"З наявністю сусіда, як-от Росія, важливо завжди бути напоготові до конфлікту."

Василь Малярчук повернувся з Португалії, щоб стати на захист України.

У 2006 році я вирушив до Португалії, тоді мені було 21 рік. Я здобув освіту в галузі остеопатії та реабілітації. Протягом 16 років я не відвідував Україну. Коли розпочалася повномасштабна війна, я повернувся додому з наміром приєднатися до армії. Однак мені відмовили, оскільки я не проходив строкову службу і не мав військової спеціалізації. На той час було багато охочих вступити до Збройних сил України.

Коли 7 березня 2022-го перетнув кордон і в'їхав в Україну, впав у вічі хаос. Пригадую Львів: усі метушилися й нічого не розуміли. 2024-го інша справа. Для більшості львів'ян війни немає. Тільки для тих, у кого рідні воюють.

Я повернувся до Португалії, щоб допомагати як волонтер. Проте, не міг знайти собі місця і відчував, що просто намагаюся відкупитися. У мене було відчуття, що я повинен бути в Україні. У 2024 році я повернувся назад і підписав контракт з 108 батальйоном "Вовки Да Вінчі". Спочатку планував працювати в медичній службі як реабілітолог, але в результаті опинився у саперному підрозділі, де провів дев'ять місяців. Коли з'явилася можливість перейти на іншу позицію, я не вагався. Зараз я працюю реабілітологом у 59 бригаді.

Моя родина - батьки, дві сестри, брат - живе в Португалії. Сказали, що я дурний. Правда, дізналися уже тоді, коли я був в Україні. Коли їхав сюди, збрехав рідним, що вирушаю до Іспанії. Там, мовляв, працюватиму реабілітологом. Але нині уже звикли. У серпні були в Україні. Уже нормально сприйняли.

Вважаю, що якби я був у шлюбі та мав дітей, то не залишив би Португалію, щоб іти на війну.

Коли служив сапером, мав бойові виходи. Фізично важко. Перші два виїзди - інженерна робота, ставили "плутанку" (малопомітна дротяна перешкода. - "Країна"). Під час третього підірвалися на двох протитанкових мінах. Пошкодив зв'язки на пальцях. Далі були скиди з дронів, потрапляння під мінометний обстріл. Перша контузія - коли впала міна "80" метрів за 20. Але про свій вчинок - повернутися, щоб захищати Україну, - не пошкодував ніколи. Ясно, що, коли сидиш на позиції, різні думки. Особ­ливо, якщо ти змінюєшся в п'ятницю, а в неділю точку розносять. Наслідки: троє загиблих і один поранений тільки тому, що вийшов вмикати генератор.

Моя зона роботи - спина, поперековий та шийний відділи, біль у плечі. Спина - основне. Уявіть пілотів, які сидять у бліндажі з напруженими м'язами по чотири-п'ять днів.

Нещодавно я мав справу з пацієнтом, який перебував у дуже складному стані — грижі, контузії та гострий запал. Втручання в такій ситуації могло призвести до ще більш серйозних ускладнень, тому я вирішив не діяти.

Завжди раджу бійцям приділяти увагу розтяжкам. Також корисно виконувати присідання в бронежилеті, але тільки коли немає бойового напруження на позиціях.

Слід усвідомити: в чужій країні ти не є пріоритетом для місцевих. Якщо ти володієш мовою і маєш професійні навички, це суттєво полегшує адаптацію. В іншому випадку, навколишні не зобов'язані тобі допомагати. У Португалії в мене вже є чимало друзів, але так було не завжди. Спочатку я відчував себе чужим.

Ось моя думка: рано чи пізно всі опиняться у війні. Адже Росія має на меті принести війну до Європи. Що можемо зробити, щоб цьому запобігти? Потрібно зупинити Путіна в Україні. На даний момент європейські країни не готові до конфлікту - як психологічно, так і військово. Найболючіше те, що на португальському телебаченні є чимало експертів, які висловлюють підтримку Росії.

У 2004 році я разом із товаришем відправився на Майдан, щоб підтримати Віктора Ющенка. Ми поїхали туди вдвох, сповнені надії. Коли через шість років Янукович здобув перемогу, охопив розчарування. Проте я ніколи не втратив віру в Україну. Був впевнений, що все обернеться на краще. Хоча шлях до незалежності виявився справді нелегким.

Не зміг потрапити на Революцію гідності. Паралельно навчався і працював. З ранку до обіду відвідував заняття, а з чотирьох до півночі працював у піцерії. На жаль, не мав змоги поїхати до Києва.

Війни уникнути не вдалося. Росія виступає як імперіалістична держава, що прагне розширення своїх територій. Їй нічого більше не потрібно. З таким сусіднім державою завжди слід бути готовими до конфліктів.

Я завжди уникаю думок на кшталт: «ще рік - і все». Потрібно просто виконувати свої обов'язки. Коли це все закінчиться, знає лише Бог.

Після завершення війни я, безумовно, планую залишитися в Україні. У мене є дівчина, і я вже освідчився їй.

У Португалії я обслуговував клієнтів з Росії, Білорусі та Молдови. Це тривало до 2022 року. Коли розпочалась повномасштабна війна, я вирішив припинити їх прийом. Багато з них стверджували, що "ми - один народ і повинні бути єдиними".

З початком великої війни українці в Португалії трохи від'єдналися від росіян. До 2022-го наша молодь ходила на "російську дискотеку". Більшості, хоча війна йшла вже вісім років, було байдуже.

Були й ситуації, від яких в очах ставало темно. Жінка, яка виросла в Івано-Франківській області, вирушила на еміграцію до Португалії. Коли вона прийшла на консультацію, почала розповідати про те, що війну між Росією та Україною нібито спровокувала Америка. Я не став вступати в суперечку — це не в моєму стилі. Лише відповів, що це наша остання зустріч.

У Португалії я не раз стикався з думкою, що українці і росіяни – це одне й те саме. Я реагував на це так: португальці та іспанці також можуть бути схожими. І відразу ж ставало зрозуміло, про що я говорю.

В Україні я не отримав можливості стати остеопатом-реабілітологом. Це бажання вдалося здійснити вже в Португалії. Я навчався на другому курсі медичного університету в Порту, коли почав приймати пацієнтів. Адже без практичного досвіду все це не мало б сенсу.

Три складові, що викликають в мене асоціації з Україною: природні пейзажі, смачні вареники та чудові люди.