Забужко, Бродський та події ночі 24 лютого. Уривок з твору Павела Решки "Стіл з краєвидом на Кремль".

#Мистецтво та розваги

спеціальний кореспондент LIGA.net

У завершенні грудня у львівському видавництві "Човен", яке спеціалізується на репортажній та документальній літературі, побачить світ важлива праця польського журналіста та воєнного кореспондента Павела Решки під назвою "Столик з видом на Кремль". Ця книга представляє собою відверту дискусію про природу та причини "струхлявіння Росії", розглянуту через призму українських подій 2014-2024 років.

"Столик з видом на Кремль" не є традиційним репортажем, наполягає автор, хоча в ній йдеться про справжні події та реальних персонажів. З точки зору журналістики, цю книгу можна не вважати репортажем, проте з літературного аналізу вона постає як автобіографічний роман, що має кільцеву структуру і містить безліч як прямих, так і прихованих цитат.

"Столик з панорамою Кремля" – це запрошення до спілкування. Павло Решка запрошує читача на свою кухню, відтворюючи атмосферу минулого, щоб насолодитися чашкою кави та знову заглянути у своє (можливо, й наше) минуле. Можливо, там приховані думки, які варто переосмислити та обговорити. Безумовно, деякі моменти варто занотувати, а потім з олівцем перечитати, щоб врешті-решт мати можливість перевернути нову сторінку.

- Мені все одно. Я б хотів, щоб вам було зручно.

Мені було б комфортно перебувати в Києві, якби не російські танки.

Дякую, що приділили мені увагу.

Ви включені до розкладу, який був зібраний два тижні назад. Я привезла його з минулого досвіду.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Капці з пухнастими помпонами абсолютно не гармоніювали з елегантною вечірньою сукнею. Макіяж виглядав недбало на фоні розпущеного волосся. Вона металась по готельному номеру: вікно, стіл, спальня, диван, крісло. Її мікросвіт занурювався в безлад. Цей хаос став своєрідним алібі.

- Я тут лише в зв'язку з промоцією книги "Планета Полин", - наполегливо підкреслювала вона. - Мій графік заповнений до завтрашнього обіду.

- А потім?

Потім я опинилася в іншому місці, висить у безмежній порожнечі.

Оксана Забужко не взяла з собою до Варшави навіть свій ноутбук.

- Їду всього на два дні, не буду ним користуватися. А якщо виникне щось термінове, напишу на айфоні.

На світанку 24 лютого мій айфон раптово зателефонував:

- Кохана, почалося. Бомбардують.

Російське телебачення розпочало трансляцію звернення Владіміра Путіна, присвяченого "спеціальній військовій операції", о 5:30. "Ми знаємо, що справжня справедливість полягає у силі та правді, яка на нашому боці", - зазначив він, в той час як танки рушили до кордону. Українські міста зазнавали ударів ракет.

Київ поспішив до підземки, щоб знайти притулок в темряві.

Крістіна Бердинських, моя знайома-журналістка, вміло підсумувала це всього лише шістьма словами: "Діти, візочки, собаки, коти, пенсіонери та гіпстери". Це був короткий репортаж про початок війни, який я прочитав у Забужко.

- Гіпстери? - здивовано перепитала авторка.

Напевно, як і всі інші, вони бояться вибухів.

- Ах, вот как!

Раптово вони з'явилися перед моїми очима. Вибігали, підхмелені, з популярного бару "Купідон". Під крики сирен, збиваючи з ніг, через двори в бік. Від Пушкінської до Хрещатика. Падали на сходах підземного переходу. Сцена, в яку до 24 лютого не зміг би повірити жоден з тих, хто там був. Н despite all the warnings, evidence, and intelligence reports, it was hard to accept that the Kremlin would actually drop bombs on the city.

У Москві вже давно керували кримінальні елементи, колишні співробітники КГБ, які несли відповідальність за наймані вбивства та політичний терор. Це всім відомо. Однак обстріл міста ракетами — це вже зовсім інша справа.

- Ви бачите перед собою ідіотку, яка виїхала з Києва з ручною поклажею, - говорила приголомшена Забужко.

Я висловив їй думку, що, напевно, діяв би так само. Не зміг би уявити, що Путін наважиться віддати наказ про напад на Варшаву. Хоча й не зміг би логічно обґрунтувати свою точку зору.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

В якомусь сенсі війна була сюрреалістичною. Путін у промовах повторював, що українців не існує. Їх немає, а в Києві й Одесі, у Сумах і Львові живуть звичайні росіяни, які замість "ґ" кажуть "г". Якщо українців немає, то чому він погнав на них танки?

- Якщо дотримуватись цієї думки, то можна стверджувати, що і вас, пані, теж не існує, - спробував я пожартувати.

- Він не зовсім адекватний, чи не так? Як і всі серійні вбивці, - відповіла вона з серйозним виразом обличчя.

Зрештою, Оксана Забужко припинила безцільно ходити по кімнаті, але телефон залишався в її руках. Авіасполучення з Києвом було практично зупинене, а наземний транспорт також був обмежений. Її єдиною ланкою з рештою світу став айфон.

- Ми живемо в смердючу епоху, - зітхнула вона. - Наразі Путін не здатен проковтнути Україну. Доки він цього не зробить, Європа може собі уявляти, що belle époque ще не закінчилася. Може тішитися, що завдяки багатим росіянам у Сен-Тропе добре розкуповують парфуми.

У певному розумінні, "Планета Полин" порушує цю тему. Вона досліджує занепад людської сутності.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Атмосфера була, як на зустрічі, що відбувається з важливого й сумного приводу. Всі насуплені, похмурі й можуть говорити тільки про одне. Треба було вирватися із зачарованого кола.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

- Я прочитав той есей про Іосіфа Бродського.

Could you clarify what you mean by "І?" or provide more context?

Не підозрював, що він насправді такий невихований.

Забужко розсміялася різко і голосно, несподівано наповнивши приміщення своїм сміхом.

О, ви б були вражені! Він виявився набагато більш невихованим, ніж ви могли б собі подумати. Ми завели бесіду про Бродського, російську літературу та Санкт-Петербург.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Петербург мені не подобався. Ходячи багатими проспектами, я не міг забути, що вони зведені на людських кістках. Провулки смерділи мені сечею і недотравленим алкоголем. Петербуржці - як на мій смак - пили дико, відразливо. Вдома, у підворіттях, у дорогих ресторанах і у скверику в самому центрі міста, на розі вулиць Некрасова й Маяковського, біля гранітного погруддя останнього. На південному боці верховодили старі, загартовані в боях алкоголіки. На північному - молоді адепти пияцького мистецтва. Два середовища трималися одне від одного на шанобливій відстані.

Сквер нагадував затишний вуличний театр, де діяли безліч персонажів, проте глядачів не було видно. Люди швидко проходили повз, не звертаючи уваги на те, що відбувається навколо. А в цьому місті завжди відбувалися цікаві події: актори влаштовували бійки, повзали на колінах. То вони імітували сцени з життя поета Маяковського, то обіймали його, шепочучи щось у вухо. Беззубі жінки безперервно шукали нових знайомих і потенційних спонсорів.

Запитую, як мені повернутися додому. Чи можеш дати сигарету?

Їхні очі сповнені великої туги. Кожен, навіть найчерствіший, починав нервово порпатися в кишенях.

- Це замало! Додай ще десять.

- ...

Дякую! Тепер розкажи мені, який у тебе знак зодіаку?

- Знак Тельця.

Тобі варто знати, мій Тельцю, що я мешкаю зовсім поруч.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Бродський перетворював Петербург на вірші:

"...можна читати та писати вночі о другій годині без світла; будівлі, позбавлені тіней, з дахами, обклеєними золотом, нагадують порцеляновий сервіз. Навколо така тиша, що можна почути, як ложка падає десь у Фінляндії. Прозоро-рожевий відтінок неба настільки яскравий, що блакитна акварель ріки ледве його відтворює. А мости, розведені, наче острови дельти, звільнили руки і повільно попливли до Балтики. У такі ночі важко заснути, бо світло занадто яскраве, і жоден сон не може зрівнятися з цією реальністю. Коли людина не відкидає тінь, як вода".

Навіть комунальна квартира, де жив Бродський, перетворювалася на поетичний твір. Комуналки з'явилися внаслідок того, що радянська влада в Петербурзі заселяла великі аристократичні квартири кількома, а іноді й десятком, неспоріднених родин. Спільні кухні, ванни та коридори створювали умови для тісного сусідства. Кімнати в анфіладі розділялися фанерними перегородками, а згодом їх ще більше дробили на маленькі осередки, де батьки намагалися відокремити себе від підростаючих дітей, які, в свою чергу, створювали свої власні сім'ї.

"Якщо в просторі присутнє відчуття безмежності, то не в його розмірності, а у його компресії," - зазначав Бродський, який жив разом з батьками на Літейному проспекті, 24, де їм на трьох припадало "півтори кімнати".

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

У XXI столітті до "півтори кімнати" можна було потрапити, але лише потайки та без зайвого шуму. У комунальній квартирі Бродського все ще жила стара сусідка, яка була незадоволена, адже стара Бродська курила на загальному кухонному просторі, а її кіт нібито подряпав ніжки столу.

- Про переїзд вона не хоче й чути. За жодні гроші. Мститься Бродській за той подряпаний стіл, - шепотіла мені в кухні на вухо Ніна Попова, директорка музею Ахматової. Попова мріяла, щоб і в Бродського був над Невою свій музей.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Бродський, згідно із згадками Забужко, не мав тієї ж елегантності, що й у своїх есеях. Їхня зустріч відбулася в 1991 році на поетичному вечорі в Гарварді: "...він справжній, живий Бродський — це було неймовірно!" На банкеті поет стояв зі цигаркою на сходах, виглядаючи абсолютно самотнім. Вони почали розмову.

"Заднім числом, цілком припускаю, що він просто хотів мені сподобатись", - написала Забужко і додала, що вечір не мав продовження.

У наступному році їхні шляхи зустрілися на форумі в Ратґерському університеті. Один із знайомих звернув його увагу на мене: "Це Оксана Забужко з України". Я ж, весело усміхаючись, зауважила: "Ми вже мали нагоду зустрітися минулого року в Гарварді".

- Я, на жаль, вас не пригадую... А що таке Україна?

Зупинилася в очікуванні, коли клака зашаруділа, видаючи задоволений сміх.

- Хіба ти не помічаєш? - радісно щебетала я, роблячи два легкі рухи: один у його напрямку, а другий - в протилежний. Зліва від мене сидів Чеслав Мілош, з яким ми тільки що спілкувались. - Він все ще перебуває там, на межі між Польщею та Росією!

Пан Чеслав голосно засміявся - спасибі йому, значно сердечніше, ніж вартував цей жалюгідний квазінарцисичний дотеп, і його сміх підтримали: інцидент розрядився, не встигши оформитись.

"Я більше не мала змоги спілкуватися з Бродським."

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Забужко поділилася, що Мілош тоді проявив себе з найкращого боку:

Він забезпечив підтримку не лише привабливій дівчині, а й українці, яка потрапила в ситуацію, де їй не дуже раді. Подія мала виражений русофільський характер.

Добре, я запитаю вас без обгорток. Чи справді Бродський вчинив помсту за той вечір у Гарварді?

У Гарвардському університеті він просто не міг від мене відірватися. Ті, хто знайомий з Бродським, зрозуміли б, прочитавши мій есей, що саме відбувалося між нами. Згодом ми навіть пожартували, що вірш "На незалежність України" був написаний ним через мене, адже він відчував себе якось ображеним.

То есть?

- Якщо ти мені не дала, то залишайся зі своїм Шевченком. У кожному разі він був жахливим хамом. До того ж знав, із ким може собі дозволити хамство, а до кого підлеститися. У цьому - весь Іосіф Бродський.

"На тему незалежності України" - це, втім, не в його манері: "хохли", "вертухаї", "бугаї", "на три букви". Я не міг у це повірити, що це дійсно він написав, хоча, безперечно, це його почерк, - зауважив я.

- Ви знаєте, цей літературний символ Росії присутній скрізь. Наташа Ростова, бали, - сказала Забужко з докором.

А насправді?

Немає Наташі, немає й святкування, залишився лише ГУЛАГ.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Україна просто не бажала залишатися в складі цього ГУЛАГу.

Вона прагнула рухатися в своєму власному руслі, намагаючись відшкодувати роки, які провела в тіні, поза межами мап і європейської колективної пам'яті. Завдяки "Планеті Полин" у мене виникла така образна думка: Україна ніби була вирізана з сімейного знімка, на якому позували всі інші європейські нації.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Пластичний образ, чи не так? Європа позує! Вродливі пані в капелюшках. Випрасувані пани в циліндрах. І порожнє місце, якого ніхто - окрім самих українців - не зауважує.

[...]

Павел Решка — журналіст, що спеціалізується на розслідуваннях, військовий кореспондент і один з найвідоміших репортерів сучасної Польщі.

Автор багатьох репортажних книжок та книжок-розслідувань, найвідоміші з яких "Місце після імперії", "Моя війна", "Далеко від Вавелю", "Далеко від любові", "Жадібність. Як великі компанії ошукують нас", "Чорні люди", "Малі боги. Про бездушність польських лікарів", "Малі боги 2. Як помирають поляки".

Мав досвід роботи в таких виданнях, як Rzeczpospolita, Dziennik, Tygodnik Powszechny та Newsweek Polska.

З 2019 року працює журналістом у тижневику Polityka.

Лауреат Премії ім. Даріуша Фікуса (2005). Тричі лауреат престижної премії Radio ZET ім. Анджея Войцеховського (2010, 2018, 2022), востаннє - за цикл репортажів про війну Росії проти України.

Отримав спеціальну нагороду Радіо ZET "Журналіст року десятиліття" у 2019 році.

Неоднократний лауреат конкурсу Grand Press.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Переклад здійснив Олександр Бойченко з польської мови.

Книга виходить друком українською за підтримки Польського Інституту у Києві.