За оцінні висловлювання, що містять принизливі зауваження щодо гідності, честі чи репутації, особа, яка їх зробила, може бути зобов'язана виплатити компенсацію за моральну шкоду.
Такі зміни передбачає законопроект 14057 про нову редакцію книги другої Цивільного кодексу щодо особистих прав. Ініціаторами законопроекту виступила широка група депутатів на чолі зі спікером Верховної Ради Русланом Стефанчуком. Про це повідомила Судово-юридична газета, пише DailyLviv.com.
У законопроекті визначено, що оціночні судження не підлягають спростуванню та/або доведенню їх достовірності. Водночас, якщо оціночні судження висловлено у формі, що принижує гідність, честь, репутацію, на особу, яка їх поширила, може бути покладено обов'язок щодо компенсації моральної шкоди.
Недостовірна інформація
Законопроект пропонує по-новому врегулювати порядок спростування недостовірної інформації про особу.
Інформація вважатиметься недостовірною, якщо вона не відповідає фактам або подана неправильно. Крім того, інформація, що суперечить принципу презумпції невинуватості, також буде визнана недостовірною.
У цьому контексті слід зазначити, що надання недостовірних відомостей про особу в листах, заявах, скаргах та інших формах звернень до правоохоронних органів з метою перевірки зазначеної інформації, зокрема повідомлення, зроблені викривачами щодо можливих випадків корупційних правопорушень в межах, визначених Законом "Про запобігання корупції", не розглядається як розповсюдження інформації. Водночас, особа, про яку йдеться, має право на спростування такої інформації та/або отримання відповіді.
Право на спростування матимуть також кандидати на різні державні посади у процедурах конкурсів.
Проект закону stipulates, що повідомлення (рішення) консультативних, допоміжних або дорадчих рад, комісій чи груп, створених при державних органах, які надаються під час проведення конкурсів на заміщення посад відповідно до законодавства, не вважається розповсюдженням інформації. Проте особа, до якої ця інформація має відношення, матиме право на її спростування та/або надання відповіді.
Спростування неправдивих відомостей
Спростування неправдивих відомостей, що міститься в документі, здійснюється шляхом відкликання або скасування такого документа, його подальшого знищення у встановленому порядку, а також, у разі потреби, видання (прийняття) нового документа, в якому відсутня така інформація.
Таким чином, у випадку, якщо конкретна громадська рада в своєму рішенні містить невірні дані, кандидат має право на спростування. Це може бути реалізовано через анулювання або відкликання рішення, що стосується його особи.
Спростування неправдивих відомостей здійснюється:
- без врахування провини особи, що розповсюдила інформацію;
- терміново, але не пізніше ніж через 14 днів після отримання запиту на спростування.
Спростування неправдивих відомостей за рішенням суду здійснюється наступного дня від дня набрання законної сили рішення суду.
На вимоги щодо спростування неправдивих відомостей, розміщених у засобах масової інформації, поширюється термін позовної давності, що становить один рік. У цьому випадку термін обчислюється з моменту публікації цих даних у медіа або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про них.
Під час встановлення суми грошової компенсації за моральну шкоду суд має можливість спиратися на думку фахівців (експертів), які оцінюють розмір такої шкоди. Якщо ж експертний висновок відсутній, суд повинен керуватися принципами розумності та справедливості.
Право на відповідь — це можливість висловити свою думку або позицію у відповідь на критику чи неправдиву інформацію.
Окремо пропонується встановити право на відповідь від особи, особисті права якої порушені внаслідок поширення стосовно неї інформації. Право на відповідь — це можливість висловити свою думку або позицію у відповідь на критику чи неправдиву інформацію. полягає у можливості висвітлення власної точки зору та обставин порушення особистого права.
Право на відповідь — це можливість висловити свою думку або позицію у відповідь на критику чи неправдиву інформацію. здійснюється:
- без врахування провини особи, що розповсюдила інформацію;
незалежно від того, наскільки правдивою є інформація, що порушує особисті права особи;
незалежно від того, чи було використано право на заперечення неправдивої інформації.
Право на забуття – це концепція, яка дозволяє особам вимагати видалення своїх особистих даних з публічних джерел.
Пропонується запровадити право фізичної особи на забуття, яке, очевидно, стосується переважно різноманітних публічних записів. Зокрема, особа може звернутися до власника чи адміністратора персональних даних з вимогою видалити, анонімізувати або знищити інформацію про себе, що міститься у відкритих джерелах. Крім того, вона має право вимагати у операторів пошукових систем зупинити видачу посилань (деіндексацію) на цю інформацію, якщо вона є недостовірною, застарілою, неповною, отримана чи оброблена неправомірно, або втратила суспільну значущість, при цьому її подальше розповсюдження може завдати шкоди особистим правам цієї особи.
Законодавці також пропонують запровадити механізм, що дозволяє вимагати заборони на поширення інформації, яка порушує особисті права. У випадку, якщо особисті права особи були порушені у таких медіа, як газети, журнали, книги, фільми, телебачення, радіо або в Інтернеті (включаючи веб-сайти, соціальні мережі, месенджери, відеохостинги та інші онлайн-ресурси), суд має право прийняти рішення про заборону розповсюдження такої інформації, навіть якщо її поширення (оприлюднення) ще не відбулося.
У випадку порушення особистих прав особи в матеріалах газети, журналу, книзі, кінофільмі, теле- чи радіопередачі, а також в інтернеті (веб-сайти, соціальні мережі, месенджери, відеохостинги та інші онлайн-ресурси), суд має право винести рішення про заборону або зупинку їх поширення до моменту усунення порушення, якщо відповідна інформація вже була оприлюднена. Якщо неможливо виправити ситуацію зазначеним чином, суд може прийняти рішення про вилучення тиражу (накладу) видання, такого як газета, журнал або книга, з метою його знищення, або ж заблокувати доступ до цієї інформації.
Крім того, автори законопроекту пропонують запровадити право для осіб, чиї особисті права були порушені, на отримання відшкодування або компенсації за завдану шкоду. У випадку, якщо особа зазнала матеріальних і/або моральних втрат унаслідок порушення її особистих прав, така шкода повинна бути компенсована в повному обсязі.
Завдана шкода особистим правам особи внаслідок повідомлення викривачем недостовірних відомостей про потенційні факти корупції або правопорушень, пов'язаних із корупцією, а також інших порушень Закону "Про запобігання корупції", може бути компенсована або відшкодована лише за умисного порушення.
Компенсація моральної шкоди шляхом примирення, зокрема через принесення особи, яка завдала шкоди, вибачення особі, якій завдано шкоди внаслідок порушення її особистого права, можлива лише у разі, якщо вибачення носить добровільний характер та сприйняте як компенсація моральної шкоди особою, якій вона була завдана. Застосування примирення не звільняє особу, яка завдала шкоди, від обов'язку відшкодувати, компенсувати її.
У статті Цивільного кодексу, що стосується права на інформацію, пропонується ввести вимогу, згідно з якою особа, яка розповсюджує інформацію, повинна підтвердити її достовірність. Однак, яким чином це має бути реалізовано, у статті не зазначається.
Інформацію з офіційних джерел
Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних реєстрів, інформація розміщена на офіційних сайтах, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.
У такому випадку, індивід, який розповсюджує дані, здобуті з офіційних джерел, повинен обов'язково вказувати на конкретне джерело інформації.
У статті, що стосується права на особисту інформацію, пропонується встановити, що обробка таких даних можлива лише за умови отримання інформованої згоди особи, за винятком випадків, передбачених законодавством. Крім того, обробка може здійснюватися тільки в інтересах національної безпеки, підтримки громадського порядку для запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров'я населення, захисту прав та репутації інших осіб, запобігання витоку конфіденційної інформації або для забезпечення авторитету та неупередженості правосуддя.
Фізична особа має право знати про кожен випадок, коли її персональні дані з державних реєстрів запитуються іншими особами, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Особисті нотатки
Однією з новацій, закріплених у Цивільному кодексі, є право на особисті нотатки. Кожна фізична особа отримує можливість вести особисті записи, які можуть включати документи, записки, щоденники, архівні матеріали, фотографії, аудіо- та відеозаписи, а також переписки в месенджерах, SMS і MMS-повідомлення, які можуть бути оформлені як у паперовому, так і в електронному вигляді. Це право також передбачає збереження таємниці інформації, що міститься в таких нотатках, за умови, що вона не є публічною та не підлягає обмеженням відповідно до законодавства.
Розповсюдження інформації, що міститься в приватних записах, можливе тільки за згодою особи, якій ці записи належать, за умови, що це не суперечить законодавству. Для використання або розповсюдження даних про особисте життя іншої людини необхідно отримати її згоду.
Про кореспонденцію
Також окремо пропонується передбачити, що фізична особа має право на таємницю поштової кореспонденції, посилок, інших видів поштових відправлень, телеграм, факсограм, електронних поштових повідомлень (e-mail), телефонних розмов та повідомлень, електронних текстових, голосових повідомлень, зображень, аудіо-, відеоспілкування в месенджерах, соціальних мережах, під час використання цифрових сервісів, а також інших видів особистих повідомлень, отриманих шляхом електронних комунікацій.
Щоб використовувати листування, що стосується приватного життя іншої людини, зокрема для його публікації, необхідно отримати дозвіл цієї особи.
Кореспонденція, що містить інформацію про фізичну особу (персональні дані) та/або про її приватність, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, що міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.
Відкриття особистих записів чи листування особи можливе лише за рішенням суду в ситуаціях, передбачених законодавством. Це може відбуватися з метою запобігання злочину або для встановлення істини в процесі розслідування кримінальної справи, коли інші способи отримання інформації є недоступними.
У додатковому розділі законодавці пропонують уточнити особисті права, які гарантують приватність індивіда. Кожна особа має право самостійно визначати, хто може отримувати доступ до інформації про її особисте життя, а також регулювати обсяг і зміст цієї інформації у відповідності до законодавчих норм. Будь-яке втручання в приватність особи можливе лише за її згодою. Індивід має можливість самостійно вирішувати, чи дозволяти стороннім особам втручатися у свою приватність, а також встановлювати межі та тривалість цього втручання.
Індивідуум має право зберігати в таємниці деталі своєї особистої сфери, а також може вимагати, щоб інші особи, які мають доступ до такої інформації, дотримувалися конфіденційності. Закон визначає підстави та процедури обмеження права на приватність виключно з метою захисту національної безпеки, економічного розвитку та забезпечення прав людини.
Право на цифрову приватність
У новій версії книги ІІ також передбачено запровадження права на цифрову конфіденційність.
Зокрема, обробка даних стосовно цифрового образу фізичної особи, її особистих цифрових нотаток, цифрової кореспонденції здійснюється лише за інформованою згодою фізичної особи та з дотриманням вимог закону.
Кожна фізична особа має право на захист цифрової приватності, що охоплює її метадані, історію онлайн-діяльності, включаючи пошукові запити, відвідані сайти, інформацію про використання цифрових додатків та сервісів, дані геолокації, а також інформацію, створену пристроями й системами штучного інтелекту в процесі взаємодії з цифровими сервісами. Ці дані в цілому формують цифровий портрет особи в онлайн-середовищі. Люди мають право забезпечити свою цифрову приватність від несанкціонованого доступу, копіювання, видалення або використання інформації, що стосується їх цифрового образу, а також від кібератак, фішингу, стеження без дозволу, шкідливого програмного забезпечення та інших кіберзагроз. Це можна здійснити шляхом використання антивірусних програм, шифрування, інструментів для підтримки кібергігієни та інших засобів захисту у кіберпросторі.
Право на таємницю
У новій редакції документа зазначається, що кожна фізична особа має право на захист професійної таємниці, яка охоплює банківську, адвокатську, нотаріальну, медичну, комерційну, службову та інші види таємниць.
Індивід має право на визначення конфіденційності угод, інших правочинів або окремих їх частин, якщо законодавством не передбачено інше. Також, фізична особа може встановлювати обмежений доступ до інформації, що стосується її діяльності і не є загальнодоступною, за умови, що інше не прописано в законі.
У змінах також передбачені певні права для юридичних осіб. Зокрема, щодо захисту репутації, законодавці пропонують встановити правило, що критичні висловлювання на адресу юридичної особи не можуть порушувати презумпцію її добропорядності, якщо це не буде доведено в судовому порядку. Юридична особа має право подати позов до суду для захисту своєї репутації та відшкодування збитків.
Також юридична особа має право на професійну таємницю, повʼязану зі сферою її діяльності. Юридична особа має право визначати таємницю договорів, інших правочинів або їх окремих положень, якщо інше не визначено законом. Юридична особа може встановлювати обмежений режим доступу до інформації за родом своєї діяльності, що не є публічною, якщо інше не визначено законом.
Особи, які дізналися про професійну таємницю юридичної особи, секрети договорів або інших правочинів, а також іншу інформацію з обмеженим доступом у процесі виконання своїх професійних обов'язків, зобов'язані утримуватися від її розголошення. Винятки становлять випадки, коли: юридична особа дала згоду на розкриття такої інформації; розголошення є необхідним для захисту життя або здоров'я людей; або коли розкриття передбачене законодавством чи рішенням суду.
Юридична особа також має право на збереження конфіденційності своєї поштової кореспонденції, включаючи посилки, телеграми, факсограми, електронні листи (e-mail), телефонні розмови, а також текстові та голосові повідомлення, зображення, аудіо- і відеозв'язок через месенджери і соціальні мережі, а також інші форми особистих повідомлень, що надходять через електронні комунікаційні канали. Публікація кореспонденції можлива лише за погодженням з особою, яка її надіслала, та тією, що її отримала.
В окремому порядку закріплено право юридичної особи на цифрову приватність, зокрема обробка інформації, що стосується цифрового образу юридичної особи, можлива виключно за її згодою та відповідно до вимог законодавства.
#Соціальна мережа #Телебачення #Радіо #Корупція #Інтернет #Обмін миттєвими повідомленнями #Органи державної влади #Гідність #Документ #Суд #Рішення суду #Пошукова система #Фізична особа #Юридична особа #Конфіденційність #Персональні дані #Гедоністична шкода #Цивільний кодекс України #Юридична операція #Закон України «Про запобігання корупції» #Кореспонденція
