Після того, як у 1944 році НКВС УРСР отримав дані про утворення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і захопив протоколи її установчих зборів, органи влади виявили необхідність виявити всіх активних учасників цього повстанського тимчасового парламенту, що представляв інтереси воюючої України. Однак розшуки серед українських земель не принесли бажаних результатів.
У середині 1940-х років лідери українського національно-визвольного руху усвідомили, що для збереження людських життів та ресурсів у майбутній боротьбі за незалежність України необхідно переглянути свою стратегію і тактику. Одним з ключових кроків у цьому напрямку стало рішення звернутися по підтримку до найпотужніших демократій того часу.
Визначальним у цій співпраці нарівні з проведенням спільних спецоперацій мала бути моральна підтримка визвольної боротьби, привернення уваги до українського питання, донесення до світової громадськості розуміння, що українці і росіяни - це не одна спільнота, не один народ, як багато хто через нерозуміння всіх аспектів історії вважав за кордоном. Про це розповідають нові розсекречені документи з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України.
"Добитися якнайширшої міжнародної підтримки"
Після того, як у 1944 році НКВС УРСР отримав дані про утворення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і захопив протоколи її установчих зборів, органи влади виявили необхідність виявити всіх активних учасників цього повстанського тимчасового парламенту, що представляв інтереси воюючої України. Однак розшуки серед українських земель не принесли бажаних результатів.
Відповідно до ухвали президії Української Головної Визвольної Ради, керівництво новоствореної організації, очолюване Кирилом Осьмаком та генеральним секретарем військових справ Романом Шухевичем, зобов'язане було залишатися в Україні та продовжувати збройну боротьбу. Інші члени мали можливість виїхати за межі країни та там налагоджувати свою діяльність. Цим правом вони скористалися.
Невдовзі до країн Європи виїхали Іван Гриньох, Микола Лебедь, Мирослав Прокоп, Дарія Ребет, Федір Вовчук, Василь Мудрий, Омелян Логуш та інші учасники установчих зборів УГВР. У лютому 1946 року у Мюнхені вони скликали конференцію, на якій організаційно оформили створення Закордонного представництва (ЗП) УГВР як надпартійного формування. Як свідчать архівні документи, головою президії представництва обрали Василя Мудрого. Але за кілька місяців він свої повноваження склав і замість нього на чолі ЗП УГВР став Іван Гриньох.
Однією з ключових цілей на даному етапі стало налагодження зв'язків із представниками інших держав, щоб забезпечити максимальну міжнародну підтримку в подальшій боротьбі за незалежність України. Основною метою співпраці було прагнення, в умовах обмежених власних ресурсів, залучити військово-політичні, оперативні та інші можливості країн антикомуністичного блоку для протистояння Радянському Союзу та сприяння його розпаду.
Ці події викликали серйозне занепокоєння у органів мдб, які у своїх звітах зазначали, що в емігрантському середовищі паралельно з Закордонними частинами ОУН, очолюваними Степаном Бандерою, та Проводом українських націоналістів на чолі з Андрієм Мельником, починає активно проявлятись нова політична сила. Внаслідок цього ЗП УГВР та її активні члени потрапили під оперативний нагляд.
Особлива увага надавалася стеженню за переміщенням Миколи Лебедя, який на той час був генеральним секретарем закордонних справ УГВР, тобто відповідав за налагодження міжнародних контактів. У оперативних зведеннях з цього приводу повідомлялося таке:
У 1944 році Лебедь надіслав до Риму члена ОУН Романа Мировича з листами для урядів Італії та Англії. Після прибуття до Риму, а згодом і до Лондона, Мирович мав донести інформацію про український визвольний фронт, що діяв у Галичині та Волині, ознайомити з програмою ОУН та отримати дозвіл для делегації ОУН на приїзд до Лондона. Окрім цього, він отримав від Лебедя важливе завдання зв'язатися з "урядом Миколайчика" у Лондоні.
На початку 1945 року я доручив своєму зв'язковому Ярославу Горішному відправитися до Швейцарії з метою налагодження контакту з англійським посольством. Проте Горішному не вдалося виконати цю місію, оскільки на швейцарському кордоні його затримали німецькі війська.
У серпні 1945 року Лебедь, супроводжуваний дружиною та особистим ад'ютантом на прізвисько "Славко", вирушив до Риму. Там він налагодив контакти з представниками британського командування в Італії та підготував умови для відправлення делегацій ОУН до Франції, Бельгії, Англії та США...
В Італії в 1946 році Лебедь вступив у контакт з представником американської політичної розвідки "Ді-Ай-Ді" Новаком, за сприяння якого зміцнив своє становище в американській розвідці...
У 1947 році Лебедь перебував у Парижі, де йому вдалося відправити кілька наклепницьких антирадянських листів Раді Міністрів закордонних справ [Франції] від імені УГВР" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 648. - Т. 4 - Арк. 4-6).
Головною метою цих поїздок було привернути увагу урядів демократичних країн до українського питання, інформувати про діяльність Української повстанської армії, про що у світі майже нічого не знали, а радянська пропаганда подавала інформацію про це у викривленому світлі, розповісти про жахливі злочини, які чинив сталінський режим проти тих, хто став на захист рідної землі від гітлерівських і московських окупантів. Важливо було донести правду, знайти підтримку цієї боротьби.
Налагодженню контактів з американською стороною діячі українського національно-визвольного руху надавали особливого значення. Саме в США вони бачили реальну силу, здатну протистояти срср. Обговорюючи у вузькому колі прихильників це питання, представники ЗП УГВР, як свідчать повідомлення агентури мдб, були налаштовані оптимістично і неодноразово наголошували, що "Америка ніколи не залишить нас", "Америка нам допоможе".
Керівники міжнародних еміграційних центрів зобов'язалися надавати розвідувальні дані про СРСР в обмін на підтримку у продовженні боротьби, забезпечення прихильності урядів до українського визвольного руху, підготовку фахівців у спеціалізованих навчальних закладах, постачання озброєння, боєприпасів та спорядження, а також фінансові дотації.
Ці контакти не раз фігурують у відкритих документах архіву Служби зовнішньої розвідки України. Зокрема, агент МДБ УРСР на ім'я "Майський" надав такі свідчення:
...завдяки Ватикану, зокрема підтримці одного з кардиналів та єпископа Бучка, Лебедь і Гриньох, як представники УГВР за межами країни, на початку 1946 року налагодили контакт з американським політичним розвідником Новаком.
Вже тоді Лебедь і Гриньох передали Новаку ряд секретних відомостей про Західну Україну, які були надіслані за кордон Шухевичем. Новак високо оцінив ці шпигунські документи. Очевидно, що між Новаком, з одного боку, та Лебедем і Гриньохом, з іншого, встановилося повне порозуміння щодо співпраці їх з ОУН та американською розвідкою...
Тоді Лебедь, узгодивши це з Бандерою, доручив Юрію Лопатинському створити та очолити незалежний розвідувальний підрозділ для співпраці з Новаком, а також взяти на себе відповідальність за контррозвідувальний відділ, щоб взаємодіяти з американським другом Новака, Біллом.
Першому відділу дали англійську назву, вірніше, скорочену назву від перших літер англійських слів подібно до американського "Сі-Ай-Сі" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 648. - Т. 3 - Арк. 296-299).
Крім свідчень "Майського" у одній із узагальнених довідок кдб урср є окремий розділ під назвою "Зв'язки ЗП УГВР з американською розвідкою". У ній стверджується, що лідерам ЗП УГВР у різні періоди і через різні канали справді вдалося встановити тісні контакти з представниками американської розвідки, отримати їхню підтримку і матеріальну допомогу. Зазначається, що нарівні з М. Лебедем, який зробив перші кроки до зближення в Римі, таку саму роботу здійснював член УГВР Євген Врецьона у Парижі.
У розсекречених архівних документах СЗРУ Є. Врецьона проходить як шеф розвідки "Закордонного центру ОУН" із підпільним псевдо "Волянський". Повідомляється, що він як член референтури зовнішніх зв'язків ОУН ще у 1943-1944 роках займався налагодженням контактів із закордоном. Ця референтура займалася саме розвідкою. А з вересня 1944 року по серпень 1945 року керував референтурою зовнішніх зв'язків - структурою, до обов'язків якої входила охорона Центрального проводу ОУН. Тобто він добре знався на питаннях організації розвідки і її діяльності.
У довідці мдб також зазначається, що "в 1946 році спеціально для контактів з американцями ЗП УГВР послало в Париж Прокопа Мирослава. Він встановив зв'язок з американським сенатором Вандербільдтом і передав йому низку наклепницьких "документів" про становище в Україні. У 1947 році член УГВР Пеленський Зенон під егідою так зв. ЦПУЕ [Центральне представництво української еміграції] неофіційно встановив зв'язки з американською окупаційною адміністрацією в м. Франкфурті" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 12260. - Т. 6 - Арк. 35-36).
Отже, це була усвідомлена та ретельно спланована діяльність, спрямована на майбутнє. Документи, що підтверджують ці взаємодії, зберігаються не лише в архівах СЗРУ, але й в ЦРУ Сполучених Штатів.
"Операція 'Смертельна красуня'"
На початку 2000-х років Центральне розвідувальне управління США відкрило доступ до архівних матеріалів, які висвітлюють процес установлення контактів і початок співпраці між ЦРУ та Українською Головною Визвольною Радою (УГВР). Ці документи зберігаються в Національному архіві США і детально описують суть угоди, що лягла в основу співробітництва між сторонами. Вони також містять цінні відомості про перші спеціальні операції, що відбувалися на початку епохи "холодної війни".
Один із документів, що називається "Операція 'Смертельна красуня'", описує, за яких обставин і чому уряд США увійшов у контакт із представниками УГВР у Римі, і чому саме УГВР було вибрано як партнера. Зазначається, ця співпраця була вигідна обом сторонам і була спрямована на підтримку українського визвольного руху з одного боку, і на постачання інформації про радянські плани у повоєнній Європі, з іншого.
Згідно з інформацією з відкритих джерел, цей документ був створений у листопаді 1946 року. Він містить 25 сторінок, присвячених аналізу українських організацій, що функціонували в Європі, їхніх лідерів та містить оцінку їхньої потенційної корисності у зборі розвідувальної інформації для Сполучених Штатів Америки.
Серед цілого спектру організацій звіт виділяє дві: УГВР та ОУН під проводом Степана Бандери. Згідно з документом, перший контакт із неназваним американським офіцером розвідки відбувся з представниками УГВР у квітні 1946 року в Римі за допомогою зв'язків Української греко-католицької церкви у Ватикані.
У цьому документі зазначається, що українці з самого початку підкреслювали свою роль не як агентів, а як партнерів американців. Вони вважали, що їхні місцеві агенти не повинні бути в курсі всіх деталей їхньої діяльності. Також підтверджується, що зв'язки були налагоджені з представниками УГВР найвищого рангу - Іваном Гриньохом, Юрієм Лопатницьким і Миколою Лебедем.
У документі відображені свідчення про особисті якості та характер людей, з якими відбувалося спілкування. Зазначалося, що вони рішучі та здібні люди, але мають психологію переслідуваних і що готові принести в жертву своє життя чи навіть покінчити життя самогубством, якщо це піде на користь їхній справі. А ще "налаштовані працювати з нами чи без нас, а якщо буде потрібно, то і проти нас" і при цьому "не шукають особистої вигоди чи користі". Наголошувалося на необхідності завжди пам'ятати, що українці мають майже релігійну віру у свою націю та не довіряють нічому іноземному.
Виходячи з цієї інформації, було сформовано подальші стосунки, та обрано осіб серед українських повстанців, які виявили готовність пройти спеціальну підготовку, перейти кордон і продовжити боротьбу на рідній землі. Коли підпілля почало зазнавати серйозних втрат, а розвиток подій засвідчив безперспективність збройного опору, було ухвалено рішення перейти до нових методів боротьби.
Діяльність з американських позицій
У документах оперативної розробки ЗП УГВР зазначається, що на кінець 1940-х та початок 1950-х років значна частина провідних діячів організації емігрувала до США, де вони започаткували нову діяльність. Зокрема, І. Гриньох у період з грудня 1950 року по квітень 1951 року "налагодив контакти з керівниками середньоєвропейського та східноєвропейського відділів Держдепартаменту, під час яких він інформував про залишки оунівського підпілля в Україні та передав їм меморандум ЗП УГВР, що стосується його боротьби проти СРСР".
Через цих осіб він добився можливості виступати в США по радіо і телебаченню. Тоді ж встановив контакти з представниками розвідки військового міністерства. "Відвідавши Канаду, - зазначається в документі мдб, - Гриньох добився прийому в міністра закордонних справ Пірсона, якому також вручив меморандум ЗП УГВР... У 1949 році за завданням Лебедя для розширення зовнішніх в'язків ЗП УГВР до США приїздила Ребет Дарія" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 12260. - Т. 6. - Арк. 37-38).
У 1949 році разом із родиною М. Лебедь перебрався до Сполучених Штатів Америки. Відомо, що відразу ж він почав активно налагоджувати "особливо тісні зв'язки з різними офіційними та неофіційними групами в Америці". Інші джерела зазначають, що він встановив контакти з Українським конгресовим комітетом Америки (УККА). У документі йдеться про те, що "за підтримки УККА Лебедь намагався вплинути на Конгрес США, аби той підтримав позиції і політику ЗП УГВР щодо майбутньої війни та розв'язання міжнародних проблем. Спочатку йому вдалося досягти певних успіхів у Конгресі, і УККА виділив значні кошти на підтримку діяльності ЗП УГВР..." (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 648. - Т. 3. - Арк. 325).
В аналітичних звітах МДБ визначається ряд ключових завдань, озвучених керівництвом ЗП УГВР. До них належать:
- всіляке сприяння і підтримка українського визвольного руху в Україні, посилення і популяризація його у світі;
- розроблення ідейно-програмної проблематики визволення України;
- ясне відображення поглядів українського визвольного руху в Україні;
- активна участь у політичних акціях і співробітництво з іншими політичними групами в еміграції;
- бажання до повної інтеграції політичних сил за межами країни.
Одним із засобів поширення цієї інформації серед широкого загалу стали публічні виступи, зокрема в університетах США. Співробітники резидентури Міністерства державної безпеки СРСР у Сполучених Штатах підготували детальну анотацію на 14 друкованих аркушах доповіді М. Лебедя, що прозвучала в Єльському університеті. Ознайомившись із цим документом, керівництво МДБ у Москві надіслало його до МДБ УРСР з вказівкою ретельно вивчити та розробити комплекс заходів для протидії цій організації, а також для компрометації її учасників. Анотацію направили також до Центрального комітету КП(б)У. У резолюціях зазначалося, що діяльність цієї ворожої антирадянської організації повинна бути під особливим контролем.
Що ж викликало занепокоєння у чекістів та компартійних структур?
У своєму виступі М. Лебедь з великою емоційністю розповідав про діяльність Української повстанської армії. Він підкреслював, що під час Другої світової війни та після її завершення в усьому світі активно обговорювалися рухи опору та партизанська боротьба в країнах, окупованих нацистською Німеччиною, таких як Югославія, Франція, Чехословаччина, Греція та інших. Проте, про УПА практично не згадували. Лебедь вказував на те, що боротьба проти гітлерівських та московських загарбників велась без жодної зовнішньої підтримки, лише завдяки зусиллям українського народу. Він акцентував на тому, що це була визвольна боротьба за право народу жити вільно у демократичному світі, і що це прагнення заслуговує на підтримку.
"За словами Лебедя, Захід спочатку не мав чіткого уявлення про те, за що борються українці. Він зазначав, що для забезпечення глобального миру Захід був готовий розділити світ на дві сфери впливу, ігноруючи події в Радянському Союзі. У той період ідея мирного співіснування тоталітарного комунізму й демократичних країн виглядала цілком реальною та раціональною. Лебедь вважає, що саме це могло бути основною причиною мовчання Заходу щодо ймовірних внутрішніх проблем у Радянському Союзі. "Тодішня позиція Заходу могла здаватися обґрунтованою, але тепер майже доведено, що вона стала фатальною", - підсумував він."
У своєму виступі М. Лебедь значну увагу приділив тим силам і засобам, які радянська влада використовувала для придушення руху опору на українських територіях. Він детально описав діяльність органів МДБ, міліції та військових підрозділів, які застосовували артилерію, танки та авіацію.
Наводив приклади спалення лісів і сіл у Волинській області, де ховалися повстанські формування, обговорював випадки отруєння води, їжі та медикаментів, призначених для них, а також свідоме впровадження в ці групи людей із серйозними інфекційними захворюваннями, щоб спричинити масові епідемії серед особового складу. Також піднімав питання про репресії щодо родин повстанців і їх примусову депортацію до Сибіру.
М. Лебедь прагнув донести до американської публіки, що світ не знайде спокою і безпеки, поки СРСР залишатиметься агресивним та надмірно тоталітарним режимом. Ця країна продовжує прагнути контролю над народами, які раніше зазнали поневолення, а також чинити тиск на інші держави, нав'язуючи їм свою політику, ідеологію та правила життя.
У резюме виступу М. Лебедя підкреслюється його думка про те, що "рано чи пізно відбудеться конфлікт між тоталітарним режимом радянського типу та демократичними цінностями західного світу, і що український підпільний рух варто сприймати як передову силу західної цивілізації".
На завершення свого виступу він знову підкреслив важливість міжнародної підтримки, зазначивши: "Можу сказати, що український рух опору, який не отримує жодної допомоги з-за кордону, не зможе витримати довго, якщо існуюча міжнародна ситуація не зміниться. Проте я впевнений, що хоча ми, українці, обрали надзвичайно ризикований шлях, цей шлях веде до знищення радянського гніту і здобуття стійкої свободи не лише для України, а й для всього світу" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11780. - Т. 3. - Арк. 62-75).
Виступи М. Лебедя, І. Гриньоха та інших представників ЗП УГВР мали значний вплив. Архівні документи свідчать, що завдяки підтримці з боку урядових структур США та ряду українських емігрантських організацій вдалося організувати активну інформаційну та видавничу діяльність. У результаті було засновано видавництво "Сучасна Україна", на основі якого почав виходити однойменний двотижневик.
У архівах мдб цей часопис характеризували як друкований орган ЗП УГВР, а редактор Євген Врецьон став об'єктом оперативної справи. Незабаром почала регулярно виходити "Українська літературна газета", а журнал "Сучаснiсть" згодом перетворився на видавництво. Протягом 1950-1980-х років виходили випуски Пресової служби ЗП УГВР, а також місячник "Digest of the Soviet Ukrainian Press".
Однією з найважливіших організацій в сфері інформаційної та пропагандистської роботи стало дослідницько-видавниче об’єднання "Пролог" (Prolog Research and Publishing, Inc), засноване в Нью-Йорку в 1952 році. Протягом більш ніж двадцяти років його керівником був Микола Лебедь, а пізніше його місце зайняли Мирослав Прокоп і Роман Купчинський.
В архівних матеріалах організація "Пролог" виступає як укриття для українських буржуазних націоналістів, які, за фінансової підтримки США, розпочали антирадянську кампанію, поширюючи неправдиву інформацію про миролюбну політику СРСР і його порушення прав та свобод пригноблених народів. Вони займаються виданням відповідної літератури та намагаються нелегально транспортувати її до Радянського Союзу.
Насправді, це були літературні твори та брошури, що висвітлювали діяльність Української Повстанської Армії, а також інші аспекти українського національно-визвольного руху. У них обговорювались репресії сталінського режиму щодо активних учасників руху, зокрема, "Хроніка опору" Валентина Мороза, "Інтернаціоналізм чи русифікація" Івана Дзюби, поезії та щоденник Василя Симоненка, а також твори В'ячеслава Чорновола та інших представників шістдесятників. Крім того, були представлені книги з літературознавства, науки, культури та мистецтва.
В архівних матеріалах оперативних розробок ЗП УГВР згадка про діяльність "Прологу" є досить поверхневою і не містить подробиць. Це, очевидно, пов'язано з невдачами органів МДБ, а згодом і КДБ у спробах infiltrувати своїх агентів у цю організацію. Висловлювалися лише припущення щодо можливого фінансування "Прологу" з боку ЦРУ США, а також щодо того, що всі його співробітники були агентами американських спецслужб. Подібні "характеристики" також надавалися українським діячам у інших країнах.
"Додати УРСР до зони без ядерної зброї"
Серед усіх еміграційних груп група Лебедя, як вже не раз зазначалося, є найнебезпечнішою, найактивнішою та досить адаптивною — вміє швидко підлаштовуватися під зміни обставин. У еміграції вона має беззаперечний вплив...
Самого Лебедя вважають доволі зручним і оперативним діячом, який за короткий термін зумів зробити багато справ...
...У його трьох видавництвах "Пролог", "Сучасність", англійському видавництві "Юкрейніан дайджест" та ін. працюють кваліфіковані автори і журналісти...
Основними осередками УГВР є Нью-Йорк і Мюнхен. Хоча зовні ця структура іменується "науковим інститутом", насправді вона являє собою досить добре організовану напіввійськову формацію...
...Залучення різноманітних розумових ресурсів дозволяє впроваджувати наукові підходи у процесі роботи... (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 12260. - Т. 6. - Арк. 74).
Ці рядки з листа агента "Пасічника" до Нью-Йоркської резидентури КДБ СРСР, датованого 10 травня 1963 року, частково відображають роль та значення, яке ЗП УГВР відігравало в українській діаспорі того часу. Об'єднання значної кількості авторитетних і досвідчених діячів дозволяло активно займатися інформаційною та аналітичною діяльністю, досягати високого рівня комунікацій, а також намагатися привернути увагу світових лідерів і міжнародних організацій до українського питання.
В архівних матеріалах є відомості про те, що М. Лебідь, виконуючи обов'язки генерального секретаря закордонних справ УГВР, направив меморандум до міністрів закордонних справ держав - членів НАТО. У документі містилася пропозиція налагодити прямі дипломатичні відносини між цими країнами та урядом УРСР, що передбачало створення відповідних посольств.
Крім цього - розглянути питання "про включення території урср до можливої безатомної інспектованої чи іншим чином контрольованої зони в Європі у тому випадку, якби це питання стало предметом переговорів і домовленостей у межах можливого договору між країнами НАТО і Варшавського пакту або декларації про ненапад". Цим самим передбачалося зробити крок до меншої залежності від москви і набуття в майбутньому самостійного статусу для України.
"Встановлення безпосередніх дипломатичних стосунків з Українською рср, - йшлося у меморандумі, - було б не лише логічною послідовністю легальних і політичних прав та зобов'язань, які випливають із міжнародного становища Української рср як правового члена Організації Об'єднаних Націй і її участі в багатьох інших організаціях, але перш за все означало б виявлення нових перспектив у розвитку подальших зв'язків між Заходом і народами радянського блоку і, як свого роду, випробування радянської готовності діяти у напрямку подальшого пом'якшення напруженості" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 12260. - Т. 6. - Арк. 75-76).
У справі на ЗП УГВР згадується й про інші звернення до міжнародних організацій. Зокрема, про те, що 29 січня 1964 року М. Лебедь надіслав Генеральному секретарю ООН У Тану меморандум про кризову ситуацію в урср з продовольством і проханням про надання допомоги. 27 вересня 1966 року - про арешти представників української інтелігенції і необхідність вжиття заходів для їхнього звільнення. У 1968 році від імені ініціативної групи Закордонного представництва було надіслано заяву до радянського уряду, Держдепартаменту США, закордонних місій і університетів з вимогою вплинути на ситуацію з порушенням прав людей в урср.
"...Основна мета нашої еміграції, як зазначено в одній із заяв, зокрема генерального секретаріату закордонних справ УГВР, полягає в тому, щоб світ визнав прагнення нашого народу до повної суверенності та незалежності як справедливе і законне бажання..."
Нашою цілеспрямованою і всебічною діяльністю ми прагнемо впливати на події в Україні; підтримувати справедливі вимоги громадян, представляти їх інтереси в ті моменти, коли вони не можуть висловити свою думку; створювати наукові, публіцистичні та літературні роботи, а також мистецькі твори, що не можуть бути опубліковані в Україні; шукати партнерів та союзників і протидіяти ворогам..." (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 12260. - Т. 6. - Арк. 141).
У 1969 році, коли Річард Ніксон став президентом США, резидентура КДБ СРСР отримала від своїх закордонних агентів повідомлення про те, що учасники ЗП УГВР намагалися оцінити, як можуть розвиватися події щодо підтримки їхньої діяльності на антирадянському напрямку, зокрема в контексті української проблематики.
В одному з агентурних звітів зазначається, що серед керівників ЗП УГВР виникли суттєві побоювання щодо фінансування діяльності цієї організації з боку адміністрації Ніксона. Це викликано тим, що протягом тривалого часу ЗП УГВР асоціювалося з демократичною партією (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 12260. - Т. 6. - Арк. 340).
Проте ці підозри швидко розвіялися. Центр "Пролог" та його представництво отримували стабільну підтримку за часів Річарда Ніксона та всіх наступних президентів США. Відомо, що в 1977 році Збіґнєв Бжезінський, який на той час обіймав посаду радника президента Джиммі Картера з національної безпеки, висловив високу оцінку зусиллям українських емігрантських організацій у Сполучених Штатах і зробив все можливе, щоб фінансування "Прологу" не зупинялося. Підтримка стала ще більшою під час президентства Рональда Рейгана.
В подальшому, згідно з архівними матеріалами, риторика ЗП УГВР зазнала певних змін у бік пом’якшення. Лідери організації почали закликати до розширення співпраці з молоддю, науковцями, культурними діячами та творчою інтелігенцією в Україні, прагнучи досягти спільного розуміння. Вони також почали використовувати легальні способи збору інформації про реальний стан справ на рідній землі. Проте основна мета залишалася незмінною — продовження боротьби за відновлення незалежності України.
В КДБ УРСР усвідомлювали всю серйозність ситуації. Тому вони не зупиняли своїх оперативних дій, спрямованих на протидію Закордонному представництву УГВР, а також на дискредитацію його програм і активістів. Особливо потужно тиснули на Миколу Лебедя, для якого були розроблені кілька операцій, спрямованих на можливе вербування та вплив. Після невдалих спроб його компрометації, він все ж таки залишився вірним своїм переконанням та планам. Врешті-решт, він дожив до моменту відновлення незалежності України. Лебедь помер 19 липня 1998 року у Піттсбурзі.
"Пролог" остаточно припинив діяльність у 1992 році. Водночас започаткований ним часопис "Сучасність" продовжив вихід у незалежній Україні. Головними редакторами його в різні періоди були Іван Дзюба і Тарас Гунчак. Загалом же, на думку дослідників, "Пролог" став одним з найуспішніших проєктів української визвольної боротьби, а діяльність Закордонного представництва УГВР увійшла в історію як приклад послідовної боротьби за незалежність України і вміння використовувати на цьому шляху канали міжнародного співробітництва та потужну інформаційно-пропагандистську складову.
#Українці #Україна #Демократія #НАТО #Північна та Південна Америка #Європа #Москва #Нью-Йорк #Франція #Швейцарія #Англія #Парламент #Італія #Бельгія #Париж #Радянський Союз #Українська діаспора #Рональд Рейган #Проголошення незалежності України 1991 #Лондон #Розвідувальна інформація #Аксесуари #Кардинал (Католицька церква) #Річард Ніксон #Організація Об'єднаних Націй #Ватикан #Центральне розвідувальне управління #Еміграція #Західна Європа #Галичина (Східна Європа) #Василь Симоненко #Рим #В'ячеслав Чорновіл #Йосип Сталін #Репресії #Військова розвідка #Югославія #Ярослав Мудрий #Організація Українських Націоналістів #Український визвольний рух 1920—1950 років #Українська Головна Визвольна Рада #Роман Шухевич #Служба зовнішньої розвідки України #Українська повстанська армія #Степан Бандера #Псевдо діячів ОУН та УПА #Конгрес Сполучених Штатів Америки #Мюнхен #Андрій Мельник (офіцер) #Часопис #Франкфурт #Іван Дзюба #Чехословаччина #Джиммі Картер
