсів, а так само вживання дещо заїждженого кліше "адвокатська мафія" (не плутати із "продажними журналістами") створюють загалом негативне враження від того, чим є адвокатська професія, та руйнують ті ледь помітні паростки правової культури, яким так важко розвиватися на понищеному роками радянської влади збіднілому ґрунті нашого національного менталітету.
Річ у тім, що всемогутніми у своїх процесуальних можливостях адвокати здаються лише правоохоронцям, яким завжди щось заважає побороти раз і назавжди усю злочинність в Україні, а також їхнім довірливим слухачам, які знають про кримінальний процес із телебачення та телеграм-каналів. Але ця точка зору кардинально змінюється, щойно людина опиняється у гущині подій, якими вирує світ кримінального права.
Виявляється, що доступ до матеріалів досудового розслідування до моменту повідомлення про підозру є практично неможливим для захисників, а після цього він залишається вкрай ускладненим і обмеженим. Слідчий має право надавати доступ лише до тієї частини матеріалів, яку вважає за доцільну, до моменту передачі справи до суду. Проте це правило не поширюється на журналістів, яких правоохоронні органи охоче забезпечують інсайдерською інформацією про процес розслідування, хоча ця інформація повинна залишатися конфіденційною.
Окрім цього, новий учасник будь-якого кримінального провадження повинен усвідомити, що слідчий суддя, як правило, більш схильний довіряти прокурору, ніж проводити детальний аналіз представлених адвокатом доказів. Зазвичай, він передає це питання своїм колегам, які в майбутньому розглядатимуть справу по суті. Іншою важливою інформацією для багатьох є те, що ухвала на проведення обшуку не обмежує слідчого у виборі майна для вилучення — він може забрати все, що вважає за потрібне. І не виключено, що з ймовірністю понад 90% це майно буде заарештоване на невизначений термін.
Та створення публічного реєстру адвокатів за справами НАБУ / САП, звісно, допоможе розв'язати всі ці проблеми. Ще й приємне для багатьох заняття ототожнення адвоката з його клієнтами значно спроститься. До речі, щось на кшталт такого реєстру вже існує. Його створили представники Transparency International у межах електронного ресурсу "ВАКС вирішив", де за розширеним пошуком можна побачити інформацію про склад захисників у кожній справі.
Хоча в статті не розкрито, в чому полягала суть пропозиції запровадити заборону на представництво адвокатом кількох фігурантів в одному провадженні, знову варто зазначити, що цю ідею вже закріплено у вітчизняному законодавстві. Річ у тім, що адвокат не може приймати доручення від додаткового клієнта (клієнтів) у справі, якщо це суперечитиме інтересам його поточного підзахисного. І таку заборону діяти в умовах конфлікту інтересів передбачено одночасно Кримінальним процесуальним кодексом (частина 1 статті 46), профільним Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (стаття 28) і Правилами адвокатської етики (стаття 9).
Якщо мета полягала в тому, щоб у справах, які розглядатиме ВАКС, кожен обвинувачений мав хоча б одного захисника (а не, наприклад, одного на кількох), то судді навряд чи будуть задоволені такою пропозицією. Це, зокрема, пов’язано з тим, що ймовірність проведення судових засідань у заплановані терміни значно зменшиться, адже без наявності хоча б одного адвоката за загальним правилом слухання справи є неможливим.
Зрештою, ідея, що адвокати мають проходити перевірку доброчесності, зокрема, шляхом декларування, незрозумілим чином обмежилася лише тими з них, хто практикує захист у підслідних НАБУ і САП справах. І якщо я (всупереч поширеній у спільноті думці) не бачу в ідеї адвокатського декларування статків нічого поганого, то запровадження дискримінації, коли цей обов'язок покладається лише на певне вузьке коло колег, не може бути підтримане за жодних умов.
Я вдячний редакції ZN,UA за можливість висловити свою думку, особливо у критичній до позиції видання манері. Тому що публічне обговорення проблемних питань у цій сфері надзвичайно важливе. Але рівень сприйняття важливості порушених тем сильно знижується, коли стає очевидною недостатня уважність до деталей, які одразу впадають в око кожному дотичному до професії читачеві.
Безумовно, адвокатура потребує якісних змін та очищення, для чого необхідно створити відповідні умови за підтримки держави і з інформаційною підтримкою медіа. Важливо усвідомлювати, що складні питання ніколи не мають простих відповідей, і адвокатура не є винятком. Це не означає, що ми повинні залишити ситуацію без змін. Скоріше, мова йде про необхідність обережності та збалансованості в оцінках. Це ті якості, яких нашому суспільству все ще бракує.
#Збройні сили України #Корупція #Адвокат. #Бізнес #Військовослужбовці #Парламент #Злочин #Радянський Союз #Віктор Янукович #Кримінальний кодекс України #Слідчий #Хакер. #Кримінальна відповідальність #Кримінальне судочинство #Дзеркало тижня. Україна #Національне антикорупційне бюро України #Досудове розслідування #Маски (комік-трупа) #Спеціалізована антикорупційна прокуратура #Судження (закон) #Advocatus #Вищий антикорупційний суд України #Слідчі дії #Секретар судового засідання
