СРСР побоювався його, а "Червона рута" утвердилася як неофіційний гімн України: в мережі з’явилися архівні записи Володимира Івасюка.

В інтернеті з'явилися унікальні відеозаписи з видатним українським композитором і співачем Володимиром Івасюком, який зробив значний внесок у розвиток української музики. Його знаменита композиція "Червона рута" стала символом, який багато хто вважає неофіційним гімном України. Хоча життя цього талановитого артиста обірвалося в 1979 році, його спадщина продовжує викликати інтерес у молоді.

На унікальних кадрах, що оприлюднили в Instagram, можна побачити, яким був співак у реальному житті. Близькі Володимира Івасюка фільмували його під час відпочинку, цікавих бесід, поїздок та гри на музичних інструментах.

З архівних записів можна зробити висновок, що композитор мав досить привабливу зовнішність. Він, очевидно, не боявся експериментувати зі своїм стилем: спочатку його обличчя було абсолютно гладко виголеним, а згодом він вирішив відростити помітні вуса. Володимир Івасюк виглядає як людина, сповнена радості, оскільки на більшості відео його усмішка залишає приємне враження.

Легендарний композитор з'явився на світ 4 березня 1949 року в Буковині, в родині інтелігентів. Ще під час навчання в школі молодого Івасюка переслідували труднощі з боку радянської влади. Він успішно склав усі екзамени, але, на жаль, не зміг вступити до університету через інцидент з бюстом Леніна. Замість того щоб продовжити навчання на медичному факультеті, він пішов працювати на завод. Проте в цій обстановці композитор знайшов своє покликання, створивши ансамбль "Буковинка", з яким врешті-решт дебютував на київському телебаченні.

День, коли Володимир Івасюк виконав "Червону руту" на Театральній площі в Чернівцях, став справжньою віхою в його творчості. 13 вересня 1970 року, разом із колегою Оленою Кузнєцовою, він представив цю пісню в ефірі програми "Камертон доброго настрою". Ця композиція справила враження на весь Радянський Союз, адже українською мовою її виконали узбеки, литовці, казахи, грузини й навіть росіяни.

Згодом Володимир Івасюк зустрів Назарія Яремчука і Василя Зінкевича. Разом вони почали творити музику, яка принесла їм величезну популярність після виходу першого українського мюзиклу "Червона рута". Головні ролі в ньому виконали Софія Ротару і Василь Зінкевич.

Пізніше Івасюк випустив свій альбом, що містив 12 оригінальних композицій, які виконала Софія Ротару. Ця музична робота здобула популярність не лише в межах СРСР, але й за його межами. Проте такий швидкий успіх композитора викликав неоднозначну реакцію. Коли він отримав значний гонорар за реліз альбому, з ним зв'язалися представники КДБ. Івасюку настійно рекомендували перерахувати ці кошти до фонду миру, який займався популяризацією соціалізму. Однак він категорично відмовився фінансувати організації, які вважав терористичними. Після цього композитор став об'єктом переслідування з боку КДБ і опинився в немилості партії.

24 квітня 1979 року, під час обіду, Володимиру Івасюку зателефонували. Він швидко одягнувся і вирушив до консерваторії, але більше ніколи не повернувся додому. Родина композитора відразу ж звернулася до поліції, однак, за їхніми словами, пошуки митця не були срочно організовані. Його тіло знайшли лише через місяць у лісі поблизу Львова. Тоді ж радянська влада оперативно оголосила, що смерть була самогубством.

Відхід Івасюка в засвіти став справжньою трагедією для громадськості. В день, коли композитора проводили в останню путь, таксисти не брали грошей за проїзд, музиканти відмовилися грати ввечері у ресторанах, а дорога від його житла і до Личиківського цвинтаря була встелена живими квітами. Тоді радянська влада боялася, що похорон музиканта може перерости в бунт, тож навіть погрожувала людям, які прийшли попрощатися із легендою, звільненням із роботи або ж виключенням із ВНЗ.

"Радянщина заборонила на довгих десять років виконувати пісні Володимира. Тих, хто прийшов на похорон, влада намагалася переслідувати, студентів у подальшому маргіналізувати. Тато детально це описав у біографічній повісті "Монолог перед обличчям сина". На могилі Володі нам не дозволяли ставити пам'ятник, десять років на могилі стояв тимчасовий дерев'яний хрест. Таке жахливе життя було в тому Радянському Союзі... Намагалися всіма способами стерти пам'ять про Володимира", - розповіла сестра митця Оксана Івасюк в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA.

Проте не всі приймали версію про самогубство Івасюка. Друг композитора, Микола Лемик, висловлював думку, що спецслужби могли повісити його вже після смерті, оскільки на тілі не спостерігалося ознак самогубства, натомість були помітні сліди побоїв. У 2015 році тодішній прокурор Львівської області Роман Федик стверджував, що Івасюк став жертвою вбивства з боку радянської влади.

Цікаво, що сім'я композитора прагнула встановити йому належний пам'ятник відразу після його смерті. Проте, радянська влада заборонила це. Лише після того, як Україна здобула незалежність, на місці поховання цього великого митця з'явилася бронзова скульптура.

Як ділилася Оксана Івасюк, легендарний композитор був чудовою людиною. Він завжди кликав її до себе у Львів на канікули, а також водив у кіно, театри та музеї.

"Володя любив гарний одяг. Взагалі в той час серед інтелігенції, яка розмовляла українською мовою, було заведено красиво одягатися. Таким вишуканим способом теж пропагували українськість. Володя замовляв собі костюми у кравців у Чернівцях і Львові. Любомир, чоловік сестри Галі, якось подарував йому жовту сорочку у блакитну смужку. Якийсь час це була одна з найулюбленіших речей у його гардеробі, з радістю носив її як виклик владі. Він любив робити нам з сестрою гарні подарунки. Якось приніс мені французькі парфуми, привозив светрики, купував тканини, щоб я сама собі щось пошила. А ще були подорожі, у які брав мене чи Галю. Володя показав Вільнюс, Ригу, Таллінн, куди ми їздили на зустріч з режисеркою Вірке Коппель, яка зняла фільм про гурт "Смерічка" для естонського телебачення", - розповідала сестра митця.