Російсько-український конфлікт триває вже більше трьох з половиною років. Путін не в змозі підкорити Україну. Якби це було в його силах, він давно б уже опинився в Києві. Однак ірраціональне продовження війни з боку Росії обумовлене тим, що російський лідер не готовий визнати свою поразку і продовжує запеклу боротьбу. Питання "чому" виникає само собою. Адже ми добре знаємо, що чекає на злочинців, які втрачають владу, коли їх починають звинувачувати у військових злочинах.
Крім того, в разі своєї відставки, "всесильний" Путін розуміє, що політичні та економічні еліти Росії звалять на нього всю відповідальність за війну в Україні, за розвал російської економіки та демографічну катастрофу, від якої Російська Федерація вже ніколи не зможе оговтатися. Тому він і тягне час, бо знає, що кремліни, які нині формально демонструють йому лояльність та політичну підтримку, в разі його падіння, будуть рвати його на шматки.
Випрошуючи військову підтримку у своїх політичних союзників — Китаю, Північної Кореї та Ірану, агресор Путін постає як мілітаристичний жебрак, який не може відірватися від своєї агресивної політики, але водночас не здатний самостійно продовжувати бойові дії. Нова ось зла об'єднує свої зусилля, і для Китаю важливо, аби його васал Путін діяв відповідно до визначених рамок геополітичної поведінки, встановлених для Росії.
Маніакальна одержимість Путіна знищенням державності України, вже призвела до приєднання нових держав, Швеції та Фінляндії, до блоку НАТО. Але прагнучи завоювати чужі землі, в Кремлі продовжують закривати очі, що Російська Федерація має сьогодні критичну проблему демографічного дефіциту. Як і на те, що на новій китайській мапі 2025 року, численні російські землі позначені в складі Китайської Народної Республіки. Та Росія не порушує мовчання щодо цієї карти Китаю, де зафіксовані претензії на її території.
При аналізі війни Росії в Україні часто недооцінюють вплив Китаю на цю конфліктну ситуацію. Варто зазначити, що двічі, після закінчення Олімпійських ігор у 2014 та 2022 роках, лідер Китаю Сі Цзіньпін давав санкцію на агресію Російської Федерації проти України. Якби Китайська Народна Республіка не надавала підтримку Москві, існувала б ймовірність, що війна між Росією та Україною могла б завершитися поразкою Росії до кінця 2025 року, що призвело б до виведення її військ з усіх захоплених територій України. Однак позиція Пекіна залишається стійко проросійською, а Сі Цзіньпін продовжує вірити в необхідність перемоги Російської Федерації.
Як відомо, Путін дуже побоюється повторити долю Муаммара Каддафі. Зараз вже зрозуміло, що він буде триматися за свою владу до останнього, вважаючи, що таким чином може уникнути участі лівійського диктатора. Каддафі, у свій час, відмовився від пропозицій декількох арабських країн, які готові були надати йому політичний притулок, і це врешті-решт призвело до його трагічного кінця.
Сьогодні, за численними ознаками подій у Кремлі та його околицях, стає зрозуміло, що російський лідер втрачає контроль над країною, яку він узурпував понад 25 років тому. Хоча генерали наразі залишаються вірними Путіну, не можна відкидати ймовірність того, що молодші офіцери, такі як полковники, можуть не захотіти ділити з ним наслідки невдачі у цій війні і зрештою наважаться вжити заходів на випередження.
Адже для більшості російських еліт Путін давно вже перестав бути символом стабільності та гарантування для них матеріального добробуту. Тепер він перетворився на проблему для політичного істеблішменту, військових та представників силових структур. Адже за всі скоєні злочини терористичних військ Росії в Україні доведеться відповідати. І лише ті, хто у той, чи інший спосіб зможуть усунути деспота від влади, матимуть шанс отримати індульгенції. Проте за це право доведеться ще поборотися.
Останнім часом поведінка Путіна свідчить про його інтуїтивне усвідомлення загрози, що нависла над ним. Замість того, щоб продовжувати своє правління в Росії, він може зіткнутися з раптовим розвитком подій. Коли члени його найближчого оточення, так званого внутрішнього кола, остаточно вирішать, що їхні інтереси важливіші, і що його залишення на вершині влади в країні є для них серйозною загрозою.
У цьому випадку можна помітити, що розвиток подій має багато спільного з ситуацією навколо Ніколає Чаушеску. Коли румунське суспільство спалахнуло протестами, соратники тирана вирішили зупинити народне повстання, влаштувавши ліквідацію Ніколає та Єлєни Чаушеску. Схоже, що такий сценарій не влаштовує узурпатора, і навряд чи він готовий піти на такі крайнощі.
Щоб там не віщали з путінських телеекранів російські пропагандисти, головні кремлівські очільники вже починають розуміти, що наближається початок агонії режиму, і відвернути його вони вже не в змозі. Але щоб максимально відтягнути момент відповідальності за усі свої скоєні злочини, вони продовжуватимуть свою програшну криваву гру, сподіваючись, як колись їхній кумир Гітлер, на якесь чудо. Та ніякого такого чуда для них не передбачається і не буде.
За такої критичної для Росії ситуації, коли вона все ближче наближається до колапсу, Сі Цзіньпін, якщо хоче відвернути остаточний крах Путіна і його злочинної камарильї, міг би припинити війну Росії в Україні. Але чи захоче, це вже інше питання. Китайська Народна Республіка вже і так багато економічно втратила від російсько-української війни, а очікування, що Москва буде спроможною змінити наявний світовий порядок, не мають під собою жодних підстав.
Теоретично існує безліч потенційних сценаріїв, як Китай міг би підтримати Путіна. Один із можливих варіантів, який колись міг би стати в нагоді Муаммару Каддафі, полягає в тому, щоб добровільно відмовитися від влади і залишити свою державу.
Пекін, звичайно, міг би, узгодивши свої дії зі Сполученими Штатами та Європейським Союзом, запропонувати Володимиру Путіну та деяким членам його найближчого оточення політичний притулок на території Китаю. Для цього можна було б виділити спеціальну закриту зону та компактно розмістити всіх прихильників Путіна в одному регіоні.
Скоріше за все, таку закриту територію варто організовувати не в Пекіні, Шанхаї або Гонконзі. Там для політичних біженців з Російської Федерації може бути не дуже безпечно. Проте є можливість виділити закрите місце в автономному районі на Півночі Китаю - Внутрішній Монголії, розмістити там Путіна, Шойгу, Лаврова, Матвієнко, Патрушева, Наришкіна, Медвєдєва, Собяніна, Герасімова, Кудріна. А також Кірієнко, Пєскова, Володіна, Суркова, Бортнікова, Золотова, Іванова, Юрьева, Менщікова, Мінаєва.
А головні пропагандисти ідеологічного фронту Симоньян, Соловйов, Скабєєва, Попов, Шейнін та Кісельов будуть цих вигнанців переконувати по внутрішньому телебаченню, що не все так і погано, адже їх могли повісити, а тут, в Китаї, вони почуваються в повній безпеці.
Настає важливий момент для фуркації. Розглядаючи різні дані, що надходять з Московщини, можна зробити висновок, що Путін має шанси втратити свою владу до 2026 року. Існує безліч ознак, що в Кремлі можуть готувати державний переворот. Чи зможуть його реалізувати, це вже окрема тема.
Однак, якщо Сі Цзіньпін не хоче, щоб Путін повторив долю Муаммара Каддафі, чи Ніколає Чаушеску, то він мав би надати йому політичний притулок.
У Пекіні часто висловлюють думку про необхідність завершення російсько-українського конфлікту. Найбільш прийнятним рішенням, на їхню думку, було б запросити російського лідера до Китаю. Інакше, вважають вони, Путін може продовжувати війну, вважаючи, що в нього немає інших варіантів.
Вплив Китаю на конфлікт Росії з Україною є значним. Пекін повинен взяти на себе ініціативу у напрямку мирного врегулювання, адже спроби підтримати режим свого давнього політичного васала Путіна не приведуть до успіху.
#Телебачення #Україна #Диктатор. #Володимир Путін #НАТО #Росія #Війна на Донбасі #Іран #Китай (регіон) #Еліта #Адольф Гітлер #Європейський Союз #Москва #Північна Корея #Кремль (фортифікаційна споруда) #Швеція #Суспільство #Київ #Геополітика #Економіка #Політика #Злочин #Полковнику. #Біженець #Пекін #Агресія #Воєнний злочин #Фінляндія #Васал #Сі Цзіньпін #Китай #Гонконг #Ніколає Чаушеску #Повстання. #Лівія #Автономія #Арабський світ #Державний переворот #Демографія #Муаммар Каддафі #Тиран. #Внутрішня Монголія #Шанхай #Румуни
