"Я існую душею". Лілія Ребрик розповідає про втрату роботи в умовах війни, життя в заміському будинку та виховання трьох дочок.

Як Лілія Ребрик вперше пішла проти установок батьків, чому втрата роботи під час війни не стала трагедією та як наважитися на третю дитину в найтемніші часи - в інтерв'ю журналістці РБК-Україна Юлії Гаюк розповіла телеведуча та акторка Лілія Ребрик.

Головне:

Ви знаєте її як постійну ведучу найграндіозніших шоу в Україні та обличчя ранкових передач. Лілія Ребрик являє собою приклад жінки, яка вміло поєднує залізну професійну дисципліну з вмінням слідувати своїй інтуїції. Незважаючи на статус зірки, вона залишається вірною сцені Молодого театру і продовжує зніматися в українських фільмах.

Її життєва історія могла скластися абсолютно по-іншому — у білому халаті, з медичною кар'єрою, як сподівалися її батьки. Але один радіорепортаж перевернув усе, подарувавши нам акторку, для якої її професія стала можливістю бути неповторною. Сьогодні Лілія не лише популярна артистка, а й мама з багатьма дітьми, яка вчить їх вірити в мрії навіть у часи, коли навколо лунають сирени.

У розмові Лілія ділиться своїми враженнями про закулісся великого телебачення, процес зведення заміського будинку за астрономічними цінами, а також про те, як навчитися приймати свою неідеальність без докорів совісті.

Це стислий варіант бесіди. Повну версію інтерв'ю можна переглянути на YouTube-каналі РБК-Україна LIFE.

Ось ще один варіант: "Досліджуйте також: 'Цікаво, коли мене ставлять в один ряд з Цимбалюком': Павло Текучев ділиться думками про свої доходи в індустрії кіно, особисте життя як батька та переживання втрати матері."

- Стежачи за вашою кар'єрою та життям, розумію, що ви займаєтеся тим, що вам подобається, тим, куди вас кличе серце. Почнімо з того, як про вас дізналася вся країна. Здогадуєтеся, про що я?

Мабуть, йдеться про "Танцюють всі" — цей проєкт справді змінив моє життя. Я згадую свій перший прямий ефір і той радісний ранок після нього, коли моя найкраща подруга зателефонувала мені, а я ще спала. Вона сказала: "Ти серйозно? Ти досі спиш? Це ж той ранок, коли ти стала популярною!" Ці моменти залишилися в моїй пам’яті назавжди.

Коли йдеться про вибір кар'єри, це, напевно, моє перше усвідомлене рішення, яке йде всупереч усталеним нормам і відповідає моїм внутрішнім бажанням. Я завжди був вихований у дусі, що все повинно бути ретельно продумане, і що потрібно заздалегідь підготуватися до кожного кроку.

Я дійсно планувала вступити до медичного університету, у мене була чітка програма дій. Я добре навчалася і була відмінницею. Але одного разу я почула по радіо новину про те, що Київський інститут театрального мистецтва розпочинає набір на підготовчі курси акторського факультету. І з того моменту все змінилося.

Я уявила, що все своє життя проводжу в білому халаті, з капелюшком на голові та маскою на обличчі. Чомусь цей образ лікаря міцно закріпився в моїй уяві. Будучи людиною, яка завжди захоплювалася поезією і мала артистичну натуру, я зрозуміла, що прагну реалізувати те, що почула по радіо. Я безмежно вдячна своїм батькам за те, що вони не знехтували моєю божевільною ідеєю.

Вони зізналися, що між собою міркували про те, чи не відмовлюсь я від вступу і, можливо, після повернення оберу "звичайний" університет. Адже іспити в театральному інституті відбувалися трохи раніше, ніж у "звичайних" навчальних закладах.

А я вступила з першого успіху. Так каже моя донька, не з першого разу, а з першого успіху. Мені дуже подобається, бо щось в цьому є. Повертаючись до вступу, це був такий внутрішній кайф, перша перемога. Тоді почали народжуватися мрії, і я тоді зрозуміла, що мріям треба бути відданим, не можна їм зраджувати.

Я уявляла собі червоні доріжки, всі ж дівчата мріють. Насправді це величезна праця, професія, в якій ти не належиш собі, ти не маєш права навіть захворіти по-людськи й взяти лікарняний, тому що в тебе вистава, ефір, зйомки.

Це важливо усвідомлювати. Особливо для дівчат, які вирішили вступати до театрального вузу, необхідно зрозуміти, що ця професія потребує від тебе готовності до залежності від інших та обставин. Проте вона також відкриває можливості для самовираження, дозволяє бути неповторним, шукати свою унікальність, сміливо прагнути до своїх мрій і досягати їх.

"Танцюють всі" - це була моя мрія. Коли я почула, що на каналі СТБ запускається проєкт всі, я подивилася оригінал "So You Think You Can Dance" і сказала собі: "Хто як не я?"

Я дуже мріяла про цю можливість, у мене буквально зносило дах від емоцій, я відчувала, що це мій шанс, який потрібно використати. Я вирушила на кастинг і так намагалася, що не змогла пройти його. На той момент я вже працювала на СТБ, і керівництво запитує: "Ліля, де ти пропадаєш? Ми ж тебе знаємо, ти ж чудова!" А я у відповідь: "Як це, що я була не чудова?"

Ці слова справді глибоко відгукнулися в мені. Коли я з’явилася на другі auditions, я відчула, ніби нарешті вдихнула з полегшенням. Я усвідомила, що можу стати частиною цього проєкту, що можу знайти справжніх друзів серед учасників. Я зрозуміла, що важлива не лише техніка, а твоя унікальна особистість, твоє бачення і підхід. Адже, зрештою, цей проєкт – це не лише про танці, а про людей.

Після закінчення програми "Танцюють всі" ви змінили телеканал. Як проходив цей перехід?

- Закінчилася епоха "Танцюють всі". Це був дуже світлий, але сум. Я пам'ятаю, що їхала за кермом, плакала, умивалася сльозами. Думаю: "Боже, це 10 років улюбленого шоу!"

Проте я впевнена, що важливо вчасно завершувати справи. Це справді був той момент, коли ми успішно закінчили проєкт. А чоловік, усміхаючись, каже: "Отже, у нас тепер є вільний час, можемо подумати про другу дитину, все гаразд".

Я написала пост, що закінчилася моя сторіночка з танцями, і мені запропонували прийти в "Ранок з Україною". Я собі намріяла, що хочу щось кардинально інше, щоб не порівнювати й не намагатися повторити.

Ми ухвалили рішення розпочати роботу з вересня. Протягом наступного тижня я дізналася, що чекаю дитину. Тепер мені потрібно було повідомити про це керівництву, і я дуже хвилювалася. Але, наважившись на розмову, отримала у відповідь: "Боже, яке це щастя! Ми так раді за тебе!" З полегшенням зітхнула, адже була готова продовжити працювати. Зрештою, сталося так, що я народила під час свого вихідного тижня, а вже через тиждень повернулася до роботи.

Як ви дізналися про те, що телеканал "Україна" закривається? Які були ваші реакції на цю новину, а також реакції вашої команди, враховуючи, що ви планували вихід в ефір наступного ранку?

Отже, ми провели зустріч у Zoom, активно готуючись до роботи, коли нам зателефонували і повідомили: "Чутки кажуть, що канал зупиняє мовлення о 00:00 вже завтра". Ми відповіли, що зараз ходить багато чуток, тому не варто відволікати нас від наших справ. Адже не можна просто так зупинити таку велику організацію. Це не просто натиснути на вимикач.

На мою думку, якби ця ситуація виникла в епоху спокою, це стало б справжньою трагедією. Це могло б призвести до глибокої депресії, адже чимало людей залишилися б без засобів до існування. Але ж ми переживаємо повномасштабне вторгнення. Всі зазнають втрат – чи то майна, чи близьких, у цій жахливій війні. Мої власні втрати розпочалися з роботи.

Але я якось подумала, що значить буде щось інше. Я сама здивувалася такому сприйняттю, відносно спокійному. Під час повномасштабного вторгнення це було ще одне випробування, отак я до цього поставилася.

Лілія Ребрик вміло реалізує себе в різних амплуа, насолоджуючись гармонійним поєднанням усіх аспектів свого життя (інфографіка РБК-Україна).

На чому ви сьогодні концентруєте свою увагу: на кінематографі, телевізійних програмах, "Дизель Шоу", чи, можливо, на дітях? А може, на всьому відразу?

Я стараюся знайти баланс у всьому. Але, знову ж таки, цей баланс не для того, щоб досягти успіху чи заробити гроші, а для того, щоб слідувати своїм відчуттям, адже це приносить мені задоволення.

Мені подобається поєднувати непоєднуване. Мені подобається бути мамою, мені подобається бути дружиною, мені подобається встигати ще й попрацювати та повернутися додому, знаходити час.

Мені дуже подобається, що наші "п'ятихвилинки" залишилися з нами. Коли у тебе є всього п'ять хвилин, ти можеш зателефонувати і подумати, з ким би зустрітися – з дітьми або з чоловіком. Це справді важливо, я називаю ці моменти "швидкими побаченнями". Наразі я також намагаюся проводити час із кожною дитиною окремо, організовуючи для них свої маленькі зустрічі.

Коли проводиш час наодинці з кожною дитиною, можна побачити, як вони відкриваються по-новому. Моя старша донька, якій 13 років, зараз цікава мені як ніколи! Вона, з одного боку, виглядає як справжня леді, але водночас у ній живе дух бунту, який відчувається у всьому. Вона не боїться ставити під сумнів правила.

Читайте також: "Робота довела до ліків": Юлія Карпова про гучне звільнення з "Хіт FM", чоловіка-героя і колег-русофілів

- Як діти сприймають сучасні події, що вони про це думають, що запитують?

У перші місяці вони постійно питали, чому немає казок, де зло виходить переможцем. Чому в реальному житті зло намагається домінувати? Я створювала аудіоказки, щоб діти могли їх слухати в укриттях без доступу до інтернету. Моя донечка Поля і досі насолоджується цими казками. Перед сном вона завжди прагне поговорити, просто щоб провести час разом.

Ми зробили все можливе, щоб забезпечити безпеку нашим дітям. Вирушили до Чернівців, де мешкають мої батьки. Вони не стикалися з усіма жахіттями, які відбувалися навколо. Деякий час ми розділили своє життя між двома містами: я з чоловіком їздили до Києва на роботу, а діти залишалися з бабусею та дідусем.

Мені було дуже сумно, коли Поля не попросила привезти їй якусь іграшку. Натомість вона запитувала, чи ми в безпеці. Це було дуже болісно для мене як мами, адже хотілося, щоб діти думали про іграшки, а не порушували такі серйозні теми. Вони все усвідомлюють, часто запитують, коли ж усе це завершиться. Вірять, що скоро настане мир.

Діана спочатку не хотіла танцювати. Хоча вона і не казала, що це не підходящий час, її слова звучали так: "Я не можу". Вона замкнулася в собі, віддалившись від всіх. Багато людей виїхали за кордон, і наша танцювальна студія розпалася. Це мене дуже засмутило, адже танці — це моя пристрасть. Діти все ще живуть своїми мріями, і їм потрібно продовжувати займатися тим, що вони люблять.

Ми всі навчаємося насолоджуватися моментом, не відмовляючись від жодної можливості і не зупиняючи своє життя на паузу.

Пригадую, як ми колись жадали, щоб ці затори знову з'явилися. Діти переживають багато емоцій. Коли ми опинилися під обстрілом у Києві, перебуваючи на 22-му поверсі, Поля дуже злякалася і гірко плакала. Вона сказала: "Мамо, ти ж обіцяла, що війна нас не торкнеться. Ти ж обіцяла". Я відповіла: "Я обіцяла робити все, що в моїх силах".

Навіть на дачі, де ми зараз живемо, не можемо бути впевненими в безпеці. Це просто трошечки далі, і ми на першому поверсі. На жаль, зараз у нас така реальність. Але все одно добро переможе обов'язково. Хочеться, знаєте, вірити так, як діти вірять в це.

Лілія Ребрик ділиться, що війна дала важливий урок: вчитися жити тут і зараз, не ставити себе на паузу (інфографіка РБК-Україна)

Яке ваше ставлення до того, що у ваших стосунках часто виникають конфлікти та кризи?

Я завжди наголошую: "Не марнуйте час". Я тривалий час мріяла про спокій у своєму житті. Моя професія сповнена емоцій, і в ній є безліч відтінків почуттів.

Андрій — це той чоловік, завдяки якому я відчуваю гармонію вдома. Ми не конфліктуємо. Ми знаємо, як вести діалог, як досягати компромісів і як бути терплячими один до одного.

Ми погодилися, що в будь-яких незрозумілих обставинах не вживаємо термін "розлучення". Якщо хтось його вимовить, це вже означатиме, що ситуація серйозна. Я ж знаю кілька людей, які так просто розривають стосунки.

Ми вирішили обрати саме таку атмосферу. У нас насправді, як у підлітків, є особливий вогник у стосунках. Часто ми намагаємося уникнути уваги дітей. Жартуємо, що з трьома малюками знайти час для двох — це справжня пригода, можливість усамітнитися.

Це справді нагадує квест, адже в певний момент Адель може з'явитися і вигукнути: "Привіт!". Але якщо підійти до цього з гумором, вміти вести діалог і не прагнути лише самоствердження, то це стає справжньою командною роботою.

Потрібно мати спільні мрії, цілі, обов'язки, радощі та труднощі, які ми долаємо разом. Чому ж витрачати час на конфлікти? Нам надзвичайно приємно, що між нами немає сварок.

Ми навіть відновили роботи над нашим будинком, який купили ще до початку війни. Це ризиковано? Так. Це лякає? Так. Щоразу виникають сумніви, чи вірно ми діємо, інвестуючи в це, але, з іншого боку, як я вже згадувала, у кожної пари має бути своя мета і мрія. Ось ми завжди вигадуємо нові мрії для себе.

У 2021 році ми придумали собі будинок мрії, ми так його і назвали, бо карантин закохав нас у заміське життя. Ми придбали таку коробку, тобто там вкладати й вкладати. Ви уявляєте, наскільки все було зрозуміло в нас. Ти не боїшся залишитися без грошей, ти вкладаєш, бо знаєш, що в тебе проєкти. Зараз я 100 разів подумала б, чи вивалити суму грошей за цю коробку.

Як ми все ж наважилися зараз відновити роботи, я не знаю. З іншого боку, коли туди заїхати? Коли діти захочуть вже вилітати з того гніздечка?

На якому етапі ви перебуваєте на даний момент?

Ох, ми вже займаємося тим, що, як я кажу, вже гроші не в бетоні, адже важко навіть уявити, скільки коштів пішло в цей бетон. Кажу собі: "Коли ж ми нарешті побачимо результат?" Наче була вже конструкція, ну що ще трішки. А виходить тільки бетон, бетон і знову бетон.

На сьогоднішній день ціни досягли небачених висот, і ситуація з робочими кадрами залишає бажати кращого. Усе це автоматично веде до подорожчання. Проте, ми вже перейшли до стадії, коли можемо обирати плитку, кольори стін і двері.

Насправді, мені дуже подобається, що ми маємо можливість відволіктися, створювати щось нове, мріяти і планувати, не зважаючи на негатив. Мрію про те, щоб жити великою родиною в просторому домі. Це, напевно, прості бажання звичайних людей.

Лілія Ребрик разом зі своїми доньками та чоловіком Андрієм Диким (джерело: instagram.com/liliia.rebrik)

Яким чином ви відповідаєте на звинувачення, що ваша третя донька Аделька була народжена з метою отримання мобілізаційної відстрочки для Андрія?

- Кожна людина говорить про себе. Будь-який хейт - це про себе, про свої якісь моменти. Моя подруга народила для свого чоловіка первістка. Ми майже одночасно народили. Де різниця і коли як не зараз?

Коли розпочалася пандемія коронавірусу, моя перша реакція з чоловіком була: "Слава Богу, що ми не чекаємо на дитину". Потім, коли почалася війна, ми знову висловлювали подібні думки. А згодом, коли конфлікт лише затягувався, усвідомлюєш: "А чому б не зараз?"

Народжуйте і ви трьох, чотирьох, п'ятьох, одного. Діти - це завжди було про любов. Ніколи діти не рятували родину. Діти завжди все, що було в родині, загострювали. Якщо було добре, з появою дитини буде ще краще. Якщо було погано, з появою дитини буде ще гірше. Це закон.

Дивіться також: Лілія Ребрик вразила знімком з рідними: як вони виглядали десять років тому.

Чи були які-небудь ролі, від яких ви відмовлялися протягом своєї кар'єри?

Можливо, якщо вона і відмовлялася, то ще на самому початку. Коли отримуєш сценарій, переглядаєш його і розумієш, що навіть не варто йти на прослуховування.

Є театральні проєкти, від яких я відмовлялася. Через матеріал, який тобі не відгукується, чи через склад команди. Дуже важливо, щоб все було комфортно, щоб всі зірки зійшлися. І це величезне щастя гастролювати потім Україною з виставами, коли тобі подобаються люди, коли тобі комфортно з ними. Це полегшує роботу.

Ви в даний момент приділяєте більше уваги театру, ніж кінематографу.

Якимось чином склалася ситуація, що в даний момент я більше займаюся театром, а не кіно. Напередодні Дня Незалежності планується прем'єра фільму "Потяг Червона Рута". А в грудні на екрани вийшов "Потяг до Різдва".

"Поїзд 31 грудня" став першим фільмом у цій серії. Наші герої продовжили свої пригоди в наступних частинах. Це чудова історія, сповнена доброти, світла, романтики та сімейних цінностей. Я вважаю, що такі фільми заслуговують на своє місце у кінематографі. Це те кіно, яке глядачі можуть переглядати з усмішкою на обличчі.

На даний момент я маю один проект, на який вже отримала затвердження на свою роль. Я з нетерпінням чекаю початку роботи над цим проектом. Хоча поки що не можу розкривати деталі, можу сказати, що це буде повнометражний фільм.

Лілія Ребрик зіграла в спектаклі "Підступність і кохання" на сцені Молодого театру (джерело: instagram.com/liliia.rebrik)

Ваша енергія просто випромінює силу, але навіть найбільш активним потрібно колись відновлюватися. Яким чином ви знаходите час для відпочинку та відновлення своїх сил?

- Дозволяти собі не гнатися за досконалістю. Коли хтось цікавиться, як мені вдається все встигати, я відповідаю: "Якби ви знали, скільки всього залишається поза увагою". Проте я навчилася не звинувачувати себе, якщо щось залишається невиконаним. Важливо приймати себе такою, якою ти є.

Як я відновлююсь? Діти – справжній antidote для душі! Відчуваєте, що ваші малюки підросли? Час на нове поповнення! Мені здається, що маленькі створіння з’являються в родині саме тоді, коли дорослі починають відчувати себе надто зрілими. Діти вимагають енергії. Вони цінують, коли ти занурюєшся у їхній світ.

От я прям відчуваю, як Аделька кайфує, коли я стаю навколішки перед нею і починаю з нею бігати. Тобто я в її площині, вона бачить очі. І це так важливо. Мені дуже хочеться, щоб в нас була скарбничка спогадів з дітками, щоб вони завжди мали якісь спогади з дитинства.

Я дуже люблю їздити за кермом сама. Це, знаєте, мій особистий простір. Це той момент, коли я сам на сам слухаю музику, яку я хочу, думаю, про що я хочу, ухвалюю рішення, коли повертати, кого пропускати, кого не пропускати. Це мій простір, де відповідальна лише я, і це мій час із собою. Мені більше не треба. Мені хочеться з кимось із моїх Диких.