Як "Українське радіо" документувало та підтримувало опір під час революцій: спогади радійників – у другій частині книги.

У столиці України, Києві, відбулася презентація другого, розширеного видання книги "Українське радіо. Історія буремного століття".

21 листопада, в день, коли вшановують гідність і свободу, у книгарні "Сенс" пройшла дискусія, присвячена впливу медіа під час українських революцій. Під час заходу було представлено друге, доповнене і розширене видання книги "Українське радіо. Історія буремного століття", виданої за підтримки громадської організації "Детектор медіа" у видавництві "Лабораторія".

В ході заходу учасники обговорили вплив медіа на суспільство в періоди історичних змін, а також розглянули, як "Українське радіо" забезпечувало інформацією своїх слухачів під час революцій в сучасній історії.

У дискусії взяли участь: історик та голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров, медійниця та співавторка книги Тамара Гусейнова, програмний директор громадської організації "Детектор медіа" та член наглядової ради Суспільного мовлення Вадим Міський, а також ініціатор видання, диктор і член правління Суспільного мовлення Дмитро Хоркін. Своїми особистими історіями з періоду революційних подій поділилися радіожурналісти Вячеслав Козак, Оксана Маловічко та Юрій Табаченко. Модерувала захід журналістка Наталя Соколенко.

Учасники дискусії: Наталка Соколенко, Вадим Міський, Тамара Гусейнова, Дмитро Хоркін, Олександр Алфьоров

Книжку "Українське радіо. Історія буремного століття" створили Вадим Міський і Тамара Гусейнова, ідейним натхненником видання став Дмитро Хоркін. Вона висвітлює історії спротиву та боротьби за ідентичність в ефірі першого українського мовника від 1924 року до сьогодення. Видання охоплює драматичні періоди репресій і цензури радянських часів, боротьбу за незалежність, роботу радійників під час воєн і відновлення мовлення в деокупованих містах, а також роль "Українського радіо" як голосу підтримки в найтемніші миті сучасної історії.

У фокусі цієї розповіді перебувають особистості, які залишили свій слід в історії Українського радіо: журналісти, диктори, технічні спеціалісти, митці та слухачі. Через їхні життєві шляхи автори демонструють, як протягом століття радіо стало ареною для вираження українського духу — від перших трансляцій 1924 року до передач, що здійснюються з бомбосховищ під час повномасштабної агресії Росії проти України.

Це видання вражає з багатьох причин. По-перше, вже на "Книжковому Арсеналі – 2025", де відбулася його перша публічна презентація, книга здобула велику популярність серед читачів і стала бестселером видавництва "Лабораторія" на фестивалі. По-друге, вже вийшло друге видання, яке містить нові доповнення. З'являються свідки історичних подій, які діляться своїми історіями і буквально закликають авторів доповнити нашу спільну історію. Ми знаходимося в захопливому етапі, коли як народ, так і нація відкривають свою історію та формують новий великий наратив. І це надзвичайно приємно, що "Українське радіо" активно долучається до цього процесу, — зазначила Наталка Соколенко на початку заходу.

Тож подальша розмова була побудована навколо ролі "Українського радіо" в історії країни, а більш широко -- про роль медіа під час переломних моментів нашої історії, таких як Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція гідності, війна.

Оскільки всі учасники обговорення мають досвід роботи на радіо, бесіда розпочалася з приємних спогадів про те, як і хто вперше потрапив на роботу в радіостанцію.

Під дощем на Майдані Незалежності Олександр Алфьоров отримав дзвінок від Тіни Пересунько, яка повідомила йому, що на радіо звільнилися місця у Дмитра Хоркіна та Андрія Дрофи. "У нас не вистачає чоловічих голосів, ти не хочеш спробувати свої сили?" — запитала вона. Олександр, відчуваючи азарт, вирішив: "Чому б і ні?" І, не зважаючи на погоду, вирушив на співбесіду. Згадуючи про те, він думав: "Говорити — це ж треба вміти. Але я навчусь". На співбесіді він, по суті, мовчав, лише кивав головою. Він прийшов приблизно 27 або 28 квітня, а вже 29-го відбувся його пробний ефір. Після цього йому сказали: "З 1 по 5 травня в усіх вихідні, а ти будеш вести вечірні програми".

Дмитро Хоркін поділився, що його захоплення радіо почалося, коли йому було всього 12 років, а у 18 років він вже вів власні програми в ефірі.

"Мені здається, що радіо обрало мене саме по собі. Я запам'ятовував усі голоси ведучих, повторював їх, навіть проголошував новини Кучми. Коли йшла трансляція, я теж перед котами вдома виголошував: "Слово має Президент України Леонід Кучма. Говорить Київ". Це почалося з 12 років. А в 18 я вже відвідав радіостанцію. Мене запросили на прослуховування в прямому ефірі, і я отримав можливість озвучити прогноз погоди. Університет мені не приносив задоволення, а я мав у руках довідник "Жовті сторінки". Я знайшов контакти Національної радіокомпанії України і зателефонував в приймальню віцепрезидента: "Чи не шукаєте ви якісні чоловічі голоси?". Він відповів: "Одна нога там, інша тут, приїжджай!". Коли я прийшов, мене зустріла Неля Іванівна Даниленко. Так я потрапив на ефір, а вже через три дні почав працювати", -- ділився він.

Тамара Гусейнова розпочала свою кар'єру на радіо, навчаючись в Інституті журналістики Київського національного університету. Директор цього закладу, Володимир Різун, вів програму на Українському радіо, до якої активно залучав студентів, що давало їм шанс здобути практичний досвід у медійній сфері.

"Одного разу, коли я навчалася на другому курсі, до нас завітав Володимир Різун. Він повідомив, що у нього щойно закінчили навчання магістри, які вели програму, і запросив усіх бажаючих спробувати свої сили. Я разом із трьома дівчатами підняла руки і вирішила приєднатися. Ми отримали три години вечірнього ефіру, які назвали "Вечірній променад". Ми проявили креативність і вигадали формат: подорожуємо поїздом з гостем і обговорюємо актуальні теми. Але одного разу це призвело до курйозної ситуації. Гостею в нас була Ганна Герман. Ми їхали на потязі "Київ -- Львів", вели політичну програму та приймали дзвінки від слухачів. Люди почали телефонувати, повідомляючи, що вже збираються у Львові і готові протестувати, обурені її присутністю! Ганна вийшла з ефіру, заявивши, що це все сплановано проти неї, і вона нас не залишить без відповіді. Ось так все почалося з веселого інциденту," — згадує Тамара Гусейнова.

Вадим Міський поділився спогадами про своє дитинство, коли над його ліжком постійно висіла радіоточка. Незважаючи на те, що в його рідному домі в Чернівцях дротове мовлення вже не функціонує, він попросив зберегти цю радіорозетку під час ремонту, як символ минулих часів. Після Революції гідності Вадим став активним учасником, який підтримував ухвалення закону "Про Суспільне мовлення" та брав участь у реформуванні медіапейзажу.

А от його голос на радіо зазвучав під час повномасштабного вторгнення. "Буквально в перші дні війни ми з Дмитром поговорили, що наша громадська організація "Детектор медіа" готує щоденні огляди про російську дезінформацію. Я й кажу: "На радіо зараз -- основна відповідальність, усі люди слухають. Є гарна аналітика, можливо, стане в пригоді для підготовки відповідної передачі". І Дмитро каже: "У нас усі в дорозі, перевозимо мовлення з Києва до Львова. Зараз просто нікому сісти й це робити. Ви можете дати нам готовий файл, який можна пустити в ефір?". Чесно кажучи, у нас у "ДМ" тоді теж люди по всіх усюдах були розкидані, та й досвіду такого не мали, -- нікому було за це взятися. Пішов я тоді у найближчий магазин побутової техніки, купив недорогий мікрофон, узяв трохи поролону для звукоізоляції, освоїв монтаж. Пам'ятаю, як Олена Браїлова, яка складає сітку мовлення на Першому каналі радіо, мені на сотий день повномасштабної війни говорить: "Слухай, а ти не хочеш у вихідні не виходити, відпочивати?". А я так здивувався, хіба так можна?. Я як розпочав з суботи ефіри -- так і виходив без вихідних", -- розповів Вадим Міський.

Наталія Соколенко та Вадим Міський

Учасники обговорення спочатку згадали свій досвід роботи на радіо, а потім перейшли до теми книги "Українське радіо. Історія буремного століття". Вони детально розглянули, що стало поштовхом для написання цієї праці, як з'явилася концепція та процес її створення.

Тамара Гусейнова зазначила, що ідея написання цієї книги виникла під впливом Дмитра Хоркіна. В одному з їхніх розмов вони дійшли висновку, що бракує значущих праць про радіо.

"Всі постійно говорять про телебачення, але про радіо майже нічого не згадують. Було б чудово, якби існувало велике видання, яке об'єднало б усю цю інформацію. Дмитро вже обговорював цю ідею з Вадимом, і в результаті виникла пропозиція відзначити сторіччя радіо. І це вдалося. У книзі представлено багато цікавої інформації, і справді розумієш, що матеріалу ще більше. Кожен на своєму місці — ведучі, режисери, редактори — виконує важливу роботу, яка має велике значення для України. Ця книга є свідченням цього. Ми задокументували перші сто років радіомовлення, але насправді важливо продовжувати фіксувати події, щоб майбутні радійники і журналісти мали про що писати на нашій землі," — поділилася думками Тамара Гусейнова.

Дмитро Хоркін поділився, що під час підготовки до святкування столітнього ювілею "Українського радіо" виникло безліч ідей, більшість з яких вдалося втілити в життя. Серед них – випуск марки зі спеціальним погашенням на честь ювілею, грандіозний концерт у Національній опері, карбування монети Національним банком, а також новий топонім у столиці – сквер Українського радіо. Крім того, одним із задумів є створення книги.

"Ми почали готувати книжку давно, але не перебували у кон'юнктурній гонитві до дат. Тільки коли ми були готові, через пів року після сторіччя, її видали. І раді, що ми не поспішали й зробили хороше, якісне видання", -- сказав він.

Олександр Алфьоров розповів, що і сам хотів колись написати книжку про радіо, до 90-річчя. На що Дмитро пожартував, що пам'ятав ці обговорення десятилітньої давнини, і тому, готуючись до видання книги, переймався, чи не згадає Олександр про це давнє бажання: "Чи не візьмешся ти писати книжку, що конкуруватиме?".

На запитання, чи може книга бути ефективним засобом для розповіді про історію радіо в епоху, коли масова аудиторія проводить час у TikTok та YouTube, Олександр Алфьоров, який також веде відеоблог на історичну тематику ("ДМ"), зазначив, що книга є підсумковим продуктом, і жоден TikTok чи навіть ефір не зможе її замінити.

"Книжка як підсумок столітньої історії -- це цеглинка до цієї історії, і вона є важливою. Книжка, до речі, дуже класна, багато ілюстрацій, що дійсно додає радіо несподіваного ракурсу. Бо за радіо є ще картинка, яку ми не бачимо. Дуже радий, що книга вийшла, і що зроблено це в дуже класному дизайні: він такий, що хочеться з'їсти. Вона модна, вона красива", -- сказав Олександр Алфьоров.

Вадим Міський повідомив, що вийшло друге видання книги "Українське радіо. Історія буремного століття", яке містить нові доповнення. Авторам знадобився час для проведення глибшого аналізу, архівних досліджень та осмислення різних історичних подій, пов'язаних з радіо.

Ось, наприклад, історія створення нашого Симфонічного оркестру Українського радіо. У другому виданні ми знайшли дату його першого виступу – 14 листопада 1927 року, хоча раніше вважалося, що оркестр заснували в жовтні 1929-го. Тепер у нас є документальне підтвердження – не лише спогади, а й згадки в пресі з відгуками про цей концерт. Ми навіть знайшли фотографію оркестру, опубліковану до "офіційної" дати його заснування. На мою думку, ця історія заслуговує на те, щоб її увічнити в сучасній книжці про радіо. Також ми ділимося історією про Бориса Лятошинського, одного з найвизначніших українських композиторів усіх часів, який не тільки співпрацював із радіо, як багато інших композиторів протягом століття, а й займав посаду головного редактора музичного мовлення. Ця розповідь надає нового погляду на постать Лятошинського, 130-річчя якого ми святкуємо цього року. Окрім музичних тем, ми також додали розділ про "новини" – найпопулярнішу передачу в радіоефірі, а також розширили главу про роль Українського радіо під час революцій, включивши більше історій, – зазначив він.

За словами автора, особливо вражаючими є оповіді про опір працівників радіо, які тісно пов'язані з революційними подіями. Саме тому презентувати друге видання книжки вирішили в День гідності та свободи. Читачі матимуть можливість ознайомитися з однією з доповнених історій, що сталася під час Помаранчевої революції. Автор відзначив, що на "Українському радіо" у відповідь на "темники", що стосувалися висвітлення президентських виборів 2004 року, була створена страйкова комісія. Її очолила Оксана Маловічко, яка й донині працює на "Українському радіо" та керує профспілкою його працівників. Під час заходу в "Сенсі" вона, разом з іншими героями книжки, поділилася спогадами про ті буремні часи, зокрема про свій виступ від імені страйккому зі сцени Майдану.

"Ви пам'ятаєте, як на Майдані виступали різні політики, артисти, представники медіа. Нам сказали, що ми теж маємо таку можливість, -- і наш страйкком дружною ходою попрямував на Майдан. Нас вивели на сцену, це був дуже бентежний момент. Я пам'ятаю, як ми трималися за руки. Чесно скажу: для мене це -- головний епізод мого життя. Мільйони людей усе це бачили. Відчуття -- не передати словами! Я сказала, що "Українське радіо" -- з українським народом. Ми будемо боротися разом із ним, і ми відстоюємо демократичні принципи, за які люди вийшли на Майдан", -- розповіла Оксана Маловічко.

Ветеран "Українського радіо" Вячеслав Козак згадує, як під час Революції на граніті, працюючи над програмою "Колос", йому вдалося підготувати репортаж з Майдану.

Революція на граніті відбувалася з 2 по 17 жовтня. Я почав працювати на "Українському радіо" в 1989 році, і протягом мого життя я не бачив нічого подібного — це було вперше. Нам потрібно було донести цю подію до наших слухачів, пояснити, чому студенти вийшли на протест і за що вони борються. Важливо пам’ятати, що в 1990 році більше 19 мільйонів домогосподарств мали радіоточки. Тоді я працював в аграрній програмі і сподівався, що наше керівництво обов'язково зацікавиться цим сюжетом, адже у нас була цензура. Я вирішив звернутись до організаторів Революції на граніті, щоб вони знайшли студентів з аграрних університетів. Я записав розмови, які тривали 40 хвилин або навіть більше. Проте моя програма була розрахована на 20 хвилин. Керівництво редакції вирішило, що не можемо в ефірі давати 20 хвилин, і в кінцевому результаті прозвучало близько 10-12 хвилин. Але це була наша перемога, — згадує Вячеслав Козак.

Він також висловив вдячність авторам видання про "Українське радіо" і побажав їм творчого натхнення для створення продовження цієї книги.

"Вони збирали інформацію по частинах, створюючи своєрідну мозаїку. Вважаю, що це лише початок. Вам ще належить продовжувати цю роботу, адже про "Українське радіо" можна говорити безкінечно. Завдяки "Українському радіо" лунали українські пісні, звучала наша історія, колядки, навіть "Запорізький марш", що раніше був під забороною. Це свідчення нашої спільної історії," -- зазначив Вячеслав Козак.

Глядачі в аудиторії під час обговорення.

Ще один учасник книжки, Юрій Табаченко, поділився своїми спогадами про Революцію гідності. В розпал протестів до них на ефір завітала Руслана Лижичко, ведуча основної сцени Євромайдану. "Це був лише один з ефірів, ми запросили її, адже, як зазначали мої колеги про попередні революції, наша мета — висвітлювати події з різних точок зору. Проте згодом я дізнався про розмову, яка відбулася в кабінеті генерального директора радіокомпанії Тараса Аврахова та його першого заступника Анатолія Табаченка, відповідального за цю редакцію. Гендиректор запитав: "Чи варто давати Руслані ефір? Що з цього вийде?". "Будуть шалені танці," — віджартувався його заступник. І, зрештою, ефір відбувся".

Юрій Табаченко, продюсер-експерт "Українського радіо"

Потім модераторка дискусії Наталка Соколенко зосередила увагу на актуальних подіях та значенні журналістів під час повномасштабного вторгнення.

Тамара Гусейнова поділилася, що у кожній бойовій групі можна зустріти одного, двох або навіть трьох бійців із позивними "журналіст". "Наші пресофіцери – це дійсно унікальні особистості. Я пам’ятаю одне з останніх відео, яке, можливо, ви також бачили, де пресофіцер стріляє по російському дрону з автомата і кличе свого напарника: “До бою!”. Він збиває дрон і каже іноземній журналістці: “Dafna, two pictures and go!” (“Дафна, два фото і виходимо!” – “ДМ”). Вони працюють дуже швидко і ефективно, самі знімають та монтують матеріали, виходять в ефір на радіо та телебаченні, коментуючи англійською – це справжні професіонали. Багато з них пережили події 2013-2014 років і розуміють, що те, що вони фіксують – це вже частина історії. Більше того, це історія людей, які сьогодні формують Україну", – зазначила Тамара Гусейнова.

Ольга Будник, радниця та представниця Президента України, яка займається питаннями Фонду Президента, що підтримує освіту, науку та спорт.

Фінальна частина розмови була присвячена трансформації Суспільного мовлення та "Українського радіо" в його складі з державного на суспільне.

"Те, яким стало зараз Суспільне мовлення і радіо в його складі -- це була вимога практично кожної української революції. Я дуже щасливий, що ці зміни, -- насамперед запровадження повної редакційної свободи, коли не треба ризикувати життям, щоб повідомити правду -- дійшли до свого втілення. Крім того, одним із наших пріоритетів була розбудова мереж поширення радіо сигналу", -- сказав Вадим Міський.

Екземпляри другого видання книги "Українське радіо. Хроніка буремного століття"

Дмитро Хоркін згадує, в яких складних умовах доводилося працювати, щоб перетворити "Українське радіо" на те, що воно є сьогодні. "У 2014 році FM-частоти "Українського радіо" у Криму, а також у Донецькій і Луганській областях були практично відсутні. Ми використовували УКХ-діапазон, що значно відставав, тоді як FM-частоти постійно вигравали "Русское радио" та інші. Це не випадковість. Наразі ми активно працюємо над тим, щоб бути присутніми скрізь," - зазначив він.

Він також поділився своїми сподіваннями, що книга про історію "Українського радіо" надихне майбутні покоління науковців займатися дослідженням українських медіа, розвитком української мови в медіа та еволюцією мовлення. "Ця книга не лише про "Українське радіо", а й про виникнення першого потужного українськомовного електронного медіа, яке стало основою для інших телеканалів і технологій у сфері медіа в Україні. Це справді важливі моменти. З'явилася професійна усна українська мова, і це могло б і не відбутися. Виникли нові радійні професії, такі як диктор, актор озвучування, з акцентом на чіткість вимови. Перший постійний оркестр, а не просто репризний чи театральний, став важливим досягненням. Це був радійний оркестр, який ми започаткували", -- зазначив натхненник даного видання.

По завершенні дискусії відбулась автограф-сесія, під час якої автори книжки "Українське радіо. Історія буремного століття" підписали примірники другого видання усім охочим.

Автограф-сесія після презентації книжки