Президент США Дональд Трамп заявив у розмові зі своєю онукою Кай Медісон, що сподівається переконати Путіна. Поблажливість президента Сполучених Штатів до російського диктатора наводить на думку, що Дональд Трамп і досі не здатен усвідомити наскільки багато поставлено для Заходу в Україні. Навіть більше, політика Трампа, котра полягає в постійному відсуненні "червоних ліній", провокує зростання ескалації у російсько-українській війні та гарантовано призводить до того, що Москва ще більше нахабніє і ескалює.
Незважаючи на всю підтримку, яку отримує Україна, досі не видно не лише єдиного антипутінського фронту з боку Заходу, але й європейська коаліція, що протистоїть Москві, виявляється недостатньо дієвою. Це пов'язано з тим, що вона керується уявленнями, які не дозволяють здійснювати рішучі дії проти Російської Федерації. У той же час важливість колективної сили Заходу у відповідь на геополітичні виклики, які виникли внаслідок російського вторгнення в Україну, стає ще більш актуальною.
Путін значно посилив напругу у війні в Україні, однак західні країни досі не розуміють, з ким вони мають справу. Це не просто політичний діяч, а лідер клептократичної мафії в занепадній імперії. Кремлівський ватажок втратив зв'язок з дійсністю, він жорстокий і оточений підлабузниками, які бояться висловити йому правду. Для російського диктатора немає жодних правил чи співчуття; його єдина мета - домінувати у світі. Будь-який світовий лідер, який цього не усвідомлює, демонструє свою недалекоглядність.
Катастрофічний прорахунок Путіна, коли він уявляв, що здобуде контроль над Україною всього за кілька тижнів, виявив не тільки його моральну розбещеність, але й стратегічну недолугість. У той же час Дональд Трамп продовжує залишатися людиною без чітко визначених принципів, яка часто повторює думки тих, хто останнім підживлює його его. Ці дві фігури, що впливають на розвиток світової історії, є яскравим відображенням нашої політичної епохи.
Ситуація для Путіна нині ускладнена тим, що він вже зайшов так далеко, що зупинитися не має можливості. Якщо він погодиться на будь-яке, навіть незначне, компромісне рішення, його можуть усунути його ж оточення. Парадокс полягає в тому, що, здійснюючи напади на українців, він насправді бореться за своє власне виживання. Під час будь-яких переговорів він знову висуватиме свої безглузді вимоги 2022 року і не відступить від них, поки не зазнає поразки. Тому, ведучи переговори з Путіним, варто остерігатися всього, що він скаже, і завжди готовитися до найгіршого сценарію.
Не лише українці, а й поляки, прибалти та фіни добре розуміють, що, як тигр залишається в своїх смугах, так і російський ведмідь не змінює своєї імперської сутності. Від часів царів до епохи радянського комунізму для Росії це залишається сталим. Однак, незважаючи на всі зусилля, поки що не вдається донести до Західного світу, що в разі втрати суверенітету України це завдасть нищівного удару по західній демократичній цивілізації, що може спричинити зниження її впливу у глобальному масштабі. На кону стоїть так багато, що з усвідомленням цієї страшної загрози більше не можна зволікати.
Нинішня критична ситуація є прямим наслідком того, що десятиліттями Захід тримав Україну на прозі Європи. Як політичні мантри постійно звучало: ваш вступ до ЄС і НАТО не часі, ви ще не готові до вступу в Європейський Союз та Північноатлантичний альянс, ви ще не виконали всіх вимог для такого відповідально вступу. Але водночас до цих колективних структур без проблем, авансом приєднувались країни, які на початку не відповідали їхнім стандартам, а Україні постійно вказували на двері, удаючи, що все це робиться тільки для її блага.
Тепер же для "блага України" надається зброя в таких кількостях, що її ледве вистачає для того, щоб хоч якось відбивати постійні атаки ворога. Хоча очевидно, надання озброєння, яке б зруйнувало логістику постачання на окуповані московитами українські території, що межують з лінією протистояння, могло б різко змінити ситуацію на фронтах цієї страшної затяжної війни.
Маючи справу зі збожеволівшим диктатором, годі й думати, що з ним можливо взагалі про щось домовитись. Тільки відкинувши Московію до кордонів січня 2014 року, можна думати про досягнення домовленостей з нею. А поки Москва і Санкт-Петербург під час війни живуть так, нібито ця війна їх взагалі ніяк не стосується, марно сподіватися на те, що населення Росії буде здатне хоч щось заперечувати російському диктатору.
На сьогоднішній день ситуація виглядає так, ніби злочинець атакує більш вразливу особу, а свідки лише спостерігають з жалем, але не намагаються їй допомогти захиститися. Чомусь анітрохи не замислюючись, що самі можуть стати наступними жертвами. Чи етично з боку західних цивілізованих країн, які, покладаючись на захист НАТО, вважають, що таким чином вони можуть заспокоїти агресора?
Зараз дуже актуально зрозуміти, чи справді президент США Дональд Трамп має намір переглянути свою позицію стосовно Путіна, чи це лише імітація зміни його поглядів, щоб надати диктатору можливість реорганізувати ситуацію на фронтах війни. Сподіваємося на перший варіант. Однак для того, щоб протистояти Російській Федерації на рівних, необхідна зовсім інша підтримка, про що вже неодноразово говорили відставні американські генерали.
Адже тоді можна буде говорити, попри те, що Трампу знадобилося 9 місяців, аби зрозуміти, що з Москвою краще вести переговори з позиції сили, ніж з позиції слабкості, його адміністрація готова підштовхнути Путіна до завершення війни, продемонструвавши йому, що шансів перемогти Україну у нього немає.
Проте більш жорстка стратегія стосовно Росії буде ефективною лише за умови, що Україна зможе застосувати отримані боєприпаси для атак на важливі російські об'єкти, а Європейський Союз вживатиме заходів для суттєвого збільшення підтримки України та припинить імпорт російської нафти. Президент США Дональд Трамп, змінивши свою риторику, значно посилить свою політику щодо Російської Федерації через конкретні дії.
Схоже, що геополітичні погляди Дональда Трампа постійно змінюються, що ускладнює прогнозування його риторики на найближчий час. Він не має стійких переконань; його безперервне прагнення до більшої влади, фінансів та уваги з боку ЗМІ щодня нав'язує йому нові капризи.
Досить складно осягнути, чому Трамп і досі не прагне вводити більш жорсткі санкції проти Росії. Адже Путін з січня 2025 року постійно заплутував його обіцянками про "прагнення до миру", намагаючись виграти час для продовження своєї агресії в Україні та уповільнення постачання американської зброї українським силам.
Колишній президент США Джордж Буш-молодший раніше стверджував, що заглянув в очі Володимира Путіна і "зрозумів його сутність". Чи настане день, коли Дональд Трамп перестане спостерігати в погляді Путіна "прагнення до миру" і побачить "потяг до конфлікту"?
Тепер все залежить від президента Трампа: від його рішень може залежати, коли завершиться війна між Росією та Україною. Путін прагне представити своє затягування конфлікту як перемогу. Чи не варто справді підтримати Україну, щоб уникнути можливості спалаху Третьої світової війни?
#Українці #Дональд Трамп #Україна #Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер) #Диктатор. #Росіяни #Володимир Путін #НАТО #Росія #Війна на Донбасі #Північна та Південна Америка #Європейський Союз #Європа #Москва #Президент (державна посада) #Політика #Риторика #Цивілізація #Військова окупація #Оточення #Джордж Буш-молодший #Озброєння #Санкт-Петербург #Західна Європа #Польський народ #Московія (регіон) #Логістика #Урсус (ссавець) #Фіни #Путівник #Тигр. #Історія людства
