Софія в її інтерпретації стає втіленням сильної та самодостатньої жінки, яка веде боротьбу не тільки зі злочинними елементами, а й із суспільними стереотипами. У рамках проєкту "Інтерв'ю24" Юлія відкрито поділилася своїми роздумами про процес створення образу Софії, важкі переживання депресії та життєві випробування. Вона також щиро розкрила свої погляди на особисте: своє розуміння фемінізму, вплив війни на її стосунки з партнером та значення української мови у сучасному світі.
Дивіться також "Жіночий лікар", новий серіал і благодійні бранчі: щире інтерв'ю з акторкою Анастасією Цимбалару
Ваша популярність значно зросла завдяки участі у серіалі "Парочка слідчих". Яким чином ця прем'єра змінила ваше життя?
Власне, я не відчуваю особливої різниці між моєю аудиторією у 2021 році, коли вийшло лише кілька серіалів, і тепер, у 2025 році, коли вже є чимало успішних проєктів. Хоча я помічаю, як росте моя аудиторія в Instagram і з'являється певна впізнаваність у TikTok — іноді бачу зацікавлені погляди на вулиці чи хтось підходить привітатися. Проте, чесно кажучи, я не зовсім розумію, що саме має статися, аби я справді відчула цю популярність.
Які характеристики ви бачите спільними між собою та вашою героїнею Софією з серіалу?
Те, як вона позбувається фінансової та емоційної допомоги батьків. Хоча вона й була дуже самостійною ще до цього, але все одно мала підтримку - і знала, що в будь-який момент не залишиться сама. І тут трапляється такий переломний момент, де вона стає по-справжньому самостійною. Так само було й у моєму житті.
У мене дуже хороші стосунки з мамою. Я її дуже сильно люблю, і вона завжди підтримувала мене у всьому. Вона - приклад для мене і для багатьох. Тому що вона дала мені змогу самостійно робити висновки й обирати свій шлях. Вона завжди знала: це моє життя, і як я захочу - так і буде. Тому, коли я сама переїхала в Київ у 17 років, все одно мала її емоційну підтримку.
Проте і в моєму житті настав той самий переломний момент. Це сталося за рік до завершення університету. Я почала орендувати кімнату у знайомих. Тоді мама ще надавала мені фінансову підтримку, але в мене з'явилося відчуття незручності — я вже доросла, мала стосунки, а все ще частково залежала від неї. У мене вже були власні доходи, я заробляла на різних проєктах, але боялася витрачати свої гроші. Проте я знала, що мама завжди буде поруч, готова прийти на допомогу в будь-який момент.
Одного разу, не можу точно згадати, чи це сталося в 2022 році, чи раніше, мені спала на думку ідея: я вирішила більше не приймати гроші. З того моменту розпочалася нова глава в моєму житті. Я почала покладатися лише на себе та свого чоловіка. Тепер у нас є родина, і ми стали частиною суспільства.
Окрім того, що в нас з батьками був цей вирішальний момент, ми обоє маємо сильні характери. Незважаючи на всі труднощі та виклики, ми завжди рухаємося вперед. Я наділила її (персонаж - Кіно 24) саме такою наполегливістю, і наші сценаристи підтримали цю ідею. Я допомогла їй зміцнити цю впевненість! А ще цей гострий гумор - він мені дуже близький. Власне, у нас з нею є багато спільного. Це, по суті, моя історія, просто з новими деталями та кількома особливими рисами, які мені подарували.
Юлія Буйновська / Зображення з особистого архіву артистки
Багато людей цікавляться завершенням цієї історії. У своїх прямих трансляціях в Instagram ви згадували, що не розумієте, чому саме так режисери вирішили представити фінальний епізод.
Я насправді не розумію, чому камеру перенесли на дерево. Спочатку я думала: чому не можна було завершити сцену поцілунком? Але потім, ввечері, я сіла і задумалася — чому так вирішили.
У нас з чоловіком є спільна пристрасть до серіалу "Касл". У цьому шоу головні персонажі починають проявляти взаємні почуття лише на початку або в кінці четвертого сезону, а всього їх налічується вісім! Це справжнє мистецтво – тримати інтригу і зацікавленість глядача, щоб йому не терпілось дізнатися, коли ж ці двоє нарешті опиняться разом. Вони ідеально доповнюють одне одного, і з часом розкривається вся глибина їхнього життя, а їхнє взаєморозуміння просто вражає – це справжня магія!
Власне кажучи, я на даний момент схиляюся до думки, що наш фінал виглядає дещо розмитим – і нехай там буде те дерево. Якщо це історія на кілька сезонів, мені хочеться, щоб вона дійсно була захопливою. Щоб глядачі з нетерпінням очікували, прагнули та жадали продовження.
Чи хотіли б ви взяти участь у зйомках другого сезону "Парочки слідчих"? Яке у вас ставлення до ідеї продовження цього серіалу?
Зараз я відчуваю неабияке нетерпіння. Це бажання виникло після того, як я переглянула шоу. У нашій спільноті зібралися люди, які також оцінили наш серіал. Я отримала таку підтримку, ніби моя родина говорить мені: "Це справді чудово, це дійсно варто уваги!"
Я знову ощутила той самий тепло домашнього затишку, який був зі мною вже давним-давно, ще до початку війни. Безумовно, я прагну продовжити цю оповідь.
Як вважаєте, чи з'явиться другий сезон?
Ну, все писалося так, щоб було продовження. Тобто сценаристи одразу закладали, що такий шанс може з'явитися. Я дуже сподіваюся і вірю, що попри всі історії з тим, що наші глядачі, на жаль, почали зливати серії в телеграм-канали, і через це канал "1+1" довго не міг зрозуміти, чому падають рейтинги... але зрозумів - я все ж таки сподіваюся, що вони пробачать глядачам і продовжать цю прекрасну історію.
"Дивіться онлайн першу серію серіалу 'Двоє детективів'"
Які проекти вас займають після "Парочки слідчих"? Чи є у вас образ ідеальної ролі, про яку ви завжди мріяли?
Ми вже випустили "Будиночок на щастя", маємо шість серій шостого сезону. Ця історія просто неймовірна, і я щаслива, що долучилася до цього сезону. Думаю, він буде супер особливим. І, звісно, дуже сильно сподіваюся на продовження.
Наразі я вже працюю над новою історією - готуюся і фізично, і емоційно, морально. Трохи дала собі спокій після останнього проєкту, набираюся сил, енергії - і скоро треба буде викладатися на всі 130%.
Немає якоїсь конкретної ролі, про яку я мрію. Але оскільки я дуже люблю читати автобіографії - а це, мабуть, найцікавіше, що я зустрічала, бо це історії справжніх людей, - це не може не захоплювати. Мені б дуже хотілося зіграти когось із реального життя - можливо, відому українку. Я справді була б щаслива й дуже пишалася такою роллю.
Якщо уважно придивитися, у "Парочці слідчих" неодноразово порушується питання фемінізму. Ваша героїня опиняється в оточенні чоловіків, які часто жартують над Софією, натякаючи, що її стать робить цю роботу їй недоступною. Чи помітили ви цю деталь у фільмі?
Так, насправді існує окрема серія, в якій ця тема розкривається дуже глибоко. Протягом всього серіалу можна помітити, як жінка займає ключову позицію. Якщо звернути увагу, з третьої серії Софія кардинально змінює свій стиль. Це, до речі, стосується не лише сюжету серіалу, а й реального життя: ми стикаємося з величезним тиском. У свій перший робочий день вона (Софія - Кіно 24) виглядала надзвичайно елегантно. Це її звичний образ, і раніше з цим ніколи не виникало жодних проблем. Але тепер вона приходить, а всі чоловіки виглядають дуже стримано та професійно, майже всі (сміється - Кіно 24).
На мою думку, у таких ситуаціях дуже важко через страх неприйняття. На роботі дівчата часто бояться показувати себе в красивому світлі в плані зовнішності, бо тебе можуть сприйняти несерйозно. Образ Софії змінили на третій серії, щоб глядачі та наші інші герої побачили, що, окрім того, що вона дуже красива, вона ще має великі таланти, дуже перспективна, і в неї чудовий розум.
На жаль, ця тема присутня в моєму житті. У своїх майже 25 років я поступово відкидаю все, що накопичилося в моїй свідомості, і створюю нову реальність. Щодо фемінізму — це дійсно захоплююча тема, але я підходжу до неї з великою обережністю. Тому поки що не готова висловлюватися занадто голосно.
Чи траплялися вам у житті ситуації, коли подібні питання ставали особливо актуальними? Чи був у вас досвід захисту своїх меж та прав, як це робила Софія у "Парочці слідчих"?
Звісно, це правда. І таке трапляється досить часто. Таке вже наше суспільство на даний момент. Ця тема часто виникає і в нашій сфері, коли потрібно підтверджувати свою професійність.
Особисто я не стикалася з ситуаціями, коли чоловіки грубо порушують мої межі. Проте, з самого початку, як тільки помічаю, що їхні ноги наближаються до моєї території, я однозначно сигналізую, що тут їх не чекають. За межами все гаразд, але варто тільки переступити мої кордони без запрошення — я готова до щирої і чесної розмови на цю тему. Я впевнена у своїх силах і не боюся захищати свої межі.
Чи є у вас якісь інші мрії, крім акторської кар'єри? Я чула, що ви плануєте створити свій власний бренд. Про що йдеться: одяг, косметичні засоби чи щось зовсім інше?
Так страшно щось таке планувати та казати такі гучні слова. Я достатньо позитивний реаліст, але розумію, що може бути сьогодні, завтра, в будь-який момент. Тому наразі я змінила слово "амбіції", "мрії" й "цілі" на дуже просте слово - "хотілки". І так, у мене вони є.
Хотіла б я більше ділитися цим, проте тема мого бренду почала формуватися ще з тих часів, коли мені було 16. Це захоплює мене до глибини душі. Я вважаю, що тканини, одяг і стиль – це справжня магія, яка супроводжує мене у віртуальному океані ідей. Внутрішнє бажання реалізувати щось вражаюче не покидає мене, хоча наразі я не маю достатньо енергії для великих проектів. Але я впевнена, що поступово, крок за кроком, я все ж досягну своїх цілей.
Юлія Буйновська / Зображення з особистого архіву артистки
Мої ідеї не закінчуються, в мене є прекрасна надивленість, є свій смак. Буде дуже круто, якщо буду висвітлювати та говорити своїм одягом на тему, що таке жінка, як вона може виглядати, як до неї треба ставитись. Мені це дуже цікаво.
Чи є у вас амбіції знятись у фільмі, який міг би претендувати на Оскар? Або ж, можливо, ви б хотіли знятись для Netflix?
У мене є улюблені фільми, які отримували номінації на Оскарі. В принципі, якщо буде цікава історія, цікавий персонаж і хороший сценарій, то, я думаю, він зможе потрапити на Netflix і навіть отримати номінацію на Оскар, чому ні?
Але поки немає хорошого сценарію, немає можливості туди потрапити. Але дуже хочеться. Хочеться попрацювати над персонажем, зробити щось, щоб оцінили, щоб я подивилась і сказали: "Вау, це неймовірно!".
Це робота цілої команди. Це не коли режисер стоїть і видавлює свою думку, а коли ви працюєте заради однієї мети. І в мене навіть були команди в українських серіалах, коли ми йшли ось так рука об руку за однією метою. Це було дуже класно.
Ви регулярно публікуєте щасливі миті разом із вашим чоловіком Єгором Козловим в Instagram, який, до речі, також працює в акторській сфері. Чи стало ваше кохання результатом співпраці на знімальному майданчику?
Інстаграм - це мій особистий альбом. Я теж періодично заходжу і можу передивлятися наші відео, і мені дуже приємно це дивитись. Але я хочу наголосити на тому, що те, що ми бачимо в інстаграмі, не є тільки однією реальністю. Це не означає, що немає зворотного боку. Бо, так, життя дуже складне.
Юлія Буйновська і Єгор Козлов / Зображення з Instagram акторів
Наші взаємини розпочалися в розпал пандемії коронавірусу. Потім спалахнула війна. Наша маленька родина пережила, переживає і, напевно, ще переживе багато випробувань. Це важко, дійсно важко. Хотілося б, щоб усе було ідеально, щоб ми могли сміятися, усміхатися та насолоджуватися життям разом. Але ми — звичайна сім'я, як і багато інших, які щодня працюють над зміцненням своїх стосунків. Ось така наша історія.
У "Парочці слідчих" ваш чоловік також виконав роль, хоча й епізодичну. Яке це — зображати на знімальному майданчику повну байдужість до людини, яку насправді любиш?
Мій чоловік отримав епізодичну роль у фільмі, і я була безмежно щаслива, адже це означало, що я зможу провести два дні з ним на зйомках. В ті дні я практично не з'являлася вдома, а якщо й була, то лише на ніч. Тому можливість провести півдня разом з ним на одному майданчику здавалася справжнім подарунком. Це було неймовірно приємно, адже грати поруч із коханим завжди комфортно і затишно.
Ми щиро прагнемо реалізувати спільний проєкт, який дозволить нам створювати захоплюючих персонажів. Уявіть собі, як чудово грати разом із друзями та родиною – це справді геніальна ідея! Тож я сподіваюся, що у нас з'явиться ще хоча б один спільний проєкт.
Чи не відчуваєте конкуренції у вашій молодій сім'ї щодо ролей у серіалах?
Конкуренція відсутня не лише у моїй родині, але й серед найближчих друзів. Це моє найрідніше оточення, моя справжня сім'я, і я хочу відзначити, що воно зовсім нове для мене.
У мене є подруги, з якими ми разом пройшли 17 і 13 років дружби. За цей час ми виросли разом, і питання конкуренції для нас ніколи не виникало. Новим приятелькам я відразу дала зрозуміти, що не приймаю конкуренції. У моїй родині на цю тему можна говорити відкрито. Ти можеш підійти до мене і сказати: "Юля, мені зараз дуже важко, адже ти отримала одразу дві ролі, а я залишаюсь без жодної. Це мене засмучує, адже я хочу реалізуватися і заробити гроші". І ми обов'язково це обговоримо.
Юлія Буйновська / Зображення з особистого архіву артистки
І це може працювати в оберненому напрямку. Я також можу висловити: "Ого, Настя, ти ж створила справжнього шедевра! Мені так прикро, що я не мала шансу на таке". У нас є голос - ми повинні висловлюватися. Адже мовчання щодо проблем - це не варіант. Такого я не потерплю.
Чи вплинула війна на вашу пару? Як ви разом переживаєте ці складні часи?
Безумовно, війна справила значний вплив на наше життя як пари. Ми одружилися на самому початку конфлікту, і ось вже відзначаємо нашу другу річницю. Цей період був вкрай важким для нас. Якби не те, що ми взялися за руки та вирушили вперед разом, все могло б закінчитися гірко. Звісно, були моменти, коли сили надійно покидали нас, і ми відчували спокусу відступити, але саме ці випробування ще більше з'єднали нас. Я навіть не можу пояснити, як ми все це витримали, але ми вперто продовжували свій шлях. І тепер ми разом, як ніколи раніше.
Багато хто на початку війни боявся, що доведеться змінювати професію. Чи було у вас відчуття після 24 лютого, що професія актора тепер нікому не потрібна?
Ми з тих, хто вважав, що наша спеціальність не матиме жодної користі під час війни. З цієї причини ми почали шукати способи, як хоча б трішки полегшити своє становище.
На початку Єгор займався продажем настільних ігор, оскільки це був один з перших магазинів, що відкрилися в торговому центрі. Згодом він почав працювати з шаурмою. Пізніше йому пощастило знайти маленький заклад неподалік від нашого будинку, де він працював офіціантом, а потім перейшов до нового ресторану. У той час вже почали з'являтися перші ознаки відродження нашої кіноіндустрії, і Єгор отримав свою першу роль. Це стало для нього неймовірною радістю, адже ми всією душею прагнули творити. Без можливості займатися улюбленою справою його серце відчувало великий біль.
Я почала працювати, щойно відвезла маму та бабусю за кордон. Знайшла роботу в кав'ярні, що знаходиться неподалік від нашого дому. В той момент, коли усвідомлюєш, що твоє життя розпочинається знову і все потрібно починати з нуля, відчуваєш, що ти нікому не потрібен. Тоді я почала розмірковувати, в яку сферу могло б варто спробувати себе.
Юлія Буйновська / Зображення з особистого архіву артистки
Тоді трапились правильні люди. Знаєте, коли ти шукаєш якісь відповіді, вони приходять з усіх сторін. І я почула тоді свою колишню агентку, бо ми дуже любимо моду. Ми готові розмовляти на цю тему десятки, просто сотні годин. І вона сказала: "А що, якщо там баєр чи щось таке?" І одного ранку я прокидаюся і така: "Стиліст, я можу бути стилістом". Знайшла курси, я їх закінчила, чому безмежно рада. Так створився мій інстаграмний блог про моду, де я можу самовиражатися. Я не працюю стилістом наразі й, напевно, і не захочу більше, але створювати для себе образи, допомагати своїм подругам створювати образи й міняти їх стиль - це з задоволенням.
Останнім часом українське кіно нарешті відкрило свої двері для молодих талантів. Чи доводилося вам часто стикатися з відмовами?
На підвищення впізнаваності наших акторів суттєво вплинуло те, що російські артисти залишили нашу країну. Це призвело до збільшення обсягу роботи для нас.
З 2021 року в моєму житті все складалося досить вдало. Я мала чітку мету, до якої поступово рухалася, отримуючи чудові можливості та цікаві проєкти. Завдяки цим досвідам я зростала професійно, отримуючи безцінні знання від акторів та режисерів, за що я безмежно вдячна. До початку війни я відчувала, що знаходжусь на правильному шляху. Але з початком конфлікту все в моїй свідомості зламалося. Я опинилася в розгубленості, не знаючи, як діяти далі і чи варто повертатися до своєї професії.
Юлія Буйновська / Зображення з особистого архіву артистки
Коли з'явилися перші натяки на можливі ролі, я почала ходити на прослуховування. Відвідувала їх 4 або 5 разів, хоча це було дуже далеко від мого дому і взимку. На жаль, в кінці кінців, канал вирішив обрати іншу дівчину, і я залишилася без роботи. Я плакала своєму агенту, пояснюючи, як сильно хочу працювати в цій сфері, адже без цього не можу уявити своє життя. Після цього моменту, здавалося, все почало йти шкереберть.
Я вперше стикнулася з відмовами. Ролей ставало все менше й менше. Мені здавалося, що щось поламалося в мені, що більше не вмію грати, не можу. Я наче втратила позитив, і ось цей вогник більше не горів в моїх очах. Так дуже довго продовжувалося. Багато відмов було. Потім пішли проєкти за копійки. Там, де ти на цю суму приїхав, зайшов додому, взяв трішки їжі, нагодував Єгора й поїхав працювати. Фу, кошмар. Потім почалися невеличкі проєкти. І потроху-потроху я досі відновлююсь, бо це наче був шлях знову з чистого аркуша.
Вам стало відомо, що в 18 років ви пережили депресію. Що викликало цей стан? Які методи ви використовуєте, щоб підтримувати свій ментальний стан і мотивацію в складні моменти?
Так, справді, у 18 років я усвідомила, що страждаю на депресію. Це сталося через те, що я не знала, як правильно впоратися з розставанням. Я вважаю, що в цьому віці людина ще молода, а її нервова система тільки формується. І саме в той момент, коли їй найбільше потрібна підтримка, вона зазнала серйозних ударів. Більше того, навчання в театральному університеті нав’язує думку, що хороший актор обов’язково має бути голодним і нещасним. Я сама додавала до цього: актор мусить страждати, не може бути щасливим. Це призвело до сильного виснаження, зневаги до себе та нерозуміння причин своїх переживань. Але тепер, озираючись на свій шлях, можу сказати, що це був неймовірний, хоч і складний досвід, і я вдячна, що пройшла через усе це.
Розпочнемо з того, що моя мама вже понад 15 років працює психологом. Як тільки вона дізналася про мої труднощі, то відразу ж порадила мені звернутися до одного з її колег, але, на жаль, ми не знайшли спільної мови. Коли мама намагалася запропонувати мені виконати якісь вправи чи разом помедитувати, я зневажливо відповідала: "Ні, мама, це все дурниці, я не хочу цим займатися". Але варто було проблемам постукати у моє життя, як я змінювалася: "Добре, а що потрібно робити? Я готова на все". В результаті я пройшла через кілька психологів, загалом їх було сім. Тепер, оглядаючись назад на всі ці події, я не можу зрозуміти, чому ніхто з фахівців не помітив, що мені необхідна допомога психіатра, який, безумовно, міг би надати мені підтримку набагато раніше.
Я вдячний за отриманий досвід і за цікаві теми, які ми обговорювали. Ми пройшли всі етапи, пов’язані з батьківством. Проте, звичайно, хотілося б більше насолоджуватися життям, а не переживати внутрішні кризи в свої молоді роки.
Практично відразу я звернулася до йоги. Звичайно, це не є професіонал чи медичний працівник. Але ця практика стала для мене справжньою опорою. І завдяки йозі, а також моїй мудрій мамі, яка не нав'язувала мені своїх порад, а делікатно супроводжувала мене, просто будучи поруч і підтримуючи, я змогла знайти свій шлях.
Моя мама навіть не могла визнати, що я страждаю від депресії. Це стало для неї справжнім випробуванням. Незважаючи на те, що вона є кваліфікованим фахівцем, їй було важко прийняти цю реальність.
Юлія Буйновська / Зображення з особистого архіву артистки
Насправді, я відчула полегшення лише тоді, коли звернулася до психіатра. Виявилося, що, незважаючи на всі мої зусилля, серотонін не доходить до мого мозку через високий рівень кортизолу. Ці молекули просто не можуть проникнути в мозок. Мені лише потрібно було, щоб фахівець у потрібний момент надав мені допомогу. Тепер я проходжу медикаментозну терапію, і це значно покращило моє життя. Я відкрила очі і подумала: "Вау, хіба так можна було жити з 18 років?".
Якщо ви відчуваєте натяк на те, що ви в червоній зоні, то треба терміново летіти до свого психолога (якщо він у вас хороший) або до психотерапевта. Психотерапевтом може бути лише лікар-психіатр. І тоді він може призначити вам або медикаментозне лікування, або лікування в терапії. Я буду на цьому наголошувати, що все-таки ви можете підтримувати свій стан, але перше, що треба зробити, - звертатися до лікаря. А потім, звісно, підтримувати свій стан спортом, тим паче йогою. Не забувати про прогулянки. Мене все заново вчили: як жити, як ходити, як дихати. Мене Єгор водив по 5 хвилин гуляти, тому що я здавалась.
Мені дуже хотілося б, щоб поряд були люди, які проходять через аналогічні труднощі і можуть по-справжньому зрозуміти. Я не можу пояснити, як ми справилися з усім цим. Коли мені стало легше, я усвідомила, наскільки важко було Єгору. Він, шукаючи правильний шлях, якось зміг знайти правильний курс, перебуваючи поруч зі мною.
Які методи ви використовуєте, щоб підтримати себе в складні часи сьогодні?
Я є справжнім трудоголіком і наразі працюю над цим аспектом свого життя. Часто я не одразу усвідомлюю, що перевтомилася, і вигорання приходить до мене дуже несподівано. У мене є лікар, який займається моїм медикаментозним лікуванням — це психіатр, яка водночас є моїм психотерапевтом. Я звертаюся до неї досить рідко, приблизно раз на три-чотири місяці, і лише у випадках, коли це дійсно необхідно. Проте щомісяця вона проводить перегляд мого лікування.
От наразі я маю вигорання, і вона направила мене до психолога, який щотижня допомагає мені впоратися з цим. У мене є група підтримки. І я бачу, наскільки світлішою стала моя голова, коли ми пропрацювали все, що було, коли мене навчили правильно жити й дихати. Труднощі зараз не здаються такими глобальними. З таким розумом я можу бачити реальну картину і допомагати своїм близьким. Не нав'язувати, а просто говорити свою думку. Але це так прекрасно! Я навіть трішки заздрю людям, які так жили й живуть.
Ви родом з Харкова, де велика кількість російськомовних людей. Як ви ставитесь до того, що сьогодні багато хто досі не перейшов на українську?
Так, я із Харкова. Дійсно, там багато людей, які спілкуються російською. Я нещодавно відвідала це місто і була приємно здивована, коли побачила, що навколо мене були лише україномовні співрозмовники. Єдиним, хто розмовляв російською, виявився таксист. Але, чесно кажучи, я не хочу бути нетактовною і не висловлюватиму своїх думок з цього приводу. Якщо за три роки людина не вирішила перейти на українську, сумніваюся, що це станеться в майбутньому. Мене більше турбує моя сім'я. Я хочу, щоб у нашій родині спілкувалися українською мовою.
У моїй школі ми спілкувалися виключно російською, і коли я поступала до університету, це стало для мене серйозною перешкодою, адже я знала лише кілька слів та свій вступний матеріал. Протягом двох з половиною років я вивчала українську мову, і хоча це було складно, я щаслива, що прийняла таке рішення в той час.
Я відчувала незручність, перебуваючи в середовищі, де всі спілкуються українською, адже у нас є україномовний майстер, а я не вмію цього робити. Часто мовчала, оскільки не знала, як висловити свої думки. Хоча спочатку це викликало в мені протест, я зрештою прийняла своє рішення. Насправді, ми перейшли на українську ще в 2021 році, коли почали працювати над серіалом "Полкан".
До цього в мене були проби на україномовний проєкт. І мене не взяли через те, що в мене була неорганічна українська мова. Я так засмутилася, це була просто моя улюблена режисерка. І вона каже: "Юля, ти прекрасна, але в тебе дуже погана мова, розумієш?". Я чоловіку так плакала. Він каже: "Юля, давай переходити, бо інакше так і буде далі". І якраз десь через 2-3 місяці я отримую головну роль у серіалі "Полкан". Ми тренувалися просто щохвилини.
З того моменту я не захотіла переходити на російську. В моїй родині це було важко, тому що, якщо в мене в оточенні хоча б була українська мова, то там її не було. І мамі було дуже важко, вона старається і досі. Я розмовляю лише українською зі своїми рідними. І як приємно, коли навіть моя бабуся, яка все життя розмовляла російською, телефонує мені і говорить українською.
Деякі люди вважають, що м'яка форма українізації не дала очікуваних результатів, і варто розглянути більш рішучі підходи. Яка ваша думка з цього питання?
Мене дуже засмучує існування таких людей. Навіть серед молоді, коли я гуляю з Одрі (моїм домашнім улюбленцем - Кіно 24), я помічаю, що підлітки часто не намагаються спілкуватися українською мовою. Це справді викликає сум. Ще більше засмучує те, що вони слухають російську музику. Я просто не можу цього зрозуміти. Хіба ми не пройшли разом через цю війну і не продовжуємо її переживати? Чесно кажучи, я не знаю.
Я вже визначилася зі своїм вибором, і в моєму середовищі спілкування відбувається винятково українською. Вважаю, що ми докладаємо чимало зусиль, аби донести до людей важливість знання та вживання нашої мови.
Іноді трапляється так, що я відчуваю таку сильну злість, що можу просто не відповідати, якщо до мене звертаються російською мовою. Особливо це стосується ситуацій у громадських місцях, наприклад, коли офіціанти спілкуються зі мною. Так сталося одного разу в Одесі: підійшов офіціант і почав розмовляти російською. Я вважаю, що вдома, за закритими дверима, кожен може говорити будь-якою мовою, навіть в'єтнамською. Але коли ти виходиш у суспільство і обслуговуєш людей, зобов’язаний спілкуватися рідною мовою. Мені б дуже хотілося, щоб більше людей намагалися це робити.
Ви здобували освіту в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення. Чи зустрічали ви під час навчання труднощі, які наразі обговорюються повсюдно: насильство, маніпуляції чи харасмент з боку викладачів?
Я навчалася у виші, названому на честь Карпенка-Карого. Насправді, нам пощастило значно більше, ніж можна було уявити. Коли я тільки вступала до університету, у мене вже була уявлення про те, що на мене чекає. Чомусь ми звикли сприймати всі творчі професії так: "Вона нормальна, просто має творчу натуру, своє бачення світу, так, іноді вона може поводитися ексцентрично, але ж це творча особистість". Це справді дивно. Сподіваюся, що такі стереотипи залишаться в минулому.
Юлія Буйновська / Зображення з особистого архіву артистки
Були викладачі, які дуже часто підвищували голос. Але, ставлячи себе на їхнє місце, я розумію, що коли в тебе багато людей, і ти намагаєшся донести свою думку, тебе ніхто не слухає, або слухають дуже погано, не роблять домашні завдання чи не виконують етюди, то це важко. Ти вкладаєш всю душу, а в нас були й такі викладачі, які дуже сильно хотіли, щоб у нас все вийшло. Але трапляються й люди, які не хочуть нічого робити.
Я сумую за університетом, але так, дуже багато поганих моментів траплялося. І не тільки на нашому курсі. Я знаю багато історій, і мені соромно за ці історії. Просто за голову берешся, коли слухаєш зараз. А воно все відкривається й відкривається. Паршиво. Дуже страшно. Але я рада, що ця тема піднімається, тому сподіваюся, далі такого не буде. І наразі наші молодші учні вже знають, як відстоювати свої права.
Що стосується нашого курсу, то ситуація була досить несправедливою: викладачка, на жаль, проявляла явну прихильність до чоловіків, вважаючи лише їх талановитими. А ми, чудові дівчата, виглядали ніби просто присутніми, поки один хлопець отримував всю увагу та визнання. Це було дуже принизливо і стало поштовхом до конкуренції. Я ставлюся до конкуренції критично, адже вона була нав'язана нам, і я завжди протестувала проти цього. Конкуренція між жінками... деякі відповідали певним стереотипам, інші - ні. Не хочу занурюватися в цю тему. На щастя, вона не вплинула на мене, але багатьох це зачепило, і в деяких навіть виникала агресія. Я пам’ятаю ті крики та маніпуляції. Були моменти, коли я не розуміла, навіщо я тут, у університеті, і дуже хотілося піти. Але тепер, коли ми випустилися, у мене нове життя.
Попри все, я щиро вдячна своєму наставнику за те, що вона прийняла мене до своєї команди. Я ціную можливість вільно діяти і проявляти себе. Вона, як керівник у Кіно 24, проявила людяність у своїх вчинках. Часто траплялися ситуації, коли хтось із студентів хворів. Я тоді мешкала в гуртожитку, і вона без вагань відправляла гроші на медикаменти для нас, зазвичай хлопців. У будь-якому випадку, як особистість, вона дійсно чудова.
Якщо розглядати її в якості наставника, варто зазначити, що є певні недоліки. Часто я відчувала дискомфорт під час навчання, оскільки прагнула натхнення, а не постійного захисту. Проте ті складні етапи в театральному університеті, які я пережила, навчили мене боротися за свої ідеали. Я зрозуміла, як можу відстоювати свої позиції і цінність. Адже тоді мені справді довелося потрудитися, щоб довести свою значимість. Я навчилася не здаватися і рухатися вперед – і це стало мені на користь.
Які українські фільми ви б обов'язково рекомендували всім переглянути?
Щодо українського кінематографу, то його нові стрічки вражають своєю красою та змістовністю. Останні фільми, які я переглянула, залишили яскраві враження: "Божевільні" - це справжній шедевр. "Смак свободи" - надзвичайно естетичний і легкий фільм. "Потяг на 31 грудня" розповідає дуже милу і добру історію. Мене вразили "Уроки толерантності" - це просто неймовірний фільм. "Спіймати Кайдаша" я переглядаю не один раз. "Довбуш" також справив на мене сильне враження. А серіал "Козаки. Абсолютно брехлива історія" - це щось фантастичне, він піднімає настрій, і ти з нетерпінням чекаєш кожну нову серію. Щиро рекомендую!
#Історія #Психолог. #Розум #Українська мова #Психотерапія #Instagram #Суспільство #Харків #Київ #Оскар #Одеса #Російська мова #Серіал #Netflix #Лікар #Мода #Одяг #Київський національний університет імені Тараса Шевченка #Софія #Бренд #Йога #Дерево. #Кінофільм #Фемінізм #Депресія (психологія) #Конкуренція (економіка)
