Багато хто щиро дивується з "раптового прозріння" депутатів Верховної Ради, які зненацька усвідомили, що голосували не за той закон і увійшли не в ті двері, коли вирішили позбавити антикорупційні органи незалежності. Багато хто з них кепкує -- хоча, власне, з чого б сміятися? Адже впродовж усієї радянської історії ми спостерігали саме таку готовність коливатися разом із "лінією партії" -- у чиновників, депутатів, та й у самого народу. Люди намагалися сприймати реальність так, як її подавали газети, радіо, телебачення.
Мільйони людей не мали уявлення про сталінські репресії та втрати життів, але несподівано "прозріли" — майже одразу після виступу Хрущова на ХХ з'їзді партії. Червоний маршал Климент Ворошилов, який протягом більшості свого політичного життя залишався вірним сталінцю, на тому ж ХХ з'їзді підтримав доповідь, що засуджувала культ особи. А на ХХІІ з'їзді він вже висловив каяття за свою участь у репресіях. Проте на ХХІІІ з'їзді знову забув про своє покаяння і знову став символом комуністичної ідеології. Чи задумувався він бодай на мить про цю зміну в своїй долі? Вочевидь, ні. Як практична людина, він продовжував переслідувати один успіх за іншим, так само, як і його сучасні нащадки.
Проте більшовики закріплювали свою владу, маніпулюючи суспільною думкою та нав'язуючи свої ідеї наляканому й деградованому суспільству за допомогою шабель, рушниць і тачанок, супроводжуючи це ріками крові. Натомість нових "слуг народу" до керівництва привели самі українці — на основі чесних виборів. Мова йде не лише про відомого Володимира Зеленського, а й про маловідомих депутатів провладної партії, які отримали свої мандати лише завдяки фотографіям зі своїм кумиром. Це явище тоді іменували "оновленням парламентської системи", хоча насправді це була звичайна маніпуляція.
Оновлення парламентаризму можна спостерігати в Польщі, де до Сейму прийшли особи, які пережили випробування "Солідарності" та мали можливість сфотографуватися з Лехом Валенсою. Це також відображає ситуацію в Україні 2014 року, коли виборці обирали тих, хто брав участь у Майдані. Хоча ці люди могли бути недосконалими і не мати досвіду в законодавчій діяльності, вони чітко висловили свої політичні погляди і підтвердили їх своїми діями.
Вибір анонімних депутатів веде до усвідомлення їхньої абсолютної залежності: або від президента, або від тих, хто забезпечує їм перспективи після випадкового потрапляння в політичну арену. Про справжній парламентаризм тут не може йтися.
І стверджувати, що нинішня криза -- наслідок війни, означає свідомо обманювати себе. Ця криза почалася у 2019 році -- і може не закінчитися ніколи. Навіть якщо відбудуться нові вибори. Бо попередні вже продемонстрували: відповідальність виборців -- на критично низькому рівні. Вважати, що війнa цю відповідальність змінила, -- наївно. Війна лише заморожує політичні процеси. Вона не додає суспільству зрілості -- хіба що стресу й нового запиту на "сильну руку", з якою можна сфотографуватися черговому ноунейму.
Те, що українське суспільство не усвідомлює, що демократія є відповідальністю, а не лише зовнішнім атрибутом, підтверджується реальними подіями. Навіть готовність меншості влаштовувати протести не виправдовує відсутність відповідальності у більшості. Саме тому "слуги народу" діють цілком логічно, враховуючи обставини та умови, в яких вони функціонують.
Ми з вами — безнадійні аутсайдери, які черпають натхнення з потужності протесту меншості. Хоча цей протест може вберегти нас від падіння в безодню, він зовсім не забезпечує успіху на виборах.
Саме з цієї причини щиро рекомендую всім, хто дійсно зацікавлений у розвитку української демократії, задуматися над альтернативним сценарієм для післявоєнного періоду. Необхідно усвідомити, що ми знаходимося в країні, де демократія часто сприймається лише як формальна процедура, а не як реальна відповідальність. Це явище характерне для пострадянського простору. Важливо також усвідомити свою роль у суспільстві, можливість вносити зміни, а також усвідомлювати ризики, які можуть виникнути для вас особисто, якщо ви наважитесь нагадати співвітчизникам, що таке справжній демократичний процес.
#Українці #Телебачення #Україна #Радіо #Демократія #Українська мова #Суспільство #Володимир Зеленський #Польща #Президент (державна посада) #Пострадянські країни #Сталінські репресії #Більшовики #Євромайдан #Комунізм #Репресії #Реалізм #Микита Хрущов #Законодавча влада #Солідарність (польська профспілка) #Зоряний багатокутник #Сейм #Ікона #Лех Валенса #Парламентаризм #Климент Ворошилов #Культ особистості #Маршале!
