90-літній письменник має улюблених блогерів, пережив трагедію у сім'ї та побоюється... штучного інтелекту.
Як і багато українців, він тепер мешкає за межами батьківщини. Юрій Щербак вже раніше звикав до життя за кордоном, адже обіймав посаду посла України в США, Канаді та Ізраїлі. На чужині автор "Чорнобиля" продовжує творити, навіть активніше, ніж на рідній землі.
— За межами України мені справді легше писати, — ділиться своїми думками відомий письменник і колишній дипломат. — Самотність і відсутність звичних життєвих ритмів, які я завжди відчував у Києві, справляють свій вплив. Там постійно є виступи на телебаченні, зустрічі з читачами та спілкування з колегами. Безумовно, ця щоденна метушня відволікала мене від творчості. А ось тут, у Норвегії, я написав вже чотири книги і зараз працюю над п'ятою. Незважаючи на всі недоліки життя за кордоном, це дійсно має свої позитиви.
Не так давно ви відвідали Україну. Які у вас були сподівання перед поїздкою і які емоції ви привезли з собою? Якщо зосередитися на емоційній стороні досвіду.
-- Я приїздив, власне, на презентацію своїх нових книжок, зокрема, "Рашизм. Звір з безодні" та "Третя світова війна України". Остання -- це спроба окреслити долю нашої держави в світлі трьох світових воєн. Першої, Другої і тієї, що точиться сьогодні. Вважаю, що це -- початок Третьої світової війни, де Україна відіграє головну роль. Виступаючи і жертвою, і героїчною нацією, яка бореться з російською агресією та захищає тим самим Європу від навали московської орди.
На презентаціях зібралося чимало людей – як старих знайомих, так і нових знайомств. Я повертався додому із задоволенням та позитивними емоціями. Проте, з іншого боку, мене переповнювало сумне відчуття: спілкуючись із різними людьми, я зрозумів, що Україна опинилася на межі виснаження через цю війну. Щоденні обстріли та трагічні втрати серед цивільних, включно з жінками та дітьми, – це далеко не найкращі новини з фронту... Тому, незважаючи на ті радості, які я отримав під час презентацій у Києві, я залишав Україну з важким серцем.
-- Вам нині 90 років. Мало хто з ваших колег дожив до такого віку й ще тримає перо в руках. Скажіть, у чому ваш секрет чи секрети?
На самому ділі, жодних таємниць не існує. Не варто вважати, що є якийсь універсальний рецепт для досягнення довгого життя. Один може стверджувати, що вживав лише огірки і тому дожив до ста років, а інший запевняє, що ніколи їх не їв і також досягнув такого віку. Це все лише вигадки! Не можу сказати, що спеціально дотримувався якихось дієт. Ні, нічого подібного... Тут, скоріше, справа в генетичних особливостях. Тому я вдячний своїм батькам, які були здоровими людьми. А ще, можливо, якісь незрозумілі мені чинники відіграють свою роль.
Розумію, що під час пандемії COVID-19 ви зазнали великих втрат, втративши найдорожчих людей — свою дружину та сина. Що стало для вас тією заповітною підтримкою, яка дозволила вам вистояти в умовах цього дев'ятибального шторму?
— Не впевнений, пане Богдане. (Після короткої паузи). Це питання дуже чутливе для мене. Моя нова книга, до речі, має назву "Життя і що після". Життя — це все, що відбувалося до 2020 року, коли наша родина зазнала тяжкої втрати, а післяжиття — це те, що я отримав вже після того, як минули всі ці роки. Фактично, я пережив розподіл на "до" і "після"... Саме тепер я й живу в цьому післяжитті.
Було б цікаво дізнатися, яких колег — молодших або старших — ви обираєте для читання?
На сьогоднішній день я практично не звертаю уваги на художню літературу. Мій основний інтерес зосереджений на політичних статтях в американських виданнях. Крім того, я часто переглядаю відео на YouTube. Проте, там стільки дезінформації та "експертів"! Деякі блогери просто вигадують події. Це справжні невігласи... Тому я обираю лише кілька джерел інформації, яким довіряю. Серед них — Віталій Портников і Тарас Березовець. Я ціную їхню працю, адже вони надають об'єктивний погляд на те, що відбувається. Це має велике значення для нас, оскільки важливо не плекати ілюзії (ми, українці, на жаль, часто цьому схильні), а надати реалістичну оцінку подіям.
-- У наше життя буквально увірвався штучний інтелект. Для одних це радше розвага, інші ж бачать небезпеку. А ви, Юрію Миколайовичу, серед перших чи других?
Цей процес дійсно розвивається дуже швидко і представляє серйозну загрозу. В даний момент триває глобальна суперечка між США та Китаєм щодо того, хто зможе створити більш потужний штучний інтелект, адже це стає новою формою зброї. Вже до середини століття, а саме в 2050 році, роль штучного інтелекту буде такою, про яку ми сьогодні навіть не можемо уявити. Це може призвести до пригноблення людства, оскільки мільйони людей ризикують залишитися без роботи. Далі ШІ почне встановлювати свої правила, і невідомо, якими вони будуть, адже він здатний легко вийти з-під контролю.
До речі, Генрі Кіссінджер, колишній держсекретар США, який досяг столітнього віку, незадовго до своєї смерті опублікував значну статтю на цю тему. У ній він підкреслює термінову необхідність дій, поки штучний інтелект не взяв владу в свої руки. Це дійсно серйозний виклик для всього людства, і ми також не можемо залишитися осторонь. І, крім того, ми стикаємося з викликом, який представляє російське середньовіччя, цей жахливий дух Чінгісхана, який намагається повернути нас у минуле. Отже, штучний інтелект, який обіцяє нові можливості, може також стати величезною загрозою!
#Українці #Телебачення #Україна #Росія #Північна та Південна Америка #Китай (регіон) #Європа #Самотність #Емоції #Норвегія #Київ #Письменник #Канада #Штучний інтелект #Російська мова #Людство #Блог #Ізраїль #Шторм #Нація #Трагедія. #Третя світова війна #Чорнобильська катастрофа #Русизм #Ілюзія #Державний секретар Сполучених Штатів Америки #Епідемія #Бомбардування #Світова війна #Генрі Кіссинджер
