Як стрічка "Солдатик" врятувала державний конкурс у сфері мистецтва

Короткометражні фільми є надзвичайно корисними для благополуччя глядачів, хоча можуть створювати певні труднощі для ведучих.

На каналі "Дім" відбулася прем'єра драми "Солдатик". Фільм порушує тему психологічної допомоги військовим, а також дає привід поговорити на вузькопрофесійні теми -- про вибір контенту для масового українського глядача, вихід українського кіно за межі внутрішньої історії та підсумки державної підтримки кіновиробництва за минулий рік.

"Солдатик" став одним із лауреатів мистецького конкурсу, організованого Державним підприємством "Мультимедійна платформа іномовлення України" торік. Прем'єра відбулася в грудні 2023 року, і з того часу проєкт вирушив у насичене фестивальне турне. Він здобув нагороду на Міжнародному фестивалі "Око" в Болгарії, а також став фіналістом Каннського фестивалю Gold Firefly та фестивалю Semana del Cine Ucraniano в Іспанії. Покази та обговорення пройшли в містах Дюссельдорф і Вупперталь.

В Україні "Солдатик" отримав нагороду фестивалю "Місто мрії" в Рівному, а також був представлений на фестивалях "Миколайчук Open" у Чернівцях і EU4Culture у Вінниці. Спеціальний показ та обговорення відбулися також у Дніпрі.

Головним персонажем стрічки "Солдатик" є військовослужбовець, який через тяжке поранення майже втратив зв'язок із реальністю. Його ім'я залишається невідомим, і медичний персонал лікарні, де він перебуває, називає його Джоном Доу (анонімне ім'я в англійській культурі). Хоча герой не може ходити, він володіє здатністю подорожувати у світі померлих. У цьому світі він шукає солдатів, які на землі вважаються зниклими безвісти, і передає їхні повідомлення рідним. Назва фільму походить від іграшкового солдатика, який у сюжеті виступає як оберіг.

З містичного в фільмі фігурує ще й дивовижний вовк, який виводить групу військових із мінного поля. Цей персонаж виглядає вже трохи зайвим. Хоча казкову тварину можна розцінювати як данину реальному підрозділу українських військових, бійці якого знімалися в фільмі та мають відповідний символ. До того ж потойбічний сюжет -- лише тло, на якому творці фільму розмірковують про психологічну реабілітацію військових і переживання втрат.

Фільм майстерно ілюструє стан солдатів, які повертаються з фронту, використовуючи різноманітні мовні засоби. Одним із прямих висловлювань є заява психіатра, що, згідно зі статистичними даними, 93% військових страждають від посттравматичного стресового розладу, депресії, суїцидальних думок, залежностей тощо. Цей фільм заснований на оповіданні військового Олексія Розумова, яке носить назву "93%". Також присутня алегорична мова: на МРТ лікар виявляє в мозку героя щось руйнівне, схоже на ракову пухлину, хоча насправді це не так. Це "щось" символізує війну, яка залишається в пам'яті солдата назавжди та поступово його руйнує. Візуальний аспект фільму також є важливим. Чимало сцен у "Солдатику" розгортається в медичному центрі, який нагадує радянську психіатричну лікарню. Закриті двері, підлога в "галоперидольному" візерунку, самотній беззахисний пацієнт на військовому ліжку та скромна їжа в їдальні створюють атмосферу, що підкреслює, як нерідко рівень психічної допомоги для постраждалих воїнів є так само убогим, як і інтер'єр цього закладу.

Пацієнтів у лікарні, принаймні, не обмежують в русі.

Сюжет "Солдатика" зосереджений на двох парах героїв: Джон Доу та його товариш по службі, який з’являється на іншій стороні життя, а також психіатр і представник місцевої адміністрації. Незважаючи на містичні елементи, персонажі виявляються цілком реалістичними, з зрозумілими людськими почуттями та прагненнями. Джон Доу переживає душевні страждання і прагне знайти звільнення від них. Його побратим намагається прийняти свою долю, сприймаючи смерть як невід'ємну частину існування. Лікар має намір допомогти солдатам, які через психологічні травми стають непотрібними навіть своїм рідним. "Вони ж герої! Вибачте за емоційність. Чи можемо ми їх залишити на самоті?", — протестує він. Чиновник, натомість, зосереджений на впорядкуванні роботи медичного закладу, який, на його думку, замішаний у шахрайстві, хоча насправді він розшукує зниклого сина. Завдяки його образу, творці піднімають важливу тему втрат на війні і жахливого болю, який продовжує мучити тих, хто залишився.

У певному сенсі "Солдатик" завершується на позитивній ноті, оскільки хлопець залишається живим. Проте для цього головний герой йде на той світ, і він також є чиєюсь дитиною, братом або коханим. Таким чином, справжнього щасливого завершення немає і ще довгий час не буде. Врешті-решт, залишається лише безнадійна боротьба з наслідками війни, намагаючись врятувати тіла та душі тих, хто вижив.

Психіатр і державний службовець спочатку не змогли знайти спільну мову.

Фільм -- гарний спосіб донести цю думку до широкого кола глядачів. Не лише українських, до речі. "Солдатик", хоч і розповідає про російсько-українську війну, але насправді не прив'язаний до неї. У фільмі не згадується ані час, коли відбуваються події, ані місце, ані ворог. Це відрізняє "Солдатика" від більшості українських воєнних фільмів, побудованих на нашій внутрішній повістці. Те, що драма зрозуміла іноземцям, говорить її успіх на міжнародних конкурсах. Не завадить зайвий раз нагадати про важливість участі України в таких заходах. Інколи це реально питання життя та смерті країни, яка залежить від міжнародної підтримки.

Не менше вражаючим, ніж зміст, є формат "Солдатика". Цей фільм триває 37 хвилин — це ані стандартний короткометражний фільм тривалістю 5–15 хвилин, ані повноцінна стрічка. Проте, короткометражки залишаються незвичним явищем для українського глядача. На великих телеканалах існує поширена думка, що такі фільми призначені лише для фестивалів, конкурсів або вузького кола цінителів, а уявна Антоніна — домогосподарка, створена маркетологами "1+1" як уявний зразок їхньої аудиторії — не готова їх сприймати. Однак аншлаги на "Ночах короткого метру", які раніше проходили в українських кінотеатрах, свідчать про те, що масовий глядач недооцінюється. Мені здається, причина цього полягає не стільки в смаках телеглядачів, скільки в небажанні телеканалів експериментувати та ризикувати. Тому вони зазвичай продовжують виробляти серіали за одним і тим же перевіреним шаблоном, який колись мав успіх.

Брати по зброї не загинули, проте й не існують в повному розумінні цього слова.

Звичайно, існують технічні аспекти, які ускладнюють трансляцію короткометражних фільмів на телебаченні, оскільки ефірні графіки зазвичай не передбачають такий формат. Однак, немає нічого, що завадило б створити добірки, які б ефективно заповнювали весь відведений час між рекламними вставками. Отже, насправді немає нездоланних бар'єрів для показу короткометражок по телевізору. Можливо, успіх "Солдатика" змінить ситуацію, адже короткий метр є важливим елементом у меню нашого глядацького досвіду. Він стимулює мозкову діяльність і підвищує естетичний смак.

І саме зараз варто навести приклад державної підтримки кінематографії, завдяки якій ми змогли насолодитися фільмом "Солдатик" на екрані телевізора.

Мистецький конкурс-2023 виявися дуже суперечливою подією. По-перше, гаряче незадоволення викликала сама ідея спрямовувати гроші на кіно, коли вони потрібні армії. По-друге, конкурс відзначився обговоренням серіалу "Смт Інгулець", герой якого дуже нагадував лайливого фермера та президента футбольного клубу "Інгулець" із Петрового на Кіровоградщині Олександра Поворознюка. Під тиском суспільства договір між державою та виробниками був розірваний. По-третє, у міру виходу на екрани проєкти, що перемогли у конкурсі, регулярно зазнавали критики за якість контенту (наприклад, серіал "Тільки живи" й документальний фільм "Цілі"), використання російського матеріалу (серіал "Зозулі") та непрозорі умови виконання контракту (документальний фільм "Fюрер 2.0").

На відміну від головного героя, в іграшкового солдатика було ім'я -- сержант Засипайко

Проте з'явилися і справжні хіти, такі як серіали "Одна родина" та "Потяг". Загалом, кількість нового патріотичного контенту почала досягати якісного рівня. Принаймні, це задовольнило потреби глядачів у телепродукції, що допомагає усвідомити нову воєнну дійсність. У перший рік великої війни доводилося вдень із ліхтариком шукати розважальні проєкти, де хоч якось згадувалося про повномасштабне вторгнення. Без цього наш телевізійний простір міг легко спровокувати когнітивні розлади, адже за вікном лунали вибухи, а герої серіалів відправлялися на закордонні курорти.

В кінцевому підсумку рік розпочався та завершився успішним "Солдатиком". Хоча проєкт не зміг суттєво покращити результати конкурсу, він все ж таки допоміг стабілізувати ситуацію до такого рівня, що оголошення нових змагань за державне фінансування більше не викликатиме хвилю обурення серед професіоналів.

Звичайно, було б чудово, якби наступний конкурс пройшов без будь-яких схем і недбалості. Адже невідомо, чи серед майбутніх кандидатів з'явиться ще один такий же чудовий "Солдатик".