З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну відома португальська акторка Осеана Базіліу не залишилася осторонь. Щоб хоч якось допомогти українцям, знаменитість поселила у своєму домі українську колегу Надію Марінку, з якою вони й до сьогодні близькі, як сестри.
В унікальному інтерв'ю для OBOZ.UA Осеана Базіліу поділилася своїми переживаннями щодо нашої нації, висловила віру в швидкий кінець війни та пояснила, чому в Європі події в Україні згадуються дедалі рідше. Португальська зірка також розповіла про свої відчуття, коли грала українку, поділилася думками щодо пропозицій іноземних агентств на роль "хороших росіянок" і пояснила, чому не має неприязні до російського народу.
- Осеано, понад чотири роки тому Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Португалія географічно далека від нас країна, проте розмови про можливу велику війну тоді все ж велися. Які думки були у вас із цього приводу?
- Я навіть припустити не могла, що таке станеться! Це був шок, який триває досі. На жаль, війни і далі існують у світі - це загальновідомий факт. Але те, що війна може бути так близько до Європи, з людьми, які в багатьох сенсах дуже схожі на нас, португальців... Це приголомшує. Українцям вдалося зворушити мене до глибини душі, адже тепер розумієш: таке може статися з будь-ким із нас.
Після цього спалахнула війна між Ізраїлем та Палестиною... Справжня суть полягає в тому, що конфлікти ніколи не припиняться, поки існуватиме ця безмежна жага до влади. Це справді прикро. Я не можу уявити, як людство здатне завдавати такої шкоди як собі, так і нашій планеті! Це просто поза межами розуміння.
Коли ви дізналися, що українська акторка Надія Марінка прибула до Португалії через повномасштабну війну та потребує місця для проживання, ви вирішили її підтримати, надавши їй прихисток у своєму домі. Які у вас виникли враження про українців, коли ви дізналися про них більше?
- Мої враження про українців завжди були позитивними, я ніколи не думала про них нічого поганого. Війна в Україні змусила мене замислитися: чому раніше я не допомагала людям інших національностей, які мусили покинути свої домівки? Ці роздуми привели мене до висновку, що мені було б доволі важко ділити побут із тими, хто має зовсім інші релігійні погляди, культуру чи звички в харчуванні. Також я зрозуміла, що всім допомогти неможливо.
Але коли почалася велика війна, я відчула потребу щось зробити. Мала можливість прийняти когось у себе вдома і хотіла, щоб це була жінка або хтось із дитиною. Я провела кілька співбесід, і так у моєму житті з'явилася Надія. Вона стала мені близькою, наче сестра. Наші погляди на життя виявилися дуже схожими, і саме це допомогло нам гармонійно співіснувати в одному просторі.
- Через особисті причини Надія не змогла поїхати на кінофестиваль на Кабо-Верде, щоб представити моновиставу за п'єсою Наталі Блок "Крізь шкіру". Ви поїхали замість неї та блискуче виконали роль українки, яка втекла від війни і наче перебуває в безпеці, але її психологічний стан залишається нестабільним. Як прийняли п'єсу на фестивалі? Чи важко було взяти на себе таку відповідальну роль?
Надія змушена була повернутися в Україну через важку аварію, в яку потрапив її чоловік (тоді ще хлопець). Зізнаюся, це викликало у мене неабиякі переживання, оскільки вся її родина вже знаходилася тут. Проте, незважаючи на війну, вона відчувала потребу бути поряд із ним.
До прем'єри вистави залишалося всього два тижні, і в мене виникли певні труднощі з постановкою, адже довелося адаптувати все з англійської мови португальською та трохи переписати п'єсу. Я відчувала в собі силу, думала: "Добре, я поїду замість Надії, зіграю за неї, головне - щоб вона не хвилювалася!" Взяти на себе роль було важко і легко водночас, та моновиставу прийняли дуже добре. Тож я впоралася із завданням!
Українська актриса Соломія Кирилова зізналася, що їй складно погоджуватися на ролі військових через власні рефлексії.
Я цілком розумію ці емоції. Коли ми працювали над моновиставою, спогади ще були яскравими, і виникла сильна потреба висловити те, що насправді відбувається, які почуття переживають вимушені переселенці. Моя героїня, яку я зіграла, боролася за захист своїх дітей, але зрештою не витримала...
Моя мета полягала в тому, щоб відобразити справжню картину, адже іноді буває легко висловлювати думки, не усвідомлюючи, які емоції переживає інша людина. Завдяки театру ми маємо можливість передати почуття та реальність, які часто сприймаються як далеки та абстрактні. Ми можемо спостерігати за українцями в Португалії, але рідко задумуємося про те, через які труднощі пройшли вони та їхні родини, що відчувають на психологічному й емоційному рівнях після всіх цих руйнувань.
В даний момент я помічаю, що багато людей в Європі втомилися від обговорень війни і намагаються уникати цієї теми, вважаючи це своїм способом "повільно рухатися вперед". Безсумнівно, вони прагнуть, щоб конфлікт завершився, але важко існувати, постійно зосереджуючи увагу на подіях, що відбуваються.
- Також вона розповідала, що, як і Надія Марінка, отримувала пропозиції від іноземних агенцій зіграти "хороших росіянок". Чи вважаєте ви подібні пропозиції доречними, враховуючи факт, що Росія веде агресивну війну проти України?
Так, подібні ситуації відбуваються часто, але я не вважаю, що всі росіяни погані. Я не можу робити узагальнення щодо всього російського народу. У Росії неможливо відкрито висловлюватися проти влади, адже там відсутня свобода слова, вибір і панує диктатура.
Також варто зазначити, що в цій ситуації існує чимало дезінформації, тому я не можу критикувати людей таким чином. Проте я рішуче засуджую російську владу та тих, хто примушує людей приймати всі ці абсурдні ідеї, які, на мій погляд, є абсолютно хворобливими.
- До речі, португальська акторка Марія де Медейруш, яка також зіграла українку, розповідала нам, що свого часу режисерка фільму "Два брати і сестра" навіть спеціально їздила в Росію, щоб знайти там актора для ролі одного з героїв...
- Я не бачила цього фільму. На сьогодні в Португалії вже є багато визнаних за кордоном робіт, у нас неймовірні сценаристи, режисери та інші фахівці. Тобто процес розвивається, і я думаю, що ми на правильному шляху.
Як ви вважаєте, чи є у українських акторів, що нині живуть у Португалії, можливість реалізувати себе в місцевій індустрії кіно?
Це досить непросте питання, оскільки португальська культура сьогодні проходить через складний етап. У нас є кілька вражаючих фільмів, але оскільки країна невелика, обсяги виробництва залишаються обмеженими. Вважаю, що багато залежить від везіння, старання та самої особистості. Якщо ви вмієте прекрасно говорити португальською, цілком можливо, що зможете отримати роль українки. І навпаки.
Що ви знаєте про культуру України?
Я чула багато цікавого від Надії та її матері. Вони приготували безліч українських страв, але я ніяк не можу запам'ятати та правильно вимовити всі ці назви українською мовою (сміється). Часто жартую з цього приводу і намагаюся повторювати слова, але поки що не можу розібратися!
- Яким чином ви змогли досягти своїх цілей? Які виклики зустріли на своєму шляху?
Цей шлях виявився природним і позитивним. Мабуть, це стало можливим через те, що я рано та з великим зусиллям почала займатися театром, одночасно віддаючись балету. Вважаю, що мої труднощі були в основному пов'язані з тим, що робота на телебаченні суттєво відрізняється від театральної діяльності. Усе зводилося до вивчення технічних нюансів та специфічних акторських навичок.
Вона зосередилася не стільки на внутрішніх аспектах формування персонажа, скільки на практичних деталях знімального процесу. Проте, якщо ти дійсно захоплений своєю справою, ти готовий віддати всі сили. Мабуть, саме це стало моєю підтримкою.
Які рекомендації ви могли б надати тим, хто прагне стати актором?
- Перш за все - не полишати цю мрію. А також постійно відвідувати майстер-класи, займатися всім, що до душі: чи то акторською майстерністю, чи живописом, чи танцями. Головне - бути в курсі всього, що відбувається довкола. Акторство - це робота спостереження, безперервного прогресу, навчання та накопичення знань.
Що вас найбільше вражає в українському народі? Чи вважаєте ви, що конфлікт може завершитися найближчим часом?
- Я думаю, що навряд чи це станеться найближчим часом. Це дуже несправедливо, але світ такий, який він є. На жаль, великі держави мають значний вплив на ці війни, тож це поза нашим контролем.
Мене глибоко вражають і зворушують доброта, рішучість, взаємодопомога, незламна віра та витривалість українців.
- Дякую за вашу підтримку. На завершення розмови: що б ви хотіли побажати українцям?
- Щоб вони знайшли мир у собі й не переставали жити. І, звичайно, я б дуже хотіла, щоб одного дня кожен зміг повернутися до свого дому, до нормального життя. А якщо цього не станеться, то щоб вони намагалися жити без образи - хоча це дуже важко. Але водночас боролися за себе і не звинувачували себе.
Я усвідомила, що українці не мають права на щастя, коли стільки людей втрачає життя. Але кожен з нас має своє існування і повинен відстоювати його.
Ознайомтеся також на OBOZ.UA з інтерв'ю португальського журналіста Жозе Мільязеша, який розповідає про свої 38 років у Росії, божевілля Путіна та про найкращого президента України: "Відправив його куди подалі".
Ще на OBOZ.UA інтерв'ю з португальським митцем Вітором Рапозо, який малює Україну на піску та вірить у Зеленського.
#Українці #Україна #Росіяни #Володимир Путін #Росія #Європа #Українська мова #Володимир Зеленський #Англійська мова #Португалія #Російська мова #Людство #Ізраїль #Нація #Палестина (регіон) #Побут #Балет #Психологія #Українська культура #Продуктивність #Диктатура #Шкіра #Віра #Прогрес (історія) #Португальська мова #Режисер #Танець #Кабо-Верде #Сценічне мистецтво
