"Я не зупинюся": шлях опозиційної журналістки Наталії Садикової.

11 років тому Наталія Садикова, разом з чоловіком та дітьми, втекла з Казахстану до України, рятуючись від політичних переслідувань. Подружжя вірило, що тут зможуть жити й працювати вільно. У червні 2024 року Айдоса Садикова вбили в Києві

Його дружина впевнена, що за замахом стоїть президент Казахстану. Незважаючи на всі труднощі, Наталія не піддалася відчаю і продовжує боротьбу, яка розпочалася ще вдома.

Зображення: сім'я Садикових. Фотографія з приватного архіву.

Наталія Садикова - опозиційна журналістка. Народилася і до 26 років працювала в Казахстані: спершу в традиційній, а згодом - в опозиційній журналістиці.

"Спостерігаючи за подіями в Казахстані, я усвідомила, що це справжня диктатура, і ситуація залишається незмінною. Я зрозуміла, що не можу залишатися у сфері телебачення, не можу бути частиною новин, адже там відсутні свобода слова та можливість висловлювати свої думки," - говорить Наталія.

Зображення: Наталія Садикова у Києві, 2014 рік.

Чоловік Наталії, Айдос Садиков, є опозиційним діячем. Він розпочав свою політичну діяльність у 2002 році. Протягом цього часу його чекали численні випробування: переслідування, два роки за ґратами, а також статус політичного в'язня, визнаний міжнародними організаціями.

Вони зустрілися у 2009 році. Наталія з усмішкою згадує, як усе почалося, називаючи їхні стосунки "службовим романом": "Хоча ми не були колегами, я приїхала, щоб провести інтерв'ю. І так сталося, що ми закохалися один в одного, і з того часу вже не розлучалися".

Загальна світлина Наталії та Айдоса Садикових.

У 2014 році з'явилася інформація про те, що в Казахстані для Наталії готують кримінальне переслідування. Внаслідок цього подружжя ухвалило рішення залишити країну.

"У нас на руках були зовсім крихітні малюки - 1,5 та 3 роки. Ми не могли допустити, щоб я опинилася за ґратами, а діти залишилися без матері."

10 березня 2014 року сім'я Садикових переїхала до України. А 19 березня Наталію оголосили в розшук у Казахстані.

Наталія згадує, що початкові роки в новій країні були нелегкими: "Перехід до іншої держави завжди пов'язаний із труднощами. Особливо, коли міграція відбувається несподівано - це завжди важкий процес".

Садикови швидко здобули статус біженців в Україні і продовжують жити з ним досі. Наталія з усмішкою зауважує, що їхні діти вже практично стали українцями.

Я зараз спостерігаю за ними – вони вже справжні українці за духом. Звичайно, ми виховуємо їх як представників казахської культури, постійно ділимося з ними історією Казахстану. Проте я усвідомлюю, що вони, скоріше, українці з казахським корінням. Вони відвідували український садочок і школу, вивчають вірші Тараса Шевченка. Вони живуть тут і дихають цим повітрям, цим вільним повітрям, яке дарує нам можливість жити в Україні.

Після прибуття в Україну Наталія та Айдос розпочали роботу в різних незалежних медіа. У 2018 році вони створили своє власне онлайн-видання під назвою "Басе". Наразі YouTube-канал цього проєкту налічує понад мільйон підписників.

"Це дуже впливове, дуже велике опозиційне інтернет-медіа. Аналогів йому в Казахстані немає. Ми перебуваємо в іншій країні й можемо дозволити собі поширювати інформацію, яку жодні казахстанські ЗМІ не можуть публікувати", - пояснює Наталія.

10 років сім'я Садикових спокійно жила в Україні. Але 18 червня о 12:04 у Києві пролунав постріл. Куля влучила Айдосові в скроню, коли він кермував автомобілем. Вони з дружиною саме поверталися додому.

Айдос провів 13 днів у комі. 2 липня він пішов із життя.

Лише через два дні після замаху Генеральна прокуратура ідентифікувала нападників: це громадяни Казахстану на імена Алтай Жаканбаєв та Мейрам Каратаєв. Вони покинули територію України відразу ж після скоєння злочину. На сьогоднішній день підозрювані не були притягнуті до відповідальності.

"Це надзвичайно важко для мене. Виходить, що Айдоса вбили, а його злочинці досі не отримали покарання. Минув вже рік. Людини більше немає, діти залишилися без батька. Але за це ніхто не поніс відповідальності," - говорить Наталія.

Ми розмовляли з нею в день річниці замаху. Вона відкриває, що досі намагається зібрати свої думки та емоції до купи. "Після того, що сталося, протягом перших тижнів я з величезним жалем думала, що краще б мене вбили разом із чоловіком. Ми були настільки закохані одне в одного. Втрата його була для мене неймовірно важкою", — ділиться вона.

Несмотря на напад казахских спецслужб, женщина продолжила свою оппозиционную деятельность: "Я просто размышляла о том, как найти силы, чтобы совмещать все: поддерживать детей, вести наш канал и заниматься многими другими делами. Но я не остановилась. И не собираюсь останавливаться. Ведь именно этого они и добивались. Они хотели убить Айдоса и напугать меня, чтобы я просто замолчала. Но я не могу позволить им одержать победу".

Наталія та її старші діти досі живуть в Києві під статусом біженців. Громадянство поки не планують оформлювати, але не виключають цього в майбутньому. "Для нас це була б велика честь, бо це дуже крута країна. Коли молодша донька отримала українське громадянство, я сказала: це дійсно велика країна, яка бореться. Український паспорт зараз має величезну цінність, тому що за нього люди проливають свою кров і піт", - розповідає Наталія.

Навіть якщо в Казахстані відбудуться зміни в політичному режимі, Наталія не впевнена, що колись повернеться на батьківщину.