За місяць неможливо освоїти комплексний курс основної військової підготовки.

Але він поступово покращується

Друга година теплої липневої липневої ночі. У перевалковий пункт, де утримують мобілізованих, прибувають представники місцевого ТЦК. Вони зачитують список із 15 прізвищ. Мого серед них немає. Я зітхаю з полегшенням. Перш за все, тому що знаю: хлопців відправлять до навчального центру "Десна". Чув, що там все дуже серйозно. Тож краще цього уникнути.

Моя судьба вирішиться вже за кілька днів. Причина в тому, що я належу до однієї з бригад. Тому мене направляють у навчальний центр, який знаходиться за 50 кілометрів від мого дому. Туди приймають лише тих, хто має відношення до служби.

Схоже, ми приїхали зарано. Роти ще не наповнилися.

- Побув би ще тиждень удома, з батьками, - лагідно каже заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення, передивляючись мої документи. Бачить диплом про вищу освіту. - На офіцера не хочеш?

Заперечливо похитую головою і вирушаю за формою. Видають дві футболки на день та одну для святкових випадків, дві пари штанів, літні берці, кітель, підштаники й майку під них, флісову куртку, окуляри, каремат і спальник.

Далі - їдальня. Нічого особливого. Суп на перше, гречка з курятиною, салат, компот, яблука.

Із часом на сніданок трапляються яйця. У неділю на столі з’являються йогурти. Харчування стає одноманітним і швидко набридливим, особливо коли це стосується каш і курятини. Врятуватися від цього нам допомагають продукти, які надсилають рідні з дому. Тоді ми можемо наїстися, поки не буде досить.

У нашій казармі проживає 16 осіб. Ліжка металеві, розташовані в два яруси. Простору зовсім мало. Треба звикати до того, що навколо хтось хропе, кашляє та відчувається запах газів.

Туалет на вулиці. Про унітаз не йдеться - цілишся в дірку. Душ у казармі також призначений тільки для офіцерів. Курсанти ходять митися в літній душ. Вода там холодна.

Нас попереджають: точно застудитеся. Перехворіють усі, доки не виробиться колективний імунітет. Проблема в тому, що аптеки поруч немає. У магазині тільки льодяники. Двічі на тиждень приїжджає фармацевт і продає препарати.

Перший тиждень видається досить простим. Досить - адже підніматися потрібно о 6:00 під гучний сигнал "Підйом". Це за умови, що ніч минула спокійно, без тривожних сирен. Якщо ж вони спрацюють, курсанти миттєво встають і направляються до заздалегідь обраного місця — чистого поля поруч із корівником. Розкладаєш каремат на землі, закутуєшся у спальник і намагаєшся заснути. Нам пощастило, адже на вулиці літо і ще й без опадів. Якщо ж ніч була неспокійною, підйом дозволяють о 6:45, а в неділю - о 7:00.

Протягом семи днів нас виводять на "лекції" в клуб, які, відверто кажучи, жахливо нудні. Капітан без емоцій зачитує статут, наче читає телефонний довідник. Щоб якось розважити себе, кожні півгодини оголошує перерву для перекуру. Постійно наголошує, що наше життя наразі легке, адже ми ще не склали присяги.

Її складаємо за сім днів після прибуття. До того три тренувалися - ходити стройовим кроком і зачитувати текст. Як виявилося, не дуже й потрібно. Бо головне було - розписатися в тому, що ти відтепер "служиш українському народові".

На урочисту присягу завітав командир батальйону.

- За цей місяць ми не перетворимо вас на справжніх військових, - говорить він без обмежень. - Я усвідомлюю, що у кожного з вас своя історія та вік. Просто намагайтеся уникати непорозумінь, щоб ми могли мирно завершити нашу програму.

Не виходить знайти спокій. Після складання присяги один із курсантів вирушає на "Нову пошту". Він запевняє, що йому терміново потрібно відправити додому свій ноутбук. Повернення до частини вже не відбувається, і це підставляє всіх нас. Коли ми намагаємося отримати дозвіл на вихідний, більшості з нас відмовляють. Навіть у День Незалежності - у той момент комбата підвищують з майора до підполковника.

Через півтора тижня після прибуття розпочинається сама підготовка. Це психологічний випробувальний етап. Ти повинен проповзти під дротом, вилізти на стіну і кинути гранату. Особливо важко проходити фізичні вправи. Гонять, як наївних овець. Присідання, біг, стрибки – все в швидкому темпі. Лише спробуєш взяти паузу, як інструктор підходить і підштовхує: "Давай, рухайся!"

Приїжджають журналісти з німецького телебачення. Мене готують до інтерв'ю, але в підсумку вибирають випадкових курсантів для бесіди. Вони також знімають процес підготовки. Коли виходить фільм, я бачу себе в кадрі, де виглядаю зовсім не як справжній солдат. Мої побратими сміються.

На третій-четвертий день тіло починає адаптуватися до нових навантажень. Проте ти розумієш, що попереду ще одне серйозне випробування - стрільбища, які стартують через три тижні після прибуття. Кількість набоїв обмежена, і за 14 вправ потрібно буде використати 729 патронів. Інструктор завжди поруч, а на полігоні ти проводиш практично весь день. Коли весь взвод завершить стрільбу, ти нарешті можеш відпочити. Лежиш на траві, закриваєш очі. Сон - це безцінний ресурс для солдата, і потрібно використовувати кожну можливість, адже після 6-кілометрового маршу в бронежилеті з рюкзаком та автоматом під палючим сонцем ти відчуваєш велику втому.

На фінальні стрільбища виїжджаємо за 60 кілометрів від частини. Вони тривають три дні, але запам'ятовуються тільки тим, що підпалили соняшникове поле. Влучили "трассером". Викликали пожежників, але гектарів п'ять згоріло. Під'їжджає комбат і ладнає справу з фермерами. Ті залюбки пристають на пропозицію самим постріляти "трассерами".

Уже перед випуском у розташування частини прибуває бойова медикиня. Проводить із нами два заняття. Вона жорстка і, якщо ти, тягнучи товариша на собі, піднімаєш голову, без вагань б'є по ній.

У день випуску, за 42 дні після прибуття, складаємо тести.

- Якщо завалю, виженуть з армії, - жартує один із нас. 19 жовтня він загине в Донецькій області. А ще один - за кілька тижнів до того.

Насправді тести - для галочки. Можеш обирати будь-яку відповідь. Майор збере папірці, і їхня подальша доля невідома.

Нас випускають на початку вересня. Можна сказати, що ми потрапили на спрощений курс підготовки. Адже з 18 серпня програма стала більш структурованою. Кожна група має свого інструктора, який займається конкретно тими учасниками, які завершать навчання і потраплять до бригади. Працюємо з гранатометом, але самостійно його ще не бачили. Кидаємо бойові гранати, але у нас тільки дерев'яні моделі.

Так намагаються розв'язати проблему некваліфікованого поповнення. На нього скаржаться практично всі головні інструктори бойових - не навчальних - полігонів.