"Йона. Голодне марення": Суспільне випустило фільм, що розповідає про художницю, яка через свої твори досліджує трагічні події голодомору 1946-47 років.

21 листопада у столичному Будинку кіно відбувся прем'єрний публічний показ документального фільму "Йона. Голодне марення" до дня вшанування пам'яті жертв голодоморів різних років.

Складні погодні умови цього дня у Києві та загроза обстрілів не завадили глядачам. На другому поверсі Будинку кіно, біля кінозали, усіх відвідувачів зустрічала героїня фільму -- українська художниця болгарського походження Йона Тукусер. Зі своєї рідної Бессарабії вона привезла зерно, кожному глядачу вручивши пляшечку з ним -- "Візьміть, будь ласка. Це зерно надії".

Йона Тукусер роздає глядачам пляшечки з зерном перед початком сеансу фільму.

Чому саме так вона визначила назву для зерна, привезеного з півдня, пояснила Йона Тукусер під час презентації своїх робіт. Серед свідчень людей, які пережили штучний голод 1946-1947 років, була історія, яку Йона вирішила назвати "Історія надії". Колишній голова села Афанасій Іванович Сотіров згадував, як у одному з будинків він натрапив на тіло чоловіка, який помер від голоду, а під підлогою в схованці виявив мішок із зерном. Цей чоловік дотримувався невисловленого правила бессарабських болгар: навіть якщо помираєш від голоду — ніколи не чіпай посівне зерно!

"Людина, з якою я ніколи не мала щастя зустрітися, вирішила посіяти своє зерно, сподіваючись на життя і на весну, яку їй не судилося побачити. Це зерно надії проросло в мені не як звичайний колос, а як глибоке усвідомлення людської витривалості, життєвої сили та пам’яті, що передається з покоління в покоління. Я зберегла ці зерна історії, щоб посіяти їх у теперішньому, сподіваючись, що з них виросте щось невідоме, що нині поливається кров’ю війни. Ми охороняємо це зерно для майбутнього посіву, очікуючи побачити весняне сонце, адже надія є нашим незламним прагненням до життя!" – зазначила Йона Тукусер.

Основна персонажка документальної стрічки Йона Тукусер.

Документальний фільм "Йона. Голодне марення" зосереджується на еволюції художниці Йони Тукусер, яка через своє мистецтво занурюється в проблематику штучного голоду, що тривав у 1946–1947 роках. Творці стрічки ілюструють, як особисті втрати та національна пам'ять переплітаються в її творчому процесі. Протягом більше десяти років Йона невтомно бореться за визнання правди про цю трагедію, вивчаючи наслідки голоду для українських болгар.

Фільм "Йона. Голодне марення" був створений командою Департаменту з питань різноманітності, інклюзії та рівних можливостей Суспільного. У процесі роботи над стрічкою взяли участь: Олена Кривенко, яка виступила як авторка та режисерка; Надія Стадницька, що виконала роль редакторки; оператори-постановники Юнус Сейтаблаєв і Микола Зоценко; оператори Надія Діновська та Руслан Кузьгов; звукорежисери Сергій Петренко та Олександр Грідін; монтажерка Олена Мамай; лінійні продюсерки Марія Харакоз-Лапаєва та Олена Кваша; літературні редакторки Олена Адамчук і Оксана Мигаліско; графічний дизайнер Ігор Грицик; акторка дубляжу Вікторія Польченко; гостьова редакторка Анна Терзівець; колористка Поліна Чечкова; а також продюсерка та керівниця Анастасія Гудима.

"У нас сьогодні особливе кіно, яке про пам'ять -- колективну історичну й особисту. Через історію нашої героїні ви дізнаєтеся більше про Україну, національні спільноти та про болгар на її території", -- розповіла перед переглядом фільму керівниця департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного Анастасія Гудима.

Керівниця департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного Анастасія Гудима

Художниця Йона Тукусер понад 15 років працює над серією картин під назвою "Голод". Протягом цього часу вона змогла зібрати безліч свідчень про загибель близько 100 тисяч болгар, які проживали в Бессарабії та Таврії, внаслідок штучного голоду 1946-1947 років в Україні. Серед її матеріалів є більше 100 свідчень очевидців, а лише в повоєнні роки в Бессарабії від голоду загинуло близько 70 тисяч болгар.

"Відтворюючи історію, справжню історію, я в якийсь момент перетворюю її в свій власний світ як творець, як художник. Цей світ не є вигаданим. Голод відчувається як холод, оскільки бракує енергії. Тіло втрачає тепло," - ділиться думками Йона Тукусер.

Сцена з кінострічки "Йона. Апетитні ілюзії".

Йона Тукусер ділиться спогадами про те, як вперше зіткнулася з темою штучного голоду 1946-47 років в Україні, коли була ще учнем п'ятого класу. Вчитель історії показав учням фотографії та розповів жахливі історії про випадки канібалізму, що мали місце під час голоду в 20-х роках. Як зазначає Йона, у її родині ця тема залишалася табу, так само як і в їхньому селі про цю трагедію не було жодних згадок.

"Цю фотографію я одна з перших втілила на полотні. На зображенні – бабуся та дідусь, які торгують людським м'ясом на ринку в Поволжі в 1921 році, в період, коли там також панував голод. Знімок був зроблений під час їх затримання міліцією, але вперше його опублікували лише в 1990 році в журналі "Родіна". Це стало для мене справжнім шоком. Мій інтерес до вивчення теми голоду загострився після домашнього завдання від того ж вчителя історії. Ми повинні були поспілкуватися з бабусями та дідусями про їхні переживання під час голоду 1946-1947 років у Бессарабії. Це стало першим разом, коли мої рідні відкрилися на цю тему. Вони ділилися зі мною жахливими спогадами – про те, як усе село страждало від голоду, як їли собак і кішок, і як ті, хто наважився на це, гинули. Вони описували, як люди йшли дорогами, знесилені, немов привиди, падали та вмирали на місці," – ділиться своїми переживаннями Йона Тукусер, пояснюючи, що стало поштовхом для її творчості.

Художниця Йона Тукусер народилася й виросла в селі Главані теперішньої Арцизької громади Одеської області, де живуть українські болгари. Главані та навколишні села постраждали через штучно створений голод 1946 -- 1947 років. Історії родичів та односельців про страждання, які випали на долю людей у ті роки, перетворилися на творчий імпульс, який спонукав художницю до створення серії картин про голод і виживання. Після навчання в Ізмаїльському гуманітарному університеті та Національній художній академії у Софії (Болгарія) Йона Тукусер жила й працювала в Римі, Нью-Йорку та Лондоні. Художниця стала авторкою багатьох персональних виставок й учасницею низки міжнародних виставок у Болгарії, Україні та США.

Першу серію своїх творів художниця розробила в 2010 році в Софії, після завершення навчання в художній академії. У 2017 році, вже перебуваючи в Римі, Йона Тукусер представила свій проєкт "Голод" — серію картин, створених на основі архівних документів, які вона знайшла в Ізмаїлі, Одесі, Болгарії та Румунії. Тоді її запросили виступити на науковій конференції Ізмаїльського університету, присвяченій голоду 1946-1947 років в Україні та Бессарабії. У результаті цього заходу була написана спільна наукова стаття Йони та одного з професорів університету, яка викликала дискусії та стала ще одним стимулом для художниці більш глибоко дослідити тему голодоморів.

"Я почула, як один з викладачів заперечував мої аргументи щодо випадків канібалізму в Бессарабії в 1946-1947 роках, порівнюючи їх з подіями 1921-1923 та 1932-1933 років в Україні. Він звинуватив мене в тому, що я сама вигадала цей міф. Мене засмутили не стільки їхні звинувачення, скільки те, що вчені та викладачі відкидали це, навіть не провівши відповідних досліджень. Саме в той момент у мені вперше виникло непереборне бажання відстоювати правду будь-якою ціною. Це спонукало мене самостійно зайнятися дослідженнями в цій сфері як науковця та історика. Я поставила перед собою завдання знайти відповідь на питання, чи мав місце канібалізм у Бессарабії у 1946-1947 роках," — ділиться своїми думками Йона Тукусер.

Починаючи з 2018 року, вона активно займається збором і відеозаписом інтерв'ю з очевидцями голодомору, а також продовжує дослідницьку діяльність у місцевих архівах, прагнучи відновити історичну правду про штучний голод 1946–1947 років у своїх художніх творах. У 2021 році Йона Тукусер повернулася до рідного села, де перетворила батьківський дім на творчу майстерню та завершує серію картин під назвою "Голод".

Сцена з стрічки "Йона. Голодні марення".

Олена Кривенко, творець та режисер цього фільму. висловила бажання, щоб якомога більше людей дізналися про творчість та місію Йони Тукусер. Адже художниця присвятила майже 15 років своєму дослідженню теми голоду. "Знімати було нелегко, монтаж також виявився складним, довелося багато разів все переробляти та обговорювати. Можливо, це пов'язано з тим, що тема є дуже чутливою. За рік спільної роботи ми з Йоною стали дуже близькими, майже подругами," – зізналася Олена Кривенко. В свою чергу, Йона Тукусер відповіла: "Ти є моїм голосом."

Митець Йона Тукусер та режисерка Олена Кривенко.

Олена Кривенко, працюючи над матеріалом для "Детектора медіа", поділилася, як випадково зустріла Йону Тукусер, переглядаючи сюжет, представлений регіональною редакцією Суспільного. "Моя редакторка Надія Стадницька звернулася до мене: 'Олено, зверни увагу на цей сюжет. Мені здається, це твоя героїня'," - згадує вона. Історія справила на мене велике враження, тому ми вирішили поспілкуватися з Йоною через Zoom. Вона була у своєму сараї, де творить картини, і наша розмова тривала досить довго. Врешті-решт, я сказала: 'Йоно, я приїду до тебе!' І з того моменту почалася наша співпраця," - розповіла Олена Кривенко.

У своїй творчості художниця також проводить паралелі між голодом 1946-1947 років та трагедією в окупованому Маріуполі у 2022 році, нагадуючи, що боротьба за свободу й гідність триває.

"Шестирічний хлопчик Ілля з Маріуполя, батьки якого були вбиті в перші дні війни в Україні. Цей малюк залишився в блокадному місті не лише без найближчих людей, а й без їжі. І, перебуваючи в бомбосховищі, від голоду він почав їсти іграшку свого друга, щоб не померти. Коли місто звільнили українські захисники, Ілля знайшов сім'ю в Києві. Так, усе гаразд у малюка. Але це повторилося. Знову повторився злочин проти людяності у нашій країні", -- розповідає Йона Тукусер.

Сцена з стрічки "Йона. Голодні марення".

Картини Йони Тукусер є яскравим свідченням, що відкривають правду про штучно викликаний голод. Кожен твір — це окремий сюжет, в якому відображена справжня трагедія, почута художницею від тих, хто пережив ці події, або знайдена в архівних матеріалах. Особливість цих картин полягає в унікальній техніці виконання: вони створені за допомогою віника і оформлені в рами з обпаленого дерева. Виготовляє їх Йона у своїй майстерні, розташованій у рідному селі, в будинку, де колись жила її родина.

"Вона повернулася до оселі, в якій давно не звучало людського голосу. Під час війни вона не зупинялася і продовжувала працювати. Страх охоплював її, але попри все, вона вирушила до цього села. А ми завітали до неї приблизно через місяць. Кілька разів організовували зйомки. У підсумку, ми фіксували її діяльність протягом більше ніж року," – поділилася власними враженнями авторка та режисерка стрічки Олена Кривенко.

Олена Кривенко, творець та режисер цього фільму.

Йона Тукусер прагне розповісти світові правду про штучні голоди в Україні через свої художні роботи. "Голод є ключовою темою мого мистецтва, оскільки це злочин проти людяності, який не слід повторювати," – зазначила художниця. Її виставки пройшли на міжнародних платформах, зокрема в Україні, Болгарії, Польщі, Римі, Великій Британії та США. Цього року Тукусер продемонструвала свої твори в Європарламенті на виставці "Голод", залучаючи увагу світової спільноти до злочинів, скоєних Росією як у минулому, так і в сучасності.

"На даний момент ми не плануємо показувати фільм ані на телебаченні, ані на YouTube. Я щиро прагну відправити його на фестивалі. Під час зйомок я усвідомлювала, що це не масове кіно, а авторська робота. Мені дуже хочеться, щоб його побачили в Болгарії. Ми маємо намір представити його на фестивалях документального кіно класу А. Зараз Йона планує організувати виставку в Римі, і я сподіваюся, що в цей період фільм також буде відправлений на фестивалі, де, можливо, здобуде певні нагороди," - поділилася своїми планами щодо фільму Олена Кривенко.

Після дебютного показу документального фільму "Йона. Голодне марення" в Києві глядачі щиро аплодували, а потім не відпускали головну героїню ще якийсь час. Вони фотографувалися на пам'ять, обіймалися, обмінювалися враженнями від стрічки та ділилися своїми особистими історіями. Хто знає, можливо, деякі з них стануть натхненням для нових робіт Йони Тукусер.

#Україна #Росія #Українська мова #Нью-Йорк #Київ #Директор #Одеса #Друга Польська Республіка #Документальний фільм #Англія #Продюсер #Болгарія #Софія #Румунія #Маріуполь #Графіка #Художник. #Лондон #Звукорежисер #Голодомор #Голод #Зерно #Європейський парламент #Трагедія. #Королева Вікторія #Кінофільм #Редагування #Рим #Бессарабія #Джона. #Болгари #Канібалізм #Ізмаїльський район #Поволжя #Міліція #Архів #Злочини проти людяності #Одеська область #Ісмаїл.

Читайте також

Найпопулярніше
Ситник про розмови із журналістами оф рекордс: Не розголошував. Ні державної таємниці, ні таємниці слідства
Вчені назвали найкращий час для вживання калорійної їжі
На сьогодні Майдан не завершений — учасник Революції Гідності та АТО (+текст)
Актуальне
ChatGPT зазнав масштабних збоїв у різних куточках планети, згідно з даними OpenAI та інструменту Downdetector.
Яке свято відзначають 27 грудня 2024 року – що сьогодні заборонено робити?
Він був іконою комедійного жанру, але його життя обірвалося на трагічній ноті: коли і за яких обставин помер Дем'яненко, виконавець ролі Шурика?
Теги