Відверто кажучи, ваша Антоніна була трохи приголомшена тим, що почула.
Вона була вражена, напевно, через те, що не знала Лідію Таран і мала певну уяву про її образ. Це уявлення зовсім не відповідало дійсності, принаймні, тому, що я побачила у відео. Одного разу у нас на роботі виник мем: "Та де я красіва?". Він з'явився, коли одна з колег зайшла до студії і відразу отримала заслужені компліменти: "Ого, яка ж ти гарна!" — вигукнули ми всі разом. На що вона відповіла з роздратуванням: "Та де я красіва?".
Саме під цим девізом відбулася бесіда з Лідією Таран на каналі Марічки Падалко.
Слід відзначити Марічку — вона щиро робила компліменти своїй подрузі та кумі, намагаючись підняти їм настрій. І що найцікавіше, всі її слова були абсолютно щирими. Проте Лідія, незважаючи на це, наполегливо відкидала їх.
Наприклад, вона стверджувала, що в школі виглядала дуже непривітно і нагадувала жабу.
Ой, а вам не здається, що ця дівчина нагадує жабку? Звісно, це питання чисто риторичне.
Лідія: Ні, я не могла похвалитися красою. Я виглядала жахливо.
Марічка: Я ж бачила твої знімки! З таким-от шикарним волоссям.
Марічка: Як доказ я буду фото тоді вимагати.
Марічка каже Лідії, що вона була дівою в наших новинах, а Лідія відповідає, шо ніфіга не була. Бо діва -- це Ірина Білик. Господи, як же не була, якщо була! Одна з найвідоміших ведучих, якій завжди вдавалося бути ефектною, водночас із надзвичайно м'якими і доброзичливими інтонаціями, щирістю та, не побоюся цього слова, душевністю. Для новин це не таке вже й типове поєднання. Тим паче, Лідії Таран, як мені здається, вдавалося зберегти міру і, разом із цим мімімі, не переходити межу інформаційної подачі.
Мені дуже прикро спостерігати, як Лідія настільки явно знецінює себе. Проте, слід визнати, вона хоча б усвідомлює наявність проблеми. Більше того, їй дісталося і від Нового каналу. Нагадаю, що раніше вона працювала там в ефірі. Пам'ятаю, що цей телеканал колись став справжнім breath of fresh air у нашій інформаційній сфері — чимось, що вирізнялося на фоні інших.
Проте ведуча називає це "дворовим телебаченням". У порівнянні з розкішними "Плюсами". "Боже, як у них на ТСН все виглядає елегантно, такі стильні ведучі, а в нас, здається, чогось бракує, немає того самого шику", -- нарікає наша колега. Так, вона просто не знала, на чому працювала ваша Антоніна, і не монтувала сюжети на старому столі з бобінами, як це було в моїй рідній Запорізькій обласній телерадіокомпанії. Якось я покажу вам свій касетний диктофон, для якого потрібна була спеціальна сумка, -- ви будете в захваті, там навіть мікрофон стояв на тринозі. І це був такий безцінний досвід, що я б не поміняла його на жодні сучасні технології.
Виявилося, що Лідію запросили на Новий канал не лише через її таланти ведучої, а скоріше "в умовах браку талантів на кастингу". Однак, в іншій частині того ж інтерв'ю, вона зазначила, що її вміння вільно спілкуватися українською мовою стало додатковою перевагою на кастингу, адже це мова її серця. Лідія поділилася цікавою історією з її навчання. Її школа була переважно російськомовною, але батьки наполягли на створенні українськомовного класу. Цей клас дійсно був унікальним, але з одним суттєвим недоліком:
Чи знаєш ти, що таке клас вирівнювання? Це такий клас, куди не хоче потрапити жодна дитина, адже туди зазвичай беруть учнів, які не справляються з навчальною програмою. Мої батьки боролися, щоб я потрапила в клас, проти якого довелося пройти через безліч труднощів, зборів і підписів — і в результаті я опинилася в класі вирівнювання. Це автоматично призвело до зниження рівня знань, які я могла б отримати. Через мовне питання. Знаєш, в класі вирівнювання було надзвичайно нудно...
В нас був "мовний режим" завжди в родині. Через це мої подружки, там, з п'ятого поверху, сьомого, йшли зі мною до школи різними дорогами. Ну, непрестижно".
Особисто я не мала подібного досвіду, адже виросла в регіоні, де говорили українською. Проте, перебуваючи в Запоріжжі, я на власні очі побачила чимало подібного. Тому не сумніваюся, що такі ситуації цілком могли мати місце. Однак, враховуючи загальний контекст скарг, історія Лідії може виглядати трохи перебільшеною.
Тут також хочу згадати недавнє інтерв'ю співачки Юлії Lord для "Суспільне Культура". Там вона розповідала, що в 1991 році її та однокласників з Києва відправляли на екскурсію у Львів. І попереджали, що ви, діточки, їдете в небезпеку:
"Нам запропонований цілий список певних українських слів, на які нас будуть тестувати у Львові. "Діти, ви, по-перше, маєте триматися групою. Або якщо розділятися на групи, то щоб це не було одна-дві людини, щоб ви у разі нападу могли себе захистити", -- згадувала Юлія.
Ваша авторка вірить, що подібні безглузді випадки залишилися в минулому. З одного боку, це радує, а з іншого – хочеться сподіватися, що таких історій більше не буде.
Нагадаю, що на початку широкомасштабного вторгнення Лідія Таран разом із донькою Василиною переїхала до Франції. Вона є кореспонденткою Укрінформу, де завершила дворічну магістратуру, спеціалізуючись на стратегічних комунікаціях. За її словами, вона живе фактично між двома країнами. Лідія не обговорює публічно свої дії, оскільки не бажає привертати до них увагу. Це контрастує з багатьма іншими публічними особами, які активно діляться інформацією про свої програми підтримки України за кордоном.
Мене також здивувала така стриманість Лідії. Адже активність українців за межами країни є вкрай важливою і, на мою думку, її слід підтримувати. Це особливо актуально, коли йдеться про людей, які можуть справді впливати на ситуацію, а журналісти якраз у цьому числі. У нашій редакції ми часто вражені тим, як наші колеги в різних країнах відстоюють інтереси України та відкрито говорять про свою діяльність.
Але Лідія Таран, здається, відчуває якусь занадто велику провину за те, що зараз не в Україні. Каже, що їй неприємні всі ці розмови про виїхала / залишилася і вона воліє зайвий раз нічого не постити в соцмережах, бо всім усе буде не так.
Також складається враження, що ведуча вирішила розділити страждання України. Наприклад, вона зазначає, що в Києві багато людей проводять час у різних закладах, а центр столиці виглядає дуже жваво. Хоча насправді це цілком звично, адже в багатьох інших містах ситуація схожа. Після обстрілів і численних жахливих новин, останнє, чого хочеться, — це ще більше страждань.
Вочевидь, Таран є яскравим прикладом біженки, яка в цьому абсолютно не конструктивному почутті вини просто потонула і явно взяла на себе занадто багато відповідальності, причому чужої. Про це, власне, й зауважує Марічка Падалко, і ваша авторка тут цілком згідна.
Мені здається, що Лідія дуже сумує за своєю роботою у прямому ефірі, хоча вона й намагається це приховати. Проте її сльози на початку програми говорять про зворотне. Як відомо, залишити прямий ефір — це не просто, і ностальгія неминуча. Тому я щиро сподіваюся, що, повернувшись до України, Лідія знову займеться веденням новин. Її спокійний та чутливий стиль ведення, безсумнівно, був би корисним для нашого телебачення у цей непростий час.
#Українці #Історія #Запоріжжя #Соціальна мережа #Телебачення #Співачка #Україна #Українська мова #Укрінформ #Київ #Львів #Російська мова #Запорізька область #Комунікація #Боже. #Новий канал #Марічка Падалко #Мем #Ірина Білик #Піст #Лідія Таран #Телебачення в прямому ефірі #Телевізійна служба новин #Лідія.
