"Творіння Касареса": фантастичні всесвіти найближчого друга Борхеса.

Творча особистість, яка досягла значних успіхів, безумовно, стикається з труднощами, коли її життя проходить в тіні ще більш видатного творця. Саме це відбувалося з Адольфо Біой Касаресом, чия автобіографія майже в кожному джерелі починається з відзначення його дружби та тривалої співпраці з Хорхе Луїсом Борхесом. Літературні критики вважають їх ключовими фігурами аргентинської, а також ширшої латиноамериканської літератури. Проте для українських читачів знайомство з Касаресом тільки починається, якщо, звісно, видавнича та перекладацька діяльність не сповільнить свій розвиток.

Народившись у заможній родині столиці, майбутній письменник Адольфо Біой Касарес (1914-1999, Буенос-Айрес) не відчував необхідності працювати для забезпечення себе, що дало йому змогу зосередитися на безперервному навчанні. Він регулярно вступав до гуманітарних факультетів провідного університету країни, проте незабаром залишав їх. Одночасно він активно вдосконалював свої навички у письменництві, написавши своє перше детективне оповідання у віці 14 років, хоча деякі джерела вказують, що це сталося ще в 11 років.

У 1930-х познайомився із сестрами Вікторією та Сильвіною Окампо, різносторонньо розвиненими літераторками, старша з яких уславилася радше своїми феміністськими починаннями (ставши, зокрема, першою серед жінок Аргентини власницею водійських прав), а молодша -- фантастичними творами, увійшовши до сонму аргентинського письменства. Вікторія й познайомила молодого Касареса зі старшим і вже відомим Борхесом, із яким вони стали найкращими друзями й часом співавторами.

Молодша ж сестра, Сильвіна, 1940 року стала дружиною Касареса. І цього ж року він опублікував свій найвідоміший твір -- невеликий за обсягом і вельми нетривіальний за змістом роман "Винахід Мореля". В часи, коли телебачення ще тільки розпочинало свій тріумфальний шлях, автор переконливо описав апарат, що створює голографічні образи, які без доторку неможливо відрізнити від справжніх (нині б це, звісно, назвали віртуальною реальністю). Герой роману, письменник-невдаха, переслідуваний поліцією, оселяється на маленькому острові та попервах навіть не усвідомлює, що стежить не за справжніми людьми з розкішної вілли, а за їхніми копіями...

З часом роман здобув таку популярність, що його екранізували двічі: вперше у 1967 році французькими кінематографістами, а потім у 1974 році - італійцями. Крім того, кінознавці висловлюють припущення, що цей роман став основою для складносюжетного фільму Алана Роб-Гріє "Минулого року в Марієнбаді" (1961), хоча і зазнав суттєвих змін. Дослідники у сфері наукової фантастики виявляють спільні риси між "Винаходом Мореля" та "Солярісом" Станіслава Лема. А фанати популярного серіалу "Загублені", досліджуючи його приховані деталі, можуть помітити, що один із ключових персонажів загадкового острова читає цей роман Касареса в одній з серій.

"Я обговорив з автором усі деталі його роману, перечитав його не раз і не двічі. Гадаю, не буде неточністю чи перебільшенням назвати цей твір досконалим", -- так у своїй статті 1980-го року відгукнувся про книгу Луїс Борхес. Цю статтю 1991 року опублікували в журналі "Всесвіт", наче вибачаючись перед читачами за відсутність самого роману: "Через надто великий обсяг цього твору [редакція] не має змоги опублікувати його на своїх сторінках і тому намагається заповнити цю "білу пляму" принаймні в такий спосіб". Із огляду на те, що "Винахід Мореля" є найбільш перекладеним різними мовами світу твором Касареса, залишається сподіватися, що колись його побачать і українські читачі.

Два роки після виходу "Мореля", у 1942 році, на аргентинському книжковому ринку з'явилася праця маловідомого автора Оноріо Бустоса Домека під назвою "Шість головоломок для дона Ісидро Пароді". Це компіляція пародій на популярні детективи, про що свідчить і прізвище головного героя, який є в'язнем однієї з тюрем Буенос-Айреса та одночасно розслідує низку злочинів. Проте найцікавіше залишається поза увагою: ця книга стала першою спільною роботою Касареса і Борхеса, які вирішили відірватися від серйозної літератури й погратися. Вигаданий автор отримав детальну та переконливу біографію, що призвело до його зростаючої популярності та появи послідовників. Серед них виділявся Беніто Суарес Лінч, автор успішного роману "Модель убивства", який також виявився містифікацією, створеною Касаресом та Борхесом. Винахідник "винаходу Мореля" почав наповнювати літературний світ вигаданими персонажами, які нагадували людей-голограм. У 2017 році "Шість головоломок..." були переведені українською мовою музиканткою та філологинею Соломією Чубай і видані "Видавництвом Старого Лева".

Тематика ілюзій, започаткована в "Винаході Мореля", отримує подальший розвиток у романі "Сон героїв" (1954) від Касареса, який деякі критики вважають його найвидатнішим твором. Головний герой безуспішно намагається згадати події гучного карнавалу в аргентинській столиці наприкінці 1920-х років. З часом це прагнення перетворюється на справжню одержимість, що веде до містичних ситуацій з трагічним фіналом. На основі цього роману у 1997 році на батьківщині автора був знятий фільм.

Не менш захоплюючими є оповідання Касареса, що зазвичай мають фантастичну основу. Наприклад, у творі "Про форму світу" головний герой випадково втягується в контрабандистську аферу, в якій використовується популярна у фантастів концепція "червоточини". Ця концепція дозволяє йому швидко подолати значну відстань до сусіднього Уругваю, куди уряд заборонив будь-які поїздки, використовуючи ситуацію на свою користь. Проте, в результаті цієї авантюри, випадковий контрабандист заводить роман у сусідній країні… Варто зазначити, що сам автор також мав чимало романів на стороні, в результаті чого у нього з'явилася донька, яку його дружина прийняла до родини.

Важливим твором є роман Касареса "Щоденник війни зі свиньми" ("Видавництво Старого Лева", 2018 рік, переклад Анни Вовченко). Ця антиутопія, написана в 1969 році, занурює читача в атмосферу Буенос-Айреса, де молодіжні банди вирішують знищити все літнє населення. Під впливом студентських протестів 1968 року молоді аргентинці наділяють всіх старших звірячими рисами, звинувачуючи їх у всіх суспільних негараздах. Внаслідок цього, на вулицях столиці розпочинається справжня жорстокість, де старих просто забивають до смерті. У романі не спостерігається типового "екшну", навпаки, події, що відбуваються протягом кількох літніх днів, розвиваються повільно і не багаті на сюжети, відображаючи саму суть життя літніх людей, що потерпають від економічних труднощів. У 1975 році цей твір був адаптований в кіно аргентинськими режисерами під назвою "Війна свиней".