Переважна частина українців отримує новини через соціальні мережі. Ми маємо змогу боротися за якість цієї інформації. Можна зазначити, що анонімні новини в Telegram та інших платформах є серйозною проблемою. Можемо також обговорювати рівень професіоналізму осіб, які ведуть блоги на YouTube. Врешті-решт, ми здатні покращити контент і намагатися убезпечити споживачів інформації від анонімних джерел та чужих пропагандистських впливів. Однак це не змінить сутності соціальних мереж. Ми залишаємося в ситуації, де наша діяльність скоріше є доповненням до соціальних мереж, ніж справжнім супроводом щоденного інформаційного життя громадян.
Дякуючи зусиллям нашого чудового керівництва, в нашій прекрасній країні, роль телебачення в Україні нівелювалася набагато раніше, ніж в інших країнах Європи. Тому що створення "Марафону" було фактично нокаутом для українського телебачення. І, повірте мені, ми вже з цього не вийдемо. Коли навіть повернемося до більш-менш нормального життя і зникне ідея рупору і об'єднання олігархічних телевізійних каналів в єдиний мейнстрім, вже не буде такої довіри до телебачення.
Ця адміністрація телебачення в Україні фактично знищила його, і це варто сприймати як реальність, адже це вже сталося. У багатьох країнах Європи ситуація інакша. Там телебачення ще має певний авторитет, хоча й він поступово знижується. Просто процес відбувається повільніше, оскільки там немає війни.
Безумовно, ми можемо стверджувати, що ця ситуація, зумовлена технологічними змінами, має значний вплив на наше майбутнє. І виникає питання: як реагувати на ці виклики, особливо коли вони супроводжуються труднощами воєнного часу?
По-перше, цей виклик треба прийняти. Якщо ми сховаємося в уявленні про те, що виживемо в традиційних медіа в той час, як розвиваються соціальні мережі, і той, хто вчора був нашим читачем, глядачем, слухачем, іде до того, хто ніколи не займався журналістикою, -- ми не зможемо просто вижити. Нам потрібно боротися з конкурентом на його полі.
А якщо ми говоримо про вплив на суспільне мислення, то маємо пам'ятати: з російською пропагандою також слід боротися на її полі. Вони для Європи та Заходу створили "Раша Тудей", а для України створили низку анонімних телеграм-каналів, і не тільки анонімних, які дуже часто придурюються українськими, щоб імітувати ті телеграм-канали, які підтримує Офіс Президента України. І воно все дуже за стилем схоже і по-суті схоже. Люди дуже часто губляться і не знають, де ж воно офіс, а де ж воно адміністрація президента путіна. І це теж виклик, я так розумію.
Тобто, нам потрібно, кожному виданню і кожному конкретному журналістові, який має власний бренд і власний авторитет, боротися за місце в цьому інформаційному просторі. Якщо ми знаходимося в цьому інформаційному просторі, продовжуємо обстоювати право на якісну інформацію, ми таким чином витісняємо з цього інформаційного простору того, хто має право на неякісну інформацію. Скажемо так інтелігентно.
Коли я розглядаю першу десятку українських блогерів на Ютубі, мене охоплює суперечливе відчуття. З одного боку, я розумію, що не повинен прагнути стати блогером. Я — публіцист, людина з серйозним підходом до справи, і вважаю себе справжнім професіоналом. Мені зовсім не цікаво змагатися з тими, хто не усвідомлює, де знаходиться, і просто висловлює свої думки без жодної мети, лише щоб догодити публіці. Але з іншого боку, я замислююсь: якщо мене там немає, то це означає, що в списку залишаться ще більше непрофесійних осіб, популістів та спекулянтів.
#Українці #Соціальна мережа #Медіа (комунікація) #Телебачення #Реклама #Західний світ #Європа #Журналістика #Російська мова #Президент (державна посада) #Блог #Олігархія #YouTube #Бренд #Боже. #Оглядач #Влада (соціологія) #Офіс Президента України #Мейнстрим
